Проект
Вноситься народними депутатами
України
Шияновим Б.А. (посвідчення № 464)
Воротнюком І.Б. (посвідчення № 208)
Радковським О.В.
(посвідчення № 279)
ПОВІТРЯНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Суверенітет над повітряним простором України.
Україні належить повний і виключний суверенітет над
повітряним простором України, що є частиною території України.
Повітряним простором України є частина повітряної сфери,
розташованої над суходолом і водною територією України, в тому
числі над її територіальними водами (територіальним морем).
Стаття 2. Сфера дії Повітряного кодексу України
Повітряний кодекс України регулює діяльність користувачів
повітряного простору України з метою задоволення інтересів України
та її громадян і забезпечення безпеки авіації.
Дія Повітряного кодексу України поширюється на всіх
користувачів повітряного простору України в частині, що їх
стосується, як на території України, так і за її межами, якщо
закони країни перебування користувача не передбачають іншого.
Міжнародні договори, що регламентують діяльність цивільної
авіації згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною Повітряного кодексу України. Якщо міжнародним
договором України, який набрав чинності в установленому порядку,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Повітряним
кодексом України та іншими актами законодавства України, то
застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Визначення термінів
У Кодексі нижчезазначені терміни вживаються в такому
значенні:
аварія – авіаційна подія без людських жертв, що призвела до
серйозного пошкодження чи руйнування повітряного судна або
серйозного тілесного ушкодження пасажирів або членів екіпажу та
третіх осіб;
авіація - галузь, що є складовою частиною транспортної
системи, підприємства, установи та організації якої незалежно від
форми власності та підпорядкування володіють повітряними суднами
та провадять діяльність, пов'язану з використанням повітряного
простору;
авіаційна діяльність – діяльність фізичних та юридичних осіб,
яка спрямована на створення умов використання повітряного простору
за допомогою повітряних суден;
авіація загального призначення – авіація, що не
використовується для здійснення комерційних повітряних перевезень
і виконання авіаційних робіт за плату або по найму;
авіаційний квиток – документ в тому числі електронний, що
виданий перевізником (його агентом), який включає умови договору
перевезення та повідомлення, разом з польотними та пасажирським
купонами;
авіаційний перевізник (авіаперевізник) – юридична або фізична
особа, уповноважена здійснювати повітряні перевезення на підставі
операційної ліцензії, – у випадку українського авіаперевізника,
або на підставі відповідного документу компетентного органу іншої
країни, який відповідає положенням міжнародних договорів, що є
обов’язковими для України, – у випадку іноземного авіаперевізника;
авіаційний персонал – склад осіб, які мають спеціальну
підготовку за професійною ознакою і свідоцтво (ліцензію) та
здійснюють льотну експлуатацію, технічне обслуговування повітряних
суден, організацію (менеджмент) повітряного руху, експлуатацію
наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження;
авіаційна подія – подія, пов'язана з використанням
повітряного судна, яка має місце з моменту, коли будь-яка особа
піднімається на борт з наміром здійснити політ, до моменту, коли
всі особи, що перебували на борту, покинули повітряне судно;
аеродром – ділянка земної або водної поверхні (включаючи
розміщені на ній будь-які будинки, споруди та обладнання),
призначена повністю або частково для прибуття, відправлення та
руху повітряних суден;
аеродромна діяльність – діяльність, пов’язана з
технологічними процесами із забезпечення зльоту, посадки,
маневрування повітряних суден, пошукове та аварійно-рятувальне,
протипожежне та медичне забезпечення та інші види забезпечення
визначені правилами та процедурами, що стосується цивільної
авіації та використання повітряного простору України;
аеродром спільного використання — аеродром, який
використовується для польотів повітряних суден, що належать різним
міністерствам, організаціям, установам або підприємствам;
аеродром цивільних повітряних суден (далі - цивільний
аеродром) – аеродром, що призначений для використання цивільними
повітряними суднами та державними повітряними суднами України;
аеропорт — комплекс, що включає аеровокзальний комплекс та
інші споруди, призначений для прийняття і відправлення повітряних
суден, наземного обслуговування повітряних суден, пасажирів,
екіпажів, багажу, пошти, вантажу та усі види аеропортової
діяльності;
аеропортова діяльність – діяльність, пов’язана з виконанням
технологічних процесів з наземного обслуговування повітряних
суден, пасажирів, екіпажів, багажу, пошти та вантажу;
багаж – предмети, майно та інша особиста власність пасажира,
що перевозяться;
багажна квитанція – частина квитка, яка визначає умови
перевезення зареєстрованого багажу (у тому числі квитанція для
одержання багажу, що видана перевізником і додається до квитка);
безпека польотів – стан, при якому ризик шкоди чи ушкодження
обмежений до прийнятного рівня;
виріб авіаційної техніки – це повітряне судно, авіаційний
двигун, повітряний гвинт та допоміжна силова установка;
експлуатант аеродрому – юридична або фізична особа, утримувач
сертифіката аеродрому, яка забезпечує експлуатацію аеродрому;
експлуатант аеропорту – юридична або фізична особа, утримувач
сертифіката аеропорту, що здійснює аеропортову діяльність,
організацію та координацію робіт в аеропорту;
експлуатант повітряного судна – юридична чи фізична особа, що
експлуатує повітряні судна, і сертифікована відповідно до чинного
законодавства;
електронний квиток – електронний документ, який включає
роздрукування маршруту, електронні купони і, у разі використання,
документ для посадки;
електронний купон – частина електронного квитка, яка
використовується для перевезення на відповідному рейсі, або інший
документ, який його замінює, що зберігається у базі даних
автоматизованої системи бронювання перевізника;
ефективний контроль – відносини, оформлені правами,
контрактами або іншими засобами, які, взяті разом або окремо і з
урахуванням положень законодавства, створюють можливість прямо чи
опосередковано чинити вирішальний вплив на авіапідприємство, в
тому числі, за допомогою права використовувати все чи частку
активів підприємства або прав і контрактів, які чинять вирішальний
вплив на рішення органів підприємства, або іншим чином впливають
на здійснення виробничої діяльності підприємства;
заборона використання повітряного простору – особливий
порядок використання повітряного простору, що визначається
комплексом заходів, спрямованих на забезпечення відповідного виду
діяльності;
загальний повітряний рух – польоти повітряних суден, що
виконуються за цивільними правилами і процедурами відповідно до
Стандартів та Рекомендованої практики Міжнародної організації
цивільної авіації (ІСАО);
зареєстрований багаж – багаж пасажира, який прийнятий
перевізником під свою охорону для перевезення та своєчасної
доставки і на який перевізник видав багажну квитанцію та багажну
ідентифікаційну бірку;
землі аеропортів (аеродромів) – це землі, на яких розташовані
будівлі і споруди, обладнання та земельні ділянки, які необхідні
для забезпечення роботи аеропорту (аеродрому);
злітно-посадковий майданчик — земельна (водна) ділянка або
спеціально підготовлена площадка, або підняті над земною, водною
поверхнею конструкції, що придатна та використовується для зльоту,
посадки, руху та стоянки легких повітряних суден що мають
максимальну злітну масу не більше 5700 кг;
інцидент – будь-яка подія, крім авіаційної події, що
пов'язана з використанням повітряного судна, яка впливає або могла
вплинути на безпеку польотів;
катастрофа – авіаційна подія з людськими жертвами, що
призвела до загибелі або зникнення безвісти когось з пасажирів,
членів екіпажу або третіх осіб, а також у разі отримання ними
тілесних ушкоджень зі смертельним наслідком;
комерційна авіація – авіація, призначена для виконання
регулярних або чартерних рейсів, які доступні для загального
користування і призначені для перевезення пасажирів, пошти або
вантажу, та авіаційних робіт за плату або по найму;
користувачі повітряного простору - фізичні та юридичні особи,
яким, у встановленому порядку надане право на провадження
діяльності з використання повітряного простору;
користувач аеропорту – будь-яка юридична або фізична особа,
що здійснює авіаційні перевезення пасажирів, пошти, вантажу, або
виконує інші види польотів;
компоненти та обладнання – це будь-який вимірювальний прилад,
устаткування, механізм, деталь, вузол, агрегат, складова частина
або допоміжний пристрій, включаючи апаратуру зв’язку, що
використовуються або призначені для використання при експлуатації
повітряного судна або управління повітряним судном, і встановлене
або приєднане до повітряного судна, в тому числі частини планера
повітряного судна, двигуна або повітряного гвинта;
льотна придатність повітряного судна – технічний стан
повітряного судна, що забезпечується реалізацією норм льотної
придатності в його конструкції та характеристиках;
менеджмент повітряного простору – функція планування,
основною метою якої є забезпечення максимального використання
наявного повітряного простору на основі динамічного розподілу за
часом та, в окремих випадках, резервування повітряного простору
для різних категорій користувачів з метою задоволення
короткострокових потреб;
надзвичайна подія – подія, пов’язана з використанням
повітряного судна, яка не підпадає від визначення авіаційної події
чи інциденту та пов’язана з технічним обслуговуванням, ремонтом,
зберіганням, транспортуванням, під час якої настав один з таких
наслідків;
об`єкти діяльності цивільної авіації – цивільні повітряні
судна, їх компоненти та обладнання, авіаційна наземна техніка та
аеродромне обладнання, інженерно-технічні споруди, рухоме та
нерухоме майно, що використовуються для забезпечення діяльності
цивільної авіації;
обмеження використання повітряного простору – особливий
порядок використання повітряного простору, що визначається
комплексом заходів, спрямованих на убезпечення польотів та
провадження іншої діяльності у повітряному просторі;
обслуговування повітряного руху – загальний термін, що
означає у відповідних випадках польотно-інформаційне
обслуговування, аварійне обслуговування, диспетчерське
обслуговування повітряного руху (районне диспетчерське
обслуговування, диспетчерське обслуговування підходу або
аеродромне диспетчерське обслуговування);
організація (менеджмент) повітряного руху - динамічний,
інтегрований менеджмент повітряного руху та повітряного простору,
включаючи обслуговування повітряного руху, менеджмент повітряного
простору та менеджмент потоків повітряного руху, що виконується
безпечно, економічно та ефективно, через надання засобів та
безперервного обслуговування у взаємодії між усіма сторонами та
включаючи бортові та наземні функції;
операційна ліцензія – документ, який надає авіаційному
перевізнику повноваження виконувати перевезення у повітрі
пасажирів, пошти та(або) вантажів як зазначено в операційній
ліцензії, за винагороду та(або) по найму;
пошкодження повітряного судна на землі – подія, пов’язана з
обслуговуванням, зберіганням та транспортуванням повітряного судна
на землі, під час якої повітряне судно отримало пошкодження без
втрати міцності його силових елементів та погіршення льотно-
технічних характеристик, усунення яких можливе в експлуатаційних
