До редакції «Вісника» надходять численні запитання щодо здійснення
та порядку ведення податкового обліку господарської діяльності з медичної
практики, зокрема мануальної терапії, масажу, народного цілительства,
стоматологічної практики тощо.
В Україні індивідуальна господарська діяльність у галузі охорони здоров’я
підтримується й заохочується. Суспільство i держава відповідальні перед
сучасним та майбутніми поколіннями за рівень здоров’я i збереження генофонду
українського народу. Конституцією України визначено складові соціального
розвитку нашої держави, до яких, зокрема, відноситься забезпечення пріоритетності
охорони здоров’я, поліпшення умов праці, розв’язання екологічних проблем,
удосконалення медичної допомоги та запровадження здорового способу життя.
Медична практика — це діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних
заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров’я, підвищення санітарної
культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику,
допомогу особам з гострими i хронічними захворюваннями й реабілітацію
хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.
Медична практика здійснюється за спеціальностями, визначеними Номенклатурою
лікарських спеціальностей, затвердженою наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 19.12.97 р. № 359 «Про подальше удосконалення атестації
лікарів» i зареєстрованою в Мін’юсті України 14.01.98 р. за № 14/2454.
Згідно з Законом України від 19.11.92 р. № 2801-XII «Основи законодавства
України про охорону здоров’я» на здійснення індивідуальної підприємницької
діяльності в галузі охорони здоров’я необхідно мати дозвіл (ліцензію),
що видається в порядку, передбаченому законодавством (ст. 17).
Порядок ліцензування, види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
державний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб’єктів
господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства у сфері
ліцензування визначає Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі — Закон №
1775-III), дія якого поширюється на всіх суб’єктів господарювання.
Зокрема, згідно з п. 26 ст. 9 цього Закону такий вид господарської діяльності,
як медична практика, підлягає ліцензуванню. Ліцензія є єдиним документом
дозвільного характеру, який надає право на зайняття певним видом господарської
діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Ліцензія на здійснення медичної практики — документ державного зразка,
що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду
діяльності з медичної практики протягом визначеного терміну та за умови
виконання ним Ліцензійних умов.
Організаційні, кваліфікаційні, технічні та інші вимоги, обов’язкові
при провадженні господарської діяльності з медичної практики, введені
Ліцензійними умовами, затвердженими спільним наказом Держпідприємництва
України та Міністерства охорони здоров’я України від 16.02.2001 р. № 38/63 та зареєстрованими у Мін’юсті України 02.03.2001 р. за № 189/5380
(зі змінами та доповненнями, далі — Ліцензійні умови).
Цим же наказом затверджено Ліцензійні умови проведення дезінфекційних,
дезінсекційних, дератизаційних робіт (крім робіт на об’єктах ветеринарного
контролю) та Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з
переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів.
Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб’єктів господарювання,
які зареєстровані в установленому законодавством порядку як юридичні
особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності
i провадять господарську діяльність з медичної практики, а також на
фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють
діяльність у зазначеній галузі.
Тобто для провадження медичної практики будь-якого виду необхідно спочатку
зареєструватися суб’єктом підприємницької діяльності відповідно до ст.
8 Закону України від 07.02.91 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» (зі
змінами та доповненнями) у порядку, визначеному постановою Кабінету
Міністрів України від 25.05.98 р. № 740 «Про порядок державної реєстрації
суб’єктів підприємницької діяльності», а потім отримати ліцензію на
певний вид медичної практики за умови виконання ліцензіатом кваліфікаційних,
організаційних та інших спеціальних вимог, установлених відповідними
Ліцензійними умовами.
У цій ситуації існує декілька варіантів заснування діяльності, пов’язаної
з провадженням медичної практики.
Насамперед слід звернути увагу на той факт, що відповідно до Ліцензійних
умов основною кваліфікаційною вимогою до суб’єктів господарювання, які
мають намір здійснювати медичну практику, є наявність відповідної спеціальної
освіти i відповідність єдиним кваліфікаційним вимогам.
Отже, у разі якщо зацікавлена особа з відповідною спеціальною освітою
має намір самостійно займатися провадженням медичної практики, їй слід
зареєструватися суб’єктом підприємницької діяльності — фізичною особою
й безпосередньо отримати ліцензію.
Якщо ж зацікавлена особа не має відповідної спеціальної освіти i не
відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, вона може зареєструватися
суб’єктом підприємницької діяльності — юридичною особою i найняти працівників,
які відповідають вимогам Ліцензійних умов. Тобто створити медичну клініку,
де засновник виконуватиме лише організаційні, фінансові або юридичні
обов’язки. А ось наймані працівники повинні відповідати спеціальним
освітнім та кваліфікаційним вимогам, визначеним п. 2.2 Ліцензійних умов,
які засвідчуються, зокрема, звичайним дипломом державного зразка про
медичну освіту. У будь-якому разі наявність ліцензії обов’язкова.
