Останні півтора десятиліття були періодом широкомасштабного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Вступ до ери, заснованої на знаннях, значно підвищив роль як результатів інтелектуальної власності, так і їх правової охорони. Права на інтелектуальну власність, зокрема авторські права, стали одним із найважливіших факторів належного забезпечення інтересів авторів художніх та літературних творів, а також фінансових і ринкових позицій компаній, які виробляють програмне забезпечення, комп'ютерне устаткування, телерадіокомпаній, видавництв тощо.
Процеси, котрі зумовлені широкомасштабним розвитком інформаційного суспільства, стрімким зростанням інформаційно-комунікаційного ринку, що швидко став одним з найбільш динамічних і великих за обсягом у передових державах світу, призвели до появи значної кількості виробників творчих продуктів, що піддягають охороні авторським правом. У розвинених країнах Європи і Північної Америки частина врегульованих авторським правом галузей економіки склала від 4 до 7 відсотків ВНП.
З іншого боку, у 90-х роках XX століття відбувається різке зростання кількості контрафактної продукції, що завдає легальним виробникам величезних збитків. За даними Міжнародної палати комерції (ІСС) у 2004 році світовий ринок піратської продукції сягнув 500 млрд. євро на рік та продовжує стрімко зростати. Торгівля контрафактними продуктами складає близько 7 відсотків світового обороту. Щорічно піратська економіка позбавляє роботи 120 тис. чоловік у США і 100 тис. — в Європі.
Зазначені обставини суттєво підвищують роль авторського права та права інтелектуальної власності загалом у житті сучасної цивілізації, визначаючи завдання їх охорони в якості стратегічного завдання нормального розвитку "суспільства знань". Зокрема, в Окінавській Хартії глобального інформаційного суспільства, прийнятій лідерами "Великої вісімки" 22 липня 2000 p., відмічається життєва важливість сприяння захисту права інтелектуальної власності як ключового принципу інформаційного суспільства.
Система охорони авторського права зазнає сильного впливу нових інформаційних технологій. Технологічна еволюція примножила і урізноманітнила сфери творчості, виробництва і експлуатації творів науки, літератури та мистецтва. Під впливом нових технологій авторське право змінюється, — адаптується до нових умов, доповнюючись новими положеннями та змінюючи старі. Нові технології поставили перед авторським правом нові проблеми, які потребують якнайшвидшого вирішення.
Особливої актуальності охорона авторських прав набуває для України. На нинішньому етапі розвитку нашої держави питання сучасного авторського права — авторського права цифрової епохи — виходять на чільне місце. їх вирішення стане важливим підґрунтям цивілізованого розвитку інформаційної галузі, а також дасть змогу Україні стабільно рухатися на шляху до розбудови правової держави.
Проаналізувавши процеси, що відбуваються в авторському праві протягом останнього десятиліття, можна виділити певні тенденції його розвитку. По-перше, найбільш очевидною тенденцією є загальне посилення авторсько-правової охорони. Це проявляється, передусім, у збільшенні строку охорони авторських прав у розвинених державах світу до 70 років, посиленні відповідальності за порушення авторських прав шляхом введення більшої кількості та більш жорстких санкцій за порушення авторських прав, а також законодавчому закріпленні нових процесуальних механізмів щодо запобігання порушенню авторських прав та захисту вже порушених прав (адміністративні, кримінальні та цивільно-правові процедури захисту авторських прав, заходи правового захисту, тимчасові заходи захисту та заходи на кордоні). Зазначені тенденції чітко прослідкуються як на рівні національних законодавств, так і у міжнародно-правових актах, які стосуються охорони авторських прав — зокрема, Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка набрала чинності 1 січня 1995 р, та Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 1996 р.
Поряд з посиленням охорони авторських прав в останній час прослідкується тенденція до певного послаблення окремих авторських правомочностей. Вона проявляється, наприклад, в обмеженні права на відтворення шляхом вилучення з кола порушень цього права виготовлення так званих "тимчасових копій" без дозволу правовласника, обмеженні авторських прав щодо комп'ютерних програм шляхом надання законним користувачам права на постійне або тимчасове відтворення комп'ютерної програми будь-якими засобами і в будь-якій формі, частково або в повному обсязі за умови, коли вказані дії необхідні для використання програми відповідно до її призначення. Крім того, законному користувачеві дозволено виготовлення резервної копії комп'ютерної програми, а також переклад, адаптація, пристосування або будь-яка інша зміна комп'ютерної програми і відтворення результатів цих дій. Зазначені дії дозволяється здійснювати і щодо баз даних. Аналогічні обмеження містяться у національних законодавствах США та європейських країн, передбачені директивами ЄС.
