Хто після смерті чоловіка, крім дружини, має право на спадкування автомобіля, який був придбаний у шлюбі?
Перш за все необхідно звернути увагу на те, що відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Особистою приватною власністю чоловіка (дружини) є:
майно, набуте ним (нею) до шлюбу;
майно, набуте ним (нею) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
майно, набуте ним (нею) за час шлюбу, але за кошти, які належали йому (їй) особисто (тобто якщо машину було придбано за кошти, які чоловік отримав у порядку спадкування або дарування, вона є його особистою власністю).
Отже, за загальним правилом, все набуте подружжям під час шлюбу спільно або одним з них на кошти обох з подружжя є спільним майном подружжя. Навіть автомобіль, куплений під час шлюбу на зарплату чоловіка та оформлений на чоловіка, усе одно вважається спільною сумісною власністю подружжя.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Таким чином, йдеться про спадкування 1/2 частки спадкового майна, оскільки дружина вже є власником 1/2 його частини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Згідно зі ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Таким чином, на відповідну частину спадкового майна можуть претендувати батьки чоловіка.
Разом з цим, можна також припустити, що чоловік склав заповіт. У такому випадку, він міг залишити майно одному чи кільком із спадкоємців за законом, позбавити права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за законом, заповідати своє майно будь-яким особам, у тому числі стороннім. Проте він не мав права позбавити прав на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких встановлена обов'язкова частка.
Такими спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту заповіту мають право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки.
Малолітніми є особи віком до 14 років, неповнолітніми — від 14 до 18. Непрацездатними визнаються особи, які досягай пенсійного віку, встановленого законом (загальний пенсійний вік становить для чоловіків 60 років, для жінок — 55 років), або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Потрібно також відзначити, що обов'язкова частка виділяється у тому разі, якщо порушуються права такого спадкоємця: він не зазначений у заповіті або йому заповідана частка, що є меншою від обов'язкової. Крім того, будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
Сторінку підготувала Катерина ФОМІНА
Юридичний вісник України №9-10 ( 3 - 16 березня 2007 року)