| |
Витребування боргу — завжди проблема, адже боржнику зовсім не хочеться
розлучатися зі своїми коштами, яких, як відомо, завжди мало. Тому проблема
погашення безнадійної заборгованості є однією з найпоширеніших проблем
сьогодення. І, здається, це питання вже досить чітко роз’яснено як на
сторінках нашого журналу, так і в інших виданнях, але всі коментарі та
публікації стосуються проблеми витребування боргу в резидента. Але ж багато
суб’єктів підприємницької діяльності вчиняють угоди із суб’єктами підприємницької
діяльності інших країн, а контрагенти-нерезиденти не завжди виявляються
порядними у розрахунках.
До редакції надійшов лист від ВАТ «Прилуцький завод «Білкозин» щодо стягнення
дебіторської заборгованості за поставлену в 1998 році продукцію, в якому
поставлені запитання: чи передбачена міжнародною угодою з Російською Федерацією
можливість звернення українського підприємства до суду із заявою про визнання
нерезидента-боржника банкрутом; які документи підтверджують вчинення дій
щодо стягнення заборгованості, та чи є підставою для визнання заборгованості
безнадійною наявність документів судового пристава-виконавця російської
сторони; як відобразити дебіторську заборгованість у податковому та бухгалтерському
обліку?
Спочатку визначимо, що ж таке дебіторська заборгованість? У ПБО 10 «Дебіторська
заборгованість», затвердженому наказом Мінфіну України від 08.10.99 р. № 237 (зі змінами та доповненнями), дебіторську заборгованість визначено
як суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. А що таке
безнадійна дебіторська заборгованість?
Відповідаючи на це запитання, звернемося до п. 1.25 Закону України від
28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції
Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР) зі змінами та доповненнями
(далі — Закон № 334/94-ВР), згідно з яким безнадійна заборгованость —
це заборгованість, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
заборгованість по зобов’язаннях, за якою минув строк позовної давності;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна
фіізичної чи юридичної особи, оголошеної баанкрутом у встановленому законодавством
порядку, або юридичної особи, що ліквідується;
заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів,
одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна
позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості,
за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого
майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з обставинами
непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку,
передбаченому законодавством;
прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у
судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також
прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Наведений перелік ознак безнадійної заборгованості є вичерпним.
Згідно з пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР суми безнадійної заборгованості
в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні
заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку,
а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності,
включаються до валових витрат виробництва та обігу. І хоча умова вжиття
відповідних заходів щодо стягнення боргів, які в результаті не привели
до позитивного наслідку, ставиться лише щодо включення до валових витрат
безнадійної заборгованості і не зазначено жодних умов для включення до
складу валових витрат, простроченої заборгованості та все ж окремі працівники
податкових органів не погоджуються із включенням до складу валових витрат
сум дебіторської заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної
давності, якщо платник податку-дебітор не вживав відповідних заходів щодо
стягнення таких боргів, і такі заходи не привели до позитивного наслідку.
Тому, щоб уникнути головного болю у майбутньому, краще вжити певних заходів
щодо стягнення боргу. Крім того, вжиття певних заходів, підтверджених
документально, дасть можливість віднести до складу валових витрат суми
фіктивної дебіторської заборгованості (лист ДПА України від 23.06.2001
р. № 8343/7/15-1117).
Відповідно до Закону № 334/94-ВР підтвердженням вжиття заходів щодо стягнення
заборгованості є:
подання заяви до суду (господарського суду) про стягнення заборгованості;
подання заяви до суду про визнання покупця банкрутом;
коли за поданням продавця нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення
боргу з покупця чи стягнення заставленого майна (лише за нотаріально посвідченими
угодами).
У нашому ж випадку боржником є господарюючий суб’єкт Російської Федерації.
Так до якого ж суду потрібно звернутися?
Відповідь на це запитання можна знайти у чинному Господарському процесуальному
кодексі України (далі — ГПК), в Угоді про порядок вирішення спорів, пов’язаних
зі здійсненням господарської діяльності від 20.03.92 р., ратифікованій
Верховною Радою України 19.12.92 р. (далі — Угода про порядок вирішення
спорів), і в Угоді про співробітництво господарських, арбітражних судів
Республіки Бєларусь, Російської Федерації та України від 20.12.91 р. (далі
— Угода про співробітництво судів).
