Засади державного регулювання
Головною принадою ринкового способу функціонування економіки для держав посттоталітарного простору стала можливість конкуренції між суб'єктами господарювання. Адже кардинальні зрушення у свідомості економістів-теоретиків радянського простору припали на час, коли країни Заходу залишили за результатами технологічних досягнень далеко позаду спосіб утворення та розподілу матеріальних благ країн "розвиненого соціалізму". Крім того, навіть коли за мак-роекономічними • показниками СРСР "майже наздоганяв" США, життєвий рівень суспільства вражаюче відставав. Головним злом у цій ситуації був визнаний монополізм, що нероздільно пов'язувався з планово-розподільчою системою, яка практично не допускала виявів індивідуальної ініціативи. Передумовами для його подолання на зорі реформування вітчизняного виробництва вважали виникнення різних форм власності, передусім, приватної, та вільний розвиток підприємництва. З огляду на це, у Законі "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" поняття "конкуренція" визначалось як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.
На той же період припадає теза, що законодавство, яке регулює економічну конкуренцію, є однією з ключових складових державного регулювання економікою. Тобто, по суті, конкурентне законодавство розглядалось як синонім анти-монопольного і, звісно, як окрема галузь правовідносин.
У березні поточного року набрав чинності Закон ''Про захист економічної конкуренції."Відповідно до нього економічна конкуренція -це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, серед яких й інші суб'єкти господарювання, мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
На перший погляд, тлумачення десятирічної давності не надто відрізняється від нинішнього. Втім, цю та інші базові концепції двох нормативних актів вже досить складно порівняти. Не вдаючись до детального аналізу, хотілося б, насамперед, визначити два постулати, що найяскравіше відбивають поступ економіко-правового розуміння вітчизняного законодавця.
1) Конкуренція сьогодні — це змагання (по суті, боротьба) між суб'єктами господарювання, які орієнтовані на довгострокове виживання, за ринкову частку, причому діяльність суб'єкта господарювання не обмежується збутом випущених товарів, а націлена на одержання переваг, тобто на упередження дій конкурентів у задоволенні специфічних потреб клієнтів, а отже, неминуче, на удосконалення власної роботи. Але останнє можливе лише за однієї умови: не повинно існувати адміністративних преференцій.
2) Конкуренція виконує соціально-економічну функцію, оскільки утворює середовище вільного вибору необхідного продукту. Коли минули часи тотального "дефіциту", споживач здатний найповніше задовольняти свої потреби і, якщо він сам є суб'єктом господарювання, поліпшувати роботу задля досягнення успіхів на своєму ринку.
Хоча говорити про конкурент-ність багатьох із вітчизняних ринків ще передчасно, на сьогодні пріоритети економічної політики держави поступово змінюються. Йдеться не стільки про подолання монополізму, скільки про розвиток конкурентного середовища. Адже для осіб, які більш-менш серйозно цікавляться теорією економічного розвитку, не становить секрету, що виникнення та переможний поступ світом менеджменту та його окремих підгалузей (управління людськими ресурсами, комунікативних систем, маркетингу тощо), а також нових організаційних форм підприємництва розпочалися саме із загострення конкуренції. З цього погляду усі аргументи окремих господарників на користь обмеження конкуренції "тимчасово," "у певних сферах діяльності" та утворення нормативних і ненормативних бар'єрів для входження на ринок, у тому числі надання пільг, варто сприймати як вияви монополізму. Інша справа, наскільки терпимим для суспільних інтересів є той чи інший монополіст...
Даний контекст цілком змінює основні засади державного регулювання економічної конкуренції. Спеціально створений орган центральної влади (навіть зі спеціальним статусом) самостійно не здатний ефективно впливати на розвиток конкуренції, оскільки його компетенція неминуче перетинається з органами влади або/та органами саморегулювання. А конкурентне законодавство повинно не стільки відокремлюватися від інших галузей, скільки "просякати" його, тобто розглядатися вкупі із публічним регулюванням окремих інститутів та сфер економічної діяльності.
Конкурентні фінансові послуги
Загалом, варто відзначити, що як споживання, так і конкуренція на ринках послуг має свої особливості. Тобто проблематика конкурентної поведінки на ринках послуг, зокрема фінансових, є вужчою, але не менш складною.
Відповідно до Закону "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.1993 року одним із завдань цього органу є сприяння розвитку добросовісної конкуренції (ст.З). Після прийняття Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року до відповідних ринків законодавче віднесені професійні послуги на ринках банківських, страхових, інвестиційних послуг, операції з цінними паперами та операції на інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Втім, кожну зі сфер фінансового ринку безпосередньо регулюють у межах своїх повноважень окремі органи виконавчої влади (Національний банк, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство економіки, Міністерство фінансів). Крім того, на зазначених ринках діють досить впливові саморегулівні організації.
