Мій знайомий просить позичити йому деяку суму (йому необхідно терміново виплатити свій борг іншій особі). Чи вправі я вимагати від нього сплати до моменту повернення мені позичених грошових коштів певних процентів? Чи необхідно їх розмір визначати у договорі позики?
За ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, зважаючи на диспозитивний характер зазначеної правової норми, договір позики може бути як безоплатним, так і оплатним.
Зазвичай, розмір та порядок сплати процентів прямо встановлюється у договорі позики. Але при цьому необхідно звернути увагу, що проценти за договором позики можуть виплачуватись лише у грошовій формі, а натуральна форма процентів (у вигляді надання будь-яких речей, виконання певних робіт тощо) є у даному випадку неприпустимою.
Розмір договірних процентів, якщо він встановлюється сторонами договору, цивільним законодавством не обмежується, проте Вам необхідно пам'ятати, що вони все ж не повинні бути надто завищеними — адже у такому випадку, зважаючи на те, що гроші Вашому знайомому потрібні терміново, існує ймовірність визнання договору недійсним як такого, що укладений на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦКУ). У такому разі позикодавець, який скористався тяжкою обставиною позичальника, зобов'язаний відшкодувати останньому збитки й моральну шкоду, що були завдані позичальнику у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Під порядком одержання процентів мається на увазі періодичність їх сплати позичальником, а також форма їх виплати — готівкова чи безготівкова. У договорі може бути передбачено як певну періодичність сплати процентів (щомісячну, піврічну, річну тощо), так і одноразову їх виплату. Якщо ж у договорі позики відсутня умова щодо певної періодичності виплати процентів, то вони сплачуються щомісяця до дня повернення суми позики.
Також необхідно звернути увагу на положення п. 1 ч. 2 ст. 1048 ЦКУ, яке передбачає, що договір позики вважається безоплатним (тобто вимагати сплати процентів за ним не можна) у разі його укладання між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз це 850 гривень), за умови, що укладення такого договору не пов'язане із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін.
Звісно, зазначена правова норма, виходячи з такої загальної засади цивільного права як розумність (ст. 3 ЦКУ), повинна була б мати диспозитивний характер, проте буквальне тлумачення ч. 2 ст. 1048 ЦКУ вказує на імперативність цього положення. З огляду на це, вказане правило не може бути змінено за погодженням сторін договору і тому у разі укладення такого договору позики з умовою про сплату процентів він все одно вважатиметься безоплатним (якщо тільки з урахуванням конкретних обставин справи суд не визнає його недійсним у цілому).