Однією з підстав і визнання правочину недійсним є вчинення його під впливом тяжкої обставини. Так, ст. 233 Цивільного кодексу (далі — ЦК) передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочини (угоди), вчинені на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин в цивілістичній науці одержали назву кабальних. Вони є такими, що укладені з вадами волі, оскільки формування волі до укладення правочину здійснювалося під тиском обставин, що змусили особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.
Історія кабальних угод і формування ознак їх недійсності починається ще за часів римського права. Боротьба з ними велася в зв'язку з процвітанням лихварства і вважалося, що такі угоди суперечать моральності. З цим явищем боролися шляхом встановлення максимальної процентної ставки за позиковими операціями, перевищувати яку не дозволялось. Договори купівлі-продажу, в яких ціна проданого товару була вдвічі менша реальної вартості товару, визнавалися такими, що спричинюють надзвичайно великі збитки, і могли бути визнані недійсними.
У радянський період в юридичній думці існування кабальних угод визнавалося взагалі безперспективним у зв'язку з впливом соціалістичної ідеології. Загальнодержавна позиція певним чином сприяла формуванню правозастосування. Панувала думка, що оскільки радянська держава була здатна забезпечити людину всім необхідним для її нормального існування, особа у разі крайньої потреби не була б залишена без допомога держави, тому кабальність угоди могла виникнути лише тоді, коли людина опинялася у справді екстремальних умовах.
Кабальний договір особа укладає добровільно і усвідомлено, крім того, вона сама може бути ініціатором такого правочину, вона також усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.
Недійсною може бути визнана угода за наявності одразу двох обставин — виникнення тяжкої обставини і укладення угоди на вкрай невигідних умовах. Укладений договір може стосуватися не тільки відчуження майна, а й надання послуг, виконання робіт.
Одним з позитивних моментів є те, що нормами ЦК визнається, що кабальні правочини можуть укладати не тільки фізичні особи, як це передбачалося ст. 57 ЦК УРСР 1963 p., а й юридичні особи. Отже, право вимагати визнання угод недійсними за ознаками їх кабальності набули також і юридичні особи.
Проте, стосовно підприємницьких юридичних осіб поняття кабальності угоди слід застосовувати дуже обережно. Підприємницька діяльність — це перш за все діяльність на власний ризик. Тож за умов нестабільності ринку і боротьби з конкурентами подекуди доводиться укладати надзвичайно ризикові угоди, які насправді можуть бути просто необдуманими і економічно необґрунтованими, а не кабальними. Тому слід враховувати специфіку здійснення підприємницької діяльності, і виключати можливість визнання угод кабальними, якщо вони були укладені внаслідок власної нерозважливості особи, оскільки за одних і тих же економічних умов одні підприємства процвітають, а інші — банкротують.
Варто виділити обставини, які можуть бути підставою для визнання угоди, укладеної юридичною особою, кабальною. Такі обставини мають бути дійсно невідворотними за наявних умов, коли засоби і кошти, якими володіє особа, є недостатніми для відвернення настання негативних наслідків, а наслідки, яких намагається уникнути особа, є такими, що змушують особу погодитись навіть на вкрай невигідні умови.
Окрім того, якщо обставиною, що змушує особу укласти угоду, є ситуація, яка пов'язана з економічними чи політичними обставинами, то слід зазначити, що ці обставини повинні бути такими, які за звичайних умов не можна було заздалегідь спрогнозувати, а також було неможливо їм запобігти, тобто ці умови є надзвичайними навіть з урахуванням звичайного підприємницького ризику. Тяжкі обставини повинні безпосередньо тягти за собою необхідність укладення кабальної угоди, а не просто існувати в час укладення угоди. Крім того, зрозуміло, що виникнення обставин, які особа називає тяжкими, повинні виникнути лише до укладення угоди.
Деякі науковці пропонують для визначення тяжкості обставин, які змушують особу укласти договір, порівнювати їх з форс-мажорними обставинами, і залежно від того, чи визнавалися б ці обставини форс-мажорними, визначати ці обставини як тяжкі при укладенні кабальної угоди. До важких обставин не відносяться порушення зобов'язань зі сторони контрагентів та відсутність необхідних товарів. Дані обставини не повинні вважатись тяжкими, оскільки в силу того, що діяльність є підприємницькою, особа несе ризик їх настання і повинна відповідати за ризик настання цих обставин. Так, невиконання контрагентами своїх зобов'язань повинно тягти за собою відповідальність цих контрагентів, що відшкодує особі збитки, тому норми про кабальність угоди не повинні застосовуватись, оскільки особа не залишається без належного відшкодування збитків, яких їй завдав недобросовісний контрагент. Відсутність товарів на ринку чи збільшення їх ціни також не повинні тягти за собою визнання угоди недійсною, оскільки висока ціна продукту диктується умовами ринку, тому збільшення ціни в ринкових умовах є закономірною, що має враховуватись підприємцем.
Як видно, в зв'язку з тим, що підприємницька діяльність початково є ризиковою, випадків, коли правочин є дійсно кабальним, а особа не могла іншим чином уникнути настання негативних наслідків, не багато.
Що стосується громадян, то умови кабальності можуть бути набагато ширшими. Так, ними можуть бути будь-які поважні надзвичайні обставини, наприклад, тяжка хвороба, відсутність вкрай необхідних рідкісних ліків, що тягне за собою укладення договору на будь-яких умовах. Ініціатором укладення такої угоди може бути будь-яка сторона.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного суду України № З від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначається, що збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т. ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.
Тяжкість обставин, які настали, може бути пов'язана не тільки безпосередньо з особою, яка укладає договір, але і з близькою особою потерпілого. У даному випадку слід зважати на те, чи є особа, заради якої учасник цивільних відносин укладає угоду, настільки близькою, що він погодився заради неї вчинити правочин на вкрай невигідних умовах. Зрозуміло, що такою особою не може бути троюрідний дядько, з яким зустрілися вперше в житті, але такими особами є діти, батьки, брати та сестри. Проте, слід у кожному випадку з'ясовувати, чи є тяжкість становища іншої особи важливою для особи, яка укладає договір. Недостатньо з'ясувати самі лишень ступінь спорідненості цих осіб, чи ті обставини, що особа, яка уклала договір, не повинна утримувати особу, заради якої вона укладає угоду. Важливим є ставлення до цієї особи — тяжкість її стану повинна породжувати тяжкість для сторони договору, а також те, що заради цієї особи потерпілий згоден укласти договір навіть на вкрай невигідних умовах.
Слід враховувати, що особа, яка вимушена вчинити правочин, не обов'язково має бути позбавленою необхідних засобів до існування. Тяжка обставина може виникнути не тільки у бідної людини, але і заможної. Наприклад, деякі види лікування можуть потребувати надзвичайно великих коштів, тому навіть заможні люди можуть бути змушені укладати кабальні угоди.
Нерідко бувають випадки, коли особа занижує ціну товару для того, щоб продати його швидше. Занижена ціна товару не завжди свідчить про те, що особа перебуває в тяжких умовах. При заниженні ціни та бажанні укласти угоду якнайшвидше особа може мати різні мотиви. Необхідно пам'ятати, що між виникненням обставин, що змушують укласти угоду і укладенням угоди повинен існувати причинний зв'язок, оскільки тяжкі обставини повинні тягти за собою вчинення правочину на вкрай невигідних умовах. Виникнення тяжких обставин і укладення угоди можуть бути не взаємопов'язаними, наприклад, сама лише наявність хворобливого стану не обов'язково тягне за собою вчинення кабального правочину, оскільки вона безпосередньо не примушує особу до таких дій.