За такого багатоголосся найкраще, коли у взаєминах вищеназваних носіїв інтересів між собою та із АМКУ, насамперед, будуть превалювати цілі захисту економічної конкуренції як потужного чинника розвитку вітчизняного фінансового ринку у цілому. Так поступовий розвиток ринкового середовища спричинив нові проблеми та поставив нові цілі.Зокрема, надзвичайної актуальності набуло дотримання "чесних правил гри", того, що у країнах розвиненої ринкової економіки називають добрими звичаями підприємництва. Більше того, в умовах трансформаційної економіки (термін, звичний для західних економістів при аналізуванні процесів, що відбуваються у країнах із перехідними системами економічних відносин) не меншої гостроти набувають проблеми нечесної конкуренції між суб'єктами господарювання різних форм власності, а саме: державної та приватної, які нерозривно пов'язані із нормативним втручанням окремих органів влади чи їх посадових осіб. Спільною можна назвати й проблему слабкості окремих інститутів фінансових ринків. Зокрема, навіть із порівняно невеликим (за європейськими стандартами) рівнем капіталізації ринку банківських послуг фондовий є майже непомітним. Нерозвиненість фінансової інфраструктури, що обслуговує виробничий сектор економіки, може свідчити тільки про неналежну увагу держави до "зняття бар'єрів" для її повноцінного розвитку.
Актуальністю цієї теми можна пояснити організацію спільними зусиллями Антимонопольного комітету України та юридичної фірми "Салком" і проведення наприкінці вересня поточного року круглого столу на тему. "Нові аспекти анти-монопольного регулювання фінансових ринків". Незважаючи на досить стислий за часовим виміром регламент, коло проблемних питань, що були на ньому порушені, варто визнати досить широким. Втім, наскільки можна було зрозуміти, головною метою проведеного заходу, за задумом організаторів, був не стільки обмін тезами, скільки можливість налагодити діалог між окремими органами державної влади, а також між ними та суб'єктами господарювання. Адже зібралися особи, які не побіжно знайомі із заявленою проблематикою: представники окремих органів виконавчої влади, судів, підприємницьких структур — усі, хто щоденно стикається із регулюванням конкурентного середовища чи із виявами недобросовісної конкуренції.
Кожний промовець намагався стисло викласти проблеми, що хвилюють його безпосередньо. Однак два виступи, як на мене, найкраще узагальнюють головні тенденції, що вимальовується у вітчизняній економіці. Ірина Белоусова (Державний уповноважений Антимонопольного комітету) зосередила увагу присутніх на необхідності співпраці між профільними органами державної влади, але при цьому зауважила, що співпраця не виходить там, де питання конкуренції наштовхується на інтереси "своїх" компаній окремих відомств (скажімо, коли встановлюються привілеї НАСК "Оранта", або коли на трьох з восьми діючих бірж обертається 87 відсотків державних цінних паперів тощо). Наталя Кузнє-цова (віце-президент фірми "Салком") відзначила, що підприємцями — основними споживачами економічного законодавства — можливості Антимонопольного комітету використовуються ще слабко. Зрідка звертаються вони до цього органу за підтримкою, коли виникає потреба подати позов до суду у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства.А також ,якщо необхідно вносити пропозиції органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції або надсилати правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину. З іншого боку, як зауважила Наталя Семенівна, адміністративний тиск не завжди досягає цілей ефективного економічного розвитку. І внаслідок непродуманого застосування державного регулювання страждають, передусім, громадяни, які є кінцевими споживачами послуг фінансових установ. Крім того, наявність неузгодженос-тей профільного законодавства є причиною багатьох проблем для суб'єктів правового регулювання. Оптимальні рішення з таких ситуацій допомагають знаходити судді. До речі, судова практика з 1994 року, а саме низка рішень окремих судів по всій території України, сприяли прийняттю закону про економічну конкуренцію у нинішньому вигляді. Хоча сама вона ще не набрала однозначних тенденцій, оскільки незвичні для вітчизняного правового регулювання оціночні категорії досить складні до застосування. Дослідження нових категорій спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства, уніфікація цих справ з метою запобігання їх перегляду за нововиявленими обставинами, натомість, практично не проводяться. Це при тому, що базових принципів конкуренції не так вже й багато, усього три-чотири.
Однак разом усе викладене дає підстави для оптимізму: якщо конкурентне середовище є неодмінною передумовою для економічного піднесення, воно утворюватиметься, незважаючи на перешкоди.