Плюси та мінуси фактичного шлюбу


Сократ говорив: «Одружишся ти або не одружишся, у будь-якому випадку і програєш, і пошкодуєш». Деякі люди, вирішуючи одружуватись чи ні, вважають, що штамп у паспорті нічого не змінить. Однак, чи не переросте спокійне щасливе співжиття в подальший збір паперів та у великі проблеми в майбутньому?


Хто є подружжям

Для вірного розуміння того, що можуть дати фактичні шлюбні відносини (в народі їх часто називають «цивільний шлюб»), необхідно насамперед визначитись, кого необхідно вважати подружжям і є ним особи, що спільно проживають без реєстрації шлюбу, оскільки саме з поняттям «подружжя» законодавство пов’язує можливість реалізації певних прав.
Законодавство не містить визначення поняття подружжя, визначити, кого можна віднести до подружжя, можливо лише шляхом аналізу положень Сімейного кодексу України (далі – СК). Відповідно до ст. 3 СК сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Аналізуючи положення даної статті можна дійти висновку, що подружжям є лише особи, які перебувають у шлюбі і, відповідно, іменуються чоловіком і дружиною. Однак особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, за змістом СК вважаються сім’єю.

Що дає шлюб

З прийняттям нового СК фактичні шлюбні відносини стали набагато поширенішими, оскільки основна пересторога для їх існування – майно, що було нажите спільно, — відповідно до ст. 74 СК віднесено до спільної сумісної власності, і відносини щодо цього майна регулюються так само, як і між особами, що перебувають у шлюбі.
Звичайно, коли зароджується сім’я на підставі співжиття, майнова захищеність здається достатньою, але, чи дійсно члени такої сім’ї є всебічно захищеними?
Слід зважити, що молодість і любов не вічні, а СК все ж таки надає більше гарантій особам, що перебувають у шлюбі.
Насамперед слід зважати на те, що відсутність штампу в паспорті, на який звертають увагу нотаріуси, дозволить безперешкодно здійснити відчуження речі, нажитої під час спільного проживання без згоди іншої особи.
Окрім того, цілком можливе виникнення правової дилеми, якщо, наприклад, чоловік буде одночасно підтримувати відносини з кількома жінками. Така ситуація в майбутньому може спричинити цікавий поділ майна, оскільки кожна з цих осіб буде вимагати половину майна, а як відомо, поділити пополам можливо лише у випадку, коли існує тільки двоє претендентів. Також лише щодо подружжя ст. 75 СК встановлено обов’язок дружини та чоловіка матеріально підтримувати один одного. Навіть розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу: згідно зі ст. 76 СК особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш п’яти років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше десяти років. Як бачимо, перебування у шлюбі законодавчо забезпечує матеріальну підтримку навіть після розірвання шлюбу, чого не можуть забезпечити фактичні шлюбні відносини.
Окрім того, відповідно до ст. 34 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу і зберігає її навіть у разі його розірвання. Зрозуміло, що повністю дієздатна особа може набагато легше захистити свої майнові права.
Однак плюсом фактичний шлюбних відносин є те, що відповідно до ст. 52 ЦК фізична особа—підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. У такій ситуації майно дуже зручно ховати від кредиторів, не реєструючи шлюб, оскільки така відповідальність згідно із згаданою нормою ЦК покладається лише на осіб, які перебувають у шлюбі, а не просто поширюється на майно, що відповідно до СК віднесено до спільної сумісної власності. Тому дуже часто зустрічаються випадки, коли все надбане записується на ім’я співмешканця (адже на таке майно буде поширюватись режим спільної сумісної власності), і якщо настане ситуація, коли на майно будуть звертати стягнення, спритний підприємець може виявитися неодруженим, без майна і, для збереження майна на час кризи, ще й без співмешканця.

Договірні питання

СК передбачена можливість укладення певного виду договорів між подружжям, які б на майбутнє могли врегулювати суперечки які виникатимуть. Зокрема, передбачено укладення шлюбного договору (ст. 92 СК), договору подружжя про надання утримання, договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК), договору між матір’ю та батьком дитини при розірванні шлюбу (ст. 109). Можливість укладення договору між особами, що перебувають у фактичному шлюбі, передбачена ст. 74 СК, відповідно до якої якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Що це за договір, відповідно до якого мають регулюватися майнові відносини таких осіб, СК не уточнює, так само як і ЦК.
Однак відповідно до п. 172 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін’юсту України від 03.03.2004 р. № 20/5 (далі — Інструкція), подружжя, а також чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім’єю, мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Між подружжям (особами, які проживають однією сім’єю) можуть бути укладені договори, зокрема: про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності; про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності; про надання утримання; про припинення права на утримання за домовленістю подружжя; про розмір та сплату аліментів на дитину; про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; про спільне проживання та ведення спільного господарства тощо.
У цьому пункті не зовсім вірно сформульовано те, що всі ці договори можуть бути укладені і між особами, що не перебувають у шлюбі, — адже, як вже зазначалося, деякі з наведених договорів можуть укладатися лише між подружжям, але СК, що має вищу юридичну силу, ніж Інструкція, ці неточності згладжує.
Керуючись положеннями даної Інструкції, особи, які перебувають у фактичному шлюбі, можуть укладати договори, що стосуються спільного сумісного майна (про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності; про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності), і, очевидно, можуть укласти договір про спільне проживання та ведення спільного господарства.
Цей вид договору згадується у п. 44 Інструкції, відповідно до якого якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються вимоги, установлені Інструкцією щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. На підтвердження факту проживання однією сім’єю осіб, які не перебувають у шлюбі, нотаріусом можуть бути прийняті: договір про спільне проживання та ведення спільного господарства, рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, записи в будинкових книгах (паспортах) про постійне проживання або реєстрацію цих осіб за однією адресою тощо, якщо вони разом з іншими документами підтверджують цей факт.
Зі змісту цього пункту також зрозуміло, що буде вимагати нотаріус при укладенні договору, який потребує згоди іншого співвласника, однак той, хто хоч раз звертався до нотаріуса, добре розуміє, що настільки глибоко з’ясовувати належність майна нотаріус не буде і при виясненні цих обставин (за відсутності будь-якого натяку на наявність іншого співвласника) все зведеться лише до того, що відчужувач просто повідомить, що майно належить виключно йому.

