У законопроекті пропонується створення в Україні єдиного нотаріату шляхом ліквідації державних нотаріальних контор та посад державних нотаріусів. Але це положення не зовсім чітко узгоджується з правами певних категорій осіб, які за декретом Кабінету Міністрів "Про державне мито" звільнені від сплати державного мита. Виходячи ж із того, що законопроектом передбачається не звільнення від оплати за вчинення нотаріальних дій, а лише мінімальний розмір такої оплати (статті 8, 10, 39 проекту), то певна категорія осіб фактично втратить можливість звернутися до нотаріуса. В той же час, державний нотаріат забезпечував такі права незахищених верств населення.
Правовий статус нотаріуса, нотаріальних бюро та контор не розкриті в законопроекті, оскільки нотаріуса не названо ні посадовою, ні службовою особою. Передбачається, що нотаріальні бюро і контори не є юридичними особами. А ким вони є? Персональна справа нотаріуса зберігається і ведеться в управліннях юстиції (ст. 12 проекту), а трудова книжка його помічника зберігається і ведеться нотаріусом. При цьому нотаріус наділяється правом приймати на роботу за трудовим контрактом, видавати накази. Отже, виходить, що, формально, за місцем зберігання його персональної справи нотаріус є працівником Мін'юсту. Виходячи з цього положення можна встановити, що неможливо розцінювати нотаріальні палати як органи професійного самоврядування нотаріусів, їх слід вважати профспілковими об'єднаннями.
Попереднє положення разом з іншими положеннями законопроекту, наприклад, стосовно визначення поняття "самоврядування", врегулювання діяльності палат статутом та загальними зборами свідчить про те, що це утворення є об'єднанням громадян. По-бічно про це свідчить й ч. 4 ст. 48 проекту. Тому проект вступає в суперечність зі ст. 36 Конституції України. Щодо положення ст. 43 проекту, за якою "Самоврядування нотаріусів — це колективне вирішення нотаріусами питань їх внутрішньої діяльності", то залишається незрозумілим термін "внутрішня діяльність". Зазвичай, кожний з нотаріусів діє індивідуально, а тому деякі з повноважень нотаріальних палат зумовлюють дискусійні питання (ст. 47 проекту), а саме: що мається на увазі під заохоченням нотаріусів; розглядає питання правового захисту нотаріусів і приймає відповідні рішення. Складним є й питання стосовно повноважень Нотаріальної палати України, якій пропонується здійснювати координацію діяльності нотаріальних палат (ст. 49 проекту), оскільки цей термін не розкрито, а нотаріальні палати є самостійними, самоврядними утвореннями, навіть юридичними особами, вищим органом яких є загальні збори нотаріусів.
Нова редакція законопроекту має структурний недолік, оскільки великий обсяг інформації поділяється тільки на розділи. Така систематизація інформації ускладнює її сприйняття та користування цим нормативним актом. Так, до розділу 5 входять 82 статті, розташовані, в основному, хаотично. Наприклад, ст. 71 проекту присвячена порядку ведення спадкових справ, у той же час статті 81—84 — охороні спадкового майна, статті 89— 92 — видачі свідоцтва про право на спадщину, а ст. 93 — Єдиному реєстру спадкових справ. При цьому остання норма має бути безпосередньо пов'язана з веденням спадкових справ.
При значній переорієнтації нового Цивільного і Сімейного кодексів, зокрема, відносно більшої свободи договору, в проекті ці положення не відображені. Нотаріусам знов таки пропонується посвідчувати договори, але не відтворено процедури посвідчення нових видів угод, секретного заповіту, земельного сервітуту, тощо. "
Викликає потребу в тлумаченні нова концепція допуску до нотаріальної діяльності — без іспиту, а лише після 5 років практичної діяльності (ст. 27 проекту). Тут можна говорити про різні підходи до статусу нотаріуса: теоретичні знання (кваліфікаційний іспит) та практика (стажування), — це сучасний підхід; а проектом пропонується акцент зробити на практиці, коли 5 років практичної діяльності — визначають придатність особи до нотаріальної діяльності. Але остання концепція, закладена в проекті, суперечить іншим положенням законопроекту, коли нотаріуса замінюватиме не така ж за статусом особа, а його помічник без відповідного статусу — нотаріус без 5-річного строку практичної діяльності (ч. 4 ст. 19). Фактично, в останній нормі встановлюються два положення: неможливість підписуватися за нотаріуса і прикладати його особисту печатку, коли останній працює; можливість це здійснювати, замінюючи його. Така-формула зрозуміла, коли мова йде про розмежування відповідальності, але ця формула нелогічна, якщо враховувати, що така особа не знаходиться під контролем нотаріуса. Спроба конкретизувати статус помічника нотаріуса як особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (ст. 37 проекту), в проекті неадекватно відтворюється, оскільки видача такого свідоцтва передбачена через три роки практичної діяльності (ст. 25 проекту), а за ст. 27 — через 5 років. У той же час помічник, що замінює нотаріуса, буде зобов'язаний мати печатку нотаріуса, укласти договір про обов'язкове страхування своєї відповідальності, тобто фактично нічим він не буде відрізнятися від нотаріуса, що нереально і не відповідає іншим положенням проекту.
