У Сімейному кодексі України (далі — СК України) прямо не визначено правовий режим деяких об'єктів, які останнім часом набувають великого значення і займають особливе місце в майні подружжя, Мова йде про правовий режим акцій, облігацій та інших цінних паперів, вкладів до статутного (фонду) капіталу господарських товариств, пайових внесків у підприємницькі кооперативи тощо. Щодо таких об'єктів взагалі виникають своєрідні відносини, коли ж їх учасниками стають особи з подружнім статусом, то вони набувають особливого "забарвлення".
У першу чергу інтерес становлять правовідносини, що виникають у сфері діяльності господарських товариств. Слід зазначити, що норми корпоративного права не вирішують питання, які стосуються майнових прав учасників господарських товариств з подружнім статусом. Виникає враження, що всі учасники корпоративних правовідносин — це якісь міфічні "особи", які не мають статі, ніколи не перебували у шлюбі й взагалі не можуть мати "людських" правових зв'язків. Разом з тим, у значній більшості випадків ситуація є іншою. До корпоративних правовідносин залучається значна кількість фізичних осіб, які перебували, перебувають або будуть перебувати у зареєстрованому шлюбі. Цей фактор не можна відкидати. Юридична практика впритул підійшла до питання про правовий режим "підприємницького майна" в аспекті подружніх відносин.
Особливе значення цей фактор набуває у тому випадку, коли має місце руйнація шлюбних відносин, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Сьогодні непоодинокими є випадки, коли предметом поділу є подружнє майно, що має не споживчий, а саме виробничий характер, коли сторони включають до "подільного списку" частки у статутному фонді господарських товариств, пайові внески в підприємницькі кооперативи, набуті за час шлюбу цінні папери тощо. Причому, сторона, яка наполягає на поділі, нерідко не хоче задовольнитися компенсацію, а вимагає поділу саме "бізнесу".
Очевидно, що норми корпоративного права "замовчують" цей аспект тому, що існує спеціальне законодавство, яке і покликане вирішувати ці складні питання. У першу чергу, це, без сумніву, — Сімейний кодекс України. Проте в СК України немає жодної статті, яка була б спрямована на визначення правового режиму майна подружжя — учасників підприємницьких товариств. У цьому аспекті СК України складає враження нормативного акта багаторічної давнини, коли не існувало ані приватної власності, ані підприємництва, оскільки основною "проблемою" в ньому так і залишився правовий режим заробітної плати, пенсій та стипендій. Разом з тим, кожен з видів господарських товариств, порядок формування його майна, обсяг прав та обов'язків його учасників мають суттєві особливості, які безпосередньо впливають на майнові відносини подружжя.
В аспекті діяльності господарських товариств, учасники яких мають подружній статус, особливий інтерес становить питання: чи є частка у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя? Очевидно, що вирішення цього питань має проводитися виключно на рівні закону. Проте сьогодні, за відсутності відповідних норм у СК України, доводиться виходити із загального розуміння норм сімейного та корпоративного права.
У літературі зазначалося, що суб'єктом корпоративних прав є особа, яка має частку у статутному фонді (майні) відповідної організації. Тому "поняття корпоративного права пов'язане з часткою в статутному капіталі. Одне неможливе без іншого. Частка в капіталі і корпоративні права співвідносяться між собою як причина і наслідок" (Кравчук В.М. Корпоративне право. — К, 2005. — С. 258.). Зважаючи на такий тісний зв'язок між часткою в статутному капіталі та корпоративним правом, необхідно вирішити питання про правовий режим вкладу до статутного фонду в аспекті сімейно-правових відносин. Якщо такий вклад зроблено особою, яка має подружній статус, його необхідно розглядати з точки зору належності вкладу до спільного або роздільного майна подружжя.
