Мій сусід, збираючись придбати авто, просить мене та ще декількох спільних знайомих позичити йому по 500 доларів США, проте розписки в отриманні грошей писати не хоче, мотивуючи це незначним розміром суми позики (нібито такі суми усі позичають без письмових документів, а в разі чого, оскільки нас буде декілька, ми зможемо й так довести факт передання йому грошей). Чи варто за таких обставин наполягати на якомусь письмовому доказі того, що він таки отримав гроші та має їх повернути?
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) договір позики може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі. Проте у випадку, якщо сума позики не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то договору позики обов'язково має бути надана саме письмова форма (оскільки нині неоподатковуваний мінімум доходів громадян складає сімнадцять гривень, то розмір позики, яку безболісно можна надавати без підтвердження цього факту якимись письмовими документами, має не перевищувати 170 грн.). Отже, дописувачеві бажано таки укласти договір позики саме в письмовій формі. Зробити це можна як шляхом складання єдиного документа, який підписується сторонами договору, так і іншими способами, що передбачені у ст. 207 ЦК Крім того, ч. 2 ст. 1047 ЦК встановлює можливість спеціального спрощеного оформлення позики через представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання останньому позикодавцем визначеної грошової суми чи визначеної кількості речей (до таких документів можна віднести також і обмін листами чи телеграмами, підписаними стороною, яка їх посилає, тощо). Але на практиці договірні відносини позики сторони оформлюють, як правило, все ж таки шляхом видачі позичальником боргової розписки, в якій фіксується сума позики, факт її отримання та термін повернення боргу.
Недодержання сторонами договору позики вимог закону щодо обов'язкової письмової форми договору не тягне за собою визнання його недійсним — у такому разі діє загальне правило, передбачене ч. 1 ст. 218 ЦК щодо позбавлення сторін (у разі виникнення спору) права посилатися на показання свідків для підтвердження як самого факту укладення договору позики, так і суми, переданої в борг. Отже, оскільки за відсутності у позикодавця розписки чи іншого письмового документа про реальну видачу позики позичальнику, суд при винесенні рішення не буде брати до уваги свідчення свідків, то дописувач не зможе довести факт передання грошей сусідові шляхом підтвердження цього свідченнями їх спільних знайомих.
Нотаріальна форма хоч і не є обов'язковою для даного договору, але може бути йому надана за згодою сторін.