По-друге, в якості тенденції розвитку авторського права можна визначити розповсюдження авторсько-правової охорони на відносини, які раніше не були її об'єктом, зокрема, нетворчі бази даних, створені в результаті значних інвестицій, та технічні засоби захисту. Ці об'єкти не відповідають критеріям надання авторсько-правової охорони — вони не є результатами творчої діяльності людини, проте охороняються інструментами авторського права поряд з літературними та художніми творами.
По-третє, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій призвів до звуження можливостей застосування обмежень авторських прав та їх часткової підміни укладенням ліцензійних угод. Особливо яскраво це проявляється у випадку використання творів у мережі Інтернет, де доступ до об'єкта авторського права (незалежно від того чи йде мова про газети, музику, інформацію з баз даних, програмне забезпечення чи книги) забезпечується простим натисканням клавіші, яке одночасно буде означати згоду на укладення ліцензійного договору. Такі договори створюють реальну загрозу порушення балансу, що існує в авторському праві між інтересами правовласників та інтересами суспільства й окремих користувачів. Наприклад, автор програмного забезпечення може на підставі договору заборонити робити резервні копії, а автор наукової статті — заборонити цитування чи використання . своєї праці в оглядах. Оскільки у розпорядженні користувачів, як правило, мало засобів впливу на обговорення умов електронних договорів, підписання яких — на практиці це просте натискання клавіші — обумовлює доступ до твору, то немає гарантії того, що передбачені законом вилучення будуть здійснюватися примусово.
Суттєвий вплив справили інформаційні технології на об'єкт авторського права. Якщо раніше літературні або художні твори існували, як правило, в одній об'єктивній формі, яка вважалася традиційною для даного виду творів, то зараз стало можливим будь-який об'єкт авторського права зафіксувати у цифровій формі.
Стрімкий розвиток інформаційних технологій призвів до появи нових форм існування творів, а також дав народження новим способам використання вже існуючих творів. Застосування інформаційних технологій супроводжується, передусім, перекладом охоронюваних робіт у цифрову форму, що відкриває майже безмежні можливості їх модифікації, маніпулювання частинами різних творів тощо. Цифрова технологія внесла багато нового до поняття твору.
Як відомо, оцифровування — це виражений електронними засобами переклад на бінарну мову, що використовує двійкові знаки Oil, будь-якого повідомлення у формі текстів, слів, звуків, статичних або рухомих зображень. Такі оцифровані повідомлення зберігаються у пам'яті комп'ютерів, можуть передаватися у будь-яке інше місце, а потім перетворюються у форми, доступні для сприйняття людиною. Відмінності цифрового запису твору від аналогового мають як кількісний, так і якісний характер. По-перше, на рівних за обсягом носіях обсяг запису в цифровій системі незрівнянно більший, ніж в аналоговій. По-друге, перетворення в цифрову форму також збільшує потужність дистанційної передачі даних, оскільки цифрові повідомлення практично можуть бути стиснені до такого ступеня, що будь-який канал зв'язку — телефонні лінії, радіохвилі, кабелі, оптичні волокна — можна використовувати для передачі значно більшої кількості повідомлень, ніж в аналоговій системі. По-третє, застосування єдиної (бінарної) мови для передачі повідомлень дозволяє користуватися будь-яким наявним каналом інформації. По-четверте, перекладений на бінарну мову твір може розміщуватися на єдиному носії або єдиному каналі, тоді як аналоговий запис потребував би різних носіїв — фонограм для музичних записів, відеозаписів для аудіовізуальних творів або книг для друкованих літературних творів. По-п'яте, оцифровування дозволяє створювати ідентичні копії, оскільки оригінал і копія виконані за допомогою однієї й тієї самої комбінації бінарних знаків. По-шосте, цифрові носії і канали допускають інтерактивне звернення; отримувачі інформації можуть втручатися в умови надходження інформації та її передачі через свої персональні комп'ютери.
Розвиток цифрових технологій та інтенсивне розповсюдження Інтернету в усьому світі створили в усіх країнах значну кількість проблем у сфері авторського права, пов'язаних з появою нових об'єктів авторського права. До нових об'єктів зазвичай відносять комп'ютерні програми та творчі бази даних. Обидва названі види творів чинний Цивільний кодекс не відносить ні до літературних, ні до художніх творів, вказуючи на їх своєрідність. Статус цих творів загалом визначений чинним законодавством України. Перші охороняються як літературні твори, другі — охороняються як такі аналогічно до збірників творів та інших складених творів. Хоча, звичайно, правове регулювання їх використання на даному етапі розвитку вітчизняного законодавства далеке від досконалості і використання цих об'єктів на практиці стикається з багатьма складнощами.
Крім названих видів нових творів, значно більші труднощі виникають у зв'язку з використанням творів, які сьогодні прийнято називати мультимедійними. Цей термін походить від латинських слів multum, що означає "багато", та media — носій, середовище. Новий вид творів не можна віднести ні до літературних, ні до художніх творів у традиційному їх розумінні. Мультимедійні твори — це своєрідне поєднання текстів, статичних і рухомих зображень, та, як правило, музичного супроводу. Правовий статус даного виду об'єктів авторського права не є чітко визначеним в авторському законодавстві жодної держави світу. Дослідники* цієї проблеми не виробили єдиного підходу до визначення правового статусу мультимедійних творів. Одні пропонують прирівняти статус нового виду об'єктів авторського права до статусу аудіовізуальних творів, інші — врегулювати використання цих творів аналогічно до комп'ютерних програм чи баз даних. Деякі дослідники вважають, що в даному випадку єдиним правильним вирішенням проблеми може бути установлення для мультимедійних продуктів особливого правового режиму. Найбільш обґрунтованим, проте, видається твердження про недоцільність створення такого режиму та врегулювання статусу нових об'єктів авторського права виходячи із загальних норм авторського права. Установлення ж нового правового режиму для кожного нового виду творів в умовах стрімкого технологічного розвитку все одно не дозволить вирішити проблему, проте змусить нас у такому випадку, за влучним висловом французького дослідника Андре Люка, "бігти наввипередки з технічним прогресом".
В інформаційному середовищі, в якому можна легко видозмінювати та адаптувати твори, великого значення набувають особисті немайнові права автора. З утвердженням інформаційного суспільства концепція цього виду авторських прав не зазнала принципових змін. Разом з тим, цифрове середовище загострило питання охорони цих прав, створивши недобросовісним користувачам широкі можливості для їх порушення. Зокрема, такі особисті немайнові права автора як право на авторство, право на ім'я та право на недоторканність твору часто порушуються шляхом вилучення імені автора з твору, зафіксованого у цифровій формі, використання окремих частин такого твору або недозволеної правовласником його видозміни.
Хоча інформаційні технології, створивши нові проблеми, одночасно запропонували й шляхи їх вирішення. Найбільш ефективним з них уявляється поєднання техніко-юридичного та технологічного способів, тобто удосконалення правової охорони особистих немайнових прав автора, зокрема шляхом усунення суперечностей між нормами законодавства, що визначають зміст даного виду авторських прав, та створення реального механізму правового захисту особистих немайнових прав, а також широке використання технічних засобів захисту авторського права (електронний підпис, цифрові конверти тощо).
Інформаційні технології найбільш відчутно вплинули на майнові права автора. Саме цей вид прав зазнав і продовжує зазнавати суттєвих змін внаслідок розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Зокрема, змінюється сама система виключних авторських прав, додаються нові авторські правомочності — комунітарне законодавство Європейського Союзу визначає серед таких, наприклад, право цифрового доступу та право на цифрове сповіщення. Нові технології призвели до появи нових способів використання творів. Крім того, досить серйозно змінюється обсяг вже існуючих прав — у першу чергу, права на відтворення та права на розповсюдження. Зазначені зміни зумовлені як самою природою майнових прав, які містять невід'ємну економічну складову, так і соціально-технологічними процесами, що відбуваються у світі протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років.
В умовах інформаційних технологій знову набуває актуальності проблема розмежування тріумвірату авторських прав, які ще порівняно недавно повністю охоплювали майнові права автора — право на відтворення, право на розповсюдження та право на опублікування. Наявний у вітчизняному авторському законодавстві підхід до цих прав саме у випадку використання об'єкта авторського права в цифровому середовищі породжує серйозні проблеми, про що свідчить судова практика. Наприклад, розміщення літературного твору на веб-сайті, виходячи з положень Закону України "Про авторське право і суміжні права" є одночасно відтворенням, опублікуванням та розповсюдженням твору. І хоча дії щодо опублікування твору логічно поєднуються окремо з діями по відтворенню чи по розповсюдженню твору, проте одна й та сама дія не може бути одночасно і відтворенням і розповсюдженням твору. Адже відтворення й розповсюдження є зовсім різними за своїм змістом способами використання твору.
Ця ситуація виникла через те, що вітчизняне законодавство не сприйняло ідею про виділення окремого авторського права, що охоплювало б надання доступу до творів через електронні системи інформації, як це зроблено у законодавстві Європейського Союзу. На наше глибоке переконання, саме такий підхід дозволить комплексно вирішити усі проблеми, пов'язані з цифровим відтворенням і розповсюдженням.
Серйозною проблемою авторського права в умовах інформаційних технологій є визначення правового статусу технічних засобів захисту авторського права. Існуючі системи, які мають на меті технічний захист об'єктів авторського права, можна умовно поділити на чотири великі групи. Перша з них спрямована на захист дій, що підпадають під виключне право автора, зокрема друкування, передача широкій публіці, цифрові копії, зміни творів тощо.
Ії ще називають системою антикопіювання (старт-карти, захисна система Dongle, система контролю за серійним копіюванням тощо).