умовах;
пасажир – особа (за винятком членів екіпажу та додаткових
спеціалістів на борту повітряного судна), що перевозиться
повітряним судном згідно з договором перевезення;
повітряне перевезення – перевезення пасажирів, багажу,
вантажу або пошти, яке здійснюється повітряним судном;
повітряне судно — будь-який апарат, що підтримується в
атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від
взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні;
політ з комерційною метою – повітряне перевезення, яке
здійснюється за плату або по найму;
посадка з комерційною метою – посадка, яка здійснюється з
метою прийняття на борт або висадки пасажирів, завантаження або
розвантаження багажу, вантажу або пошти, перевезення яких
здійснюється за плату;
право на експлуатацію повітряної лінії – право
авіаперевізника, який має операційну ліцензію на перевезення
пасажирів, багажу, вантажу на повітряному сполученні між двома
визначеними аеропортами. Таке право оформляється у вигляді
операційного дозволу;
провайдер аеронавігаційного обслуговування – суб’єкт
авіаційної діяльності, що надає послуги з аеронавігаційного
обслуговування повітряних суден та який сертифікований на
відповідність встановленим Законодавством України вимогам;
приаеродромна територія - це обмежена регламентованими
розмірами місцевість навколо зареєстрованого встановленим порядком
аеродрому (вертодрому) або постійного злітно-посадкового
майданчика для якого встановлені спеціальні вимоги до розташування
різних об’єктів, а їх висотне положення контролюється, враховуючи
умови безпеки маневрування, зльоту та заходу на посадку повітряних
суден;
регулярне повітряне перевезення – повітряне перевезення, при
якому всі призначені авіаційним перевізником для перевезення
пасажирів, багажу і пошти місця доступні для загального платного
користування, а перевезення здійснюються між одними і тими самими
пунктами відповідно до опублікованого розкладу чи у встановлені
проміжки часу, або з частотою, яка свідчить про регулярність
польотів;
розслідування – процес, що здійснюється з метою попередження
авіаційних подій та інцидентів та який включає збір і аналіз
інформації, підготовку висновків із всановленням причин та
вироблення рекомендацій з безпеки польотів;
ручна поклажа (або незареєстрований багаж) – багаж пасажира,
який при перевезенні перебуває в салоні повітряного судна за
згодою перевізника і під контролем пасажира;
смуга повітряних підходів – це ділянка приаеродромної
(привертодромної) території встановлених розмірів, прилегла до
кінця злітно-посадкової смуги, над якою повітряні судна здійснюють
початковий етап набирання висоти під час зльоту та кінцевий етап
зниження під час заходу на посадку. Смуга повітряних підходів є
проекцією на поверхню Землі обмежувальних поверхонь зльоту та
заходу на посадку;
суб’єкти аеропортової діяльності - експлуатант аеропорту,
або інші юридичні особи, що здійснюють на території аеропортів
аеропортову діяльність;
тариф – сума, встановлена перевізником за перевезення
пасажира або одиниці маси, або обсягу багажу (вантажу) за
відповідним маршрутом і відповідним класом обслуговування;
транспортна накладна (або авіаційна вантажна накладна) –
документ, оформлений вантажовідправником чи від його імені, у тому
числі його електронна копія (у разі застосування), який є
свідченням укладання договору перевезення і прийняття вантажу до
перевезення на умовах, визначених у ньому;
цивільне повітряне судно – повітряне судно, що зареєстроване
у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України;
чартерне повітряне перевезення - повітряне перевезення що
здійснюється на підставі договору чартеру (фрахтування), за яким
авіаперевізник надає фрахтівнику або фрахтівникам за плату
визначену кількість місць або всю місткість повітряного судна на
один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу,
вантажу або пошти, вказаних фрахтівником.
Всі інші технічні терміни і визначення, що використовуються в
цьому Кодексі і в нормативно-правових актах, виданих на його
основі, трактуються у відповідності з визначеннями, що містяться в
Стандартах Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО).
Розділ IІ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ АВІАЦІЇ
ТА ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ
Стаття 4. Реєстрація повітряних суден
Повітряні судна підлягають державній реєстрації в державному
реєстрі повітряних суден України:
реєстрі цивільних повітряних суден – повітряні судна, що
використовуються в комерційній авіації та авіації загального
призначення;
реєстрі державних повітряних суден – повітряні судна, що
застосовується на військовій, митній та прикордонній службах, в
органах внутрішніх справ, з питань надзвичайних ситуацій;
Стаття 5. Державне регулювання діяльності авіації та
використання повітряного простору України
1. Державне регулювання діяльності авіації та використання
повітряного простору України полягає у визначенні державної
політики та стратегії розвитку, завдань, функцій, умов діяльності
авіації та використання повітряного простору України та
забезпечення безпеки авіації, встановленні авіаційних правил,
здійсненні державного контролю за їх виконанням та встановленні
відповідальності за їх порушення.
2. Державну політику і стратегію розвитку авіації України та
використання повітряного простору України визначає Кабінет
Міністрів України і здійснює їх через Міністерство транспорту та
зв’язку України та Міністерство оборони України.
3. Державне управління в галузі транспорту, координацію
розвитку та взаємодії цивільної авіації з іншими видами транспорту
в транспортній системі України, реалізації транзитного потенціалу
України, впровадження єдиної економічної, соціальної, кадрової та
тарифної політики, управління об’єктами авіаційного транспорту,
створення сприятливих умов для розвитку аеропортів, розбудови їх
інфраструктури на сучасному міжнародному рівні, забезпечення
ефективного державного управління аеропортами, контролю їх
діяльності і розвитку, забезпеченню цільового використання земель
авіаційного транспорту здійснює Міністерство транспорту та зв’язку
України.
4. Реалізація державної політики з питань оборони, що
пов’язані з захистом суверенітету держави, належить до компетенції
Міністерства оборони.
Стаття 6. Державне регулювання діяльності цивільної авіації
1. Уповноваженим центральним органом виконавчої влади в
галузі цивільної авіації є Міністерство транспорту та зв’язку
України, яке здійснює свої повноваження через Державну авіаційну
службу (Державіаслужба), що діє у його складі.
2. Міністерство транспорту та зв’язку України виконує функції
Авіаційної адміністрації України, виключно через Державіаслужбу.
3. Державіаслужба в установленому порядку здійснює державне
регулювання комерційної авіації та авіації загального призначення
за такими напрямами:
1) забезпечення безпеки авіації;
2) забезпечення розвитку авіаційних послуг з перевезень та
обслуговування, авіаційної діяльності та польотів;
3) організація використання повітряного простору;
4) розроблення нормативно-правових актів України, що
регулюють діяльність авіації;
5) сертифікацію авіаційних підприємств, що надають послуги з
авіаційних перевезень, з аеронавігаційного обслуговування та інших
послуг, пов’язаних з діяльністю авіації; авіаційного персоналу;
технічних засобів, а також за вимогами Міжнародної організації
цивільної авіації правил та процедур.
6) постійний нагляд та інспектування щодо дотримання
встановлених законодавством та нормативно-правовими актами України
вимог;
7) організовує метеорологічне забезпечення аеронавігації в
Україні та за іншими напрямками, передбаченими Положенням про
Державіаслужбу, що затверджується Кабінетом Міністрів України;
8) представляє Україну в міжнародних організаціях цивільної
авіації.
4. Державіаслужбу очолює заступник Міністра транспорту та
зв'язку - голова Державної авіаційної служби, який несе
персональну відповідальність за забезпечення безпеки цивільної
авіації в Україні.
Керівник Державіаслужби призначається на посаду та
звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням
Міністра транспорту та зв’язку України.
Керівник Державіаслужби є незалежним в прийнятті рішень щодо
забезпечення безпеки польотів.
Керівник Державіаслужби здійснює керівництво діяльністю
Державіаслужби та організовує здійснення покладених на неї
завдань.
Керівник Державіаслужби здійснює такі повноваження:
1) впровадження заходів щодо безпеки авіації;
2) заборона, відміна, тимчасове припинення або зміна
виконання будь-яких видів польотів і авіаційної діяльності у разі
виявлення загрози безпеці польотів або їх невідповідності
встановленим стандартам і авіаційним правилам;
3) введення обмежень щодо терміну експлуатації повітряних
суден;
4) розподіл повітряного простору в інтересах національної
економіки та оборони та регулювання використання повітряного
простору;
5) регламентація організації обслуговування повітряного руху;
6) забезпечення функціонування об'єднаної цивільно-військової
системи організації повітряного руху та її вдосконалення;
7) сертифікація суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності з
виданням відповідних документів;
8) реєстрація та облік об’єктів авіаційної діяльності,
ведення державних реєстрів цивільних повітряних суден та
аеродромів;
9) визначення порядку метеорологічного забезпечення на
аеродромах та маршрутах польотів;
10) перевірки та інспектування суб’єктів та об’єктів
авіаційної діяльності для визначення відповідності та контролю за
дотриманням вимог авіаційних правил, розпорядчих документів та
умов схвалення;
11) визначення компетентних організацій та фізичних осіб,
яким делегуються певні функції та надаються повноваження з
проведення сертифікації, перевірок, інспектування та обліку,
контроль за діяльністю цих організацій щодо виконання ними
делегованих функцій;
12) притягнення до адміністративної відповідальності та
накладення фінансових стягнень на суб’єктів авіаційної діяльності
за порушення авіаційних правил України та розпорядчих документів
відповідно до законодавства;
13) видання ліцензій на провадження авіаційної діяльності та
відповідних дозволів на виконання польотів з наданням комерційних
прав та призначень експлуатантам;
14) розроблення проектів міжнародних договорів, підготовка
пропозицій щодо їх укладення і денонсації;
15) розпорядження коштами Державного спеціалізованого фонду
фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та
участь України у міжнародних авіаційних організаціях;
16) координація робіт, пов’язаних із забезпеченням єдності
вимірювань і здійсненням метрологічного контролю і нагляду у
галузі цивільної авіації України в єдиній системі метрологічного
забезпечення України.
Стаття 7. Державне регулювання використання повітряного
простору України
1. Порядок використання повітряного простору України
встановлюється Міністерством транспорту та зв’язку за погодженням
з Міністерством оборони.
2. Міністерство транспорту та зв’язку та Міністерство оборони
встановлюють загальні правила польотів у повітряному просторі
України з метою забезпечення визначеного рівня безпеки польотів.
3. На підставі загальних правил польотів у повітряному
просторі України, встановлюються правила та процедури, які
регулюють діяльність авіації та використання повітряного простору
України та які є обов’язковими для виконанню усіма користувачами
повітряного простору та експлуатантами повітряних суден на
території України та за її межами, якщо закони країни перебування
не передбачають іншого.
Стаття 8. Розслідування авіаційних подій та інцидентів
1. Розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними
повітряними суднами, літальними апаратами України та іноземними
повітряними суднами, які сталися на території України та порушень
використання повітряного простору України проводить Національна
комісія з розслідування авіаційних подій, діяльність якої
спрямовується і координується Міністром транспорту та зв’язку
України.
2. Положення про Комісію, її персональний склад затверджується Кабінетом Міністрів України
за поданням Міністра транспорту та зв’язку України.
3. Орган з розслідування авіаційних подій є функціонально
незалежним від Державіаслужби.
4. Розслідування авіаційних подій та інцидентів з державними
повітряними суднами здійснює Міністерство оборони в порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України.
5. Розслідування авіаційних подій та інцидентів над відкритим
морем (у міжнародному повітряному просторі) здійснюється
відповідно до правил, встановлених Конвенцією про міжнародну
цивільну авіацію (Чикаго 1944 року).
6. Класифікація авіаційних подій та інцидентів визначається
встановленими Правилами та порядком розслідування авіаційних подій
та інцидентів на підставі міжнародної класифікації авіаційних
події та інцидентів, встановлених Міжнародною організацією
цивільної авіації.
Стаття 9. Фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну
діяльність
1. Для фінансування участі та представництва України у
міжнародних авіаційних організаціях та заходах, реалізації
основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності
та використання повітряного простору України діє Державний
спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на
авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних
організаціях, який є складовою частиною спеціального фонду
Державного бюджету України.
2. Порядок формування та використання Державного
спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на
авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних
організаціях за рахунок державних зборів із суб’єктів авіаційної
діяльності визначається Кабінетом Міністрів України.
3. Державіаслужба відповідальна за забезпечення надходжень та
витрачання коштів.
4. Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів,
порядок використання коштів Фонду визначається Положенням, яке
затверджує Кабінет Міністрів України.
Стаття 10. Сертифікація суб’єктів, які здійснюють діяльність
в галузі цивільної авіації
1. Сертифікат на відповідність вимогам авіаційних правил
України, що видається Державіаслужбою, повинні отримати
підприємства та організації, які в галузі цивільної авіації
здійснюють:
1) конструювання та виробництво цивільної авіаційної техніки
та змін до неї;
2) технічне обслуговування авіаційної техніки;
3) експлуатацію повітряних суден;
4) навчання авіаційного персоналу;
5) аеропортову діяльність;
6) надання послуг з аеронавігаційного обслуговування;
7) інші види діяльності у сфері цивільної авіації, якщо це
вимагається авіаційними правилами або міжнародними договорами.
2. Сертифікат видається після здійснення процедури
сертифікації, в ході якої перевіряється довгострокова здатність
суб’єкта господарювання до безпечного виконання дозволеного виду
діяльності у сфері цивільної авіації.
3. Розробники, виробники цивільної авіаційної техніки і змін
до неї та організації з авіаційно-технічного обслуговування, які
отримали відповідний сертифікат на визначений вид діяльності,
мають право проводити випробувальні польоти прототипів, нових та
модифікованих цивільних повітряних суден без отримання сертифіката
експлуатанта, якщо в сертифікаті на основний вид діяльності
зазначено право на виконання таких польотів.
Стаття 11. Визнання сертифікації суб’єктів та об’єктів
авіаційної діяльності
1. Державіаслужба може визнати сертифікат або аналогічний
йому документ, виданий іноземним органом або спеціалізованою
установою, якщо це передбачено міжнародним договором та
відповідними міжнародно-правовими актами, або якщо вимоги до його
видачі були не менш ніж ті, що застосовуються в Україні.
2. Порядок визнання сертифікатів та аналогічних їм
документів, виданих органами інших держав або іншими
спеціалізованими установами, визначається авіаційними правилами
України з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів і норм
законодавства.
Стаття 12. Контроль та інспектування
1. Державіаслужба здійснює контроль та інспектування за
дотриманням вимог нормативно-правових актів і за виконанням рішень
у сфері цивільної авіації через державних авіаційних інспекторів.
2. Державіаслужба здійснює планові та позапланові перевірки з
метою визначення поточної відповідності власника сертифіката
вимогам, які встановлені правилами та процедурами, що регулюють
діяльність цивільної авіації та використання повітряного простору.
Необхідність позапланової перевірки визначається Міністерством
транспорту та зв’язку України.
Позапланові перевірки здійснюються державними авіаційниими
інспекторами на підставі надходження до Міністерства транспорту та
зв’язку України в письмовій формі повідомлення про порушення
юридичною або фізичною особою вимог законодавства та (або)
встановлених правил та процедур України, фактів, які свідчать про
загрозу зниження встановленого рівня безпеки.
3. Державні авіаційні інспектори на підставі службового
посвідчення та спеціального завдання на проведення перевірки мають
право:
1) на доступ до всіх приміщень і об’єктів, що відносяться до
мети перевірки, підприємства, організації чи установи, в якій
здійснюється перевірка;
2) здійснювати перевірку будь-якого повітряного судна,
аеропорту аеродрому чи обладнання, діяльності служб та
організацій, що знаходяться в межах аеродрому, аеропорту, або
використовуються для здійснення діяльності у сфері цивільної
авіації;
3) доступу до матеріалів, документів і будь-якої іншої
інформації, пов’язаної з авіаційною подією або інцидентом, а також
знімати з матеріалів і документів копії, крім копій з інформації,
що є конфіденційною або має статус комерційної таємниці згідно
законодавства України;
4) вчиняти контрольно-вимірювальні дії, перевіряти повітряні
судна чи обладнання, що використовуються для здійснення діяльності
у сфері цивільної авіації;
5) при наявності відповідних письмових повноважень на
підставі письмового рішення (акта перевірки) не допускати до
подальшої експлуатації будь-якого повітряного судна, технічний
стан якого є незадовільним або у разі порушення правил його
експлуатації, а також при користуванні повітряним судном особами
без відповідних повноважень;
6) при наявності відповідних письмових повноважень не
допускати до подальшої експлуатації або отримання на зберігання
обладнання у незадовільному технічному стані, що призначене для
здійснення діяльності у сфері авіації чи використовується особами
без відповідних повноважень.
4. Державні авіаційні інспектори зобов'язані проводити
державний нагляд і контроль з додержанням законодавства, інших
нормативно-правових актів і встановлених правил та процедур, та
несуть кримінальну та адміністративну відповідальність за
об’єктивність та неупередженість результатів перевірки.
Стаття 15. Захист Державних авіаційних інспекторів
1. Держава гарантує захист державних авіаційних інспекторів
від тиску з боку осіб, які перевіряються, в тому числі з боку
керівників Міністерства транспорту та зв’язку України, інших
органів виконавчої влади з метою запобігання необ’єктивного
висвітлення результатів перевірки.
2. Пенсійне забезпечення державних авіаційних інспекторів,
які не є державними службовцями, здійснюється на рівні пенсійного
забезпечення державних службовців.
3. Порядок оплати праці державних авіаційних інспекторів,
визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Рівень оплати державних авіаційних інспекторів
встановлюється не нижче середнього рівня заробітної плати в галузі
цивільної авіації відповідно до авіаційної спеціальності.
Стаття 16. Відносини державних авіаційних інспекторів з
правоохоронними органами
1. Працівники правоохоронних органів зобов’язані надавати
допомогу державним авіаційним інспекторам у виконанні ними
службових обов'язків та припиняти незаконні дії осіб, які
перешкоджають виконанню обов'язків, які покладені на осіб, що
виконують перевірки та інспектування.
2. Порядок взаємодії державних авіаційних інспекторів з
правоохоронними органами встановлюється Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 17. Обов’язки керівників організацій, що перевіряються
з питань забезпечення безпеки польотів
1. Керівники організацій та фізичні особи, в яких
здійснюється перевірка з питань забезпечення безпеки польотів,
зобов’язані надати і забезпечити надання всієї необхідної
інформації, що відноситься питань забезпечення безпеки польотів, а
також повинні забезпечити для державних інспекторів:
1) доступ до матеріалів, документів, даних та обладнання, що
стосується безпеки польотів;
2) доступ до приміщень та об’єктів, що перевіряються;
2. Державіаслужба може здійснювати перевірки спільно з іншими
державними органами контролю.
3. Процедури перевірки, визначені Державіаслужбою, можуть
здійснюватися дистанційно. Результати вимірювань, отриманих
дистанційно, повинні включати дані, що дають можливість
ідентифікувати використані інструменти вимірювання. Положення
пункту 5 цієї статті не застосовуються до перевірок, які
здійснюються дистанційно.
4. За результатами перевірки державні авіаційні інспектори
складають звіт, який підписується керівником чи уповноваженою
особою підприємства, організації чи установи, на якій
здійснювалася перевірка, або фізичною особою, стосовно якої
здійснювалася перевірка. У разі відмови зазначених осіб від
підписання такого звіту, державний авіаційний інспектор робить у
звітному документі відповідну відмітку.
2. Порядок проведення перевірок з питань забезпечення безпеки
польотів, а також порядок подання та розгляду скарг щодо
виявлених порушень з боку державного інспектора визначається
керівником Державіаслужби та зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України.
Розділ ІІІ АВІАЦІЙНІ ПРАВИЛА УКРАЇНИ
Стаття 18. Авіаційні правила
Авіаційні правила визначають і регулюють порядок діяльності
цивільної авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і
екологічної безпеки.
До авіаційних правил належать:
1) норми льотної придатності цивільних повітряних суден;
2) норми будівництва і придатності до експлуатації аеродромів
і аеропортів, систем регулювання використання повітряного простору
України і обслуговування повітряного руху на території України;
3) правила сертифікації цивільних повітряних суден,
аеродромів, виробництва авіаційної техніки, діяльності
експлуатантів та суб’єктів діяльності авіації, авіаційного
персоналу, повітряних трас;
4) правила реєстрації повітряних суден, аеродромів,
повітряних трас;
5) стандарти і нормативи у галузі охорони навколишнього
природного середовища.
До авіаційних правил також належать нормативні акти, що
регулюють:
1) порядок будівництва, утримання і ремонту аеродромів і
аеропортів;
2) порядок підготовки, перепідготовки, підвищення
кваліфікації авіаційного персоналу;
3) порядок створення, сертифікації і реєстрації
авіапідприємств, авіакомпаній, приватних фірм та інших організацій
з метою використання повітряного простору України;
4) порядок організації, виконання і забезпечення польотів;
5) порядок організації, виконання, забезпечення і
ліцензування авіаційних робіт;
6) порядок використання повітряного простору України,
забезпечення аеронавігаційною інформацією;
7) порядок проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт;
8) порядок здійснення охорони навколишнього природного
середовища;
9) порядок здійснення нагляду і контролю за безпекою
польотів;
10) порядок проведення службового розслідування авіаційних
подій;
11) порядок реалізації заходів щодо захисту авіації від актів
незаконного втручання в її діяльність;
12) порядок здійснення забезпечення безпеки авіації та її
профілактики;
13) порядок організації та виконання випробувальних і поза
трасових польотів;
14) взаємовідносини цивільної та державної авіації.