Органом ліцензування провадження медичної практики постановою Кабінету
Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698 «Про затвердження органів
ліцензування» визначено Міністерство охорони здоров’я України.
Плата за видачу ліцензії справляється у розмірі 20 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян згідно з постановою Кабінету Міністрів України
від 29.11.2000 р. № 1755 «Про термін дії ліцензії на провадження певних
видів господарської діяльності, розміри i порядок зарахування плати
за її видачу» (зі змінами та доповненнями). Термін дії ліцензії становить
3 роки.
Проте ці норми стосуються не всіх видів медичної діяльності.
Зокрема, для провадження медичної діяльності в галузі народної i нетрадиційної
медицини крім ліцензії на здійснення медичної практики необхідно мати
спеціальний дозвіл, що підтверджує відповідність конкретної особи без
спеціальної медичної освіти кваліфікаційним вимогам для провадження
медичної діяльності в галузі народної й нетрадиційної медицини за умови
контролю з боку лікаря.
Чинним законодавством визначено, що народна медицина — це сума всіх
знань i практичних методів, що застосовуються для діагностики, профілактики
й ліквідації порушень фізичної та психічної рівноваги, які спираються
винятково на практичний досвід та спостереження, що передаються із покоління
в покоління як в усній, так i в письмовій формі. Нетрадиційна медицина
— це знання та практичні методи народної медицини, які мають певного
автора.
Видається спеціальний дозвіл відповідно до Інструкції про порядок надання
Комітетом з питань народної i нетрадиційної медицини при Міністерстві
охорони здоров’я України спеціального дозволу для провадження медичної
діяльності в галузі народної i нетрадиційної медицини, затвердженої
наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10.08.2000 р. № 195
«Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної
нетрадиційної медицини» та зареєстрованої в Мін’юсті України 20.02.2001
р. за № 150/5341 (далі — Інструкція).
Для одержання такого дозволу особа, яка має намір здійснювати медичну
діяльність у зазначеній галузі, повинна подати до Комітету з питань
народної i нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я
України заяву встановленого зразка (додаток 1 до Інструкції), до якої
додаються копія атестаційно-експертного висновку із зазначенням дати
контрольної атестації та експертизи, конкретного виду медичної діяльності
в галузі народної i нетрадиційної медицини та фаху лікаря, разом з яким
має провадитись медична діяльність.
Рішення про надання спеціального дозволу приймається на засіданні Комісії
протягом десяти робочих днів з дати подання заяви. Отримання спеціального
дозволу здійснюється не раніше п’яти робочих днів після засідання Комісії.
Спеціальний дозвіл повинен містити такі реквізити, як назва органу,
що його видав, реєстраційний номер, дата видачі, прізвище, ім’я та по
батькові, метод народної i нетрадиційної медицини, який використовуватиметься
при здійсненні медичної діяльності, спеціальність лікаря, під контролем
якого повинна здійснюватись медична діяльність тощо. Термін дії дозволу
— три роки. Спеціальний дозвіл не підлягає передачі для використання
іншою особою.
У разі якщо суб’єкт підприємницької діяльності крім здійснення медичної
практики має намір реалізовувати в роздріб лікарські засоби, виникає
запитання: чи достатньо вже отриманої ліцензії?
Згідно з чинним законодавством до роздрібної реалізації лікарських засобів
відноситься діяльність юридичних i фізичних осіб з медикаментозного
забезпечення населення i лікувально-профілактичних закладів шляхом закупівлі
та продажу через аптечну мережу лікарських засобів з метою отримання
прибутку.
Відповідно до п. 9 ст. 9 Закону № 1775-III виробництво лікарських засобів,
оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами підлягає ліцензуванню,
але для здійснення цього виду діяльності необхідно отримати окрему ліцензію.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва
лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами,
якими встановлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та
інші вимоги щодо провадження зазначеної діяльності, затверджено спільним
наказом Держпідприємництва України та Міністерства охорони здоров’я
України від 01.12.2001 р. № 3/8, зареєстрованим у Мін’юсті України 26.01.2001
р. за № 80/5271.
Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб’єктів господарювання,
а саме зареєстрованих у встановленому законодавством порядку юридичних
осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності,
які провадять господарську діяльність, пов’язану з виробництвом лікарських
засобів, оптовою, роздрібною торгівлею лікарськими засобами, а також
на фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють
діяльність у зазначеній галузі.
Крім Ліцензійних умов при роздрібній торгівлі лікарськими засобами слід
дотримуватись Правил роздрібної реалізації лікарських засобів, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.97 р. № 447. Згідно
із законодавством роздрібною реалізацією лікарських засобів можуть займатись
особи, які мають відповідну спеціальну освіту i відповідають єдиним
кваліфікаційним вимогам.
У разі виявлення порушень у діяльності суб’єктів господарської діяльності
Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом
лікарських засобів i виробів медичного призначення за поданням органів
охорони здоров’я та інших уповноважених органів видає розпорядження
про усунення порушень чи зупинення дії ліцензії на визначений термін
або анулювання ліцензії.