У ч. 2 ст. 115 ЦК України сказано, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Вказані об'єкти в повному обсязі входять до об'єктів, що складають спільне майно подружжя (ч. 1 ст. 61 СК). Тому цілком імовірною є ситуація, коли один з подружжя передає господарському товариству майно, що має режим спільного майна подружжя. Незважаючи на те, що засновником (учасником) товариства є лише один з подружжя, ігнорувати факт внесення до статутного капіталу спільного майна подружжя не можна. Залишається визначитися щодо характеру та обсягу прав другого з подружжя, тобто дружини (чоловіка) учасника господарського товариства.
Для цього, перш за все, необхідно визначити права самого учасника товариства. У літературі зазначалося, що права учасників підприємницьких товариств можна поділити на два види: а) особисті (організаційні); б) майнові (Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти) / За заг. ред. В.В. Луця. — Тернопіль, 2007. - С. 98-101.). До особистих прав належать: право брати участь в управлінні товариством; право вийти у встановленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства та інші. До майнових прав належать: право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); право на частину вартості майна товариства у разі його ліквідації; право на майно, одержане при виході із товариства; право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.
Принципово важливим в аспекті подружніх відносин є теза, що "корпоративні права є подільними за обсягом і неподільними за змістом. Зі складу корпоративних прав можуть бути виділені окремі елементи, які мають характер майнових прав, зокрема, право на одержання частини прибутку, право на одержання частини майна товариства в разі ліквідації. Однак ці майнові права не можуть розглядатися як самостійний об'єкт правовідносин, оскільки корпоративні права є неподільними за змістом" (Кравчук В.М. Корпоративне право. — К, 2005. — С. 261.). Виходячи з того, що корпоративні права є неподільними за змістом, слід дійти висновку, що як особисті, так і майнові права у повному обсязі можуть належати лише тому з подружжя, який є учасником господарського товариства. За загальним правилом, другий з подружжя не набуває особистих або майнових прав щодо товариства.
Цей момент є складним, оскільки тут стикаються дві протилежні ідеї.
Перша полягає у тому, що права учасника товариства нерозривно пов'язані з часткою у статутному капіталі товариства. Ця частка нерозривно пов'язана із вкладом учасника, який, у свою чергу, міг сформуватися за рахунок спільного майна подружжя. Таким чином, той з подружжя, який не є учасником товариства, по суті, "через" другого з подружжя, опосередковано, все ж таки передав майно товариству.
Друга ідея полягає у тому, що дії учасника товариства не можуть кожного разу ставитися під сумнів на тій підставі, що певна частка належних йому прав "розповсюджується" і на другого з подружжя. Учасник товариства має весь комплекс корпоративних прав, як особистих, так і майнових. Він самостійно бере участь в управлінні товариством, отримує відповідну інформацію про його діяльність, одержує дивіденди, розподіляє прибутки тощо. Другий з подружжя не може втручатися в дії учасника товариства і вимагати визнання за ним права на окремі елементи корпоративних прав, наприклад, права на отримання дивідендів.
Дійти консенсусу очевидно можливо при частковому врахуванні обох позицій. Для того, щоб їх зрівноважити, необхідно вирішити два завдання: а) забезпечити безперебійну роботу господарського товариства шляхом запобігання втручання в його діяльність сторонніх осіб, зокрема другого з подружжя; б) забезпечити майнові права того з подружжя, який не є учасником товариства, у разі передання до статутного капіталу товариства спільного майна подружжя.
Очевидно, що це можливо лише у тому випадку, якщо визнати два правила, що стосуються прав подружжя у корпоративній сфері.
1) Той з подружжя, хто є учасником товариства:
• має корпоративні права (особисті та майнові) у повному обсязі;
• самостійно здійснює належні йому корпоративні права.
2) Той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на частину:
• прибутку (доходу), яка була сплачена (видана) при розподілі прибутку товариства;
• майна, що одержане учасником товариства у разі його виходу з товариства та продажу належної йому частки в статутному фонді товариства іншій особі;
• майна, що одержане учасником товариства у разі ліквідації товариства.
Між другим з подружжя (неучасником) та товариством не виникає речових або зобов'язальних правовідносин. Тому він не може звертатися до товариства з вимогою про участь у розподілі прибутку, сплату дивідендів, видачу майна при ліквідації товариства тощо.
Відносини виникають лише між дружиною та чоловіком, тобто в тій частині, яка охоплює періоди "до" та "після" ("поза") існування корпоративних правовідносин за участю одного з подружжя. Поняття "до" охоплює період формування вкладу до статутного капіталу господарського товариства із спільного майна подружжя, а "після" ("поза") — період, що існує після одержання учасником товариства частини прибутку або майна у разі продажу своєї частки чи ліквідації юридичної особи.
Поетапний розвиток подій можна позначити наступним чином:
• спільне майно подружжя за бажанням сторін перетворюється у вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства;
• вклад передається одним із подружжя до статутного капіталу товариства;
• учасник (один з подружжя) набуває право на частку в статутному фонді (майні) товариства і одночасно особисті та майнові корпоративні права, а господарське товариство — право власності на вклад;
• учасник здійснює свої майнові права і одержує частину прибутку (доходу, дивідендів) товариства або майно у разі продажу належної йому частки в статутному фонді (майні) та у разі ліквідації юридичної особи;
• одержане майно автоматично набуває режим спільної сумісної власності подружжя.
Наведене свідчить про те, що другий з подружжя (неучасник товариства) не може вимагати визнання за ним статусу особи, яка має право на частку у статутному (складеному) капіталі товариства. Слід зазначити, що такий висновок не є загальновизнаним. Зокрема, в сімейно-правовій літературі пострадянських країн частки в статутному фонді (майні) господарського товариства, сформовані за рахунок спільних внесків подружжя, відносять до спільного майна подружжя (Диденко А., Нестеpoвa E. Согласие супруга на отчуждение доли в TOO //Гражданское законодательство: Статьи. Комментарии. Практика. Вьіп. 28. — Алмати, 2,007. — С. 20; Слепакова А. В. Правоотношения собственности супругов. — М. 2005. — С. 148.). Такий підхід спирається на існуючі законодавчі норми. Так, у п. 2 ст. 32 Закону "Про шлюб та сім'ю Республіки Казахстан", ч. 2 ст. 34 СК РФ прямо вказано, що паї, вклади та частки в капіталі, внесені в кредитні установи або інші комерційні організації, належать до спільного майна подружжя.
Проте таке вирішення питання вбачається вразливим. Визнання за другим з подружжя (неучасником товариства) права на частку в статутному капіталі спричинятиме складнощі як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Це буде означати виникнення у другого з подружжя певних прав щодо товариства. При цьому характер та обсяг таких прав визначити вкрай важко. У першу чергу це стосується особистих прав учасника товариства. Очевидно, що той з подружжя, хто не є засновником (учасником), не може набувати права участі в управлінні товариством, права на інформацію тощо. Враховуючи фактор "неподільності" корпоративних прав за другим з подружжя не можна визнати також відповідних майнових прав. Якщо визнати за ним лише майнові права учасника товариства, то це призведе до "розподілу" корпоративних прав між подружжям, один з яких буде мати як особисті, так і майнові права, а другий — лише майнові. Внаслідок цього другий з подружжя (неучасник товариства) набуватиме право брати участь у розподілі прибутку товариства, право відчужувати частку у статутному (складеному) капіталі тощо. По суті, це призведе до подвоєння кількості учасників товариства, оскільки окрім власне учасника корпоративні права належатимуть ще і його дружині (чоловікові). Зрозуміло, що такий порядок речей є неприпустимим.
Не можна забувати і про можливість настання відповідальності учасника товариства за зобов'язаннями самого товариства. Не викликає сумніву, що додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями повного, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю може нести виключно його учасник (статті 119, 124, 133, 151 ЦК України). Другий з подружжя за жодних обставин не може розглядатися як зобов'язана особа. При цьому не діє і ч. 2 ст. 73 СК України, оскільки вона передбачає іншу ситуацію — укладення договору одним з подружжя в інтересах сім'ї. Аналогічно має вирішуватися питання і щодо відповідальності учасників акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. Ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, несуть виключно його учасники (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України).
Наведені аргументи свідчать про те, що немає підстав визнавати частку у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя.
Наведений висновок, однак, не може призводити до порушення майнових прав другого з подружжя, зокрема, у випадку поділу спільного майна дружини та чоловіка. Факт внесення до статутного (складеного) капіталу спільного подружнього майна має все ж таки враховуватися. Це питання не є простим, тому для його вирішення доведеться застосувати певні правові припущення та умовності.
Логіка буде наступною.
По-перше, при поділі майна необхідно враховувати не лише наявне майно подружжя, а й те майно, яке перебуває "у прихованому" стані. Відомо, що всі юридичні особи приватного права є власниками майна. Зокрема, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу (п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК. України). Проте учаснику товариства належить право на частку у майні товариства, яка має реальну вартість.
По-друге, хоча другий з подружжя не має прав щодо цієї частки, оскільки він не є учасником товаристіва, вартість цієї частки має бути включена до вартості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.
По-третє, з урахуванням вартості частки має здійснюватися поділ подружнього майна.
По-четверте, якщо є можливість, при поділі майна подружжя інтереси другого з них мають задовольнятися за рахунок іншого майна (не частки в майні товариства). Головне, щоб вартість іншого майна відповідала його частці в праві спільної власності подружжя.
По-п'яте, у разі відсутності або недостатності іншого майна, другий з подружжя стає кредитором учасника товариства і може звертатися з відповідними вимогами до товариства. Зокрема, він може вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення (ч. 1 ст. 149 ЦК України, ст. 57 Закону України "Про господарські товариства"). Щодо інших видів господарських товариств застосовуються аналогічні норми (ст. 131, ч. 3 ст. 133 ЦК).
Зрозуміло, що право другого з подружжя (неучасника товариства) на врахування вартості частки при поділі спільного подружнього майна завуальовано свідчить про належне йому право на частку в майні товариства. Цей момент є найбільш "небезпечним" і "вразливим" у запропонованій юридичній конструкції, оскільки, з одного боку, ми не визнаємо за другим з подружжя права на частку, а з іншого, — враховуємо її вартість при -поділі майна подружжя. Проте цей недолік можна вважати меншим "злом" у порівнянні з тими негативними наслідками, які потягне за собою визнання за другим з подружжя права власності на частку в майні товариства.
Певні особливості мають правовідносини подружжя у разі набуття дружиною або чоловіком цінних паперів, у першу чергу — акцій. У сімейно-правовій літературі акції, набуті одним з подружжя за час шлюбу за спільні кошти, нерідко визначаються як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя. На цій підставі акції розглядаються як речі, що підлягають поділу між сторонами у разі поділу подружнього майна.
Ця теза вбачається сумнівною з наступних міркувань.
1. Суб'єктами корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві є лише акціонери та саме акціонерне товариство. При цьому акціонером (у вузькому розумінні цього слова) є власник акції. Згідно з чинним законодавством акція — це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"). При цьому емітент або реєстратор здійснюють діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Таким чином, особа власника акції є чітко визначеною.
Акція як пайовий цінний папір засвідчує право на частку у статутному фонді акціонерного товариства того з подружжя, який є акціонером. Другий з подружжя хоча і залишається весь час "за лаштунками" дій акціонера, на жодному етапі розвитку акціонерних відносин не фігурує відкрито як самостійний суб'єкт корпоративних прав.
2. Відомо, що традиційне розуміння цінного папера як документа відповідної форми останнім часом зазнало суттєвих змін. Власне "речове" значення цінного папера дедалі зменшується. Це пов'язано з введенням бездокументарної форми цінних паперів, коли підтвердженням права власності на цінний папір є здійснений зберігачем обліковий запис, а також видачею акціонеру (при документарній формі) не самих акцій, а сертифіката акцій, який не є цінним папером. Вказане свідчить про те, що основне значення на сьогодні має не сама акція як річ, а той зв'язок, який існує між акціонером та акціонерним товариством.
Цей момент набуває важливого значення в аспекті майнових відносин подружжя. Тут "речовий" підхід щодо акцій взагалі не спрацьовує. Акція як річ може існувати або не існувати. Для акціонера ця обставина не має жодного значення — він зберігає свої корпоративні права незалежно від форми акції. Що ж стосується другого з подружжя, то було б нелогічним, якби при наявності акції як речі права другого з подружжя виникали, а при її відсутності — ні. Треба визнати, що якщо акція має уречевлений вигляд, то вона є об'єктом права власності лише того з подружжя, який є акціонером. Якщо ж акція такого вигляду не має, то у другого з подружжя взагалі не виникає прав щодо неї. Так чи інакше, виникнення прав другого з подружжя не може залежати від того, існує чи не існує акція в уречевленому вигляді.
3. Акціонер як власник акції набуває повний комплекс корпоративних прав та обов'язків. Оскільки права акціонера є неподільними, вони у повному обсязі належать лише тому з подружжя, який є власником цінного папера. Другий з подружжя не може набувати окремих елементів таких прав, зокрема права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів.
Визнання за другим з подружжя права власності на акцію призведе до серйозних правових наслідків. Зокрема, це стосується укладення правочинів. У СК України встановлені вкрай обтяжливі правила щодо визначення згоди другого з подружжя на укладення правочинів із спільним майном (ст. 65 СК). Якщо визнати другого з подружжя співвласником акції, то на будь-яку дію акціонера, що має майновий характер (згода на укладення від імені юридичної особи певних правочинів; рішення про сплату дивідендів та розподіл прибутку; зміна розміру уставного капіталу тощо) буде потрібна письмова згода другого з подружжя. Така згода потрібна й у разі продажу акціонером належної йому акції. Визнання таких прав за другим з подружжя спричинить повне розбалансування функціонування акціонерного товариства.
Наведені аргументи свідчать про те, що акція не входить до спільного майна подружжя, а корпоративні права у повному обсязі належать лише тому з подружжя, який є акціонером.
Разом з тим не можна забувати, що набуття акції може здійснюватися за рахунок спільного майна подружжя. З урахуванням цієї обставини можна запропонувати такий послідовний вихід із складного становища:
• спільне майно подружжя за бажанням сторін перетворюється на вклад акціонера, внесений до акціонерного товариства внаслідок придбання одним з подружжя його акції (акцій);
• акція як пайовий цінний папір засвідчує право на частку у статутному фонді акціонерного товариства того з подружжя, який є акціонером і зареєстрований у реєстрі акціонерів;
• той з подружжя, який є акціонером, набуває право власності на акцію і одночасно повний обсяг особистих та майнових корпоративних прав;
• той з подружжя, який є акціонером, здійснює свої немайнові та майнові права особисто, другий з подружжя не може втручатися у діяльність акціонера і контролювати його дії;
• одержані акціонером дивіденди автоматично набувають режим спільної сумісної власності подружжя; аналогічний режим має одержана акціонером частина майна акціонерного товариства у разі його ліквідації;
• у разі поділу майна подружжя вартість акції має бути включена до вартості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу;
• з урахуванням вартості акції має здійснюватися поділ подружнього майна;
• якщо є можливість, при поділі майна інтереси другого з подружжя задовольняються за рахунок іншого майна (не акції");
• у разі відсутності або недостатності іншого майна, другий з подружжя стає кредитором учасника товариства і може вимагати визнання за ним права на частку у статутному фонді акціонерного товариства. Оскільки така частка акціонера засвідчується відповідною акцією, то другий з подружжя вправі вимагати передання йому акції та відповідного внесення свого імені до реєстру акціонерів.
Ірина ЖИЛІНКОВА, доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого
Юридичний вісник України № 3 (19 - 25 січня 2008 року)