Співласником товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір купівлі-продажу власної частки у статутному фонді цього товариства.
Договір купівлі-продажу було нотаріально завірено, про що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" було сплачено мито з договорів.
Сума договору досить значна і на умовах, встановлених у розділі IV Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" (далі — Декрет) має бути добавлена до сукупного доходу громадянина в кінці року для кінцевого перерахунку суми прибуткового податку.
Однак відповідно до п. "е" ст.5 Декрету до сукупного валового доходу не включаються суми, одержані в результаті відчуження майна, що належить громадянинові на правах власності, за нотаріальне посвідчення або за операції з відчуження якого сплачено державне мито чи плата за вчинення нотаріальних дій. Статтею 13 Закону України "Про власність у складі майна, що може бути у приватній власності, не передбачено частку у статутному фонді, а лише акції та інші цінні папери. Отже, зі змісту цієї норми витікає, що частка у статутному фонді не відноситься до категорії майна, яке перебуває у приватній власності громадянина, а отже, при продажу її (частки) не повинні враховуватися правила п."е" ст.5 Декрету "Про прибутковий податок з громадян" при визначенні сукупного валового доходу.
Таким чином, створюється ситуація, коли дія п."е" ст.5 Декрету поширюється лише у випадку нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу акцій АТ і не поширюється при продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю.
У моїй ситуації сума, за яку продається частка у статутному фонді значно перевищує внесок у статутний фонд. Це продиктовано значно більшою, ніж зареєстрований статутний фонд вартістю активів товариства та гудвілу (п.1.7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств). Отже, до сукупного валового доходу має додаватися різниця між ціною продажу та внеску в статутний фонд (ч.2 ст.13 Декрету). Якщо це зробити, то розмір прибуткового податку становитиме 70% від суми продажу!
Створено ситуацію, яка, в силу застарілих понять про об'єкти права власності, абсолютно не врегульована законодавством.
Вихід із цієї ситуації можливий, але поки лише на теоретичному рівні через те, що часто текстовий виклад диспозиції правових норм не відповідає змісту правової позиції законодавця. Це призводить до того, що, вирішуючи спір, часто до уваги беруться не характер і суть правовідносин, а спроба підігнати під норму, яка містить дуже звужений і невірний опис правової ситуації, яка підлягає регулюванню.
Отже, вирішуючи описану колізію, я враховував наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про господарські товариства" в одне поняття "господарські товариства" об'єднані як акціонерне товариство, так і товариство з обмеженою відповідальністю.
Акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій (ст.24 Закону "Про господарські товариства").
Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство, що має статутний фонд, розділений на частки.
Із цього витікає, що учасник будь-якого товариства може володіти як акцією, так і часткою. Тобто як акція, так і частка є об'єктами права приватної власності і можуть бути предметами продажу (ст.13 Закону "Про власність", ст.53 Закону "Про господарські товариства").
За ст. 4 Закону "Про цінні папери та фондову біржу" акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь у статутному фонді, підтверджує членство у статутному фонді АТ та право на участь в управлінні ним, дає право власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ.
Відповідно до п.1.8 ст.8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" право власності на частку у статутному фонді юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частини прибутку (дивіденд (п.1.9.)), а також частини активів при ліквідації підприємства.
Отже, виходить, що акція та частка є об'єктами права власності та відносяться до категорії "майно" в розумінні ч.І ст.13 Закону "Про власність".
І якщо, вказаною нормою частку у товаристві не визначено як майно, що є об'єктом права приватної власності, то це вказує не на правовий статус частки, а лише на прогалину в праві.
У цій ситуації, яка нормативно не врегульована і породжує значні наслідки, керуватися чинним законодавством буквально неможливо. Залишається лише вдаватися до аналогії права. Однак така дія може бути нес-прийнята органами податкової служби, поза-як не існує чіткого нормативного опису викладеної ситуації.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 41 жовтень 2002 р