<...> Частиною другою статті 112 Закону N 489 (489-16) було передбачено, що особи, які застраховані на добровільних засадах у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд), та фізичні особи - підприємці, що сплачують єдиний податок, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону N 2240 (2240-14) , за умови сплати страхових внесків (установленого розміру єдиного податку) не менше шести місяців протягом календарного року перед настанням страхового випадку. Мова йде про сплату страхових внесків та єдиного податку, включаючи періоди, коли до початку заняття підприємницькою діяльністю суб'єкт підприємницької діяльності працював найманим працівником і сплачував страхові внески.

З метою запобігання зловживанням суб'єктами підприємницької діяльності Законом N 107 (107-17) доповнено статтю 4 Закону N 2240 (2240-14) новою частиною третьою, якою визначається право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг за умови сплати єдиного податку або страхових внесків на добровільних засадах не менше повних шести календарних місяців (з 1-го до 1-го числа) протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку.

У <...> прикладі страховий випадок настав у лютому 2008 року. Оскільки застрахована особа протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку сплачувала страхові внески на добровільних засадах лише один місяць, а до цього працювала найманим працівником та була платником єдиного податку, вона не має права на отримання допомоги по вагітності та пологах.

Для найманого працівника, якого прийнято на роботу з 2 числа місяця (за графіком роботи підприємства робочий місяць починається з цього числа), такий місяць вважають повним, оскільки внески сплачено за всі робочі дні місяця (за балансом робочого часу за графіком роботи підприємства).

Аналогічно повним вважається календарний місяць у разі звільнення працівника, коли останній день його роботи припадає на останній робочий день місяця, а не на останній календарний день місяця, який є неробочим, святковим або вихідним днем. У період відпустки без збереження заробітної плати працівник знаходиться у трудових відносинах із роботодавцем. Тому, коли працівник частину місяця перебував у зазначеній відпустці, такий місяць беруть до уваги як повний місяць сплати внесків, і допомога по тимчасовій непрацездатності йому не повинна обмежуватися розміром мінімальної заробітної плати.

При застосуванні підсумованого обліку робочого часу береться період сплати страхових внесків в обліковому періоді за індивідуальним графіком роботи працівника.

Чинним законодавством не передбачено встановлення єдиної норми тривалості робочого часу на рік. Ця норма може бути відмінною залежно від того, який робочий тиждень встановлений на підприємстві (п'ятиденний чи шестиденний), яка тривалість щоденної роботи, коли встановлені вихідні дні, а тому на підприємствах, в установах і організаціях рішення щодо встановлення норми тривалості робочого часу на рік приймається самостійно за умови дотримання вимог статей 50-53, 67 і 73 Кодексу законів про працю України (322-08) .

Щодо застосування норм законодавства при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності