Я уклав зі знайомим приватним підприємцем договір доручення, у зв'язку з виконанням якого був змушений протягом двох тижнів побувати у кількох містах України. Після належного виконання моїх зобов'язань за договором довіритель відмовився відшкодувати мені витрати на проїзд та проживання у готелях, пояснивши, що сплатив мені винагороду за належне виконання доручення (незважаючи на те, що у договорі не було окремого пункту, який передбачав би оплату моїх послуг), а тому витрати, пов'язані з подорожжю, я маю нести сам. То чи є правомірною його відмова від компенсації вказаних витрат?
Як зазначено у ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Таким чином, повірений діє за рахунок довірителя, а тому останній (якщо тільки інше не встановлено договором), зобов'язаний забезпечити повіреного всіма засобами, необхідними для виконання доручення (тобто не лише відповідною документацією, а й грошовими коштами), та відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення (ч. 2 ст. 1007 ЦКУ). Але при цьому, згідно із загальними принципами справедливості, добросовісності та розумності, закріпленими у ст. З ЦКУ, довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному лише ті витрати, які були необхідні для виконання доручення — тобто такі, без здійснення яких (з урахуванням інтересів довірителя та конкретних обставин справи) доручення неможливо було виконати належним чином (зокрема, витрати, пов'язані з подорожжю до іншого міста відповідно до змісту договору). Будь-яку кількісну межу для зазначених витрат цивільним законодавством не встановлено — навіть якщо сторони обумовили максимальний розмір витрат у договорі, це не перешкоджало б повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були необхідні для виконання доручення.
Що ж до оплати послуг повіреного, то, як випливає зі змісту ст. 1002 ЦКУ, у разі відсутності у договорі доручення вказівки на його безоплатність, довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду за належне виконання доручення. Таким чином, цивільним законодавством презюмується оплатність договору доручення, при цьому навіть і тоді, коли у договорі не визначено розмір винагороди, належної повіреному, та порядок її виплати (у такому разі вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги). А безоплатним договір доручення є лише у тому випадку, коли у самому договорі чи у законі міститься пряма вказівка на його безоплатний характер. З огляду на викладене, довіритель був зобов'язаний виплатити Вам винагороду за належне виконання доручення (оскільки у договорі не містилося вказівки на його безоплатність), і не мав жодних підстав відмовлятися відшкодувати витрати (звісно, лише ті, здійснення яких було необхідним), пов'язані з виконанням доручення.