Так, статтею 4 ГПК визначено, що господарський суд вирішує господарські
спори на підставі законодавчих актів України і міжнародних договорів,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних
договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством
України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський
суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує
норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює
спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності,
господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. Забороняється
відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості
чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Розділом XV
ГПК визначено, що господарські суди України розглядають справи за участю
іноземних підприємств та організацій, якщо місцезнаходження відповідача
на території України; а також, якщо місцезнаходженням філії, представництва,
іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації
є територія України, або якщо іноземне підприємство чи організація має
на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.
Підвідомчість та підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій
визначаються за правилами, встановленими статтями 12 — 17 ГПК України.
Стаття 4 Угоди про порядок вирішення спорів і ст. 3 Угоди про співробітництво
судів визначають, що спори із зобов’язань між суб’єктами економічних відносин
держав — учасниць угоди розглядаються господарськими, арбітражними судами
за місцем постійного перебування відповідача, а спори щодо права власності
на майно розглядаються судом держави, на території якої знаходиться це
майно.
Як відомо, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових
до виконання на всій території України рішень та постанов. Виконання рішення
господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який
є виконавчим документом і виконується на території України у порядку,
встановленому Законом України від 21.04.99 р. № 606-XIV «Про виконавче
провадження». Щодо виконання рішення господарського суду на території
іншої держави, то відповідно до ст. 6 Угоди про співробітництво судів
та ст. 3 «Соглашение о порядке взаимного исполнения решений арбитражных,
хозяйственных и экономических судов на территориях государств — участников
Содружества» від 06.03.98 р. (далі — Угода від 06.03.98 р.) рішення компетентного
суду однієї із держав — учасниць Угоди від 06.03.98 р., які набрали чинності,
виконуються на території іншої держави — учасниці Угоди від 06.03.98 р.
у безспірному порядку.
Слід зазначити, що всі документи, виготовлені або засвідчені установою
чи спеціально уповноваженою особою в межах її компетенції за встановленою
формою на території однієї з держав, приймаються господарськими, арбітражними
судами на територіях інших держав без спеціального підтвердження.
Звернення стягнення на майно боржника вчиняється відповідно до законодавства
держави місцезнаходження боржника за клопотанням стягувача до компетентного
суду, якому стягувач зобов’язаний надати належним чином засвідчену копію
рішення суду з підтвердженням про набрання ним законної сили; документ
суду, що підтверджує участь боржника у судовому засіданні, а у випадку
його неявки — документ про належне повідомлення його про судовий процес;
виконавчий документ. Стягнення провадиться на тих самих умовах, що й виконання
рішення суду держави — учасниці Угоди від 06.03.98 р. Наголосимо, що всі
документи, які надаються стягувачем, мають бути викладені російською мовою.
Що стосується з банківського рахунку боржника присудженої стягувачеві
суми, то воно відбувається на підставі платіжного документа стягувача,
в якому обов’язково має бути посилання на Угоду від 06.03.98 р., належним
чином засвідченої копії рішення суду з підтвердженням про набрання ним
законної сили, і обов’язково подається засвідчений судом документ, що
підтверджує участь боржника у судовому засіданні, а у випадку його неявки
— документ про належне повідомлення його про судовий процес. У разі неподання
цього документа банк має право повернути стягувачеві платіжний документ
без виконання.
Якщо з банківського рахунку боржника належить стягнути суму грошових коштів
у валюті, що перебуває в обігу на території країни-стягувача, або ж у
валюті контракту, банк зобов’язаний провести обмін належних до стягнення
сум на валюту, зазначену у виконавчому документі. Конвертація валюти здійснюється
відповідно до чинного валютного законодавства держави, на території якої
знаходиться банк. Контроль за безперешкодним стягненням грошових сум усіма
банківськими установами за рішеннями компетентних судів, які набрали законної
сили, здійснюється національними банками у межах повноважень, наданих
їм національним законодавством та міжнародними угодами.
У випадку коли списати суму боргу з рахунку боржника неможливо через відсутність
коштів, достатніх для погашення боргу, банк повертає стягувачу виконавчий
документ без виконання. За клопотанням стягувача посадова особа, на яку
покладено виконання судових рішень, зобов’язана за місцезнаходженням майна
боржника накласти стягнення на це майно (рухоме та нерухоме) і забезпечити
переказ стягувачу грошових сум, отриманих від реалізації майна. При цьому
вилучення та реалізація майна відбуваються за місцезнаходженням майна
згідно з чинним на цій території законодавством.