Друга група технічних засобів, які одержали назву системи обумовленого доступу, створені для захисту об'єктів авторського права в інформаційних магістралях. Вони створені і впроваджуються для вирішення основної проблеми цифрових мереж — надання надійного доступу до охоронюваної інформації та змісту, забезпечуючи при цьому оплату і охорону авторського права на "заблокований" таким чином твір. Технологій, що вирішують цю проблему, досить багато: кодування, паролі, "секретні блоки", "чорні ящики", цифрові підписи та цифрові конверти. Функцію контролю за доступом можуть мати також вже згадані нами електронні ключі та смарт-карти.
До третьої групи відносять інструменти маркування і нанесення міток, що мають на меті вирішити проблему розпізнавання легальних копій творів та полегшують і прискорюють тим самим виявлення піратської продукції. За своєю технологічною суттю дана група технологічних засобів захисту є своєрідними видимими або невидимими засобами вбудовування інформації про твір, чи то назви твору, чи зазначення автора або власника авторського права чи умов використання. До даного виду технічних засобів відносять бандеролі, голограми, код CID, нанесення спеціальних прихованих знаків та цифрових міток.
Нарешті, ще одним технічним засобом захисту авторських прав є електронні системи управління. Вони забезпечують управління правами по електронним мережам, надаючи можливість отримувати дозволи на використання творів в режимі он-лайн і контролювати таке використання. Ці пристрої поєднують договірний і технологічний захист. До функцій цієї групи технічних засобів, крім інших, входять розподіл винагороди між правовласниками, прийняття оплати від користувачів, надіслання рахунків, реєстрація абонентів, які копіюють дані тощо. Наприклад, технічні інструменти під назвою "електронні агенти", що порівняно недавно з'явилися на ринку, в змозі повністю регулювати розповсюдження і використання творів електронними засобами, виключно за допомогою вбудованої системи електронних платежів шляхом відновлення дозволу користувача або складення точного звіту про використання.
Незважаючи на велику різноманітність технічних засобів захисту авторського права та широке застосування, визначення їхнього правового статусу викликає жваві дискусії серед спеціалістів. Крім того, у широкого кола науковців і практиків виникають численні запитання з приводу встановлення відповідальності за обхід технічних засобів захисту авторського права та за виготовлення, ввезення і розповсюдження пристроїв для такого обходу як за порушення авторських прав. Адже, хоча технічні засоби, як свідчить їх визначення у Законі України "Про авторське право і суміжні права", є технічними пристроями і (або) технологічними розробками, тобто вони не входять до кола об'єктів авторського права, проте охороняються засобами авторського права, — за обхід технічних засобів та інші зазначені дії настає відповідальність як за порушення авторських прав. Саме таке правове регулювання встановлене законодавчими актами розвинених держав світу — СІЛА, Канади, Японії, Австралії, а також комунітарним законодавством Європейського Союзу. Основні положення про охорону технічних засобів інструментами авторського права закріплені Договором ВОІВ про авторське право (статті 11 та 18).
Охорону технічних засобів захисту авторським правом називають "третім рівнем охорони творів", розуміючи під першим рівнем власне законодавчу охорону авторських прав, а під другим — охорону технологічними засобами. Законодавче впровадження третього рівня охорони піддається серйозній критиці в юридичній літературі, особливо серед західноєвропейських спеціалістів (І. Женро, П. Самуельсон, С. Дюсольє, І. Пульє, М. Буйден та інші), які вказують на небезпеку перетворення авторського законодавства на законодавство про комп'ютерну безпеку і закликають обмежити охорону технічних засобів загальними нормами цивільного законодавства.
Підсумовуючи сказане, можемо констатувати, що інформаційно-комунікаційні технології не змінили сутності фундаментальних понять авторського права — об'єкта, суб'єкта авторських прав, — не змінили підходів до розуміння особистих немайнових та майнових, у тому числі й виключних авторських прав. Разом з тим, вони внесли принципові новації до зазначених категорій: виникли нові об'єкти авторського права, існування об'єктів стало можливим в принципово новій (цифровій) формі; поряд з традиційними суб'єктами активними учасниками авторських правовідносин стали інтернет-провайдери; значно розширилося коло способів використання об'єктів авторського права; а також з'явилися нові авторські права. Нарешті широке застосування технічних засобів захисту авторського права мало наслідком визнання їх в якості об'єкта охорони авторським правом. Такі принципові зміни на практиці призвели до нагальної потреби законодавчого заповнення виниклих прогалин, а також вирішення породжених новаціями проблем. Проте правове вирішення проблем охорони авторських прав у сфері інформаційних технологій повинно ґрунтуватися на існуючих принципах авторського права, зокрема принципі балансу між суспільними інтересами та інтересами автора, і відповідати поставленим перед авторським правом завданням.