Судова влада посідає особливе місце в системі державної влади. Воно обумовлене специфікою ЇЇ правової природи, функцій, завдань та засобів їх досягнення. Частина 1 ст. 126 Конституції України проголошує незалежність та недоторканність суддів.
Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів відповідно до п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
Незалежність суддів — це система політичних, соціально-економічних, правових заходів, що забезпечують самостійне, неупереджене і справедливе розв'язання конфлікту, вирішення спірного правового питання суддею за своїм внутрішнім переконанням на підставі закону без будь-якого стороннього втручання у здійсненні правосуддя. Незалежність суддів необхідно відрізняти від їх самостійності. Якщо незалежність судді означає здійснення ним своїх повноважень, процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, а також не підзвітності будь-кому, то самостійність судді передбачає вільну його участь у дослідженні, оцінці доказів, обговоренні й прийнятті рішення відповідно до закону та власних переконань (Михайленко О.Р. Про забезпечення незалежності суддів у змагальному кримінальному процесі // Етичні та правові проблеми забезпечення незалежності суддів: Матеріали міжнар. наук.-практ. семінару, 30—31 берез. 2005 р.; м. Харків / Ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. — X.: К.: ЦНТ "Гопак", 2006. - С. 51-52).
Однією з умов забезпечення незалежності суддів є їх недоторканність. Недоторканність суддів — один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Суддівський імунітет передбачає створення спеціальних процедур притягнення судців до відповідальності, які дозволяють, з одного боку, забезпечити недоторканність судді, а з іншого — у разі необхідності вирішити питання про притягнення його до того чи іншого виду відповідальності.
Вважаємо, що діюча гарантія недоторканності суддів, яка передбачена ч. 3 ст.126 Конституції, відповідно до якої суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом, не здатна реально забезпечити незалежність судової влади, а як наслідок — і забезпечити здійснення правосудця неупередженим, безстороннім та справедливим судом. Зважаючи на роль судової влади у суспільстві та враховуючи положення абзацу 2 пункту 1.3 вищезгаданого Рішення Конституційного Суду, відповідно до якого не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових або внесення змін до чинних законів, пропонуємо до чинного законодавства внести ряд змін з метою підвищення гарантій незалежності суддів та одночасного покращання механізму притягнення їх до кримінальної відповідальності, передбачивши: 1) особливий порядок порушення кримінальної справи проти судді; 2) спеціальний порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності; 3) виконання функції надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт судді Радою суддів; 4) володіння недоторканністю суддями тільки у тих випадках, які безпосередньо пов'язані з виконанням їх професійних обов'язків.
Розглянемо питання щодо того, який орган повинен давати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт судді. Нагадаємо, що на сьогодні згоду на затримання та арешт до винесення обвинувального рішення суду надає Верховна Рада України. Вважаємо, що згоду на притягнення до кримінальної відповідальності має давати орган судової влади, а не парламент, який згідно зі ст. 75 Конституції України є єдиним законодавчим органом в Україні. Надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності органом судової влади сприятиме підвищенню незалежності суддів та судової системи в цілому. Крім того, будь-яка. гілка влади направлена на забезпечення її дієвого функціонування, для чого вона самостійно повинна вирішувати питання, пов'язані з визначенням існування в її структурі відповідних посадових осіб. У п. 5.1 Європейської хартії про закон "Про статус судців" зазначається, що халатність судді при виконанні одного з обов'язків, прямо закріплених у Законі, може призвести до застосування до нього санкції і тільки на підставі пропозиції, рекомендації згоди колегії чи органу, який складаєтьсяне менше як наполовину з обраних суддів.
Необхідно нагадати, що Верховна Рада України працює сесійно. Чергові сесії парламенту (крім першої сесії) починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються, відповідно, не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії (ч.І ст. 10 Регламенту ВРУ). Так, наприклад, відповідно до постанови Верховної Ради "Про календарний план проведення третьої сесії Верховної Ради України п'ятого скликання" від 21 грудня 2006 року № 507-V закриття сесії буде відбуватися 12—13 липня 2007 року. Наступна ж чергова сесія буде починатися 4 вересня 2007 року (першого вівторка вересня). За таких умов, якщо необхідно притягти суддю до кримінальної відповідальності, а народні депутати "на канікулах", слідчому нічого іншого не залишається, як чекати на відкриття чергової сесії Верховної Ради, а, як відомо, при розслідуванні кримінальної справи без затримання чи арешту в багатьох випадках не можна обійтися, а чекати, скажімо, 45 днів, а то і більше, аж ніяк не можна, оскільки у такому випадку в судді буде змога уникнути відповідальності за вчинений ним злочин. Необхідно нагадати, що існують строки досудового слідства. Так, відповідно до ч. 1 ст. 120 КПК України досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту порушення кримінальної справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком. Оскільки підстав для зупинення досудового слідства у зв'язку зі зверненням до Верховної Ради ст.206 КПК України не передбачає, то слідчий повинен завершити розслідування в цей строк чи звернутися до відповідного прокурора з мотивованою постановою про продовження строку слідства.
У зв'язку з вищевказаним правильно буде передати вирішення питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт судді на суддівське самоврядування, яке відповідно до ст. 102 Закону "Про судоустрій України" діє для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні. До питань внутрішньої діяльності судів належать організаційне забезпечення судів та діяльність суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя.
Рішення з зазначених питань органами суддівського самоврядування приймаються відповідно до закону.
Зазначимо, що в науці спостерігається тенденція до розширення функцій та повноважень суддів (Шандула О.О. Суддівське самоврядування в Україні: проблеми становлення та функціонування // Судова реформа в Україні проблеми та перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18—19 квітня 2002 p., м. Харків. Ред. кол.: В. В. Сташис (гол. ред.) та ін .— К.: X.; Юрінком Інтер, 2002. — С. 172). А сам корпус суддів сприймає ідеї самоврядності як одну з найважливіших гарантій своєї професійної незалежності (Косарєв В. І. Суддівське самоврядування: становлення і перспективи // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 6(46). - С. 48).
Під суддівським самоврядуванням розуміють діяльність суддівського співтовариства, його окремих частин та представницьких органів, спрямовану на забезпечення належного функціонування судової системи, прав та інтересів суддів шляхом участі у вирішенні управлінських питань у межах і в порядку, встановлених законом (Кривенко В.В. Суддівське самоврядування як елемент управління судовою системою України // Вісник Верховного Суду України. — 2006. -№4(68). - С.6).
Згідно зі ст. 103 Закону "Про судоустрій України" суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань внутрішньої діяльності судів, у тому числі щодо забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захист від втручання в їх діяльність; участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням встановлених нормативів вказаного забезпечення; погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів; заохочення судців та працівників апарату судів; здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.
Серед організаційних форм суддівського самоврядування, якими є збори судців, конференції суддів, з'їзд судців України, ради судців та їх виконавчі органи, на нашу цумку, функцію надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт судді повинна виконувати Рада суддів, яка є постійно діючим органом.
Саме передання повноважень надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт судці від Верховної Ради України до Ради судців сприятиме, з одного боку, зростанню незалежності суддів та судової влади, а з другого — спрощенню механізму притягнення їх до кримінальної відповідальності. У результаті цього можна сподіватися на забезпечення здійснення правосудця неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Віталій ГУТНИК, студент V курсу III факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Юридичний вісник України №9-10 ( 3 - 16 березня 2007 року)