До авіаційних правил належать також інші нормативні акти, що
регламентують діяльність авіації та її безпеку.
Авіаційні правила мають єдину структуру, містяться у Зводі
авіаційних правил України і не повинні суперечити положенням
Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та Додаткам до неї.
Авіаційні правила вводяться в дію Державіаслужбою і
підлягають обов'язковому виконанню всіма користувачами повітряного
простору України та іншими юридичними чи фізичними особами в
частині, що їх стосується, як на території України, так і за її
межами, якщо закони країни перебування не передбачають іншого.
Стаття 19. Сфера дії авіаційних правил
Якщо міжнародною угодою в галузі міжнародного повітряного
права, учасницею якої є Україна, встановлюються інші авіаційні
правила, ніж ті, що передбачені її законодавством, то
застосовуються норми міжнародної угоди.
Розділ ІV ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ ІЗ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ АВІАЦІЇ
Стаття 20. Забезпечення встановленого рівня безпеки польотів
1. Державіаслужба встановлює рівень безпеки польотів у
повітряному просторі України, який має бути забезпечений
авіаційними підприємствами, установами та організаціями.
2. Юридичні та фізичні особи, які здійснюють забезпечення
безпеки польотів створюють умови для безпечного здійснення
авіаційної діяльності несуть відповідальність відповідно до
чинного законодавства.
3. Якщо розробник, виробник або організація з технічного
обслуговування не виконує свої обов’язки, із супроводження
експлуатації виробів авіаційної техніки, компонентів та
обладнання, підтримання їхньої льотної придатності, Міністерство
транспорту та зв’язку України вживає необхідних заходів для
забезпечення безперервної експлуатації повітряних суден шляхом:
1) заборони експлуатації екземплярів або типу виробів
авіаційної техніки, компонентів та обладнання;
2) прийняття відповідальності на себе за виконання
вищезазначених функцій;
3) призначення відповідальної організації за виконання цих
функцій.
4. Державіаслужба проводить погодження кандидатур керівного
складу суб’єктів авіаційної діяльності, які відповідають за
організацію робіт, безпеку польотів, систему управління якістю
згідно з авіаційними правилами України.
Стаття 21. Система добровільних сповіщень про події з безпеки
в галузі цивільної авіації
1. З метою забезпечення функціональності системи нагляду за
безпекою польотів цивільної авіації створюються та підтримуються
системи добровільних сповіщень про події з безпеки в галузі
цивільної авіації.
2. Система добровільних сповіщень повинна забезпечити
можливість кожному громадянинові, залученому до діяльності
цивільної авіації, інформувати відповідний повноважний орган про
події в сфері безпеки польотів негативного характеру, які були ним
зафіксовані чи до яких він був причетний. Зазначена система
створюється відповідно до принципів та процедур, що визначаються
Державіаслужбою.
3. Громадянин, який сповіщає про події з безпеки в галузі
цивільної авіації, або події які можуть створити загрозу безпеці
життя пасажирів, персоналу підприємств та організацій, чи інші
види загроз, в разі їх підтвердження, не може підлягати будь-яким
видам переслідувань чи пригнобленню прав і свобод громадян.
Стаття 22. Система обов’язкових сповіщень з безпеки в галузі
цивільної авіації
1. Система обов’язкових донесень про події з безпеки в галузі
цивільної авіації призначена для реалізації принципів управління
безпекою.
2. Державіаслужба визначає перелік подій та інформації з
безпеки в галузі цивільної авіації, які підлягають обов’язковим
доповідям суб’єктами авіаційної діяльності, аналізу та (або)
розслідуванням, а також встановлює порядок доповідей, систему їх
розгляду, аналізу та вжиття відповідних заходів.
Розділ V ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ
Стаття 23. Організація використання повітряного простору
1. Організація використання повітряного простору передбачає
забезпечення безпечного, економічного та регулярного повітряного
руху, а також будь-якої іншої діяльності, яка пов’язана з
використання повітряного простору, та визначається Положенням про
використання повітряного простору України, що затверджується
Кабінетом Міністрів України.
2. Організація використання повітряного простору передбачає:
1) встановлення структури та класифікації повітряного
простору;
2) планування та координування використання повітряного
простору відповідно до державних пріоритетів;
3) забезпечення дозвільного порядку використання повітряного
простору та/або забезпечення інформацією, що стосується
використання повітряного простору;
4) організацію повітряного руху, яка включає:
а) обслуговування повітряного руху;
б) менеджмент повітряного простору;
в) організацію потоків повітряного руху;
5) забезпечення контролю за дотриманням порядку та правил
використання повітряного простору у визначених районах;
6) забезпечення аеронавігаційною інформацією;
7) метеорологічне забезпечення.
Стаття 24. Державні пріоритети використання повітряного
простору
1. Користувачі повітряного простору – фізичні та юридичні
особи, яким, у встановленому порядку надане право на провадження
діяльності з використання повітряного простору.
2. Повітряний простір України є єдиним, без розподілу за
відомчою належністю, та доступним усім користувачам повітряного
простору з рівними правами щодо його використання.
3. У разі виникнення необхідності в використанні повітряного
простору одночасно двома або більше користувачами, право на його
використання надається користувачам у відповідності до державних
пріоритетів у наступній послідовності:
1) відбиття повітряного нападу на територію України або
запобігання та припинення порушень державного кордону і суверенних
прав України в її виключній (морській) економічній зоні;
2) припинення протиправних дій повітряного судна, яке може
використовуватися для вчинення терористичних актів у повітряному
просторі України в мирний час;
3) польоти повітряних суден для проведення всіх видів
рятувальних робіт, спрямованих на збереження життя та здоров'я
людей;
4) надання допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій
природного або техногенного характеру;
5) запобігання та припинення порушень порядку та правил
використання повітряного простору;
6) польоти повітряних суден, що виконують рейси літери "А";
7) польоти повітряних суден, які виконують спеціальні
завдання в інтересах державної безпеки;
8) виконання регулярних повітряних перевезень пасажирів,
вантажів та пошти;
9) провадження спеціальної діяльності, пов'язаної із
здійсненням активного впливу на атмосферні процеси (боротьба з
градом тощо);
10) виконання нерегулярних повітряних перевезень пасажирів,
вантажів та пошти;
11) польоти за Договором з відкритого неба та інші польоти,
які виконуються відповідно до міжнародних договорів;
12) виконання випробувальних польотів повітряних суден;
13) виконання польотів державних повітряних суден за планами
навчально-бойової підготовки;
14) виконання польотів, проведення авіаційних робіт
цивільними повітряними суднами;
15) навчальні і тренувальні польоти цивільної авіації;
16) навчальні стрільби та пуски ракет;
17) проведення вибухових робіт;
18) запуск метеорологічних радіозондів;
19) провадження іншої діяльності, пов'язаної з використанням
повітряного простору.
Стаття 25. Класифікація повітряного простору
1. Класифікації підлягає весь повітряний простір
обслуговування повітряного руху. Класифікація повітряного простору
обслуговуванн повітряного руху визначається Міністерством
транспорту та зв’язку України виходячи з потреб користувачів
повітряного простору, забезпечення безпеки польотів, економічної
ефективності та публікується у документах аеронавігаційної
інформації.
2. Повітряний простір, що доступний для виконання польотів
загального повітряного руху поділяється на:
1) контрольований повітряний простір у межах якого можуть
надаватись встановленим порядком всі види обслуговування
повітряного руху (диспетчерське, польотно-інформаційне, аварійне);
2) повітряний простір поза межами контрольованого повітряного
простору де, у встановленому порядку, забезпечується польотно-
інформаційне та аварійне обслуговування.
Стаття 26. Використання міжнародного повітряного простору
Використання повітряного простору над відкритим морем, де
відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними
договорами покладена на Україну, здійснюється відповідно до
міжнародних договорів України.
Стаття 27. Об’єднана цивільно-військова система організації
повітряного руху
1. Об’єднана цивільно-військова система організації
повітряного руху забезпечує реалізацію завдань щодо організації
використання повітряного простору, безпечного і регулярного
повітряного руху в повітряному просторі України та в повітряному
просторі над відкритим морем, де відповідальність за
обслуговування повітряного руху міжнародними договорами покладена
на Україну.
2. Структура, завдання та порядок функціонування об’єднаної
цивільно-військової системи організації повітряного руху
визначається Міністерством транспорту та зв’язку України та
Міністерством оборони України.
Стаття 28. Дозвільний порядок використання повітряного
простору
1. Використання повітряного простору здійснюється на підставі
дозволів наданих органами об’єднаної цивільно-військової системи
організації повітряного руху відповідно до порядку визначеному
Положенням про використання повітряного простору України, крім
випадків, передбачених пунктами 1 – 5 частини третьої статті 20
цього Кодексу.
2. При виконанні польотів цивільних повітряних суден та
літальних апаратів поза межами контрольованого повітряного
простору заявка на використання повітряного простору не надається,
за винятком випадків, що вказані в Положенні про порядок
використання повітряного простору України.
Стаття 29. Заборони та обмеження використання повітряного
простору
Використання повітряного простору або окремих його районів
може бути частково або повністю обмежено Міністерством транспорту
та зв’язку України та органами об’єднаної цивільно-військової
системи організації повітряного руху відповідно до порядку,
визначеному Положенням про використання повітряного простору
України.
Стаття 30. Контроль за дотриманням порядку та правил
використання повітряного простору
Контроль за дотриманням порядку використання повітряного
простору здійснюється згідно з вимогами Положення про використання
повітряного простору України:
1) органами об’єднаної цивільно-військової системи
організації повітряного руху – під час планування, координації та
використання користувачами повітряного простору, обслуговування та
управління повітряним рухом в районах польотної інформації,
диспетчерських районах та зонах і на маршрутах обслуговування
повітряного руху;
2) підрозділами Збройних Сил України та інших військових
формувань – під час охорони державного кордону України, управління
польотами державних повітряних суден, контролю польотів повітряних
суден та переміщення інших об’єктів, що перетинають державний
кордон, виконують польоти в межах зон з особливим режимом
використання повітряного простору та під час контролю за
повітряним простором в спеціальних зонах контролю;
3) підрозділами обслуговування повітряного руху державних
органів, органів місцевого самоврядування, суб’єктів авіаційної
діяльності, що не входять до складу об’єднаної цивільно-військової
системи організації повітряного руху – під час обслуговування
повітряного руху в зонах їх відповідальності.
