Мій чоловік із водієм були направлені у відрядження до іншого міста. Вони виїхали разом на автомобілі, який належав на праві приватної власності моєму чоловікові. За кермом автомобіля знаходився водій. У дорозі виникла дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої мій чоловік затнув. Чи зможу я отримати відшкодування шкоди, оскільки нещасний випадок стався з вини водія, і при виконанні ним службових обов'язків?
У даному випадку потрібно зазначити, що у ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Тобто шкода, завдана з вини водія, повинна бути відшкодована підприємством.
Зокрема, підприємство, працівник якого завдав шкоди майну (в даному випадку — автомобілю) під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язане відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (тобто відшкодувати збитки на ремонт машини). Підприємство, відшкодувавши завдану працівником шкоду, згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК має право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювана, з вини якого була завдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Також, фактично, на підприємство покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану працівником, у разі смерті потерпілого. Згідно зі ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Але оскільки чоловік дописувачки працював на цьому ж підприємстві, що і заподіювач шкоди, на підставі трудового договору, то відшкодування шкоди покладається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі — Закон) на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд), оскільки згідно з п. 1 ст. 8 цього Закону особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону нещасним випадком є обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Відповідно до Переліку обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. N° 1112, виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого роботодавцем порядку є обставинами, за яких настає страховий випадок.
Усі види соціальних послуг та виплат, передбачених Законом, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, зареєстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді чи ні.
Відповідно до підпунктів "б" і "д" п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну смертю працівника, виплачуючи особам, які перебували на його утриманні, одноразову допомогу в разі смерті потерпілого та пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Фонд також зобов'язаний організувати поховання померлого та відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг.
Згідно з ч. 7 ст. 34 Закону розмір одноразової допомоги сім'ї померлого повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
За ст. 33 Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій у зв'язку з втратою годувальника) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;
3) інваліди — члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.
Суми страхових виплат визначаються із середньомісячного заробітку померлого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати. Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб.
Страхові виплати особам, які втратили годувальника, провадяться в повному розмірі без урахування призначеної їм пенсії у разі втрата годувальника та інших доходів.
Підготувала Катерина ФОМІНА
Юридичний вісник України № 48(
3-9 грудня 2005 року)