Відповідно до положень ст. 330 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач може набути право власності на нього відповідно до ст. 190 ЦКУ, коли майно не може бути витребуване в нього.
Ст. 190 ЦКУ визначає, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не міг знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.
Законодавець не окреслює критерії для визначення ступенів передбачуваності та заходів, які повинна здійснити особа, яка придбаває майно. Знання набувачем про відсутність правомочності на відчуження речі у відчужувача робить набувача недобросовісним. До знання про недобросовісність відчуження слід прирівнювати незнання внаслідок грубої недбалості. Наприклад, громадянин, що купує за безцінь коштовну річ за обставин, що спонукали взяти під сумнів правомочність продавця, буде вважатися недобросовісним незалежно від того, чи знав він, що купує річ у незаконного власника, який заволодів нею злочинним шляхом.
Закон не вимагає від набувача вчинення певних дій, спрямованих на з'ясування повноважень відчужувача, але наявність у формулюванні закону фрази «не міг знати» все-таки вимагає від набувача певної обережності при укладанні угоди.
Відповідно до п. 6.2 листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» № 01-8/98 від 31.01.2001 р. набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент здійснення правочину про відчуження спірного майна на відповідне майно обґрунтовано претендували треті особи.
Добросовісність може стосуватися' і припущення щодо наявності у власника повної дієздатності, тому що набувач може добросовісно помилятись щодо рівня дієздатності відчужувача.
Інша ситуація виникає при купівлі в уповноваженої особи, оскільки при укладанні угоди за довіреністю вона має її пред'явити. Проте на випадок дострокового припинення дії довіреності або скасування її довірителем закон захищає права та інтереси добросовісних третіх осіб, що придбали річ від такого повіреного. Добросовісність набувача в цьому випадку зводиться до незнання про відміну довіреності, оскільки угода, що не відповідає вимогам закону, є недійсною.
Відповідно до ст. 388 ЦКУ, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати майно від набувача лише у разі, якщо майно:
було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо ж майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. Відповідно до ст. 389 ЦКУ гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.
Таким чином, законодавцем визначено критерій, за яким можливе витребування майна у добросовісного володільця, — це обставини вибуття майна з володіння власника (а саме вибуття майна не з волі законного володільця) та оплатність відчуження такого майна.
Стосовно «вибуття поза волею власника» слід звернути увагу на те, що в усіх випадках таке відчуження є неправомірним. Це означає, що перехід права власності на річ, що загублена або викрадена, відбувається незаконним шляхом. Відчуження майна, коли можливе повернення його від добросовісного набувача, також містить ознаки вибуття майна поза волею власника, причому іншим шляхом, тобто не викраденням і загубленням, а шляхом укладання угод.
Відповідно до ЦКУ до таких угод належать: угоди, вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності; правочини, укладені без дозволу органу опіки та піклування; правочини, укладені дієздатною особою, яка у момент їх вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними; правочини, укладені недієздатною фізичною особою; правочини, укладені під впливом помилки, обману, насильства, у результаті вчинення зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, під впливом тяжкої обставини, а також якщо угоди від імені юридичних осіб підписуються неуповноваженими особами. Зазначені угоди слід також визнавати такими, що укладені поза волею особи, оскільки неуповноважені особи не можуть бути виразниками цієї волі.
Згідно зі ст. 50 Закону «Про власність» і ст. 387 ЦКУ власник вправі вимагати повернення {віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.