Робочий час — це час, протягом якого працівник відповідно до розпорядку робочого дня повинен знаходитися на своєму або іншому, вказаному йому, робочому місці й виконувати трудові обов'язки; фактично відпрацьований час, який необхідно обліковувати в табелі обліку робочого часу або в інших документах.
При цьому ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) встановлює норму тривалості робочого часу — не більше 40 годин на тиждень.
Згідно зі ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень; від 15 до 16 років (учні 14—15 років, які працюють під час канікул) — 24 години на тиждень, а якщо робота проходить протягом навчального року, то цю норму скорочують ще вдвічі;
для працівників, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці,— не більше як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 163 від 21.02.2001 р.
Як правило, у тижні п'ять робочих днів і два вихідних. Іноді адміністрація запроваджує шестиденку (роблять це з урахуванням специфіки підприємства і побажань його співробітників). Початок і закінчення щоденної роботи розписують у Правилах трудового розпорядку і у графіках змінності.
Напередодні свят і неробочих днів працюють на одну годину менше. У нічний час (з 10 вечора до 6 ранку) тривалість роботи також скорочують на одну годину.
За необхідності за згодою роботодавця і працівника останньому встановлюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Тоді оплату праці здійснюють пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
У виняткових випадках роботодавець вправі залучати співробітників до надурочної роботи (ст. 62 КЗпП). При цьому обсяг даних робіт не повинен перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Увесь час, відпрацьований надурочно (понад 8 годин на день), оплачують у подвійному розмірі (ст. 106 КЗпП).
Облік робочого часу ведуть згідно з наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» № 253 від 09.10.1995 р. і табелем обліку використання робочого часу.
Табель — це первинний документ бухгалтерського обліку. Щомісяця його відкривають на працівників відділу, дільниці, цеху тощо. Табель становить іменний список працівників цеху (відділу), дільниці. Порядок записів у ньому такий: за кожною категорією працюючих, а у межах категорій — у порядку табельних номерів або в алфавітному порядку.
Кожному співробітнику при прийомі на роботу присвоюють табельний номер. Далі він фігурує у всіх документах з обліку праці та його оплати. Якщо працівник звільниться, його номер не надають іншій особі ще, як мінімум, 3 роки.
Табель оформляють за два-три дні до початку розрахункового періоду.
У ньому також фіксують дані про рух працівників згідно з документами з обліку особового складу (накази (розпорядження) про прийом, переведення, звільнення).
Явки на роботу і використання робочого часу обліковують двома способами:
методом суцільної реєстрації (оцінки всіх тих, хто з'явився, спізнився тощо);
шляхом реєстрації тільки відхилень (неявок, запізнень тощо).
Табель у одному примірнику складає відповідальна особа підприємства. Потім документ передають до бухгалтерії.
Табель обліку використання робочого часу застосовується для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням ними режиму робочого часу, для одержання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці.
Позначки в табелі про причини неявок на роботу або про фактично відпрацьований час, про роботу у надурочний час чи інші відхилення від нормальних умов роботи роблять тільки згідно з документами, оформленими належним чином (наказ, розпорядження, листок непрацездатності та ін.).
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист