Інститут компенсації моральної шкоди з'явився в законодавстві України порівняно недавно. Норма про відшкодування моральної шкоди була введена до Цивільного кодексу України лише в 1993 році. Новий Цивільний кодекс України збагатив та доповнив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами, у зв'язку з чим позови про відшкодування моральної шкоди набувають все більшої популярності, і буде корисно дізнатися, як можуть вирішуватися на практиці питання, які виникають у сфері відшкодування моральної шкоди. Розглянемо кілька конкретних ситуацій.
Необхідною умовою виникнення права на відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди. Якщо моральна шкода відсутня, то у потерпілого не виникне права на її відшкодування. Тому дуже важливо знати, в яких формах вона може виражатися і наявність чого потрібно доводити в судовому засіданні.
Перше, моральна шкода може проявлятися у формі моральних страждань.
Моральні страждання можуть бути двох видів:
— фізичні страждання, коли вони знаходять відображення в свідомості потерпілого у формі відчуттів болю, нудоти;
— моральні страждання, коли негативні зміни проявляються у формі страху, суму, журби, смутку, сорому, приниження чи інших негативних психічних емоцій.
Моральні та фізичні страждання, знаходячись у певному співвідношенні, можуть розпадатися на «первинні» та «вторинні».
Наприклад, потерпілому як користувачу послугами залізниці заподіяно моральну шкоду, яка виявилася в тому, що він запізнився на ділову зустріч. Відтак потерпілий дану обставину глибоко переживав, і в подальшому це призвело до розвитку в нього тяжкого захворювання, тобто настали фізичні страждання. В даному випадку «первинними» були моральні страждання, а «вторинними» — фізичні. Ось інший приклад. В результаті дорожньо-транспортної пригоди у потерпілого було травмовано хребет, що призвело до оніміння кінцівок. Тут моральна шкода буде полягати в фізичних стражданнях. Разом з тим різкі зміни соціальної активності потерпілого призвели до моральних страждань. Отже, «первинними» були фізичні страждання, а «вторинними» — моральні.
Друге, одним із проявів моральної шкоди є моральні переживання.
Механізм їх виникнення наступний. Неправомірні дії, якими заподіяна моральна шкода, знаходять своє відображення в свідомості потерпілого, викликають певну психічну реакцію. В залежності від рівня та ступеня тривалості дії подразника (смерті члена сім'ї, інвалідність), а також межі чуттєвості у потерпілого виникає емоційне перенапруження. Існує певна обумовленість багатьох хвороб розвитком емоційних реакцій. Так, до хвороб, що можуть виникати в результаті емоційного перенапруження, можна віднести серцево-судинні хвороби, хвороби шлунка, кишечнику, окремі злоякісні пухлини та неврози. Тобто моральна шкода може проявитися в формі моральних переживань, які суттєво впливають на стан здоров'я людини.
Заподіяна моральна шкода може проявлятися не лише в моральних стражданнях та переживаннях, негативних емоціях та змінах в психологічній сфері потерпілого, але й може призвести до негативних змін в його соціальному житті. Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, можна говорити про втрати немайнового характеру як про наслідки спричиненої моральної шкоди.
До втрат немайнового характеру можна віднести:
— погіршення або позбавлення можливостей реалізації своїх звичок та бажань;
— погіршення відносин з оточуючими (наприклад, втрата товаришів на роботі, насмішки сусідів, знайомих, припинення спілкування з найближчими друзями);
— втрата робочого місця;
— погіршення відносин в сімейному колі чи розпад сім'ї.
Наприклад, внаслідок виробничої травми працівнику заводу було ампутовано кінцівку. Він змушений був змінити місце роботи, щоб забезпечити себе і свою сім'ю засобами до існування. Однак в зв'язку з негараздами сім'я розпалася. Тобто працівнику в результаті виробничої травми було заподіяно не лише «фізичні» та «моральні» страждання, але й мали місце «втрати немайнового характеру», які проявилися у втраті робочого місця, затраті додаткових зусиль для пошуку нового місця роботи, погіршенні сімейних стосунків, що призвело до розпаду сім'ї.
Взагалі можна говорити про моральну шкоду:
1) в «чистому вигляді», коли вона заподіюється в результаті порушення особистих прав громадян (наприклад, в результаті приниження честі, гідності та ділової репутації, внаслідок поширення недостовірних відомостей про особу, наклепу, образи, обмови, внаслідок порушення права на безпечне та здорове довкілля, права на таємницю особистого життя, листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції тощо);
2) «похідну», коли моральна шкода може бути пов'язана:
— із заподіянням тілесного ушкодження, тобто фізичною шкодою (наприклад, виробнича травма на виробництві, чи заподіяння тілесного ушкодження, побоїв);
— з порушенням майнових прав (наприклад, придбанням споживачем неякісного товару, порушенням права власності, знищенням або пошкодженням майна).
У яких випадках особа може звернутися з позовом про відшкодування моральної шкоди?
Цікавим та неоднозначним є питання: підлягає відшкодуванню моральна шкода в будь-якому випадку, в разі вчинення будь-якого протиправного діяння, чи компенсація здійснюється лише у випадках, чітко встановлених діючим законом. Законодавство, а відповідно і практика, дотримується підходу, що відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадках, прямо встановлених законом, однак систематизованого та вичерпного переліку таких випадків не наводить. Тож цікаво, в яких ситуаціях закон прямою вказівкою надає право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.
Проаналізувавши правові норми, можна дійти висновку, що з вимогою про відшкодування моральної шкоди можна звернутися до суду в будь-яких випадках, однак, головною обставиною, що береться судом до уваги, є вчинення неправомірного діяння заподіювачем шкоди.
Отже, звернутися з позовом про відшкодування моральної шкоди можна в наступних випадках:
1) в зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Наприклад, громадянка Р. в інтересах свого неповнолітнього сина К. звернулася з позовом до неповнолітнього Л. та його матері Н. про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з заподіянням її синові легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;
2) у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна. Скажімо, громадянці С. як вдові інваліда війті виконком
виділив кошти на ремонт належної їй частини будинку. Під час проведення ремонту співвласники будинку М. та К. навмисно пошкодили в її частині будинку балку, що тримає дах, шифер на даху та дві шибки у вікні. Іншого разу співвласники навмисно пошкодили фундамент, який зводився для обкладення будинку цеглою. Громадянка С. звернулася до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження її майна.
Або такий приклад. Квартиру громадянки П., яка належить їй на праві власності, внаслідок недбалості (був залишений відкритим кран подачі води у ванній кімнаті) було залито відповідачем К. Громадянка П. звернулася до суду з позовом про стягнення завданих їй збитків на ремонт квартири та заподіяної їй моральної шкоди. Місцевий суд позов задовольнив у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції залишив рішення місцевого суду без змін.
Наведемо ще один приклад. Громадянка В. звернулась до суду з позовом про усунення перешкод будинковолодіння та стягнення матеріальної і моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтувала тим, що відповідачка, проводячи ремонт своєї частини будинку, пошкодила її частину будинку, що підтверджується висновком дільничного інспектора МВВС та актом огляду пошкодженого майна. Крім того, відповідачка здійснила самовільну добудову, що не узаконена по теперішній час. Перед будинком відповідачка весь час перекопує земельну ділянку, скидає сміття під парканом, виливає на спільне подвір'я брудну воду та відходи, що стікають під її (позивачки) частину будинку, а влітку спричиняють сморід та призводять до розведення мух, що погіршує санітарні умови проживання. У зв'язку з вищевикладеним, позивачка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду, яка проявилася в тому, що в неї виникають часті нервові стреси, загострилося серцеве захворювання, і яка підлягає відшкодуванню в зв'язку з пошкодженням її майна та неналежними екологічними умовами проживання, які створила для неї її сусідка;
3) внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
В якості прикладу можна навести наступне. Нотаріус К. звернулася до суду з позовом до органів прокуратури про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої їй незаконним притягненням як обвинуваченої і незаконним відстороненням від роботи на займаній посаді, просячи стягнути 100 тис. грн. Позов судом було задоволено частково і стягнуто 50 тис. грн.;
4) внаслідок порушення прав споживачів.
Наприклад, громадянин П. придбав комп'ютер у відповідача — науково-виробничого товариства. В зв'язку з тим, що комп'ютер з вини виробника вийшов з ладу в межах гарантійного строку, П. віддав товариству комп'ютер для усунення пошкоджень, які відповідно до закону мали бути усунуті протягом 14 днів.
Однак виробник затягував з ремонтом комп'ютера, ухиляючись від спілкування і не пояснюючи причин затримки ремонту.
Лише через три місяці комп'ютер було відремонтовано і повернено власникові. Громадянин звернувся до суду з позовом про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок порушення його прав споживача. Наявність шкоди обґрунтовував тим, що з вини відповідача через довготривалу перерву у користуванні картриджем чорнила у ньому висохли, що робить неможливим подальше їх використання. Крім того, його син з причин відсутності комп'ютера не зміг виконати вчасно курсову роботу. Це викликало нервовий стрес у дитини, зайві переживання в сім'ї і, відповідно йому як батьку, завдано моральної шкоди, яку він оцінив на суму 2000 грн.;
5) внаслідок порушення авторських прав. Наприклад, видавництво «Азбука» видало книгу, автором
якої вказаний громадянин П. Громадянин С, вважаючи, що авторство зазначеного твору вказано неправомірно, і цей твір створений ним, подав до суду позов про визнання його автором твору, стягнення на його користь авторського гонорару та відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його авторських прав;
6) у разі порушення зобов'язань.
Так, громадянин К. уклав з акціонерним товариством два депозитних договори. У відповідності з їх умовами громадянин К. повинен був зі спливом певного строку отримати визначену суму грошей. З настанням відповідних строків гроші виплачені не були. Громадянин К. неодноразово звертався до акціонерного товариства з вимогою виплатити належні йому кошти, однак товариство з різних причин ухилялося від виконання умов договору. Громадянин К. звернувся до суду з позовом про стягнення суми з депозиту, неотриманого прибутку та моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з того, що в результаті невиконання відповідачем умов договору позивач змушений був неодноразово звертатися до відповідача, а в зв'язку з його відмовою виконати договір — подати позов до суду. Крім того, суд врахував вік потерпілого та стан його здоров'я. Рішенням суду позов громадянина К. до акціонерного товариства було задоволено в повному обсязі.
Ось інший приклад. Громадянка С. позичила гроші громадянці Н., яка обіцяла їй повернути їх в обумовлений термін, про що був складений та посвідчений в нотаріальній конторі відповідний договір позики. Строки повернення боргу пройшли, але громадянка Н. борг не повертала, не реагуючи на неодноразові нагадування та прохання повернути борг. Громадянка С. подала до суду позов про стягнення боргу, відповідних відсотків та відшкодування моральної шкоди. Заподіяння їй моральної шкоди обґрунтовувала тим, що внаслідок не повернення боргу вчасно вона хвилювалася, переживала, що негативно вплинуло на її стан здоров'я та звичний спосіб життя.
Звернемося до іншого прикладу. Згідно з домовленістю громадянка Т. зобов'язувалася продати громадянці Р. підприємство — салон краси, а саме послуги та конкретне майно за відповідну грошову суму, яка була сплачена. На підтвердження цього була надана власноручна розписка. Однак громадянка Т. послуг не надала, а саме приховала комерційні зв'язки та відмовилась надати знання з косметології та послуги з бізнесу. Крім того, при обстеженні майна було виявлено приховані недоліки, що потребувало його уцінки. У зв'язку з цим громадянка Р. подала до суду позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Наявність моральної шкоди обґрунтовувала тим, що внаслідок ситуації, що склалася, вона перенервувалася, що негативно позначилося на стані її здоров'я: порушились нормальний тиск і сон, були серцеві напади, через що була змушена звертатися до лікаря;
7) в разі порушення права власності.
Громадянка М. за договором купівлі-продажу придбала частину житлового будинку з усіма спорудами та установками, в тому числі і водопроводом, який побудовано колишньою власницею за власні кошти відповідно до наданого дозволу водоканалу. Згодом без її дозволу з мовчазної згоди водоканалу до водопроводу, власницею якого вона стала, самовільно підключилося ще п'ять громадян, а пізніше над водопроводом була проведена каналізація. У зв'язку із збільшенням кількості користувачів тиск води зменшився, через що у громадянки М. згоріла колонка. Внаслідок самовільного підключення до водопроводу та проведення каналізації якість води погіршилася. Вода з крану текла мутна і ржава. Висновок проведеної експертизи підтвердив, що санітарний стан та якість води погіршилися в зв'язку з збільшенням кількості користувачів та проведенням каналізації над водопроводом. Громадянка М. подала до суду позов, вимагаючи усунення перешкод у користуванні водопроводом та відшкодування водоканалом і особами, які самовільно підключилися, моральної шкоди, завданої їй внаслідок порушення її права власності та екологічних прав на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а саме право вживати чисту та якісну питну воду;
8) відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Такий приклад. Громадянин С. вчинив крадіжку з квартири громадянина К. на суму 20 000 грн. Громадянина С. було засуджено до 3 років позбавлення волі. Потерпілий К. звернувся в порядку цивільного судочинства з позовом до громадянина С. про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином;
9) внаслідок порушення трудових прав громадян. Наприклад, громадянка Р. працювала медсестрою в лікарні.
В зв'язку з тим, що у неї народилася дочка, вона оформила відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річно-го віку і одночасно продовжувала працювати, але на умовах неповного робочого часу.
В період роботи вона захворіла і на період хвороби одержала лікарняний лист у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, однак власник відмовився виплачувати належну їй допомогу.
Громадянка Р. змушена була звернутися до суду з позовом про стягнення допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що внаслідок незаконної відмови у виплаті належної їй допомоги, вона замість того, щоб доглядати за своєю дитиною, змушена була витрачати час на звертання в різні інстанції за захистом своїх прав. Вона сприйняла близько до серця таке очевидне та явне порушення своїх законних прав і тому переживала та нервувалася, що викликало у неї нервовий стрес. Таке становище порушило її нормальне звичне життя та вимагає від неї додаткових зусиль для його організації. Враховуючи вищевикладене, громадянка Р. оцінила заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 1500 грн.;
10) у зв'язку з приниженням честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Право на честь, гідність та ділову репутацію привертає до себе найбільше уваги, оскільки воно досить часто стає об'єктом порушення, а відповідно є об'єктом посиленої охорони.
Честь і гідність людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його честі, гідності та ділової репутації. Вони є недоторканими, фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист вищезазначених прав.
Конституцією України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення інформації, а також права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Разом з тим чинне законодавство та міжнародно-правові акти не розкривають поняття, якими вони оперують.
То що ж таке честь, гідність та ділова репутація, які в повсякденному житті так цінуються і стають предметом захисту в суді в разі їх приниження.
Честь — це суспільна оцінка особистості, міра соціальних, моральних та духовних якостей, тобто це оцінка людини суспільством, оточуючими її людьми.
Гідність — це внутрішня самооцінка особою своїх соціальних та моральних якостей.
Гідність може бути особистою (цінність даної конкретної особистості), колективною (цінність людини як представника певної соціальної групи), професійною (цінність, пов'язана з професією особистості), громадянською (цінність людини як представника певного народу).
Ділова репутація — це суспільна оцінка трудових та професійних якостей особи.
Якщо право на честь і гідність належить кожній особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі суб'єкти цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутацію непрацюючі пенсіонери, інваліди, які не мають фізичної можливості займатися певною справою, та інші.
При розгляді в суді справи про захист честі та гідності позивач доводить факт поширення відомостей, що принижують його честь та гідність, особою, якій пред'явлено позов.
Під поширенням відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію розуміють:
— опублікування їх в засобах масової інформації, повідомлення по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації;
— викладення в службових характеристиках, публічних виступах, заявах, листах, адресованих посадовим особам;
— повідомлення в іншій, в тому числі усній формі декільком або хоча б одній особі;
— вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, лозунгів, інших товарів, поширення серед людей листівок, які за своїм змістом та формою порочать честь та гідність громадянина чи організації.
Проте повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони стосуються, не може визнаватися їх поширенням.
Крім того, позивач має довести, що вказані відомості є неправдивими, тобто такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію.
До відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність та ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.
З часу введення норми про відшкодування моральної шкоди в судовій практиці збільшилася кількість справ за позовами фізичних та юридичних осіб про захист честі, гідності та ділової репутації, і найбільш поширеними є ситуації, коли такі позови пред'являються до засобів масової інформації.
В гонитві за сенсаційними новинами, які б підвищили рейтинг газети чи журналу і збільшили читацьку аудиторію, до друку може надходити інформація, достовірність якої не перевірена, що принижує честь, гідність та ділову репутацію осіб, яких вона стосується, і яка може стати підставою для звернення з позовами до суду.
Тому питання про відповідальність, яку несуть засоби масової інформації в разі поширення ними недостовірних відомостей, є досить актуальним і змусить редакцію газети декілька раз подумати, перш ніж друкувати відомості, в достовірності яких немає абсолютної впевненості.
У справі про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації, суди притягують як відповідачів до участі у справі автора публікації та орган засобу масової інформації (найчастіше це редакція газети або власник видання). Обов'язок по відшкодуванню шкоди цими особами покладається на них залежно від ступеня вини кожного з них. У разі коли орган масової інформації відмовляється назвати автора публікації, вважається, що всю вину за поширення вказаних відомостей взяв на себе цей орган і відповідно обов'язок по відшкодуванню завданої шкоди він нестиме одноособово.
Варто пам'ятати, що навіть якщо орган масової інформації погодився добровільно спростувати поширені відомості, це не позбавляє особу права звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.
Є випадки, коли редакція та автор публікації не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян та організацій, порушують права і законні інтереси громадян.
Відповідальність припиняється за таких умов:
— ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);
— вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»;
— вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;
— вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.
Показовою у всіх аспектах є справа, яка була предметом розгляду в місцевому суді.
Громадянка Г. в інтересах своєї загиблої дочки звернулася до суду з позовом до редакції газети з проханням зобов'язати редакцію спростувати відомості, які порочать честь та гідність її дочки, та стягнути моральну шкоду.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що в газеті була опублікована стаття, в якій містилися відомості про те, що К. убив її дочку Л. за те, що вона нібито викрала у його сім'ї цінні речі. Вказані відомості принижують честь та гідність її дочки, є неправдивими і спростовуються постановою про відмову в порушенні кримінальної справи щодо її дочки Л.
Суд відмовив у задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що стаття в газеті містить інформацію про виправдання К., мотив скоєного ним вбивства, що відповідає змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо потерпілої Л. та вироку, яким засуджено К., тому зазначена інформація не може вважатися недостовірною і неправдивою.
Позивачка з такими висновками суду не погодилась і оскаржила рішення в апеляційному суді.
Суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу громадянки Г. задовольнив і направив справу на новий судовий розгляд.
Наведемо ще один приклад з практики.
Громадянин Н. звернувся до суду з позовом до редакції газети з проханням зобов'язати редакцію спростувати недостовірні відомості, які порочать його честь та гідність, про те, що начебто він вимагав 20 000 грн у громадянина С, погрожуючи йому насильством, та стягнути моральну шкоду.
Суд притягнув автора статті в якості співвідповідача по справі.
Автор статті Д., даючи пояснення по справі, позову не визнала і пояснила, що надруковані нею відомості були отримані з офіційного джерела — від працівника відділу міліції В. на офіційній прес-конференції.
Працівник відділу міліції В. позов не визнала і пояснила, що офіційної інформації з приводу вчинення вимагання громадянином Н. вона не давала і автор статті не мала права посилатися на отримання інформації з офіційного джерела.
Суд встановив, що, автор справді отримала інформацію від працівника відділу міліції В., але не як з офіційного джерела, а як від приватної особи і в приватному порядку.
Суд позовні вимоги громадянина Н. задовольнив і стягнув моральну шкоду з редакції газети та автора статті солідарно.
Не менш показовою є наступна справа.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказав, що газета надрукувала інформацію відділу кадрів за місцем його роботи про дані його особистого життя. У статті зазначені адреса, дата, місце народження, національність, які згідно з Законом України «Про інформацію» є основними даними про особу і охороняються законом. Публікація основних даних про особу без її згоди заборонена.
Позивач просив суд задовольнити його позов, зобов'язавши редакцію газети спростувати недостовірну інформацію, а також відшкодувати моральну шкоду.
Суд пояснив, що надруковані газетою відомості є правдивими, і тому запропонував позивачу змінити підставу відшкодування моральної шкоди, а саме не в зв'язку з поширенням недостовірної інформації, а внаслідок поширення достовірних відомостей про факти його особистого життя без згоди позивача.
Право на спростування недостовірної інформації з наступним відшкодуванням моральної шкоди мають:
— фізична особа, особисті немайнові права якої порушено;
— близькі родичі особи, про яку поширено відомості, що порочать її честь, гідність чи ділову репутацію, якщо ці відомості прямо або опосередковано їх зачіпають;
— законні представники, які не є членами сім'ї (батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками) неповнолітніх осіб, що визнані недієздатними;
— члени сім'ї та близькі родичі особи, яка померла;
— інші заінтересовані особи (наприклад, прокурор).
За законодавством України неповнолітніми вважаються особи, яким не виповнилося 18 років. їх правовий статус має ряд особливостей порівняно з правовим статусом повнолітніх, про які варто знати батькам та особам, які їх замінюють. Ця специфіка проявляється в тому, що у разі заподіяння шкоди неповнолітньою особою відповідальність в тій чи іншій мірі несуть її батьки. І це не дивно. Відповідно до міжнародних актів всі неповнолітні є дітьми. А за дітьми, як відомо, батьки до досягнення ними повноліття здійснюють належний догляд та нагляд. Під цим варто розуміти не лише захист від неприємностей реального життя, але й здійснення наглядової функції з тим, щоб ненароком дитиною не було завдано шкоди оточуючим, зважаючи на несформованість та вразливість дитячої психіки, нездатність дітей повністю усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Неповнолітні поділяються на дві категорії:
1) особи, що не досягли 14 років — малолітні;
2) особи віком від 14 до 18 років.
Особливість відповідальності за моральну шкоду, завдану малолітніми, полягає в тому, що відповідальність за них покладається повністю на батьків або осіб, які їх замінюють. Обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду малолітнім може покладатися також на усиновлювачів, які після усиновлення набувають батьківських прав та обов'язків в повному обсязі. У разі встановлення над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, опіки, на опікуна покладається обов'язок відшкодувати завдану малолітнім моральну шкоду. Крім того, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди може бути покладено на заклади, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітніми: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я чи інші заклади, зокрема, приватні школи, спеціальні навчальні заклади. Всі ці особи можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що моральна шкода сталася не з їх вини. Під виною розуміється несумлінне здійснення або ухилення від здійснення виховання та нагляду за
малолітньою особою. Обов'язок вищеперелічених осіб відшкодувати моральну шкоду, завдану неповнолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Як виняток, з метою захисту інтересів потерпілого, неповнолітня особа після досягнення нею повноліття може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати моральну шкоду, завдану нею у віці до 14 років, за наявності водночас трьох умов:
— моральна шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого;
— особи, які мають нести відповідальність (батьки, усиновителі, піклувальники та інші), неплатоспроможні чи померли;
— особа, що завдала моральної шкоди, має достатні кошти для її відшкодування.
Неповнолітні особи у віці від 14 до 18 років несуть відповідальність за завдану ними моральну шкоду на загальних підставах, тобто самостійно.
У разі коли у винного немає майна, достатнього для відшкодування заподіяної ним моральної шкоди, вона у відповідній частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо у неповнолітнього взагалі немає майна, повинна бути відшкодована його батьками (усиновителями), піклувальниками, якщо вони не доведуть, що моральна шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній перебував у закладі, який за законом здійснює щодо нього функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду, завдану неповнолітнім, у повному обсязі або в частині, якої не вистачає.
Опіка та піклування встановлюється органами опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Тому не варто ототожнювати ці заклади, які виконують лише функцію нагляду, із закладами, де навчається дитина або проходить лікування.
За своїм характером відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників є додатковою (субсидіарною). її зміст полягає в тому, що відповідальність зазначених осіб є похідною від відповідальності неповнолітніх, тобто їх відповідальність можлива, якщо неповнолітні притягнуті до відповідальності. За відсутності вини неповнолітніх — виключається відповідальність їх батьків (усиновителів), піклувальників.
Вказані особи залучаються до участі у справі як співвідповідачі. На майно чи інші доходи зазначених осіб стягнення звертається лише за відсутності у неповнолітніх майна, заробітку чи інших доходів, достатніх для відшкодування моральної шкоди.
Обов'язок батьків (усиновителів), піклувальників з відшкодування моральної шкоди припиняється за наступних умов:
— при досягненні неповнолітніми 18 років;
— появи у неповнолітнього до досягнення ним повноліття майна або заробітку, достатніх для відшкодування моральної шкоди.
Заподіяна моральна шкода не відшкодовується, якщо вона завдана потерпілому внаслідок його умислу.
Наведемо приклад реальної цивільної справи.
Громадянка Р. в інтересах свого неповнолітнього сина К. звернулася до суду з позовом до ПТУ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, аргументуючи тим, що її синові, учневі ПТУ, на території закладу було заподіяно неповнолітнім Л., який не є учнем ПТУ, легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. На її думку, вина ПТУ полягає в тому, що внаслідок відсутності пропускного режиму та недостатньої охорони закладу на територію проникла стороння особа, а в разі належного контролю цього б не сталося. За клопотанням ПТУ та його адвоката суд притягнув в якості співвідповідачів заподіювача шкоди неповнолітнього Л. та його матір С.
Відповідачка С. в судовому засіданні пояснила, що в зв'язку з тим, що її син після закінчення навчання в школі мав намір вступати до ПТУ, учнем якого є К., останній запропонував провести його на заняття до своєї групи, що й було зроблено.
На перерві після другої пари її син Л. разом з К. знаходилися на четвертому поверсі в коридорі біля східців. Між ними виникло якесь непорозуміння і К. став ображати її сина. В ході сварки К. з силою штовхнув її сина зі східців. Щоб втриматися і не впасти з четвертого поверху, він зробив рефлекторний рух рукою і удар мимоволі прийшовся на обличчя К. Тобто винуватцем події був не її син, а К.
Її син Л. повернувся додому в збудженому стані. І з того часу, як сталася описана подія, він постійно перебуває в нервовому напруженні, погано спить, переживає стрес, у нього розвинулась дратівливість. Такий нестабільний психічний стан її сина негативно відобразився на його самопочутті, на якості навчання, на стосунках з друзями та оточуючими.
Спостереження за таким станом сина і його незадовільним психічним здоров'ям негативно вплинуло і на її психіку, що змусило звернутися до лікарні і проходити курс лікування.
З'ясувавши ступінь вини кожного, суд задовольнив позов частково, стягнувши з відповідачів С. та Л. матеріальні витрати на лікування та моральну шкоду в розмірі 500 грн. Суд мотивував таке рішення тим, що неповнолітній Л. потрапив на територію закладу з допомогою потерпілого К., який провів його, відволікаючи увагу чергового, тому розмір відшкодування моральної шкоди було зменшено, враховуючи ступінь вини потерпілого. ПТУ було звільнено від відповідальності, оскільки разом з неповнолітніми відповідальність субсидіарно несуть їх батьки (усиновлювачі), піклувальники або заклад, який за законом здійснює щодо дитини функцію піклувальника. ПТУ не є таким закладом. Крім того, в судовому засіданні було доведено відсутність вини ПТУ, оскільки в ньому наявний пропускний режим і охорона території закладу здійснюється на належному рівні.