Право громадянина на звернення є більш вузьким стосовно права людини на свободу думки й слова, вільне виявлення своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції). Ця норма забезпечує дуже важливі функції захисту й охорони основних прав — можливість відстоювати свої права й законні інтереси та відновлювати їх у випадку порушення, брати участь в управлінні державними й суспільними справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади й місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій.
Оскарженню можуть підлягати рішення, дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у сфері управлінської діяльності, якими: порушені права й законні інтереси або свободи громадянина (групи громадян); створені перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів або свобод; незаконно покладені на громадянина будь-які обов'язки або він незаконно притягнутий до відповідальності.
При цьому суб'єктом права на звернення може виступати будь-яка дієздатна особа, що є громадянином України, іноземною особою або особою без громадянства. У той же час держава має право не розглядати анонімні звернення (ст. 8 Закону "Про звернення громадян"); не розглядати повторні звернення громадянина до того самого органу з того самого питання; не розглядати звернення осіб, визнаних судом недієздатними; не розглядати скарга, представлені з порушенням термінів їхнього подання (ст. 17 Закону "Про звернення громадян").
Треба нагадати, що ні Загальна декларація прав людини 1948 року, ні Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, ні Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 року не визначають самостійного права людини на звернення. Це зовсім не означає, що в державах публічної демократії таке право не використовується. Дане право розглядається в контексті права на свободу думки і слова. Однак, незважаючи на це, Європейським судом з прав людини дотепер не розглянуто жодної окремої справи щодо порушення права на звернення. Згідно зі ст. 12 Закону "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, антимонопольним і трудовим законодавством. Це означає, що зазначені відносини регулюються іншими спеціальними нормативними актами.
Чинне в Україні законодавство про звернення громадян містить ряд норм, які не відповідають положенням Конституції України. Так, згідно зі ст. 1 Закону "Про звернення громадян" військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати лише такі звернення, які не стосуються їхньої службової діяльності. Інші звернення (тобто ті, які стосуються їхньої службової діяльності) подаються такими особами керівному складу в порядку, встановленому дисциплінарними статутами. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України кожний військовослужбовець має право подавати скаргу про незаконні дії або розпорядження щодо його командирів (начальників) або інших військовослужбовців, про порушення встановлених законами прав і переваг, про його невдоволення призначеним забезпеченням, а також про шкоду, заподіяну йому протиправними діями. Скарга має бути подана безпосередньому начальникові тієї особи, чиї дії оскаржуються або у порядку підпорядкованості. Подання скарги військовослужбовцем не звільняє його від виконання наказів командирів, які не є злочинними, і від своїх службових обов'язків. Дисциплінарний статут Збройних Сил України забороняє подавати скаргу під час бойового чергування, перебування в строю (за винятком скарг, представлених під час опитування військовослужбовців), в охороні і вахті, у добовому наряді, а також під час занять.
Відповідно до спеціального акта законодавства військовослужбовці й працівники органів внутрішніх справ у певних випадках позбавлені права на звернення до суду, прокуратури, інших державних органів. Такі обмеження в праві зазначених категорій осіб на звернення суперечать Конституції України. Адже Конституція, кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб незалежно від того, стосується це службових або особистих інтересів особи (ст. 55 Конституції України).