Стаття 31. Перетинання повітряними суднами державного кордону
України
1. Повітряні судна перетинають державний кордон України
згідно з порядком, встановленим Положенням про використання
повітряного простору, у спеціально виділених повітряних коридорах,
дані про які публікуються в документах аеронавігаційної
інформації.
2. Перелік коридорів для перетинання державного кордону
затверджується Мінтрансзв’язку за погодженням з Генеральним штабом
Збройних Сил України та Адміністрацією Держприкордонслужби.
3. Перетинання державного кордону України поза повітряними
коридорами забороняється, якщо це не передбачено Положенням про
використання повітряного простору.
Стаття 32. Обслуговування повітряного руху та управління
повітряним рухом
1. Обслуговування повітряного руху в районах польотної
інформації, диспетчерських районах та зонах і на маршрутах
обслуговування повітряного руху (за винятком зон та аеродромів, де
обслуговування повітряного руху здійснюють відповідні підрозділи
державних органів, органів місцевого самоврядування, суб’єктів
авіаційної діяльності, що не входять до складу об’єднаної цивільно-
військової системи організації повітряного руху) здійснюється
органами об’єднаної цивільно-військової системи організації
повітряного руху.
2. Управління повітряним рухом поза маршрутами обслуговування
повітряного руху в повітряному просторі України та в повітряному
просторі над відкритим морем, де відповідальність за
обслуговування повітряного руху міжнародними договорами покладена
на Україну (за винятком зон та аеродромів, де управління
повітряним рухом здійснюють органи управління повітряним рухом
Збройних Сил та інших військових формувань) здійснюється органами
об’єднаної цивільно-військової системи організації повітряного
руху.
3. Управління повітряним рухом на аеродромах державної
авіації та в тимчасово зарезервованому повітряному просторі
здійснюється органами управління повітряним рухом Збройних Сил та
інших військових формувань.
4. Обслуговування повітряного руху на цивільних аеродромах,
що належать державним органам, органам місцевого самоврядування,
суб’єктам авіаційної діяльності організується експлуатантами цих
аеродромів, відповідно до порядку встановленому центральним
органом виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку.
5. Обслуговування повітряного руху та управління повітряним
рухом на аеродромі спільного використання організується
експлуатантом цього аеродрому відповідно до порядку встановленому
Міністерством транспорту та зв’язку України та Міністерством
оборони України.
6. Обслуговування повітряного руху органами обслуговування
повітряного руху України у повітряному просторі суміжної держави,
а також обслуговування повітряного руху органами обслуговування
повітряного руху суміжних держав у повітряному просторі України
здійснюється на підставі відповідних договорів, що укладаються між
Міністерством транспорту та зв’язку України та відповідним
уповноваженим органом суміжної держави.
7. З метою забезпечення координації організації повітряного
руху відповідні підрозділи об’єднаної цивільно-військової системи
організації повітряного руху укладають письмові угоди із
відповідним органом обслуговування повітряного руху суміжної
держави у порядку визначеному Міністерством транспорту та зв’язку
України.
Стаття 33 Аеронавігаційне обслуговування
1. Аеронавігаційне обслуговування здійснюється провайдерами
аеронавігаційного обслуговування на всіх етапах польоту повітряних
суден, у тому числі обслуговування повітряного руху, радіотехнічне
та метеорологічне забезпечення, аварійне обслуговування, надання
аеронавігаційної інформації/даних відповідно до стандартів та
рекомендованої практики ІКАО, нормативних актів Євроконтролю та
авіаційних правил України.
2. Перелік послуг, що надаються провайдерами
аеронавігаційного обслуговування визначається Міністерством
транспорту та зв’язку України.
Стаття 34 Плата за аеронавігаційне обслуговування польотів
повітряних суден
1. Аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних суден
(організація повітряного руху на маршруті, організація повітряного
руху на підході та в районі аеродрому) здійснюється провайдерами
аеронавігаційного обслуговування на платній основі.
2. Розмір одиничних ставок плати за послуги з
аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (плата
за послуги з організації повітряного руху на маршруті і плата за
послуги з організації повітряного руху на підході та в районі
аеродрому) встановлюється однаковим для усіх користувачів
повітряного простору та визначається відповідно до законодавства
України, стандартів та рекомендованої практики ІКАО і документів
Євроконтролю.
3. Плата за послуги з організації повітряного руху на
маршруті справляється Євроконтролем від імені України відповідно
до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів. Порядок
розрахунку розміру зазначеної плати, порядок її внесення та
звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства
України, Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів та
вимог Євроконтролю.
4. Плата за послуги з організації повітряного руху на
маршруті використовується провайдером аеронавігаційного
обслуговування для покриття його витрат на надання таких послуг у
порядку визначеному законодавством України, стандартами та
рекомендованою практикою ІКАО і документами Євроконтролю, а також
для сплати членських внесків України до бюджету Євроконтролю. За
рахунок плати за послуги з організації повітряного руху на
маршруті компенсуються витрати Євроконтролю на експлуатацію
системи справляння цієї плати.
5. Плата за послуги з організації повітряного руху на підході
та в районі аеродрому визначається за єдиною для всіх користувачів
повітряного простору України ставкою та справляється провайдером
аеронавігаційного обслуговування або Євроконтролем у порядку, що
визначається Міністерством транспорту та зв’язку України
відповідно до законодавства України, стандартів та рекомендованої
практики ІКАО, документів Євроконтролю та використовується
провайдером аеронавігаційного обслуговування для покриття його
витрат на забезпечення цього обслуговування.
6. У разі несплати боржником неоскарженого в установлений
термін рахунку до нього може бути вжито заходів щодо відшкодування
боргу, включаючи затримання повітряного судна та припинення
обслуговування повітряних суден боржника.
Стаття 35. Обслуговування аеронавігаційною інформацією
1. Забезпечення аеронавігаційною інформацією/даними
необхідної для безпечного та регулярного повітряного руху і
аеронавігації на території України, а також у районах поза межами
своєї території, де Україна згідно з міжнародними договорами
забезпечує обслуговування повітряного руху, здійснюється службою
аеронавігаційної інформації.
2. Аеронавігаційна інформація є доступною для всіх
користувачів повітряного простору України.
Стаття 36. Авіаційний електрозв’язок
1. Між екіпажем (пілотом) повітряного судна і органами
обслуговування повітряного руху встановлюється радіозв’язок
відповідно до вимог авіаційних правил та з використанням
радіоданих, що містяться в документах аеронавігаційної інформації.
2. Для здійснення такого радіозв’язку виділяються необхідні
радіочастоти, які закріплюються за користувачами Державіаслужбою.
3. Порядок ведення радіообміну між органами обслуговування
повітряного руху та екіпажами повітряних суден при виконанні
ольотів в повітряному просторі визначається авіаційними
правилами.
Стаття 37. Порушення порядку використання повітряного
простору
1. Порушенням порядку використання повітряного простору
вважаються дії або бездіяльність будь-яких юридичних чи фізичних
осіб, що призвели до порушення вимог законодавчих та нормативних
актів, які регулюють порядок використання повітряного простору.
Розділ VІ ПОВІТРЯНІ СУДНА
Стаття 38. Реєстрація повітряних суден
1. Цивільне повітряне судно підлягає обов’язковій реєстрації
і може бути зареєстрованим лише в одному реєстрі.
2. Внесення повітряного судна до Державного реєстру цивільних
повітряних суден України визначає його національну належність до
України. Державіаслужба несе відповідальність за контроль льотної
придатності та за контроль експлуатацією цього повітряного судна.
3. Цивільному повітряному судну, занесеному до Державного
реєстру цивільних повітряних суден України, надаються національне
позначення і реєстраційний номер та видається реєстраційне
посвідчення згідно з авіаційними правилами України.
4. За погодженням з Державіаслужбою допускається нанесення на
повітряне судно додаткових знаків (символів, написів, емблем).
5. З моменту занесення цивільного повітряного судна до
Державного реєстру цивільних повітряних суден України всі записи,
зроблені раніше стосовно цього судна у реєстрах повітряних суден
інших держав, Україною не визнаються.
6. Якщо повітряне судно не виключене з Державного реєстру
цивільних повітряних суден України, занесення його до реєстру
повітряних суден іншої держави Україною не визнається.
7. Цивільні повітряні судна підлягають перереєстрації у
Державному реєстрі цивільних повітряних суден України у випадках,
передбачених авіаційними правилами України.
8. Не підлягають реєстрації у Державному реєстрі цивільних
повітряних суден України:
1) повітряні судна, зліт яких здійснюється за допомогою ніг
пілота (дельтаплани, параплани, мотопараплани тощо);
2) метеорологічні кулі-пілоти, які використовуються виключно
для метеорологічних потреб;
3) безпілотні некеровані аеростати без корисного вантажу;
4) безпілотні повітряні судна, максимальна злітна вага яких
не перевищує 20 кг і які використовуються для розваг та спортивної
діяльності.
9. Реєстрація прототипу цивільного повітряного судна в
Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, його допуск
до випробувальних польотів та виконання випробувальних польотів
здійснюється згідно з авіаційними правилами України.
10. Нові та модифіковані повітряні судна, які не занесені до
Державного реєстру цивільних повітряних суден України і на яких
проводяться приймальні випробування, підлягають обліку з наданням
тимчасових позначень та виданням тимчасового облікового
посвідчення. Порядок обліку, умови нанесення тимчасових позначень
та форма тимчасового облікового посвідчення для посвідчення нового
та модифікованого повітряного судна визначаються авіаційними
правилами України.
Стаття 39. Виключення повітряного судна з Державного реєстру
цивільних повітряних суден
1. Повітряне судно виключається з Державного реєстру
повітряних суден у разі:
1) зняття повітряного судна з експлуатації;
2) у разі подання власником повітряного судна або
уповноваженої ним особи заявки на виключення повітряного судна із
Державного реєстру повітряних суден України;
3) у разі відсутності Сертифіката льотної придатності або
дозволу на виконання польотів протягом 12 місяців.
2. У разі виключення повітряного судна з Державного реєстру
повітряних суден України реєстраційне посвідчення втрачає силу.
Стаття 40. Льотна придатність повітряних суден
1. Льотна придатність встановлюється шляхом сертифікації
типової конструкції виробу авіаційної техніки, що є первинним
визначенням льотної придатності.
2. Льотна придатність екземпляра повітряного судна
забезпечується відповідністю його конструкції, компонентів та
обладнання, що на ньому встановлені, схваленій типовій конструкції
та виконанням заходів з підтримання льотної придатності.
Стаття 41. Схвалення типової конструкції виробів авіаційної
техніки, їх компонентів та обладнання
1. Виріб авіаційної техніки повинен мати сертифікат типу.
