Згідно зі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723 від 16.12.1993 р. (далі — Закон) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків — не менше 25 років, для жінок — не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби — не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців,— незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 % від сум їхньої заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, але за зазначених вище обставин мають право на її отримання — у розмірі 80 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується, на 1 % заробітку, але досягає не більше 90 % заробітної плати.
Державним службовцям, які у період перебування на державній службі визнані інвалідами І та II груп, незалежно від причини інвалідності пенсія у зв'язку з інвалідністю призначається в розмірах, передбачених ч.ч.2 і 5 ст. 37 Закону, після припинення ними державної служби за наявності стажу державної служби не менше 10 років та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії у зв'язку з інвалідністю припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі. У цьому разі, а також у разі продовження перебування зазначених осіб на державній службі без оформлення пенсій у зв'язку з інвалідністю на умовах, передбачених ч.6 ст. 37 Закону, вони мають право на одержання пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності в померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї, які були на його утриманні (при цьому дітям — незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена його сім'ї у розмірі 70 % суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм ч.5 ст. 37 Закону, а на двох і більше членів сім'ї — 90 %. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, визначених Законом, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала пенсію за Законом.
Державний службовець, звільнений з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої Законом. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.
Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів, а також вони користуються умовами, передбаченими Законом щодо комунально-побутового обслуговування.
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ КОНСУЛЬТУЄ 9 /2007