Більше того, допускаючи особу до нотаріальної діяльності без будь-яких обмежень, хоча й на строк заміщення нотаріуса, проектом констатується можливість помічника діяти як нотаріус. Тобто в проекті бракує послідовності в застосуванні терміну 5 років практичної діяльності. Тому вважається, що помічник нотаріуса в ч. 4 ст. 19 проекту може замінювати нотаріуса, коли він пропрацював на цій посаді не менше п'яти років, або необхідно змінити строк у ст. 27 на трирічний. Представляється також, що практика не завжди може адекватно замінювати іспити та стажування, а тому пропонується залишити два альтернативні шляхи набуття статусу нотаріуса: шляхом стажування протягом 6 місяців та іспиту або через практичну діяльність протягом строку не менше 3 років, оскільки видача свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю має свідчити про здатність особи працювати за фахом.
Суттєву увагу привертає положення про те, що в проекті не досить чітко розмежовуються функції самоврядних органів нотаріату — палат та адміністративних органів, якими є управління юстиції. Це положення, насамперед, проявляється в тому, що коли мова йде про організацію нотаріальної діяльності, то ні в ст. 10 проекту, ні в розділі III "Організація нотаріальної діяльності" чітко не встановлено, який орган організовує нотаріальну діяльність. У ч. 5 ст. 16 проекту передбачається можливість застосовувати до нотаріусів кримінальну, адміністративну, а також професійну відповідальність. У проекті ж чітко не розмежовано, що управління юстиції застосовують адміністративну відповідальність, а палати — професійну. Вважається також, що, говорячи про заходи професійної відповідальності, необхідно їх чітко встановити в Законі, а також конкретизувати, до повноважень якого самоврядного органу буде належати розгляд скарг на дії нотаріусів (п. 7 ст. 47), оскільки без створення спеціальних комісій тут неможливо буде обійтися. Загалом же, завдання органів самоврядування, які передбачені ст. 44 проекту, виглядають значно вужче, ніж ті повноваження, які надані нотаріальним палатам (ст. 47 проекту).
Віддаючи перевагу нотаріусам перед правами клієнта, проект пропонує унеможливити звернення стягнення на приміщення нотаріального бюро, оргтехніку тощо (ч. З ст. 16 проекту). Але це позитивне для нотаріусів положення неможливо вважати відповідним ч. 1 даної норми, оскільки шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій нотаріуса, відшкодовується у повному обсязі. Тому пропонується змістити акцент і говорити про звернення стягнення на належні нотаріусу засоби, що забезпечують його діяльність, в останню чергу. Крім того, відносно нотаріуса, доходи якого залежать від звернення клієнтів, доцільно встановлювати розстрочку відшкодування шкоди. Говорячи про нотаріальну діяльність необхідно також мати на увазі, що не зважаючи на існування органів самоврядування, в силу об'єктивних або суб'єктивних обставин нотаріуси реально можуть стати банкрутами. Це може статися через цілу низку причин: нераціональне розташування бюро або контори, малу господарську активність населення певного регіону, нераціональне використання отримуваних доходів тощо. Отже, неодмінно постане питання про те, чи потрібно органам самоврядування виділяти якісь засоби на збереження робочого місця приватного нотаріуса. Особливо це питання стосується умови проекту, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 20 проекту чисельність нотаріусів у одному нотаріальному окрузі не може бути менше двох. Хоча термін "банкрутство" властивий для підприємницької діяльності, на практиці можуть виникати випадки неспроможності нотаріуса сплачувати податки, членські внески до відповідної палати, оплачувати працю помічника, а тому такі ситуації необхідно конкретизувати певними строками відновлення платоспроможності нотаріуса, наприклад, протягом шести місяців нотаріус може бути звільнений від сплати внесків і податків, якщо його сукупний дохід не перевищуватиме певної суми. При цьому, його діяльність на цей строк не повинна призупинятися. Коли ж нотаріус протягом цього терміну не покриє заборгованості, то його діяльність має припинятись. Якщо в результаті перевірки буде встановлено неплатоспроможність нотаріуса, тобто він приховуватиме цей факт, то його діяльність має також призупинятись.
У проекті не визначено статусу особи, яка звертається до нотаріуса, а також не надано спеціального терміну, наприклад, "заявник" або "клієнт". За цією концепцією нотаріат існує сам по собі, а не для конкретних зацікавлених суб'єктів. Якщо в ЦК України включені й конкретизовані навіть державні органи, то в проекті взагалі відсутня норма, яка б регламентувала суб'єктів нотаріального процесу. Виходячи з концепції проекту, необхідно встановлювати особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (ст. 58), перевірити правоздатність і дієздатність юридичної особи (статті 60, 61), але цим особам не надано загальних прав і не визначено їх обов'язків.
(Далі буде)