Договір, вчинений із застосуванням насилля проти волі особи внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони, визнається судом недійсним. Статтею 231 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) передбачено два види тиску, який може чинитися на особу,— фізичний та психічний.
У багатьох випадках акт насильства є кримінально караним діянням, проте ст. 231 ЦК безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально караних діянь.
Нормами Кримінального кодексу України (далі — КК) передбачено відповідальність за вчинення дій, які можуть застосовуватися для вчинення тиску. Вчинення фізичного тиску на особу виражається у тому, що на особу здійснюється безпосередній фізичний вплив, що супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень. Здійснення фізичного тиску може проявитися у спричиненні тілесних легких (ст. 125 КК) або тяжких ушкоджень (ст. 121 КК) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст. 122 КК), вчиненні побоїв та мордування (ст. 126 КК), катування (ст. 127 КК).
При здійсненні психічного тиску особа перебуває під впливом погроз зазнати певних негативних наслідків, які можуть проявитися як у погрозі здійснення в майбутньому тілесних ушкоджень, так і в погрозі вчинення інших дій, що не пов'язані з фізичним впливом, але котрі можуть спричинити для цієї особи небажані наслідки.
Деякі з таких погроз можуть бути кримінально караними, зокрема, погроза вбивством (ст. 129 КК), погроза зґвалтування (ст. 152 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК). Окремо варто виділити вимагання (ст. 189 КК), що проявляється у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають берегти в таємниці.
При здійсненні тиску на особу необхідно визначитись з інтересами особи, щодо якої може застосовуватись погроза. Це пов'язано з тим, що для визначення правочину недійсним внаслідок здійснення на особу тиску, інтерес особи в її системі цінностей має бути настільки суттєвим, щоб вона для його захисту від неправомірних посягань була згодна укласти невигідну для себе угоду. Наприклад, погроза завдати тілесні ушкодження посягає на здоров'я людини, яке, безперечно, є для особи значною цінністю, тому угода, здійснена під загрозою застосування насильства, має бути визнана недійсною.
Статтею 231 ЦК передбачено, що винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Таким чином, у разі визнання такого правочину недійсним, винна особа відповідно до ст. 1212 ЦК має повернути отримане потерпілій особі, і, крім того, відшкодувати завдані збитки.
Моральною шкодою, завданою у зв'язку з учиненням оспорюваного правочину, може бути як шкода від тимчасової втрати майна, що належало даній особі, так і шкода, котра була завдана даній особі при укладенні даного правочину, зокрема, залежно від того, який тиск застосовувався, це може бути шкода від фізичного болю, особа могла зазнати душевних страждань у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Матеріал підготував
ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ
КОНСУЛЬТУЄ 36/2005