|
Чіткого
визначення поняття форс-мажору у законодавстві України не існує —
натомість у ньому визначені близькі до форс-мажору поняття
непереборної сили та випадку.
Ознаки надзвичайності та невідворотності
Відповідно до ст.617
Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ)
особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від
відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок
випадку або непереборної сили.
Визначення непереборної сили
дається у ст. 263 ЦКУ — це надзвичайна або невідворотна за
даних умов подія (тобто застосовується розділовий
сполучник «або»).
Натомість у ст. 218
Господарського кодексу України (далі — ГКУ)
непереборна сила одночасно має ознаки надзвичайності та
невідворотності (надзвичайні та невідворотні за даних
умов обставини). Це не узгоджується зі змістом ст. 263 ЦКУ,
тому, на думку окремих авторів, вищевказані норми ГКУ не
застосовується — вони вважають, що для встановлення
наявності непереборної сили достатньо хоча б однієї з наведених
ознак (Науково-практичний коментар до цивільного
законодавства України: А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко,
В.Г. Ротань. — Т.2. — К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т
юрид. дослідж., 2004.).
На мою думку, це твердження є
спірним. У законодавстві більшості країн непереборна сила
традиційно визначена як надзвичайна та невідворотна за даних умов
подія. Це можна пояснити таким. Якщо непереборна сила буде мати
лише одну з вищенаведених ознак то в першому випадку (лише
надзвичайна) непереборна сила є відворотною; коли ж
непереборна сила не є надзвичайною, вона є прогнозованою. Таким
чином, в обох випадках буде присутня вина боржника, що є
несумісною з поняттям непереборної сили. За будь-яких обставин при
невиконанні договору межею між покладенням на боржника
відповідальності та звільненням від неї має бути кордон між виною
і випадком.
Відмежування випадку від непереборної сили
Російські
дореволюційні юристи визнавали випадковою “обставину
непередбачувану та невідворотну, хоча вона могла бути передбачена
і відвернена, якщо б боржник віднісся до свого обов’язку з
більшою уважністю, ніж та, до якої він був зобов’язаний”,
– за таким підходом випадок відокремлювався від непереборної
сили. У сучасній науці є дві основні теорії відмежування випадку
(казусу) від непереборної сили. За
суб’єктивною теорією розмежування проводиться за ступенем
невідворотності шкоди: казус розглядається як обставина,
суб’єктивно невідворотна для даної особи, а непереборна сила
– як обставина, невідворотна для всіх взагалі, незважаючи на
всі можливі за сучасних умов заходи запобігання. Об’єктивна
теорія ґрунтується на зовнішній ознаці: казус розглядається як
обставина, специфічно і внутрішньо пов’язана зі сферою
діяльності заподіювача, а непереборна сила – як обставина,
специфічно не пов’язана з її внутрішньою діяльністю. За
загальним правилом римського права casus a nullo praestantur –
за випадок ніхто не відповідає.
Взагалі під випадком
розуміється все те, що не охоплюється поняттям вини. А головна
відмінність випадку від непереборної сили полягає в тому, що
остання є об’єктивно невідворотною для всіх
суб’єктів.
Перешкоди непереборної сили традиційно
поділяються на 3 групи :
1.Природні явища стихійного характеру
(повені, пожежі, землетруси, сильні бурі, урагани,
удари блискавки тощо).
2.Екстремальні ситуації
суспільного життя (епідемії, військові дії,
міжнародні санкції, галузеві забастовки, інші народні заворушення
і нещасні випадки – аварії залізничних потягів,
кораблів).
3.Заборонні акти державних органів (положення
карантину і обмеження торгових операцій з окремими країнами, інші
розпорядження компетентних державних органів, що забороняють
вчиняти дії, передбачені зобов’язаннями, тощо).
Слід
також розрізняти поняття випадку та комерційного
ризику.
Комерційний ризик необхідно розглядати родовою ознакою,
властивою всім договорам, у яких розмір чи існування зустрічного
зобов’язання залежить від випадкових обставин, визначених
договором або невідомих, однак присутність яких обумовлена змістом
ризикового зобов’язання (Ірина Тимуш. Виконання
ризикового зобов’язання: ризик і випадок // Юридична Україна
— 2006. — № 5.). Виходить, вірогідність
настання випадку у ризикових (алеаторних)
зобов’язаннях достатньо висока, і сторона певною мірою може
передбачати можливість його настання, але законодавчо дане питання
ніяк не врегульоване.
Згідно з рекомендаціями Міжнародної
торгової палати (МТП) форс-мажорні обставини
поділяються на такі категорії:
— повінь (але
щорічний розлив річок не є форс-мажорною обставиною),
землетрус, шторм, осідання ґрунту, цунамі, інші стихійні лиха
природи, епідемії; — страйки, саботаж, локаут та інші
непередбачені зупинки на виробництві; — пожежі, вибухи,
вихід з ладу чи пошкодження машин та устаткування; —
оголошена чи не оголошена війна, революція, місцеві безпорядки,
піратство; — законні або незаконні дії органів державної
влади чи управління та їх структурних підрозділів, які
перешкоджають виконанню контракту (наприклад ембарго
на експорт певних товарів, валютні обмеження тощо).
Концепція ускладнень
У законодавстві
деяких країн та в міжнародному законодавстві присутній такий
термін, як «ускладнення», що певною мірою також
пов’язано з форс-мажором (але ці поняття не
можна ототожнювати). Концепція ускладнень є порівняно новою
для міжнародної контрактної практики. Застереження про ускладнення
має на меті забезпечення змін умов договору кожного разу, коли
зміна обставин значно порушує економічний баланс договору. Це
стосується ситуацій, коли сторони мають на меті не розірвання, а
продовження виконання контракту. Застереження про ускладнення
завжди складається з двох частин. Перша визначає гіпотезу, тобто
ті ситуації, в яких застосовується дана обмовка. Друга частина
стосується наслідків ускладнень, тобто того, що трапляється
кожного разу, коли дана умова реалізується. Але умова про перегляд
контракту може бути корисною лише у випадку, коли вона
супроводжується санкцією, якою зазвичай є завершення контракту або
його адаптація третьою особою. В українському законодавстві
концепція ускладнення відсутня, але є норми, що регулюють подібні
ситуації.
Так, у п. 19 Загальних умов укладення та виконання
договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668,
вказано, що строки виконання робіт (будівництва
об’єкта) можуть бути змінені з внесенням відповідних
змін у договорі підряду, зокрема, у випадку:
— виникнення
обставин непереборної сили;
— дій третіх осіб, що
унеможливлюють належне виконання робіт, за винятком випадків, коли
ці дії зумовлені залежними від підрядника обставинами.
Також у
цих Загальних умовах міститься пункт щодо договірної ціни в
договорі підряду. Так, тверда договірна ціна коригується в
договорі лише за взаємною згодою сторін, зокрема, у разі
виникнення обставин непереборної сили.
Ускладнення можна
розглядати як різновид непереборної сили, що водночас не
відноситься до форс-мажорних обставин, оскільки наслідком
ускладнення не є неможливість виконання договору.
Форс-мажорні застереження у зовнішньоекономічному договорі
У міжнародній
судовій практиці, зазвичай, якщо в договорі взагалі відсутнє
форс-мажорне застереження або положення про форс-мажор визначені
нечітко, то в разі виникнення спірних питань договірна умова про
форс-мажор буде вирішуватись на підставі права країни, до якої
належить одна зі сторін договору. У правових системах різних країн
по-різному тлумачиться, які обставини можна віднести до
форс-мажорних. Також наявною є проблема доведення самого факту
настання форс-мажорних обставин. У зв’язку з цим за
загальною практикою рекомендується вказувати в договорі умови про
звільнення сторони, для якої наступила неможливість виконання, від
відповідальності за невиконання умов договору та перелік
конкретних форс-мажорних обставин. Також бажано визначати засоби
доказування факту настання події форс-мажору.
У цьому контексті
є цікавим розробка положень форс-мажору у податковому
законодавстві України.
Так, згідно з Порядком списання
безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим
Державною податковою адміністрацією України від 14.03.2001 р. № 103, факт непереборної сили підтверджується:
—
Торгово-промисловою палатою України — про настання обставин
непереборної сили чи стихійного лиха на території України;
—
уповноваженими органами іншої держави, які легалізовані
консульськими установами України, – у разі настання обставин
непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;
—
рішеннями Президента України про запровадження надзвичайної
екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженими
ВРУ, або рішеннями КМУ про визнання окремих місцевостей України
потерпілими від повені та інших видів стихійного лиха;
—
висновками інших органів, уповноважених згідно із законодавством
засвідчувати обставини, що виникли внаслідок непереборної сили
(форс-мажору).
У разі настання такої
форс-мажорної обставини, як збройний конфлікт, також присутня
проблема доказування, оскільки зазвичай країна спростовує
наявність у неї військового або збройного конфлікту.
Альтернативою
цьому має бути чітке визначення того, висновки яких суб’єктів
є підставою для визнання обставин, що виключають можливість
виконання договору. Наприклад, використання авторитету міжнародних
організацій (визнання певного факту органами ООН),
хоча в такому випадку сторони договору стають заручниками
геополітичної обстановки, славнозвісної політики подвійних
стандартів тощо. (Військові застереження у договорах
авіаційного і морського страхування: проблеми тлумачення термінів
// Вісник господарського судочинства. 2005. — № 1.).
Також
у форс-мажорному застереженні можна зазначати обов’язок
сторони повідомляти іншу сторону про настання форс-мажорної події
(відмова від надання такого повідомлення має
негативні наслідки, при яких сторона не може посилатися на
об’єктивну неможливість виконання). Бажано вказувати,
в якій формі має бути таке здійснено таке повідомлення. Крім того,
у договорі можна обумовити, що сторони мають нести
відповідальність у будь-якому випадку незалежно від обставин.
Такого висновку можна дійти, проаналізувавши положення ст. 218 ГКУ
: “…У разі, якщо інше не передбачено законом або
договором, суб’єкт господарювання за порушення
господарського зобов’язання несе господарсько-правову
відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання
зобов’язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної
сили…” Аналізуючи подібну статтю (ст.
401) Цивільного кодексу РФ, М. Брагінський та В.
Вітрянський дійшли такого ж висновку, вказуючи на диспозитивний
характер статті (тобто дія її норм може бути
паралізованою відповідною умовою в договорі) (Брагинский
М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие
положения. — М.: “Статут”, 2002.).
Наприкінці
цієї публікації варто зазначити, що присутність форс-мажорного
застереження є бажаною у будь-якому договорі, а його виклад
здійснено таким чином, щоб витлумачити це застереження можна було
лише так, як мали на увазі сторони договору.
Артем ТЕНЬКОВ, юрист
|