Сертифікат типу і сертифікація змін до цього сертифікату типу, в
тому числі додаткові сертифікати типу видаються розробнику за його
заявкою, якщо заявник показав, що виріб відповідає
сертифікаційному базису для типової конструкції, встановленому для
забезпечення відповідності вимогам льотної придатності та вимогам
із захисту навколишнього середовища, що визначені авіаційними
правилами України, і якщо він не має особливої риси або
характеристики, що роблять його небезпечним під час експлуатації.
Сертифікат типу охоплює виріб, в тому числі всі компоненти і
обладнання, що на ньому встановлені.
2. Основні компоненти і обладнання, що призначені для
встановлення на виробах, повинні мати свідоцтво про схвалення або
схвальний лист. Компоненти і обладнання, що підлягають схваленню
окремо від схвалення типової конструкції виробу, визначаються
авіаційними правилами України. Всі положення авіаційних правил
України, які застосовуються до видання сертифікатів типу, також
застосовуються до видання свідоцтв про схвалення або схвального
листа для компонентів і обладнання, якщо не оговорено інше.
3. Для повітряних суден одного типу, якщо їх кількість це
виправдовує, може бути виданий обмежений сертифікат типу. У цьому
випадку встановлюється відповідний сертифікаційний базис, який
гарантує, що не зважаючи на відхилення від визначених авіаційними
правилами вимог з льотної придатності для відповідної категорії
повітряних суден, забезпечується адекватна безпека з врахуванням
мети використання. До видання обмежених сертифікатів типу
застосовуються положення, що застосовуються до видання
сертифікатів типу.
Стаття 42. Льотна придатність екземпляра цивільного
повітряного судна
1. Кожне цивільне повітряне судно, що експлуатується в
Україні, повинно отримати в Міністерстві транспорту та зв’язку
України Сертифікат льотної придатності відповідного зразку, який
засвідчує відповідність його конструкції та експлуатаційної
документації схваленій типовій конструкції та стан придатності до
польотів.
2. У разі невідповідності повітряного судна чинним вимогам
льотної придатності, Державіаслужба замість сертифікату льотної
придатності може видати дозвіл на виконання польоту, якщо
доведено, що повітряне судно здатне виконувати безпечно основний
політ за умови дотримання встановлених обмежень, зокрема для
захисту третіх осіб.
Власник повітряного судна авіації загального призначення, що
імпортується в Україну, маса якого не перевищує 5700кг і типова
конструкція якого сертифікована повноважним органом країни
розробника, має право отримати дозвіл на виконання польотів на
повітряному судні без схвалення його типової конструкції
Держаіваслужбою.
Перелік умов, за яких може бути видано дозвіл на виконання
польотів, встановлюється авіаційними правилами України. На таких
повітряних суднах не дозволяється здійснювати комерційні
перевезення вантажу та пасажирів.
3. У разі виконання польоту у повітряному просторі інших
держав повітряного судна на який видано дозвіл на виконання
польоту, заявник повинен перед початком польоту отримати дозвіл
відповідних уповноважених органів цих держав.
4. Цивільне повітряне судно, призначене для експлуатації в
Україні, повинне бути сертифіковане на відповідність вимогам, які
діють в Україні, щодо шуму на місцевості та емісії шкідливих
речовин авіаційних двигунів, у порядку, передбаченому авіаційними
правилами України.
5. З метою встановлення відповідності повітряного судна
нормативам у сфері захисту навколишнього середовища Державіаслужба
видає сертифікат повітряного судна щодо шуму на місцевості.
Стаття 43. Радіотелефонний позивний цивільного повітряного
судна
1. Цивільному повітряному судну, що обладнане засобами
радіозв’язку, надається радіопозивний сигнал в порядку
встановленому авіаційними правилами України.
Розділ VII ПОЛЬОТИ ПОВІТРЯНИХ СУДЕН
Стаття 44. Організація польотів
1. Порядок організації польотів цивільних повітряних суден
встановлюється Державіаслужбою в межах своїх повноважень.
2. Порядок організації польотів військових повітряних суден
встановлюється Міністерством оборони.
3. Польоти державних повітряних суден з комерційною метою
заборонено.
Стаття 45. Допуск повітряного судна до польоту
1. Забороняється виконувати польоти на цивільному повітряному
судні:
1) без чинного сертифікату льотної придатності, дозволу на
виконання польотів або з порушеннями умов та обмежень, що
встановлені цими документами та експлуатаційно-технічною
документацією;
2) без бортової документації, перелік якої визначається
авіаційними правилами України.
3) якщо особи, що здійснюють керування повітряним судном, або
функції, пов'язані з безпекою на борту, не мають документів
визначених авіаційними правилами України.
2. Експлуатант зобов’язаний виконувати польоти лише на
повітряному судні, яке перебуває у справному стані, підготовлене
до польотів згідно з вимогами експлуатаційно-технічної
документації.
Стаття 46. Зв’язок у процесі виконання польоту
1. Екіпаж повітряного судна, обладнаного засобами
радіозв’язку, повинен здійснювати безперервне прослуховування
відповідних каналів радіозв’язку органу обслуговування повітряного
руху.
2. Заборонено виконання польоту повітряного судна в
контрольованому повітряному просторі, без двостороннього зв’язку з
органом обслуговування повітряного руху.
Стаття 47. Польоти повітряних суден
1. Авіаційними правилами України встановлюються, з
урахуванням вимог міжнародних договорів, класифікація видів
польотів, детально прописані умови та правила здійснення польотів
в межах України, польотів з/до України національних та іноземних
цивільних повітряних суден та поза межами України для національних
цивільних повітряних суден.
2. Міжнародні польоти у повітряному просторі України,
виконуються на підставі відповідних міжнародних договорів та
авіаційних правил України, основні засади яких публікуються в
збірнику аеронавігаційної інформації.
3. Регулярні міжнародні польоти, під час яких повітряні судна
перетинають державний кордон більш ніж однієї країни, здійснюються
на підставі міжнародних договорів та домовленостей між авіаційними
властями, уповноважених на укладення цих домовленостей в
встановленому законодавством порядку.
4. Нерегулярні міжнародні польоти виконуються згідно з
авіаційними правилами України.
5. Міжнародні польоти іноземних безпілотних цивільних
повітряних суден здійснюються на підставі спеціального дозволу
Державіаслужби, який надається за погодженням з Міністерством
оборони в порядку, встановленому авіаційними правилами України.
6. Для виконання польоту необхідно отримати від Міністерства
транспорту та зв’язку України дозвіл на виліт повітряного судна з
аеродрому України, приліт повітряного судна до аеродрому України,
або на прольот території України за винятком випадків,
встановлених авіаційними правилами України.
7. Порядок подання запитів на отримання таких дозволів, умови
та порядок їх надання, встановлюється авіаційними правилами
України.
Розділ VIIІ АВІАЦІЙНИЙ ПЕРСОНАЛ
Стаття 48. Авіаційний персонал
1. Особа, яка належить до авіаційного персоналу повинна
відповідати кваліфікаційним вимогам за професійною ознакою, до
стану її здоров’я та мати належним чином оформлене свідоцтво
згідно з авіаційними правилами України.
2. Свідоцтва видаються окремо на кожну спеціальність осіб
авіаційного персоналу. У свідоцтво можуть вноситися додаткові види
спеціальностей, що дають власнику свідоцтва право на здійснення
визначеної діяльності.
3. Особа авіаційного персоналу зобов’язана під час
провадження професійної діяльності мати свідоцтво. Виконувати таку
діяльність тільки з умовами та обмеженнями передбаченими
свідоцтвом.
4. Наявність свідоцтва вимагається для наступних
спеціальностей осіб авіаційного персоналу:
1) диспетчер повітряного руху;
2) авіаційний технік з технічного обслуговування повітряних
суден;
3) авіаційний інженер з технічного обслуговування повітряних
суден;
5. По відношенню до осіб авіаційного персоналу, спеціальності
яких відсутні у переліку, зазначеному в пункті 5 цієї статті, що
виконують певні функції в складі екіпажу повітряного судна або
інші обов’язки у сфері авіації, Державіаслужба може встановлювати
вимогу про необхідність наявності свідоцтв у тих випадках, коли це
обумовлюється питаннями забезпечення безпеки польотів та
повітряного руху.
6. При порушенні вимог нормативно-правових актів, що
регламентують льотну роботу, використання повітряного простору,
організації повітряного руху, технічного обслуговування авіаційної
техніки, що безпосередньо впливають на безпеку польотів, особа
авіаційного персоналу може бути обмежена в правах, наданих їй
свідоцтвом, з обмеженням терміну дії цього свідоцтва чи без,
шляхом внесення відповідного запису в додаткову частину свідоцтва.
При цьому зазначаються характер порушення з посиланням на
відповідний пункт нормативно-правового акта, вид обмеження.
7. У разі якщо Комісія здійснює розслідування, на період
здійснення такого розслідування керівник Державіаслужби може
призупинити дію або відкликати свідоцтво.
Стаття 49. Заборони та обмеження до власника свідоцтва
1. Власнику свідоцтва забороняється здійснювати професійну
діяльність, що передбачена свідоцтвом та відповідними
кваліфікаційними відмітками, перебуваючи під впливом будь-якої
психоактивної речовини, що може призвести до нездатності
здійснювати професійні функції безпечним та належним чином.
2. Власник свідоцтва не повинен здійснювати діяльність, яка
пов`язана з ризиком потрапляння під дію психоактивних речовин. При
виявленні вживання психоактивних речовин, пов`язаного з ризиком,
власник свідоцтва усувається від виконання своїх обов`язків.
3. Власник свідоцтва пілота, якому виповнилося 65 років,
позбавляється права виконувати функції пілота повітряного судна,
яке використовується для комерційних авіаперевезень.
4. Власник свідоцтва авіадиспетчера, якому виповнилося 60
років, не має права здійснювати функції з диспетчерського
обслуговування повітряного руху.
Стаття 50. Сертифікація і допуск авіаційного персоналу до
авіаційної діяльності
1. Кандидат на одержання свідоцтва повинен продемонструвати
відповідність своїх знань та умінь вимогам для видачі відповідного
свідоцтва. Порядок оцінки знань та вмінь визначається авіаційними
правилами України.
2. Кандидат на одержання свідоцтва або кваліфікаційної
відмітки повинен мати відповідну професійну підготовку за
затвердженою програмою у сертифікованому навчальному закладі,
належний досвід та придатність за станом здоров'я, підтверджені в
установленому порядку.
3. Порядок проходження сертифікації і допуску авіаційного
персоналу до авіаційної діяльності встановлюється авіаційними
правилами України.
Стаття 51. Підготовка, перепідготовка і підвищення
кваліфікації авіаційного персоналу та персоналу, який задіяний в
авіаційній діяльності.
1. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації
авіаційного персоналу з видачею відповідного свідоцтва проводиться
в авіаційних навчальних закладах, центрах перепідготовки і
підвищення кваліфікації авіаційних спеціалістів та в інших
закладах, у тому числі іноземних, при наявності у них відповідного
сертифіката, що визнається в Україні.
2. Терміни проходження перепідготовка і підвищення
кваліфікації авіаційного персоналу встановлюється авіаційними
правилами України.
3. Перелік персоналу, який задіяний в авіаційній діяльності,
вимоги до його підготовки та перепідготовки та терміни проходження
перепідготовки встановлюється Міністерством транспорту та зв’язку
України.
Стаття 52. Медичний сертифікат
Медичний сертифікат авіаційному персоналу видається на
підставі заяви та медичного обстеження для підтвердження його
фізичної та психічної придатності і є необхідною умовою для
прийняття рішення про видачу або поновлення дії свідоцтва особи
авіаційного персоналу.
Медична сертифікація не застосовується до авіаційного
персоналу – авіаційного техніка з технічного обслуговування
повітряних суден та авіаційного інженера з технічного
обслуговуванн повітряних суден, які не є членами екіпажу
повітряного судна, державного інспектора.
Стаття 53. Медичне обстеження авіаційного персоналу
1. В ході медичного обстеження (далі – медичне обстеження)
особи, яка подала заяву на отримання медичного сертифіката,
перевіряється її фізична та психічна придатність.
2. Особа авіаційного персоналу не має права виконувати
польоти та професійні обов’язки, пов’язані з обслуговуванням
виконання польотів, у випадку погіршення або втрати встановленої
медичними правилами фізичної або психічної придатності.
3. Особа авіаційного персоналу, якій відомо про погіршення
або втрату нею фізичної або психічної придатності для виконання
своїх професійних обов’язків, зобов’язана повідомити про це своє
керівництво, звернутися в медичний заклад, пройти медичне
обстеження та лікування (для приватного пілота авіації загального
призначення медичне обстеження та лікування). У разі невиконання
вищезазначеного особа авіаційного персоналу несе відповідальність
згідно законодавства.
4. Фізична та психічна придатність особи авіаційного
персоналу визначається на підставі:
1) письмової заяви такої особи стосовно того, що стан її
здоров'я дозволяє їй безпечно виконувати свої обов’язки;
2) медичного обстеження;
3) свідоцтва авіаційного спеціаліста в разі продовження дії
медичного сертифіката.
5. При прийнятті на роботу та протягом трудової діяльності
профілактичний медичний огляд осіб авіаційного персоналу, що
здійснюють обслуговування повітряних суден та технічну
експлуатацію наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження
проводиться згідно нормативних документів Міністерства охорони
здоров’я України. Відповідно до розробленого плану диспансерного
нагляду працівники авіаційного підприємства направляються на
плановий медичний огляд до медичних закладів Міністерства охорони
здоров’я за місцем проживання. За результатами проведеного
обстеження надається довідка про стан здоров’я, затверджена
відповідальним фахівцем медичного закладу.
Стаття 54. Медична сертифікація та нагляд у
міжсертифікаційний період
1. Медичне обстеження проводять і надають висновок про
наявність або відсутність медичних протипоказань до виконання
своїх обов’язків авіаційні медичні екзаменатори (далі –
авіамедичні екзаменатори), які виконують свої функції на базі
авіаційних медичних центрів.
2. Авіаційні медичні центри та авіаційні медичні екзаменатори
призначаються Державіаслужбою з наданням їм повноважень на
проведення відповідної медичної сертифікації.
3. В міжсертифікаційний період медичне забезпечення
авіаційної діяльності експлуатанта повітряних суден та провайдера
аеронавігаційного обслуговування та медичний нагляд за його
авіаційним персоналом проводить та несе відповідальність лікар
експлуатанта повітряних суден або провайдера аеронавігаційного
обслуговування, який має відповідну підготовку із авіаційної
медицини, або в разі відсутності штатного лікаря – лікар із
авіаційної медицини на договірній основі.
4. Відповідальність за своєчасне проведення профілактичних
медичних обстежень інженерно-технічного персоналу несе керівник
авіапідприємства.
5. Лікар із авіаційної медицини – це спеціаліст з вищою
медичною освітою, який пройшов підготовку з авіаційної медицини за
програмою, затвердженою Державіаслужбою, у закладах освіти, які
мають відповідну акредитацію Міністерства освіти України.
Стаття 55. Оскарження медичного висновку
1. Особа авіаційного персоналу, яка не згодна з висновком,
наданим медичним екзаменатором, має право його оскаржити в
Державіаслужбі упродовж 5 днів з моменту його отримання.
2. Для професійного медичного розгляду скарги, Державіаслужба
створює авіаційну медичну раду (далі – Медична рада), до складу
якої входять лікарі із авіаційної медицини. Про свої висновки
Медична рада інформує заявника.
3. До складу Медичної ради не мають права входити фахові
лікарі, які брали участь в обстеженні, за результатами якого був
наданий висновок, що оскаржується.
Стаття 56. Вимоги до авіамедичних екзаменаторів
1. Авіамедичним екзаменатором може стати лікар, який
відповідає таким вимогам:
1) має вищу медичну освіту;
2) має звання лікаря-спеціаліста з терапії, сімейної
медицини, загальної практики, авіаційної медицини, організації
охорони здоров’я та першу чи вищу кваліфікаційну категорію;
3) пройшов курс базової підготовки з авіаційної медицини;
4) має ліцензію Міністерства охорони здоров’я України на
медичну практику, працює в медичному центрі, якому надано ліцензію
на медичну практику Міністерства охорони здоров’я та повноваження
Державіаслужби на проведення медичної сертифікації.
2. Повноваження на проведення медичної сертифікації
авіамедичним екзаменаторам надається на 3 роки.
3. Авіамедичний екзаменатор зобов’язаний:
1) згідно з повноваженням, наданим Державіаслужбою,
проводити медичні обстеження та надавати висновки про наявність
або відсутність протипоказань до виконання обов’язків особи
авіаційного персоналу;
2) надавати результати медичних обстежень Державіаслужби на
її вимогу.
4. Авіамедичний екзаменатор має право працювати з даними про
осіб, які подали заяву на отримання медичного сертифіката, або
осіб авіаційного персоналу виключно для цілей здійснення медичних
обстежень.
5. Державіаслужба обмежує або припиняє повноваження
авіамедичного екзаменатора у разі:
1) негативної оцінки результатів діяльності авіамедичного
екзаменатора за попередній рік, яка дається не раніше ніж через
шість місяців;
2) проведення менше десяти медичних обстежень за попередній
рік;
3) позбавлення або призупинення його права займатися
професійною діяльністю;
4) перевищення повноважень щодо надання медичного висновку;
5) закінчення терміну дії посвідчення екзаменатора;
6) досягнення віку 70 років.
Стаття 57. Центри авіаційної медицини
1. Для проведення медичної сертифікації центр авіаційної
медицини повинен відповідати таким вимогам:
1) мати ліцензію Міністерства охорони здоров’я України на
медичну практику;
2) до його штатного складу мають входити авіаційні лікарі,
вимоги до яких визначені авіаційними правилами;
3) надавати послуги у сфері клінічної авіаційної медицини.
2. Основним завданням центру авіаційної медицини є проведення
медичного обстеження і надання висновку про наявність або
відсутність медичних протипоказань для отримання медичного
сертифіката.
3. Центр авіаційної медицини проводить медичні обстеження
осіб, які подали заяву на проходження медичної сертифікації, або
осіб авіаційного персоналу для вирішення спірних питань та
розпочатих перевірок.
4. Державіаслужба має право заборонити проведення медичної
сертифікації у разі:
1) відсутності або призупинення дії ліцензії Міністерства
охорони здоров’я України на медичну практику;
2) негативної оцінки результатів діяльності центру за
попередній рік, що підтверджується повторно, але не раніше ніж
через шість місяців після першої оцінки;
3) відсутності в штатному розкладі медичного центру
встановленої авіаційними правилами кількості авіаційних лікарів;
4) отримання від медичного центру відповідної заяви щодо
неможливості або незгоди виконувати медичну сертифікацію
авіаційного персоналу.
Стаття 58. Державне регулювання авіаційної медичної
діяльності
1. Державіаслужба здійснює регулювання у сфері авіаційної
медичної діяльності за такими функціями:
1) надає повноваження авіамедичним екзаменаторам на
проведення медичної сертифікації;
2) створює апеляційний орган з правом перегляду висновків,
які надані лікарями-експертами;
3) погоджує програми навчальних центрів, на базі яких
проводяться курси професійної підготовки для кандидатів у
авіамедичні екзаменатори, що завершуються обов’язковим складанням
іспиту.
2. Державіаслужба авіаційними правилами України:
1) встановлює кваліфікаційні вимоги до авіамедичного
екзаменатора;
2) визначає умови і порядок:
а) проведення авіамедичного обстеження авіаційного персоналу;
б) видачі та зберігання медичних звітів про наявність або
відсутність медичних протипоказань для отримання медичного
сертифіката;
в) здійснення контролю за проведенням медичного обстеження
авіаційними лікарями та результатами медичної сертифікації;
г) здійснення контролю за документальним оформленням та
зберіганням результатів авіамедичного обстеження;
4) встановлює періодичність здійснення медичної сертифікації;
5) визначає порядок здійснення медичного нагляду за
авіаційним персоналом в міжсертифікаційний період.
Розділ ІХ ЕКІПАЖ ПОВІТРЯНОГО СУДНА
Стаття 59. Екіпаж повітряного судна
1. Екіпаж повітряного судна складається з осіб льотного
складу до якого належать особи, які постійно виконують в польоті
наступні функції:
1) керування повітряним судном;
2) обслуговування двигунів, обладнання та різних пристроїв,
необхідних для польоту повітряного судна, обладнання встановленого
на повітряному судні, зокрема, фотографічних та метеорологічних
пристроїв, приладів, призначених для виконання авіаційних робіт та
випробувань, обладнання, призначеного для забезпечення стрибків з
парашутом;
3) обслуговування на борту пасажирів.
2. Льотний склад цивільної авіації відноситься до однієї з
трьох категорій:
1) випробування та приймання;
2) повітряні перевезення;
3) авіаційні роботи.
3. Склад екіпажу визначається в залежності від типу
повітряного судна, характеристик та тривалості польоту і характеру
операцій, для яких це повітряне судно призначене. Поіменний список
членів екіпажу складається перед кожним польотом відповідно до
авіаційних правил України.
4. Мінімальна чисельність складу екіпажу повітряного судна
встановлюється керівництвом з льотної експлуатації конкретного
типу повітряного судна.
