ПРИТРИМАННЯ - ІСТОТНА НОВЕЛА ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ

Минуло вже більше ніж півроку з моменту набрання чинності новим Цивільним кодексом України. А "білих плям", що потребують додаткового вивчення, у ньому все ще вистачає. Одна з них — питання забезпечення виконання зобов'язань. Цивільний кодекс України 2003 року, будучи новаторським законодавчим актом, який грунтується на принципово новій — приватноправовій — концепції регулювання цивільних відносин, містить ряд новел, серед яких на особливу увагу, на думку автора, заслуговує новий спосіб забезпечення виконання зобов'язань — притримання.

Лана стаття присвячена саме аналізу правової природи цього інституту цивільного права.                                                      .

Раніше чинний Цивільний кодекс УРСР 1963 року у cm. 178 передбачав вичерпний перелік способів забезпечення виконання зобов'язань, якими були неустойка (штраф, пеня), застава, завдаток, поручительство та гарантія.

Цивільний кодекс 2003 року (далі — ЦКУ) дане питання регулює по-іншому:

по-перше, перелік способів забезпечення виконання зобов'язань перетворений на відкритий, тобто такий, що може бути доповнений законом чи договором способами, відмінними від передбачених у ч. 1 ст. 546;

по-друге, у зазначеній статті поруч з уже традиційними для українського цивільного права способами забезпечення (неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток) зазначений перелік доповнений новим способом — притриманням.

Однак, притримання можна назвати новим способом забезпечення виконання зобов'язань лише умовно. Пов'язано це з тим, що даний інститут в дещо трансформованій формі існував і до часу набрання чинності ЦКУ.

Так, ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства України, прийнятого ще 23 травня 1995 p., передбачає, що під час приймання вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. В іншому випадку перевізник вправі не видавати (тобто притримати) вантаж до оплати сум або надання забезпечення. Щось подібне було передбачено і в ЦК УРСР 1963 р. — згідно зі ст. 408 комісіонер вправі був утримати належні йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента.

Загальні і спеціальні норми

Нині поняття "притримання" отримало офіційне закріплення в ЦКУ і набуло статусу загальної норми.

Згідно зі ст. 594 ЦКУ суть притримання по-. лягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Це — загальна норма, яка дозволяє кредитору захистити свої права у разі відсутності спеціальних норм.

У деяких випадках ЦКУ містить спеціальні норми, що надають кредитору право притримати річ, якою він правомірно володіє за договором певного виду, зокрема:

• ст. 856 ЦКУ, згідно з якою якщо за договором підряду замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника;
• ч. 2 ст. 874 ЦКУ, згідно з якою за договором підряду підрядник має право у випадках нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи або іншого ухилення від її прийняття, замість продажу предмета договору побутового підряду притримати його;
• ч. 4 ст. 916 ЦКУ, згідно з якою за договором перевезення перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів;
• ч. 1 ст. 1019 ЦКУ, згідно з якою за договором комісії комісіонер має право для забезпечення своїх вимог притримати річ, яка має бути передана комітентові.

Суб'єктами права притримання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і суб'єкти підприємницької діяльності.

Специфіка, застосування

Правова природа притримання зумовлена тим, що в деяких випадках кредитор, виконавши власне зобов'язання за договором, чекає виконання обов'язку від боржника. При цьому у кредитора знаходиться певна річ, якою він правомірно володіє саме на підставі укладеного між сторонами договору.

Специфіка притримання полягає в тому, що це єдиний спосіб забезпечення виконання зобов'язання, котрий як такий виникає винятково із закону. Для застосування права притримання не потрібна згода сторін (угода про це), тобто право притримання є односторонньою угодою, яка представляє собою дії кредитора щодо неповернення речі боржнику.

Разом з тим, виходячи з диспозитивних основ цивільного права та відсутності прямої заборони про це в законі, сторони можуть відступити від ст. 594 ЦКУ і домовитися, що правила притримання у правовідносинах між ними застосовуватися не будуть або їх застосування буде обмежуватися певним видом речей, про що в договорі сторонами робиться спеціальне застереження.

Статті, які регулюють поняття притримання, не встановлюють, яким чином мають бути оформлені дії кредитора. Аналізуючи положення ч. 1 ст. 595 ЦКУ, яка передбачає, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника, та ч. 1 ст. 547, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, можна дійти висновку, що кредитор повинен письмово попередити боржника про притримання речі.

Умови виникнення права

Право на притримання виникає у кредитора за одночасної наявності ряду умов.

Перша з них — наявність між сторонами певного договору, за яким одна сторона (кредитор) зобов'язана вчинити певні дії і в результаті передати визначену річ іншій стороні (боржнику або третій особі), а боржник зобов'язаний оплатити вартість цієї речі або відшкодувати інші виграти, понесені кредитором. Такими договорами, зокрема, можуть бути договори зберігання, комісії, перевезення, підряду та інші, що передбачають на певному етапі володіння річчю стороною, яка не є власником цієї речі.

Друга — існування зобов'язання, згідно з яким боржник повинен оплатити вартість речі або відшкодувати пов'язані з нею витрати та інші збитки. Слід звернути увагу, що притри-манням забезпечуються не лише основні зобов'язання у їх традиційному розумінні (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки тощо), але й похідні зобов'язання з відшкодування втрат та інших збитків, пов'язаних із річчю.

Третя умова — наявність предмета притримання. Ним може бути річ, яка належить боржнику і яку кредитор повинен передати йому або вказаній ним особі. Згідно зі ст. 179 ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Виходячи з цього, предметом притримання не можуть бути майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші об'єкти цивільних прав.

Предмет притримання

На думку деяких фахівців, не всі речі можуть бути предметом притримання. Розбіжності викликають, перш за все, нерухомі речі. Це насамперед пов'язано з тим, що правочини з землею та іншим нерухомим майном підлягають обов'язковій державній реєстрації (ст. 182 ЦКУ).

Тому, якщо окремі вчені (зокрема автори науково-практичного коментарю Цивільного кодексу України за загальною редакцією Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко) вважають, що легітимність прав кредитора стосовно нерухомого майна встановлюється на підставі основного договору, з порушенням якого виникло право притримання, то інші (зокрема О. Рогач) переконані, що, незважаючи на те, що ст. 594 ЦКУ не містить обмежень стосовно предмета притримання, включення в коло речей, які є предметом притримання, нерухомих речей, виглядає досить сумнівним.

Неоднозначно в юридичній літературі вирішується і питання про включення до складу предмета права притримання грошових коштів. Так, автори коментарю до ЦК Російської Федерації вважають, що ст. 359 ЦК РФ не містить будь-яких обмежень щодо можливості включення грошей до предмета утримання.

Протилежної думки дотримується російський вчений С. В. Сарбаш, пояснюючи свою позицію тим, що правом притримання може скористатися особа, яка не є власником даної речі, і у якої знаходиться така річ, що належись на праві власності іншій особі. У ситуації, коли боржник і кредитор мають взаємні грошові вимоги, останній може скористатися зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Як складеться практика щодо включення до предмета притримання грошей в Україні — сказати важко. Однозначної відповіді на це ЦКУ не дає. Хоча при детальному аналізі норм цього кодексу можна дійти висновку, що гроші все ж таки можуть бути предметом притримання.

Так, згідно зі ст. 1020 ЦКУ комісіонер має право відраховувати належні йому за договором комісії суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента. Право притримання поширюється на будь-які виплати, що належать комісіонеру, включаючи право на одержання комісійної винагороди, винагороди за делькредере, на відшкодування понесених витрат, у тому числі на страхування та зберігання майна, якщо їх відшкодування передбачено законом або договором.

Крім цього, ч. 5 ст. 1100 ЦКУ передбачає, що одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та/або видатків.

Деякі російські дослідники (М. І. Брагин-ський, В. В. Вітрянський) вважають, що з кола предметів притримання слід виключити речі, визначені родовими ознаками, оскільки в силу їх замінності такі речі не можуть визначатися, як "річ, що підлягає передачі боржнику". Українські ж автори вищезгаданого коментарю ЦКУ переконані, що всі речі (рухомі і нерухомі, споживані й неспоживані, індивідуально визначені та визначені родовими ознаками) без винятку можуть бути предметом притримання.

Правильність тієї чи іншої позиції теоретиків найближчим часом має підтвердити судова практика.

Правомірність володіння

Четверта умова виникнення права притримання — правомірність володіння річчю кредитором. Річ повинна потрапити до кредитора на законних підставах і за згодою боржника (наприклад, передана на зберігання, для перевезення, на комісію тощо). В іншому випадку в останнього виникне право витребувати належне йому майно з чужого незаконного володіння.

У главі 31 ЦКУ встановлено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його в себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. У зв'язку з цим виникає питання, чи є володіння річчю правомірним, коли кредитор зобов'язаний передати її іншій стороні за умовами договору, однак він не передає таку річ, а тримає її певний час у себе? Відповідаючи, на дане питання, слід виходити з того, що, по-перше, кредитор виконав свої основні обов'язки за договором (наприклад, перевіз вантаж, виконав роботу за договором підряду, забезпечив зберігання), і, по-друге, притримання речі зумовлене саме невиконанням обов'язків з боку іншої сторони, воно є відповідною реакцією на дії або бездіяльність боржника. Отже, бездіяльність кредитора має бути відповіддю на бездіяльність боржника.

Виходячи з цього, володіння річчю кредитором буде правомірним, зокрема, у випадку, якщо він виконав свої зобов'язання і чекає виконання зобов'язання від іншої сторони за договором.

Момент вивихнення права на притримання

П'ята умова — факт невиконання боржником обов'язку щодо оплати речі або відшкодування витрат та інших збитків у визначений строк. Якщо невиконаним залишається якийсь інший обов'язок, пов'язаний зі сплатою грошових коштів, кредитор має право застосувати притримання, за винятком випадків, коли інше встановлено договором чи законом.

Право притримання виникає у кредитора з моменту прострочення виконання зобов'язання. Якщо ж притриманням забезпечене виконання не основного, а деліктного (пов'язаного з відшкодування збитків, завданих, наприклад, властивостями речі) зобов'язання, то зазначене право притримання виникає у кредитора з моменту закінчення встановленого ч. 2 ст. 530 ЦКУ загального 7-денного строку з моменту пред'явлення відповідної вимоги боржникові.

До моменту виникнення права на притримання кредитор не має права залишати в себе річ, якщо його обов'язком є передання речі до моменту виконання обов'язків боржником (оплати її вартості, відшкодування збитків тощо). Адже це призвело б до того, що боржник, який у частині отримання речі є кредитором, обгрунтовано сам би притримував грошові кошти (а вони також визнаються річчю згідно зі ст. 177 ЦКУ, а тому, як було зазначено, можуть бути предметом притримання), що належать іншій стороні.

Після передання речі боржнику у рамках виконання основного зобов'язання кредитор не має права ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, на"-віть якщо матиме для цього реальну можливість.

Права і обов'язки кредитора

Для того, щоб з'ясувати сутність притримання, як одного з інститутів цивільного права, варто з'ясувати права і обов'язки кредитора і боржника.

Так, основними правами кредитора є:

• право притримати річ, належну боржникові, у разі невиконання останнім у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків (ч. 1 ст. 594 ЦКУ). При цьому слід мати на увазі, що кредитор не набуває права власності на притриману річ, він лише стає титульним володільцем, до кола повноважень якого входять правомочності володіння та розпорядження притриманою річчю;
• право притримати річ у себе давіть тоді, коли права на неї, що виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа (ч. 3 ст. 594 ЦКУ);
• право отримати задоволення своїх вимог із вартості речі у порядку, визначеному ст. 591 (ст. 597 ЦКУ). Однак кредитор, який скористався правом притримання речі, не набуває автоматично прав на предмет притримання. Він зобов'язаний ініціювати реалізацію притриманої речі в порядку, встановленому для реалізації предмета застави (ст. 591 ЦКУ), тобто шляхом її продажу з публічних торгів.

Поряд з правами кредитор наділений і певними обов'язками, до яких належать:

• негайне повідомлення боржника про застосування притримання (ч. 1 ст. 595 ЦКУ).

Мета цього — не лише сповіщення зацікавленої особи — боржника, але й забезпечення можливості виконання ним свого обов'язку щодо третіх осіб — набувачів речі, оскільки боржник зберігає право розпоряджатися річчю, яка є предметом притримання, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Невиконання цього обов'язку не тягне припинення права притримання. Однак покупець притриманої речі вправі вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-прода-жу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. В останньому випадку боржник, який є продавцем притриманої речі, отримує право стягнення з кредитора завданих розірванням договору купівлі-продажу збитків;

• несення відповідальності за втрату, псування, пошкодження речі, якщо вони сталися з його вини (ч. 2 ст. 595 ЦКУ);
• недопущення користування притриманою річчю (ч. З ст. 595 ЦКУ).

Права і обов'язки боржника

Що стосується прав боржника, то він має право:

• передбачити в договорі з кредитором заборону застосування права притримання чи певне його обмеження;
• розпорядитися річчю, яку притримує кредитор, без одержання попередньої згоди останнього;
• виходячи з процедури реалізації з публічних торгів, припинити реалізацію притриманої речі, виставленої на торги, виконанням своїх фінансових зобов'язань за основним договором.

Обов'язком боржника є необхідність повідомити набувача притриманої речі про притримання речі і права кредитора (ч. 2 ст. 596 ЦКУ). У разі невиконання цього обов'язку покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Припиняється право притримання:

по-перше, у разі припинення основного зобов'язання, в тому числі шляхом виконання боржником своїх зобов'язань з оплати вартості речі або відшкодування пов'язаних з нею витрат та інших збитків;

по-друге, задоволенням вимог кредитора за рахунок притриманої речі;

по-третє, з інших загальних підстав припинення зобов'язань.

Завершуючи аналіз притримання як способу забезпечення виконання зобов'язання та з метою виявлення його специфічних ознак, доцільно простежити його відмінності від іншого способу забезпечення зобов'язання — застави, який також передбачає виникнення певних прав на чужу річ у кредитора. Основні відмінності зазначених способів забезпечення ианедені у таблиці.

Таким чином, право притримання <— це введений ЦКУ новий спосіб забезпечення виконання зобов'язань, який передбачає засноване на прямій вказівці закону право кредитора у разі невиконання боржником свого зобов'язання з оплати чи відшкодування пов'язаних з нею витрат притримати річ без переходу права власності на неї до повного виконання зазначеного обов'язку або задовольнити свої вимоги за рахунок вартості притриманої речі.

Беручи до уваги викладене, будемо сподіватися, що учасники цивільного обігу одержали ще один механізм захисту свох законних інтересів, дієвість якого найближчим часом має довести практика застосування відповідних норм Цивільного кодексу.

Тетяна КАРНАУХ, юрисконсульт Регіональної туркомпанії "Тавріясервіс"

По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 1-8 жовтня 2004 р. № 40