Зрозуміло, що будь-якому підприємству для його нормального функціонування необхідні певні грошові засоби. У кожного є свій спосіб вирішення цієї проблеми .— деяким щасливцям достатньо власного капіталу, дехто оформлює банківські кредити, намагається налагодити співпрацю з вітчизняними та іноземними інвесторами тощо. Нині одним із досить поширених в Україні способів залучення грошових коштів для фінансування діяльності підприємства є випуск цінних паперів, зокрема акцій, — саме його використовують такі види господарських товариств, як акціонерні Сіх статутний капітал поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості). Визначення акції міститься у ч. 1 ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (далі — Закон), відповідно до якої акцією є цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Таким чином, спираючись на наведене поняття акції, можна дійти висновку, що їй притаманні наступні характерні риси:
· акція підтверджує корпоративні права свого власника щодо відповідного акціонерного товариства;
· у акції (на відміну від облігації та векселя) немає кінцевого строку погашення;
· за будь-яких обставин власник акції не може втратити більше, ніж вартість належної йому акції, оскільки не відповідає за зобов'язанням акціонерного товариства в цілому;
· права, наявність яких засвідчує акція, завжди є неподільними (тобто якщо одна акція належить на праві сумісної власності кільком особам, то вони завжди будуть вважатися єдиним держателем акції і мати лише один голос на зборах акціонерів).
Оскільки акція є цінним папером, вона має містити чітко визначені законодавством реквізити. Згідно з ч. 11 ст. 4 Закону ними є: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — "акція", її порядковий номер, дата випуску, вид акції та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатка акціонерного товариства. До акції також може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.
Існує декілька різновидів акцій — вони можуть бути іменними та на пред'явника, документарними та бездокументарними, привілейованими та простими. Іменною акцією є та, в якій вказано ім'я її власника (тільки саме ця особа вважається акціонером товариства і користується усіма його правами). Обіг іменних акцій фіксується в книзі реєстрації, яка ведеться акціонерним товариством (у ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера). Щодо акції на пред'явника, то в ній не зазначено імені її власника (тобто ним може бути будь-яка особа), а в книзі реєстрації акціонерного товариства реєструється тільки їх загальна кількість. Дня власників акцій практичне значення має те, що акції на пред'явника та іменні акції обертаються за різними правилами. Так, відповідно до ч. З ст. 197 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника (у тому числі й акцією), цілком достатньо простого вручення їй такого цінного паперу без вчинення будь-яких інших процедур. А от права, посвідчені іменним цінним папером, передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Тобто, на відміну від передачі прав за цінним папером на пред'явника, за іменними цінними паперами слід вчинити певні формальні процедури: щодо форми уступки прав, щодо повідомлення зобов'язаної за цінним папером особи. Так, при передачі прав за іменною акцією, особа, якій передано права, має право вимоги до акціонерного товариства (зокрема, про виплату дивідендів, про участь у загальних зборах акціонерів, про інформацію щодо діяльності товариства тощо) лише після внесення її імені як нового власника у систему реєстру власників іменних акцій. Особа ж, яка передає право за іменним цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги, а не за її виконання (ч. 4 ст. 197 ЦКУ) —отже, при передачі прав за іменною акцією ц попередній власник не відповідатиме, наприклад, за невиплату дивідендів новому власникові акції, якщо він вчинив усі передбачені законом дії щодо передачі акції.
Існувати акції можуть як у формі паперових документів, так і на електронних носіях — тобто бути відповідно документарними чи бездокументарними.
Втім, найсуттєвішим для акціонерів є поділ акцій на прості та привілейовані — адже саме від того, до яких з цих видів відноситься акція, залежить обсяг прав, які надаються її власнику.
Навіть лише із того, що деякі з акцій називаються привілейованими, цілком очевидно, що їх власники володіють певними привілеями порівняно з власниками простих акцій. Так, будь-який акціонер має право на одержання дивідендів — вони сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року (нарахування та виплата проміжних дивідендів за підсумками кварталу чи півріччя не здійснюється) за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит (ст. 9 Закону). Проте, якщо власники привілейованих акцій мають право на одержання дивідендів у вигляді твердого, заздалегідь установленого процента вкладених в акції коштів за їх номінальною ціною, то прибуток від простих акцій повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою: прибуток акціонерного товариства розподіляється між власниками простих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій (одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції). Отже, право власності на просту акцію не означає автоматичного отримання дивіденду ц власником — виплата дивідендів за простою акцією залежить від господарської діяльності акціонерного товариства (якщо воно за наслідками річної діяльності одержить незначний прибуток або ж взагалі закінчить господарський рік зі збитками, дивіденди за простою акцією виплачуватися не будуть). У п. 1. 8 Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 грудня 2001 р. № 386, прямо зазначено, що дивіденди за простими акціями можуть виплачуватись тільки у тому разі, якщо акціонерне товариство за підсумками діяльності за рік, за який мають сплачуватись дивіденди, отримало прибуток.
А от власнику привілейованої акції акціонерне товариство зобов'язане виплатити фіксований та гарантований дивіденд незважаючи на результати своєї господарської діяльності. Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. У випадку, якщо акціонерне товариство закінчило господарський рік зі збитками чи з мізерним прибутком, дивіденди за привілейованими акціями виплачуються з резервного фонду акціонерного товариства. Крім того, власники привілейованих акцій отримують дивіденди в першу чергу, а власники простих акцій — лише після повної виплати дивідендів власникам привілейованих акцій.
У разі, коли розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам — таким чином, розмір дивідендів за простими та привілейованими акціями можна зрівняти шляхом збільшення розміру дивідендів власникам привілейованих акцій.
Як відомо, юридична особа може бути припинена або шляхом передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення), або ж в результаті її ліквідації (ч. 1 ст. 104 ЦКУ). Ліквідація є єдиним способом припинення юридичної особи, при якому на майбутнє неможливі будь-яка її діяльність та існування і який пов'язаний з ліквідацією її справ та майна й відсутністю правонаступника (тобто припинення юридичної особи здійснюється без переходу її прав та обов'язків до інших осіб). Згідно зі ст. 110 ЦКУ ліквідацію може бути здійснено як на добровільній основі (на підставі рішення u учасників або уповноваженого органу), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду). Але незалежно від конкретних підстав ліквідації при проведенні цієї процедури щодо акціонерного товариства права власників простих і привілейованих акцій будуть суттєво відрізнятися: за таких обставин власники простих акцій мають право на частину активів підприємства, пропорційну їхній частці в статутному фонді товариства, в останню чергу (тобто лише після того, як будуть компенсовані всі інші зобов'язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і привілейованих акцій). Отже, власники привілейованих акцій мають пріоритет і щодо отримання частки майна при ліквідації акціонерного товариства перед власниками простих акцій, які вимушені чекати не лише доки товариство розрахується з державою, трудовим колективом та усіма іншими кредиторами, а й задовольнить вимоги власників привілейованих акцій.
Вказані властивості привілейованих акцій (щодо переважного права їх власників на одержання фіксованих дивідендів та на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства) обумовлюють встановлення законодавством обмеження щодо їхнього обсягу в статутному капіталі, який відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦКУ не повинен перевищувати двадцяти п'яти відсотків.
На перший погляд привілейовані акції дають їх власнику надзвичайні переваги порівняно з власником простих акцій — адже він не лише отримує фіксований дохід навіть тоді, коли коштів не вистачає для оплати дивідендів усім іншим акціонерам, а й навіть у разі ліквідації акціонерного товариства його ризик значно менший. Однак поряд з усіма привілеями, власник привілейованої акції (це як певна "компенсація" за знижений ризик інвестування порівняно з власником простих акцій) позбавлений права брати участь в управлінні товариством, якщо тільки інше не передбачене статутом (ч. 5 ст. 4 Закону) — тобто він не має права голосу на загальних зборах акціонерів, не може обирати та бути обраним до керівних органів акціонерного товариства. Натомість кожна проста акція є одним голосом на загальних зборах акціонерів і її власник вправі без будь-яких обмежень брати участь в управлінні акціонерним товариством.
Втім, оскільки у згаданій нормі Закону передбачено відсутність права голосу у власників привілейованих акцій тільки якщо інше не встановлено статутом товариства, то можливою є й ситуація, коли такі акціонери все ж таки матимуть змогу брати участь в управлінні товариством. Щоправда, на практиці застосування цієї можливості собі важко уявити (принаймні, у повному обсязі) — адже це призведе до значного поглиблення й так вже існуючої диспропорції у співвідношенні між ризиками та прибутками власників простих та привілейованих акцій. Хіба що можливим є надання власникам привілейованих акцій умовного права голосу — наприклад, лише з питань, які безпосередньо можуть вплинути на права таких акціонерів (щодо реорганізації товариства, зміни прав акціонерів шляхом внесення відповідних змін до статуту тощо), або ж у разі невиплати власникам привілейованих акцій належних їм дивідендів (звісно, у такому випадку необхідно визначити момент появи у власників привілейованих акцій права голосу, його обсяг та момент закінчення).
Слід звернути увагу, що відповідно до п. 3. 8 Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 2 червня 2002 р. N° 190, жоден акціонер — власник простих акцій не може бути позбавлений або будь-яким чином обмежений у можливості безпосередньо брати участь та голосувати на загальних зборах акціонерів. Такі обмеження не можуть бути встановлені також і для акціонерів — власників привілейованих акцій, якщо статутом їм надано право голосу.
З усього викладеного зрозуміло, що як підприємство, яке від свого імені випускає акції, так і самі акціонери отримують певні переваги та одночасно деякі негативні наслідки від випуску та придбання привілейованих і простих акцій. Так, цілком очевидно, що, випускаючи привілейовані акції, підприємство має на меті збільшення власного капіталу з одночасним збереженням структури контролю над управлінням акціонерним товариством. Для власника ж привілейованих акцій привілеєм є першочергове право на отримання наперед визначеної суми дивідендів, навіть за рахунок резервного фонду акціонерного товариства. Відповідно, для самого товариства основним негативним аспектом випуску привілейованих акцій є необхідність обов'язкової виплати фіксованого розміру дивідендів, а для власника привілейованої акції — суттєве обмеження його прав на управління діяльністю товариством. Випуск же простих акцій надає акціонерному товариству можливість збільшити свій статутний капітал без додаткових витрат, а власнику простих акцій — отримувати нехай і нестабільний, але прибуток та брати участь в управлінні товариством. Мінусом випуску простих акцій для попереднього власника контрольного пакета акцій є втрата ним вирішального впливу на товариство, а для особи, що інвестує власні кошти в прості акції — прийняття на себе ризиків щодо діяльності товариства.
Таким чином, основна відмінність прав власників привілейованих акцій від прав власників простих акцій полягає в черговості й характері отримання ними дивідендів та участі в управлінні акціонерним товариством.