Отже, ми з’ясували, яких заходів потрібно вжити для списання коштів із
рахунку боржника-нерезидента і для звернення стягнення на його майно.
А коли на рахунку боржника немає ні копійки, та й майна, достатнього для
погашення боргу також годі шукати? Існує декілька варіантів: або «подарувати»
суму заборгованості боржникові та відповідно до законодавства включити
її до складу валових витрат підприємства, або «повоювати» за свої кошти
і подати заяву до суду про визнання боржника банкрутом.
При цьому слід пам’ятати, що відповідно до ст. 6 Закону України від 14.05.92
р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» справа про банкрутство порушується господарським судом,
якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають
не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені
боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення
строку. Тому якщо ваші безспірні вимоги до кредитора менші 300 мінімальних
розмірів заробітної плати, можна об’єднати свої вимоги з вимогами інших
кредиторів та подати спільну заяву.
Щодо порушення справи про банкрутство у Російській Федерації, то ст. 5
Федерального Закону Російської Федерації від 10.12.97 р. (зі змінами та
доповненнями) «Про неспроможність (банкрутство)» зазначає, що справа про
банкрутство порушується арбітражним судом, якщо вимоги кредитора (кредиторів)
до боржника — юридичної особи у сукупності становлять не менше ніж 500
мінімальних розмірів заробітної плати, а до боржника — фізичної особи
— не менше ніж 100.
Для аналізу ситуації з податковим обліком дебіторських заборгованостей,
за якими минув строк позовної давності та стосовно яких вживалися відповідні
заходи щодо стягнення таких заборгованостей, то на підставі вищезазначеного
пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР сума такої дебіторської заборгованості
в декларації про прибуток підприємства за відповідний період включається
до складу валових витрат (рядок 17 декларації). Каменем спотикання для
бухгалтерів нерідко стає питання: включати суму заборгованості з урахуванням
ПДВ чи без урахування ПДВ? І хоча існує багато логічних доводів щодо невключення
ПДВ до суми заборгованості, однак все ж таки безпечніше користуватися
законними доводами. Підпункт 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (це
саме зазначається і в листі ДПА України від 26.12.2001 р. № 8303/6/15-1116)
вимагає включати до складу валових витрат підприємства всю суму дебіторської
заборгованості та при цьому ніяких винятків для сум ПДВ, які в т. ч. формують
цю заборгованість, не робиться.
Стосовно бухгалтерського обліку дебіторських заборгованостей, то згідно
з ПБО 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженим наказом Мінфіну України
від 08.10.99 р. № 237, а також відповідно до Інструкції про застосування
плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і
господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом
Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291, у бухгалтерському обліку списання
сум заборгованостей, за якими минув строк позовної давності, залежатиме
від того, рахунки якого класу використовує підприємство.
Важливим є і факт створення підприємством резерву сумнівних боргів (рахунок
38 «Резерв сумнівних боргів»), який використовується для обліку сумнівної
дебіторської заборгованості, щодо якої є ризик неповернення. За кредитом
цього рахунку відображається створення резерву сумнівних боргів, при цьому
цей рахунок кореспондує з рахунками обліку витрат. За дебетом рахунку
38 «Резерв сумнівних боргів» відбувається списання сум сумнівної заборгованості
й у такому разі рахунок кореспондує з кредитом рахунків обліку дебіторської
заборгованості або з рахунками обліку доходів.
Якщо підприємство веде бухгалтерський облік на рахунках класу 8, то для
списання прострочених заборгованостей використовуватиметься рахунок 84
«Інші операційні витрати», за дебетом якого відображається сума простроченої
заборгованості. За кредитом рахунку відбувається списання суми простроченої
заборгованості. При цьому рахунок 84 кореспондує з рахунком 79 «Фінансові
результати» або з рахунком 23 «Виробництво», якщо прострочена дебіторська
заборгованість за товар, роботу, послуги визнається витратами.
Якщо підприємство у бухгалтерському обліку використовує рахунки класу
9 або одночасно 8 та 9, то для списання простроченої заборгованості слід
користуватися субрахунком 944 «Сумнівні та безнадійні борги». За дебетом
рахунку відображається нарахування резерву сумнівних боргів на заборгованість.
За кредитом відбувається списання поточної дебіторської заборгованості,
визнаної безнадійною, утворення якої не було пов’язане з реалізацією продукції,
товарів, робіт та послуг. За кредитом цей рахунок кореспондує лише з дебетом
рахунку 79 «Фінансові результати».
|
|