На перший погляд правочини, зміст яких розкритий у ст. 655, ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу майже не відрізняються: одна сторона передає майно (товар) іншій стороні, яка його приймає і сплачує певну грошову суму. Тож, враховуючи схожість поставки та купівлі-продажу, законодавець дозволяє застосовувати, до окремо неврегульованих ГК відносин поставки відповідні положення ЦК про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК, ч. 2 ст. 712 ЦК). У той же час договір поставки та договір купівлі-продажу мають дві істотні відмінності. Перша полягає у призначенні товару (на неї вказує ч. 1'ст. 712 ЦК): товар, який є предметом договору поставки, має використовуватися покупцем у його підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. На другу відмінність вказує ч. 3 ст. 265 ГК сторонами договору поставки є виключно суб'єкти господарювання. Зазначені відмінності є тими особливими рисами, що відрізняють господарський договір від цивільно-правового. Отже, відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. Водночас покупець має звертати увагу на господарську компетенцію контрагента — постачальника (ч. 1 ст. 207 ГК вказує на неприпустимість укладення зобов'язань з порушенням хоча б одним з учасників господарської компетенції). Якщо серед видів діяльності, які можуть провадитися суб'єктом господарювання і зазначені у його статутних документах, вказана лише роздрібна торгівля, такий суб'єкт господарювання, вочевидь, не може укладати господарський договір поставки товару з іншим суб'єктом господарювання, оскільки згідно з ч. І ст. 698 ЦК договір роздрібної купівлі-продажу є публічним договором, предметом якого є товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю.