Згідно з ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору як на одному, так і одночасно на кількох підприємствах, в установах чи організаціях (звісно, за умови, що інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін).
Завдяки згаданій нормі трудового законодавства працівники мають змогу, крім основного трудового договору, укладати ще й трудові договори про роботу за сумісництвом, визначення якого наведено у Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженому спільним наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43 (далі — Положення). Згідно з п. 1 Положення сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж самому або на іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Зазначене поняття цілком узгоджується зі змістом ст. 52 проекту Трудового кодексу України (у редакції, підготовленій до другого читання), відповідно до якої сумісництвом є виконання працівником у вільний від основної роботи час іншої оплачуваної роботи, яка може виконуватися як за місцем основної роботи (внутрішнє сумісництво), так і на іншому підприємстві (зовнішнє сумісництво).
Саме ознака виконання роботи у час, вільний від виконання обов'язків за основним трудовим договором, відрізняє сумісництво від суміщення професій (посад), оскільки останнє означає виконання додаткових трудових обов'язків у робочий час при незмінній його тривалості, тоді як сумісництво передбачає незмінну інтенсивність праці, але збільшення тривалості робочого часу.
При прийнятті на роботу за сумісництвом працівник не зобов'язаний пред'являти трудову книжку, що цілком зрозуміло, оскільки у переважній більшості випадків це взагалі є неможливим — адже трудова книжка має знаходитись за місцем основної роботи працівника, а її видача працівникові до моменту його звільнення з роботи трудовим законодавством не передбачена. У п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, прямо вказано, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (запис відомостей про роботу за сумісництвом може провадитись лише за бажанням працівника). Таким чином, єдиними документами, пред'явлення яких вправі вимагати роботодавець при прийнятті на роботу працівника за сумісництвом, є паспорт останнього та (але лише в разі, якщо робота потребує спеціальних знань) диплом чи інший документ, що підтверджує наявність у працівника відповідної освіти чи професійної підготовки. При влаштуванні на роботу за сумісництвом дозвіл роботодавця за основним місцем роботи також не потрібен.
На порядок укладання трудового договору про роботу за сумісництвом поширюються загальні правила КЗпП. Варто звернути увагу, що навіть якщо працівник приймається на роботу за сумісництвом тим же роботодавцем, в якого працює й на основній роботі, укладення нового трудового договору є обов'язковим (на відміну від суміщення, при якому оформити відносини можна шляхом внесення змін до попереднього трудового договору). При цьому трудовий договір про роботу за сумісництвом та основний трудовий договір між собою юридично не пов'язані (навіть якщо їх укладено з одним роботодавцем): цілком можливо за одним з цих договорів притягнути працівника до відповідальності, аза іншим — видати премію.
Законодавством, колективним договором, а також трудовим договором, який для працівника є основним, можуть бути встановлені обмеження на сумісництво (ч. 2 ст. 21 КЗпП). Порушення зазначених обмежень, встановлених у будь-який із наведених способів, є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.
В Україні не існує спеціальних нормативних актів про обмеження сумісництва, які б поширювалися на працівників підприємств усіх форм власності, проте для окремих категорій працівників заборону на роботу за сумісництвом (хоч і з певними винятками) все ж встановлено. Зокрема, сумісництво не допускається для:
— народних депутатів — крім викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики (п. 4 ч. 1 ст.3 Закону України «Про статус народного депутата України»);
— державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, — крім наукової, викладацької та творчої діяльності і медичної практики (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»);
— суддів — за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності (ст. 5 Закону України «Про статус суддів»);
— прокурорів та слідчих прокуратури — крім наукової і педагогічної діяльності (ч. 5 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру»);
— державних і приватних нотаріусів — за винятком викладацької і наукової діяльності (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про нотаріат»);
— керівників державних підприємств, установ, організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їх заступників — за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності (п. 4 Положення).
У додатку до Положення міститься Перелік робіт, котрі не вважаються сумісництвом. До них, зокрема, належить літературна робота, яка оплачується з фонду авторського гонорару, технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці, педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік, робота без зайняття штатної посади на тому ж підприємстві та будь-яка інша робота, що виконується в тому разі, коли на основній роботі працівник зайнятий неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці на основній та іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи. Робота, яка виконується за цивільно-правовими договорами (наприклад, доручення чи підряду) також не є сумісництвом.
Для всіх працівників державних підприємств обмежено тривалість роботи за сумісництвом — вона не може перевищувати чотирьох годин на день у робочі дні і повного робочого дня у вихідний день. При цьому загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245 — далі Постанова). Зазначене обмеження стосується як працівників, для яких державне підприємство є основним місцем роботи, так і працівників, котрі працюють на ньому за сумісництвом.
Відповідно до п. 1 Постанови керівники державних підприємств разом з профспілковими комітетами можуть запроваджувати обмеження на сумісництво для працівників окремих професій і посад, зайнятих на важких роботах чи роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких за сумісництвом може призвести до наслідків, що негативно впливатимуть на стан здоров'я працівників та безпеку виробництва. Цією ж Постановою передбачено й обмеження сумісництва для осіб, котрі не досягли 18-річного віку, та вагітних жінок. Хоч редакція Постанови недостатньо чітка, проте можна зробити висновок, що обмеження на сумісництво для неповнолітніх працівників та вагітних жінок є прямою нормативною забороною сумісництва (але слід враховувати, що ця заборона поширюється лише на державні підприємства).
Робота ж за сумісництвом на недержавних підприємствах чинним законодавством не обмежується (навіть для неповнолітніх, вагітних жінок, працівників, зайнятих на важких роботах та роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці) — тут доцільно запроваджувати такі обмеження колективними договорами, як це передбачено ч. 2 ст. 21 КЗпП.
При роботі за сумісництвом оплата праці проводиться за фактично виконану роботу (ст. 102і КЗпП).
Розмір заробітної плати за фактично виконану роботу за сумісництвом законодавством не обмежується.
Щодо оплати відпусток працівникам-сумісникам, то вона провадиться на загальних підставах. Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустку зі збереженням на її період заробітної плати мають усі працівники. Отже, відпустка, що надається на роботі за сумісництвом, завжди має оплачуватись — навіть тоді, коли працівник уклав договір про роботу за сумісництвом на тому ж підприємстві, де він працює за основним трудовим договором (при цьому як на державному підприємстві, так і на підприємствах недержавного сектора). Також необхідно звернути увагу на те, що сумісники вправі використовувати відпустки за власним бажанням одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. При звільненні ж з роботи за сумісництвом працівникам повинна виплачуватись компенсація за невикористану відпустку, а поширена на практиці відмова сумісникам в оплаті відпусток не відповідає чинному законодавству і має оскаржуватися.
Підстави та порядок звільнення з роботи сумісників аналогічні загальним підставам і порядку звільнення працівників. Лише для осіб, які працюють за сумісництвом на підприємствах державної форми власності, встановлені додаткові підстави для припинення трудового договору за сумісництвом: згідно з п. 8 Положення за ініціативою роботодавця сумісник може бути звільнений з роботи у зв'язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, а також у разі обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовам та режимом праці.
Законом України від 18 січня 2001 р. № 2240 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (із змінами та доповненнями) передбачено виплату допомоги з тимчасової непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами і за основним місцем роботи, і за сумісництвом.
Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» (далі — Порядок), визначає правила обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі — страхові виплати) у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.
Порядок поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від організаційно-правових форм і форм власності та на фізичних осіб, котрі використовують працю найманих працівників (далі — роботодавці).
Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.
Розрахунковим періодом для застрахованих осіб (включаючи осіб, котрі працюють неповний робочий день (робочий тиждень), робота яких пов'язана із сезонним характером виробництва, та добровільно застрахованих осіб) є останні 6 календарних місяців (з 1 до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.
Якщо застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески менш як 6 календарних місяців, середня заробітна плата (дохід) обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які сплачено страхові внески.
У разі коли застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувались страхові внески менше ніж календарний місяць, середня заробітна плата (дохід) обчислюється за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку.
Середня заробітна плата застрахованої особи обчислюється виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян, не враховуючи передбачені законодавством пільги щодо сплати зазначеного податку чи суми, на які цей дохід зменшується, з яких сплачувалися страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. '
Середній дохід добровільно застрахованої особи обчислюється виходячи із суми оподатковуваного доходу (прибутку), з якого сплачувалися страхові внески.
До середньої заробітної плати (доходу) включається заробітна плата (дохід) у межах максимальної величини (граничної суми) заробітної плати (доходу) та оподатковуваного доходу (прибутку), з яких сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Якщо перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку або якщо страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку.
У разі коли на підприємстві, в установі чи організації встановлено неповний робочий день (робочий тиждень), середня заробітна плата обчислюється виходячи з частини місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку, що відповідає його графіку роботи.
Військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи та податкової міліції, звільненим у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію та за станом здоров'я, для обчислення середнього грошового забезпечення для надання допомоги по безробіттю враховуються такі виплати грошового забезпечення: оклад за посадою, оклад за військовим чи спеціальним званням з урахуванням відсоткової надбавки за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення, що виплачуються щомісяця.
Якщо на дату звернення за страховою виплатою особа, яка має у зв'язку з ушкодженням здоров'я право на отримання страхових виплат, вже не працює на виробництві, з яким пов'язана втрата працездатності, середня заробітна плата обчислюється виходячи з середньої заробітної плати відповідного працівника (на дату подання потерпілим документів медико-соціальній експертній комісії для встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності) за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), де працювала зазначена особа до моменту ушкодження здоров'я. У цьому разі за бажанням потерпілого середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат може обчислюватися відповідно до положення, затвердженого правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків за погодженням з Мінпраці.
У разі коли на час звернення за страховою виплатою у потерпілого відсутня довідка про його заробітну плату у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи чи організації, страхові виплати розраховуються виходячи з діючої місячної тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною місячною тарифною ставкою (посадовим окладом) аналогічної професії (посади), але не менш як розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом України на день виплати.
У випадках, не пов'язаних із застосуванням підсумованого обліку робочого часу, для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця застосовується середньоденна заробітна плата (дохід).
Середньоденна заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески:
— на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді — за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (крім розрахунку страхових виплат добровільно застрахованим особам) та для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;
— на кількість календарних днів за розрахунковий період (без урахування святкових і неробочих днів, установлених законодавством) — за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями умов праці не піддається точному обліку, для осіб, які робочий час розподіляють на свій розсуд (робота вдома, страховий агент тощо), та для добровільно застрахованих осіб за усіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Для розрахунку застрахованій особі, якій встановлено підсумований облік робочого часу, страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця застосовується середньогодинна заробітна плата.
Середньогодинна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати на кількість відпрацьованих годин застрахованою особою у зазначений період.
Якщо застрахованій особі страхові виплати призначаються у робочих органах виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і видаються довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи та за сумісництвом, середня заробітна плата (дохід) обчислюється цими робочими органами сумарно.
Середньоденний дохід добровільно застрахованої особи за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, обчислюється за формулою:
Д = СВ: К: Т,
де Д — середньоденний дохід;
СВ — сума страхових внесків за розрахунковий період;
К — кількість календарних днів за розрахунковий період (без урахування святкових і неробочих днів, встановлених законодавством);
Т — страховий тариф класу професійного ризику, до якого належить вид діяльності застрахованої особи.
Для застрахованих осіб, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок з фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності або прибутковий податок за фіксованим розміром шляхом придбання патенту чи які придбали спеціальний торговий патент, середньоденний дохід, з якого розраховуються страхові виплати за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, обчислюється за формулою:
Д = П х В : С : К,
де Д — середньоденний дохід;
П — розмір податку за розрахунковий період, що сплачує особа (без урахування збільшення ставки єдиного податку за кожного найманого працівника або члена сім'ї), або вартість спеціального торгового патенту;
В — відсоток суми встановленого розміру податку або вартості спеціального торгового патенту, що перераховується до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності або Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
С — розмір страхового внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, або на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, визначений Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»;
К — кількість календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів, установлених законодавством) за розрахунковий період.
Сума страхових виплат застрахованій особі та оплати за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця розраховується шляхом множення суми денної (годинної) виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної (середньогодинної) заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу, якщо наявність його передбачено законодавством, на кількість днів (годин), які підлягають оплаті.
Якщо застрахована особа працює за сумісництвом, страхові виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі копії листка непрацездатності, виданого в установленому порядку, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.
У цьому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються страхові виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за сумісництвом не може перевищувати розмір максимальної величини (Граничної суми) заробітної плати (доходу), оподатковуваного доходу (прибутку), з яких сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Довідка про середню заробітну плату видається роботодавцем за вимогою застрахованої особи або робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі платіжних відомостей та інших документів про нараховану заробітну плату.
Довідка про оподатковуваний дохід добровільно застрахованим особам видається державними податковими органами за місцем проживання зазначених осіб на підставі декларацій, поданих ними в установленому законодавством порядку.
Застраховані особи, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок з фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності або прибутковий податок за фіксованим розміром шляхом придбання патенту чи які придбали спеціальний торговий патент, подають робочим органам виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування довідку про сплату встановленого розміру податку, яка видається органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку.
Розрахунки середнього доходу переліченим вище особам здійснюють робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі коли страхові виплати призначаються особі, яка вже не працює на виробництві, з яким пов'язана втрата працездатності, довідку про діючу тарифну ставку (посадовий оклад) на підприємстві, в установі чи організації за професією (посадою) за запитом робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань видає підприємство, установа чи організація, на яких працювала особа.
Якщо підприємство (установа, організація), на якому працювала особа, ліквідовано, довідка про середню тарифну ставку (посадовий оклад) за аналогічною професією (посадою) видається місцевим органом з питань праці та соціального захисту населення, а у разі відсутності в цьому органі таких відомостей — центральним органом виконавчої влади, котрий координує діяльність галузі, до якої належали ліквідовані підприємство, установа чи організація.
Законодавство обмежує розмір виплат, які включаються до розрахунку середньої заробітної плати, межами максимальної величини витрат з оплати праці, з якої сплачують страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Саме для цього з основного місця роботи беруть довідку про середню заробітну плату. Отже, під час розрахунку допомоги за сумісництвом необхідно враховувати величину доходів працівника за основним місцем роботи. Якщо сумарні доходи перевищують максимальну величину, то під час розрахунку середньої місячної заробітної плати за сумісництвом враховуватиметься лише та частина доходів, яка з сумі з доходами за основним місяцем роботи дає максимальну величину.
Зокрема, згідно зі ст. 93 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» з 1 січня 2005 року максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з яких справляють страхові внески до соціальних фондів, збільшено до 4100 гривень.