Ступінь тяжкості обставин, а також наявність причинного зв'язку між настанням тяжких обставин та укладенням кабальної угоди має визначити суд. Окрім того, поняття невигідності є оціночним поняттям, тому для визначення невигідності слід досліджувати звичайні умови для такого роду договорів, і зважати на те, наскільки суттєвими є втрати особи від вчинення правочину. Так, якщо за римських часів договір купівлі-продажу визнавався кабальним, якщо продавець отримував за товар половину реальної ціни, то на даний момент таких критеріїв не існує. Визначення того, що умови є невигідними, належить суду. При дослідженні цього питання необхідно звертати увагу на те, що собою являв товар, чи мав він недоліки та чи були інші обставини, які могли потягти за собою цілком справедливе заниження ціни.
Окрім того для визначення кабальності правочину слід зважати на те, чи мала особа можливість уникнути його вчинення шляхом продажу речі іншій особі. Так, навіть за умови надзвичайно дешевого продажу, але за наявності під час продажу речі інших пропозицій щодо купівлі такої речі за набагато вищою ціною, довести безвихідність ситуації не уявляється можливим, оскільки за даних умов укладення такої угоди є наслідком власної необачності особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ЦК у разі визнання такого правочину недійсним застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 ЦК (тобто застосовується двостороння реституція). Крім того, сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що були завдані їй у зв'язку із вчиненням такого правочину.
Відшкодування потерпілій особі збитків від укладення такої угоди залежить від того, чи скористалася особа тяжкою обставиною. Термін "скористалася" в аспекті укладення такої угоди може мати подвійне значення. Так, особа може скористатися тим, що товар продається за надзвичайно низькою ціною в порівнянні з аналогічними товарами, і просто використати нагоду придбати товар дешево. У такому разі покупець, можливо, не знає, що продавець товару знаходиться у тяжкому становищі.
Інша справа, коли особа повідомлена про тяжкий стан контрагента, або ж користується тим, що товар, який вона продає, є рідкісним і життєво необхідним (поширений випадок — ліки), і ні в кого, окрім неї даного товару немає, а інакше як для порятунку життя даний товар не придбають. Тут очевидно, що особа, яка купує такий товар за баснословною ціною перебуває у вкрай тяжких умовах. Покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків у даному випадку залежить від того, чи знала особа, що потерпіла сторона знаходиться в тяжкому становищі, а також про те, що укладання такої угоди спричинене саме цими обставинами.
У першому випадку особа не знала, що потерпілий знаходиться у тяжкому становищі. А прагнення до збагачення є цілком нормальним явищем у цивільному обороті, цього прагне кожен, і виключно за таке прагнення притягнення особи до відповідальності не є допустимим.
В іншому випадку, особа знає про те, що друга сторона перебуває під впливом тяжких обставин. Знаючи про тяжкий стан контрагента, особа мала б відмовитися від укладання угоди на невигідних для нього умовах з метою уникнення негативних для себе наслідків у разі визнання правочину недійсним. Проте, правопорушник свідомо йде на укладення такої угоди, розуміючи, що вона не відповідає вимогам законодавства, що безсумнівно має тягти за собою негативні для нього наслідки. Останні мають застосовуватись також до випадків, коли особа не могла не знати, що потерпіла сторона знаходиться у тяжких умовах (як у прикладі з ліками).
Проте, при визнанні правочину недійсним слід враховувати також те, чи міг усвідомлювати контрагент потерпілої сторони, що умови угоди є для неї невигідними. Якщо він не мав підстав вважати, що умови угоди невигідні, то не може бути навіть мови про те, що він скористався тяжкою обставиною — люди часто продають речі, коли їм необхідні гроші, важливим моментом є те, за якою ціною вони продають, та яку мету при укладенні угоди має покупець. Особа, яка користується тяжкими обставинами іншого, має на меті недобросовісне збагачення від укладення такої угоди. За умов, коли особа не знала про невигідність правочину для свого контрагента, і вважала ціну справедливою, вона діяла добросовісно і, отже, не прагнула скористатися уразливим становищем іншої сторони.
Таким чином, для стягнення з особи збитків необхідно, щоб недобросовісна сторона усвідомлювала і скористалася тим, що потерпілий знаходився у вкрай тяжких обставинах і саме ці обставини примусили його укласти угоду.