Ліцензія має важливе правоутворююче значення: лише за її наявності можна займатися тими чи іншими видами господарської діяльності. Тим більше, що відповідно до законодавства без виданої в установленому порядку ліцензії є незаконним і тягне за собою застосування передбачених законодавством України наслідків. Крім заходів адміністративної та кримінальної відповідальності, суб'єкти господарювання можуть відчути на собі й певні цивільно-правові наслідки, зокрема, в частині визнання недійсними угод, укладених без відповідної ліцензії, стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Так, у разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, може бути визнаний недійсним на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України.
На відміну від старого ЦК новий Цивільний кодекс дещо зменшив тягар зобов'язань, що виникають внаслідок визнання угоди недійсною, для потерпілого контрагента. Чинний Цивільний кодекс у п.2 ст.230 передбачає зобов'язання сторони, що умисно застосувала обман щодо свого права на вчинення правочину, відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Адже збитки, які несе сторона, введена в оману, носять різносторонній характер: крім невиконання зобов'язань перед третіми особами тощо, має місце й приниження ділової репутації.
Згідно із частиною першою ст. 207 Господарського кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково. Тобто положення Господарського кодексу передбачають спеціальну правоздатність — наявність у юридичної особи таких прав та обов'язків, які відповідають меті і завданням її діяльності. Цивільний кодекс закріплює універсальну правоздатність юридичної особи — здатність мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
Згідно із позицією Міністерства юстиції від 05.11.2004 р. № 19-45-1332 підприємство здійснює свою господарську діяльність відповідно до його мети і предмета діяльності, вказаними у статуті. Водночас можливе виникнення інших прав та обов'язків, прямо не передбачених статутом, але за умови, що вони не суперечать чинному законодавству і цілям діяльності цього підприємства.
Для того, щоб уникнути негативних наслідків визнання судом правочину недійсним, сторонам при укладанні угод зі своїми партнерами варто перевіряти не лише їх установчі та інші документи, а й наявність ліцензії, аби уникнути непотрібних і неприємних клопотів у майбутньому та бути певним щодо намірів контрагента провадити діяльність у правовому полі.