Розвиток місцевого самоврядування невід’ємно грунтується на надходженнях
від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів. Відповідно до ст.
17 Закону № 1251-ХІІ Кабінет Міністрів України надав право органам місцевого
самоврядування на встановлення місцевих податків і зборів, визначення
їх граничних розмірів, об’єктів оподаткування та джерел сплати. Це означає,
що органи місцевого самоврядування своїми рішеннями можуть як встановлювати,
так i не встановлювати ті чи інші податки i збори (обов’язкові платежі).
Винятком є збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту,
що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради. При цьому такі
місцеві податки i збори (обов’язкові платежі), як комунальний податок,
збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу
ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
та сфери послуг, збір з власників собак є обов’язковими для встановлення
сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування
або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків i зборів.
Основним документом, спрямованим на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування,
є Декрет № 56-93, яким визначено види місцевих податків i зборів, їх
граничні розміри та порядок обчислення.
Згідно зі ст. 15 Закону № 1251-XII одним із місцевих податків i зборів
(обов’язкових платежів) є податок з реклами, а механізм його справляння
та порядок сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради в межах
граничних розмірів ставок, встановлених законами України.
Об’єктом оподаткування податком з реклами є вартість послуг за встановлення
та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи
та громадяни. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати
0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5% — за
розміщення реклами на тривалий час. Податок з реклами сплачується під
час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами (ст. 11 Декрету
№ 56-93).
Засади рекламної діяльності в Україні, а також регулювання відносин,
що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами
визначено Законом № 270/96-ВР. Змінами, внесеними Законом № 1121-IV
до чинного Закону № 270/96-ВР, запроваджено нові для вітчизняної правової
системи принципи рекламної діяльності, а саме: законність, точність,
достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві
реклами шкоди. На відміну від раніше чинної редакції Закону № 270/96-ВР
нові зміни легалізують переривання рекламою кіно- i телефільмів, а також
концертно-видовищних та спортивних програм, що до цього часу було заборонено.
Частиною п’ятою ст. 13 Закону № 270/96-ВР встановлено відповідну шкалу
такого переривання: фільми тривалістю до 42 хвилин рекламою не перериваються;
реклама під час трансляції спортивних програм i передач розміщується
у повноцінних, органічних, визначених спортивними регламентами перервах;
трансляція концертно-видовищних заходів може перериватися рекламою кожні
30 хвилин. Крім того, Законом № 270/96-ВР заборонено переривати рекламою
програми, передачі новин, а також програми й передачі для дітей. Законом
чітко визначено, що не вважається рекламою, наприклад оприлюднення,
виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об’єктів
права інтелектуальної власності, які йому належать, та анонси власних
програм i передач телерадіоорганізації.
Також з’явилась норма, що забороняє рекламу алкогольних напоїв, знаків
для товарів i послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності,
під якими випускаються алкогольні напої, на радіо i телебаченні у період
з шостої години до двадцять третьої години, на перших i останніх сторінках
газет, обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами,
реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім
спеціальних виставкових заходів).
Слід звернути увагу, що відтепер реклама на території України розповсюджується
виключно українською мовою.
Серед внесених змін окремим пунктом визначено, що реклама повинна враховувати
особливу чутливість дітей i не завдавати їм шкоди. Йдеться не про рекламу,
розраховану на дітей, а про те, що під час замовлення, виготовлення
та розміщення будь-якої рекламної продукції необхідно враховувати, що
потенційними її споживачами є діти з притаманними їм психологічними
та іншими особливостями.
До редакційної пошти «Вісника» надходять запитання про справляння податку
з реклами. Зупинимось на найактуальніших із них.
Чи є рекламою заклики на сторінках друкованих засобів
масової інформації щодо передплати своїх видань?
(ТОВ «Прес-медіа», м. Миколаїв)
Згідно зі ст. 1 Закону № 270/96-ВР реклама — це інформація про особу
чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб i призначена
сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес
щодо таких особи чи товару. Тобто заклик передплатити газету є рекламою,
яка повинна оподатковуватися відповідно до порядку, встановленого рішенням
органів місцевого самоврядування.
Статтею 9 Закону № 270/96-ВР визначено, що інформаційний, авторський
чи редакційний матеріал, у якому привертається увага до конкретної особи
чи товару та який формує або підтримує обізнаність й інтерес глядачів
(слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою i має бути
вміщений під рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами».
Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень i повідомлень,
які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової
інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших
технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах,
будинках, транспорті та в інших місцях (ст. 11 Декрету № 56-93).
Отже, якщо друковане видання розміщує на своїх сторінках власну рекламу,
воно повинно нараховувати податок з реклами у розмірах та в порядку,
встановлених рішенням органів місцевого самоврядування.
Чи належить безоплатна дегустація вин у супермаркетах
до реклами?
(ПП «Негода», м. Чернігів)
Враховуючи ситуацію, що склалася з дотриманням законодавства про рекламу,
та у зв’язку з набранням чинності Законом № 270/96-ВР Комітет Верховної
Ради України з питань свободи слова та інформації щодо порядку застосування
принципів рекламної діяльності листом № 06-22/14-294 надав такі роз’яснення:
Законом № 270/96-ВР заборонено будь-які рекламні заходи щодо просування
на ринок алкогольних напоїв i тютюнових виробів (дегустація, безплатна
роздача цигарок, обмін неповних пачок на повні, розіграші, різноманітні
конкурси тощо), за винятком спеціальних виставкових заходів.
Оскільки поняття спеціальні виставкові заходи законодавством не визначено,
то такими слід вважати заходи, що мають на меті просування відповідного
(алкогольних чи тютюнових виробів) товару на ринок, демонстрацію товару,
вивчення кон’юнктури ринку, проводяться організовано у певному місці
та у визначені строки, розраховані лише на зацікавлену та/або професійну
аудиторію та відвідувачів.
Чи є підприємство платником податку з реклами, якщо
серед населення розповсюджувались безоплатні буклети з інформацією про
власну продукцію?
(Всеукраїнська громадська організація інвалідів)
Чинним законодавством пільг щодо сплати податку з реклами суб’єктами
підприємницької діяльності, заснованими всеукраїнськими громадськими
організаціями інвалідів, не передбачено.
Водночас ст. 18 Декрету № 56-93 органам місцевого самоврядування надано
право вводити пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі
місцеві податки i збори або звільняти від їх сплати певні категорії
платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків i зборів.
Таким чином, якщо рішенням органів місцевого самоврядування про введення
податку з реклами не визначено пільги, під яку підпадає вищезазначене
підприємство, податок з реклами сплачується на загальних підставах у
порядку, встановленому рішенням органів місцевого самоврядування. Щодо
розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де
цей товар реалізується чи надається споживачеві безоплатно, то згідно
з п. 8.7 ст. 8 Закону № 270/96-ВР це не вважається рекламою.
Чи є рекламою оприлюднення під час трансляції інформації
про спонсора програми на телебаченні із зображенням його продукції?
Відповідно до частини шостої ст. 13 Закону № 270/96-ВР оприлюднення,
виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об’єктів
права інтелектуальної власності, що йому належать, не вважається рекламою.
Водночас програма, передача, підготовлена за підтримки спонсора, повинна
бути означена за допомогою титрів чи дикторського тексту на початку
та/або наприкінці програми, передачі (ст. 5 Закону № 270/96-ВР).
У теле-, радіопередачах, створених за участю спонсора, заборонено наводити
будь-яку інформацію рекламного характеру (споживчі властивості товару,
ціну товару, контактну інформацію виробника тощо) про спонсора, за винятком
його імені (найменування) та знака для товарів i послуг (частина перша
ст. 5 Закону № 270/96-ВР).
Отже, оприлюднення під час трансляції інформації про спонсора програми
на телебаченні із зображенням його продукції є рекламою.
Чи є порушенням опублікування за замовленням рекламодавця
реклами не українською мовою?
Статтею 6 Закону № 270/96-ВР визначено, що реклама розповсюджується
на території України виключно українською мовою.
Зареєстровані у встановленому порядку знаки для товарів i послуг, логотипи
можуть наводитися мовою оригіналу. В такому випадку іншомовний знак
для товарів i послуг та логотип повинні дублюватися українською мовою.
Знаки для товарів i послуг, логотипи українських компаній наводяться
виключно українською мовою.
Відповідно до ст. 27 Закону № 270/96-ВР особи, винні у порушенні законодавства
про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну
та кримінальну відповідальність згідно із законом, у тому числі й розповсюджувачі
реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження
та розміщення реклами.
Таким чином, опублікування реклами не українською мовою є порушенням
чинного законодавства, i відповідальність за порушення законодавства
про рекламу несуть як рекламодавець, так i розповсюджувач.