Податкові нюанси

Перебування у шлюбі також має свої аспекти у сфері податкових відносин. Насамперед тому, що для податківців теж існує СК, який дає визначення подружжя, а засвідченням того, що особи є подружжям, є штамп у паспорті і свідоцтво про одруження.
Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (далі – Закон) оперує виключно поняттям «подружжя». Відповідно до п. 1.20.4 Закону членами сім’ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом. Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Саме перебування у шлюбі дозволяє користуватися пільгами, що передбачені для подружжя при отриманні спадщини та дарунку. Так, об’єкти спадщини оподатковуються при отриманні спадщини членами сім’ї першого ступеня споріднення: за нульовою ставкою до вартості власності, визначеної у підпунктах ’’а’’, ’’б’’, ’’д’’ пункту 13.1 Закону (об’єкт нерухомого майна; об’єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва, природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння, будь-який транспортний засіб та приладдя до нього, інші види рухомого майна), що успадковується іншим членом подружжя спадкодавця. Також відповідно до ст. 14 Закону не підлягають оподаткуванню доходи як кошти або майно (майнові чи немайнові права), подаровані одним членом подружжя іншому, у межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності згідно із законом. А якщо підрахувати, яку суму податку необхідно буде сплатити при оподаткуванні за повною ставкою, наприклад, спадщини, то очевидно, що сума буде завелика.
Однак у сфері податкових відносин перебування у незареєстрованому шлюбі має свої плюси. Відповідно до п. 1.26 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР пов’язаною особою є, зокрема, фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини). Знову ж таки, даний Закон оперує тими самими термінами, що і СК – «подружжя», «чоловік», «дружина», тому відсутність зареєстрованого шлюбу дозволяє уникнути таких незручних податкових аспектів, як, наприклад, звичайна ціна.

Додаткові можливості

Більшість нормативних актів також оперує поняттям «подружжя», іноді роблячи виняток для особливих ситуацій. Так, відповідно до ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що у них є спільні неповнолітні діти. Виняток хоч і зроблений, але не занадто поблажливий. Певні гарантії встановлені також у галузі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 37 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім’ї вважаються, зокрема, батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років; а також один з батьків або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює.
Один із подружжя має можливість отримувати довічну пенсію подружжя. Такою пенсією відповідно до ч. 4 ст. 57 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV є щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті — його чоловіку (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку, протягом їх життя. Слід зважити, що у деякої категорії працівників пенсії бувають дуже великими. Фактично законодавство спрямоване на те, щоб захистити саме особу, що перебувала у шлюбі. Держава хоч і стала поблажливіше ставитись до незареєстрованих шлюбів, але реальних гарантій, які б могли забезпечити подальше існування таких осіб, вона не встановила.

Коли смерть розлучить…

Досить важливим є наявність зареєстрованого шлюбу у питаннях, що стосуються спадкування. Так, відповідно до ст. 1243 ЦК подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Особливу увагу слід звернути на те, в яку чергу буде спадкувати співмешканець померлого за відсутності заповіту, оскільки він хоч і є членом сім’ї, але не є одним із подружжя. Відповідно до ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Очевидно, що саме до цієї черги необхідно відносити особу-співмешканця як члена сім’ї. Зрозуміло, що не є втішною ситуація, коли все надбане за життя буде успадковуватись аж у четверту чергу, ще й за наявності вимоги дотримання строку проживання зі спадкодавцем.
Окрім того, наявність сімейних відносин задля отримання спадщини потребує документального підтвердження. Так, відповідно до п. 212 Інструкції нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов’язково вимагаються відповідні документи. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану; копії актових записів; записи в паспортах про другого з подружжя; копії рішень суду, що набрали законні сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Тому, щоб отримати спадщину, необхідно подбати про наявність рішення про встановлення перебування у фактичних шлюбних відносинах, причому слід зважати на те, що треба не пропустити строк подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини.
Обираючи між тим, одружуватися чи ні, ніхто не думає про те, що фактично обирає одну з двох ситуацій: щасливе святкування весілля і отримання свідоцтва про шлюб, або судовий розгляд і отримання рішення суду. У результаті перебування в незареєстрованому шлюбі при вирішенні багатьох питань потребує збирання більшої кількості паперів і засвідчення цього стану частіше, ніж одноразова реєстрація шлюбу.

Ірина ДИБА,юрисконсульт

Юридичний вісник України №35 ( 2 - 8 вересня 2006 року)