Стаття 60. Обов’язки, права членів екіпажу повітряного судна
1. Член екіпажу несе повну відповідальність за належне
виконання своїх службових обов’язків, що визначені посадовою
інструкцією, Керівництвом з льотної експлуатації повітряного судна
та Керівництвом з виконання польотів, а також за сумлінне
виконання обов’язків, пов’язаних з безпекою повітряного судна і
його пасажирів.
2. Член екіпажу зобов’язані:
1) доповідати командиру про будь-який випадок або помилку,
відмову, збій чи дефект, котрі можуть вплинути на безпечну
експлуатацію повітряного судна, включаючи його аварійні системи;
2) використовувати операторські схеми, доповіді про випадки
загрози згідно з програмами техніки безпеки і заходів щодо безпеки
польотів і подавати командиру відповідний рапорт.
3. Членові екіпажу забороняється виконувати свої обов’язки на
повітряному судні, якщо він:
1) знаходиться у стані фізіологічного впливу обставин або дії
будь-якого препарату, що впливають на його працездатність і
загрожують безпеці польоту повітряного судна;
2) не впевнений в можливості безпечно виконувати свої
службові обов’язки, відчуваючи надмірну втому або інший стан.
4. Членові екіпажу забороняється вживати алкоголь менш ніж за
8 годин до початку та під час виконання своїх службових обов’язків
у польоті або оголошення режиму готовності. За наявності рівня
алкоголю в крові, що перевищує 0,2 проміле, член екіпажу
відстороняється від виконання своїх обов’язків.
5. Член екіпажу має право відмовитися від виконання польоту,
якщо, на його думку, є аргументовані сумніви щодо належного
виконання ним обов’язків через стан здоров’я та інші обставини.
6. Членам екіпажу повітряного судна забороняється проносити з
собою на борт повітряного судна вогнепальну зброю, газову зброю
та вибухонебезпечні речовини, а також засоби, прилади та хімічні
речовини, які можуть створити загрозу безпеці польоту або
пасажирам.
Стаття 61. Командир повітряного судна
1. Командиром повітряного судна із складу членів його екіпажу
є пілот, призначений експлуатантом для виконання керівних функцій
на повітряному судні.
2. Командир повітряного судна авіації загального призначення
призначається власником або орендарем повітряного судна.
3. Якщо до складу екіпажу повітряного судна входить лише одна
особа, вона виконує обов’язки командира повітряного судна.
Стаття 62. Відповідальність та повноваження командира
повітрного судна
1. Командир повітряного судна несе персональну
відповідальність:
1) за безпеку всіх членів екіпажу, пасажирів і вантажу на
борту повітряного судна з моменту підняття на борт і до моменту,
коли він покидає повітряне судно після польоту;
2) за експлуатацію і безпеку повітряного судна, починаючи з
моменту запуску двигуна і готовності повітряного судна вирулити на
злітну смугу для зльоту і до моменту посадки повітряного судна і
заглушення двигуна (двигунів), що використовувались в якості
основних силових установок.
2. Командир повітряного судна є довіреною особою експлуатанта
повітряного судна з правом укладання від його імені договорів і
угод в інтересах виконання завдання на політ, забезпечення безпеки
польоту, збереження повітряного судна, життя і здоров’я пасажирів
та членів екіпажу.
3. Командир повітряного судна забезпечує і гарантує:
1) проведення у повному обсязі передпольотної підготовки;
2) наявність та відповідність польотної бортової документації
повітряного судна Керівництву з льотної експлуатації повітряного
судна та Керівництву з виконання польотів;
3) інформованість всіх пасажирів про місцезнаходження
аварійних виходів, розташування і використання відповідного
аварійного і рятувального обладнання.
4. Командир повітряного судна у разі потенційної загрози
безпеці повітряного судна, його екіпажу або пасажирів
зобов’язаний:
1) здійснювати особистий контроль за безпекою пасажирів та
екіпажу;
2) висадити будь-яку особу або вилучити будь-яку частину
вантажу;
3) відмовитись від транспортування небажаних пасажирів, якщо
вони знаходяться під небезпечним впливом алкоголю або медичних
препаратів, а також депортованих осіб, якщо їх переміщення є
небезпечним для повітряного судна або його пасажирів.
5. Командир повітряного судна має право приймати остаточне
рішення про:
1) приймання чи неприймання повітряного судна з
експлуатаційними недоліками, дозволеними експлуатаційною
документацією;
2) зліт, політ і посадку повітряного судна, зміну плану і
режиму польоту;
3) зливання в польоті пального, скидання багажу, вантажу і
пошти, припинення польоту і посадку повітряного судна на запасному
аеродромі або вимушену посадку поза аеродромом для рятування життя
людей та збереження повітряного судна у разі виникнення загрози
безпеці польоту;
4) зміну маршруту польоту, переліт державного кордону та/або
посадку повітряного судна на аеродромі, не передбаченому завданням
на політ, у разі виникнення загрози для життя і здоров’я пасажирів
та членів екіпажу, пов’язаної з актом незаконного втручання в
діяльність авіації.
6. Командир повітряного судна має право:
1) віддавати команди, які він вважає необхідними і такими, що
гарантують безпеку повітряного судна, пасажирів та майна, що
перевозиться на повітряному судні, обов’язкові для будь-якої
особи, яка перебуває на борту повітряного судна, та вимагати їх
виконання;
2) вживати заходів, у тому числі примусових, до осіб, які
своїми діями створюють загрозу безпеці польоту і не виконують його
розпоряджень;
3) усувати від виконання завдання на політ та замінювати
членів екіпажу повітряного судна, рівень підготовки яких не
відповідає завданню на політ, а дії загрожують безпеці польоту;
4) у разі необхідності на борту повітряного судна зобов’язати
інших членів екіпажу тимчасово виконувати обов’язки, які не
відповідають їх прямим службовим обов’язкам.
7. Експлуатант повітряного судна повинен вжити всіх можливих
заходів щодо гарантій виконання особами, які перебувають на
повітряному судні, всіх законних наказів командира повітряного
судна з метою забезпечення безпеки літака, осіб та майна, що
знаходяться на ньому.
8. Командир повітряного судна або пілот, якому було передано
управління польотом, в екстремальній ситуації для врятування життя
людей або в аварійній ситуації, що вимагає невідкладного прийняття
рішення, має право відступити від правил і вимог нормативних
документів, що регламентують безпеку польоту, з негайним
повідомленням про прийняте рішення органу управління повітряним
рухом, з яким він здійснює зв’язок.
9. Командир повітряного судна несе персональну
відповідальність і зобов’язаний відстежувати постійну роботу та
достовірність, якщо виникнуть підстави у необхідності записаної
інформації, устаткування та пристроїв:
1) запису даних польоту, зберігання усіх його даних під час
польоту та після його завершення;
2) запису звукового сполучення (голосів, шумів, тону) у
кабіні під час польоту.
10. Командир повітряного судна, який отримав сигнал лиха від
іншого повітряного судна або морського судна, помітив повітряне чи
морське судно, що зазнало аварії чи якому загрожує небезпека, або
помітив іншу катастрофу, стихійне лихо або людину в морі, для
життя якої існує загроза, зобов’язаний надати допомогу
постраждалим або особам, для життя яких існує загроза, в обсязі,
що дозволяє йому надати таку допомогу без загрози безпеці
повітряного судна, пасажирів, членів екіпажу або інших осіб, за
яких він несе відповідальність.
Стаття 63. Робочий час членів екіпажів повітряних суден
Робочий час членів екіпажів повітряних суден визначається
авіаційними правилами.
Стаття 64. Додаткові спеціалісти на борту повітряного судна
1. Для виконання певних функцій, крім екіпажу, за рішенням
експлуатанта на борту повітряного судна, можуть знаходитись
наступні категорії спеціалістів:
а) супроводжуючі;
б) наземний інженерно-технічний склад;
в) менеджери.
2. Умови перебування на борту повітряного судна спеціалістів
визначаються експлуатантом і погоджуються Державіаслужбою.
3. Перевезення додаткових спеціалістів на борту повітряного
судна оформлюється записом в польотному завданні екіпажу.
Розділ Х АЕРОДРОМИ І АЕРОПОРТИ
Стаття 65. Аеродроми
1. Аеродром включає наступні елементи (аеродромні об’єкти):
поверхні (штучні, ґрунтові або водні), які призначені для посадки,
зльоту, руху, стоянки повітряних суден, руху наземного транспорту
на території аеродрому, ґрунтові елементи аеродрому, об’єкти
обслуговування повітряного руху, зв’язку, навігації та
спостереження, візуальні засоби забезпечення польотів, об’єкти та
засоби аварійно-рятувального та протипожежного забезпечення,
забезпечення авіаційної безпеки, метеорологічного забезпечення,
електрозабезпечення аеродрому, споруди та мережі інженерних
комунікацій, які забезпечують роботу аеродромних об’єктів.
2. Рішення про спільне використання аеродрому приймають
зацікавлений орган виконавчої влади, до сфери управління яких
належить аеродром, та Міністерство транспорту та зв’язку.
3. Заборонено виконання польотів цивільних повітряних суден
на аеродроми, що не сертифіковані відповідно до авіаційних правил
України.
4. Класифікація, сертифікація та експлуатація аеродромів
здійснюється відповідно до авіаційних правил України.
5. На аеродромах можуть функціонувати вертольотні майданчики.
Вимоги до вертольотних майданчиків і вертодромів встановлюються
авіаційними правилами України.
Стаття 66. Злітно-посадкові майданчики
1. Злітно-посадковий майданчик — земельна (водна, льодова)
ділянка або спеціально підготовлена площадка, або підняті над
земною, водною поверхнею конструкції, що придатна та
використовується для зльоту, посадки, руху та стоянки легких
повітряних суден що мають максимальну злітну масу не більше 5700
кг.
2. Злітно-посадкові майданчики поділяються на постійні та
тимчасові.
3. Допуск до експлуатації, експлуатація злітно-посадкових
майданчиків здійснюється відповідно до авіаційних правил України.
Стаття 67. Аеропорти
1. Аеропорт як суб’єкт правовідносин є суб’єктом аеропортової
діяльності, який забезпечує прийняття та відправку повітряних
суден, обслуговування повітряних суден, пасажирів, екіпажів,
багажу, вантажу та пошти і має для цього аеродром, споруди,
обладнання, техніку та персонал.
2. Для обслуговування міжнародних польотів в аеропорту
повинні здійснюватись митний, прикордонний, санітарно-карантинний,
на авіаційну безпеку та інші види контролю, які передбачені
законодавством України.
3. Дозвіл аеропорту на обслуговування міжнародних польотів
надається згідно з авіаційними правилами України.
4. В аеропортах, де до складу аеропорту входить аеродром
спільного використання, управління та утримання аеродрому
здійснюється відповідним органом влади, якому підпорядкований
аеродром.
5. Вимоги до аеропортів щодо технічного забезпечення,
наземного обслуговування, видів аеропортової діяльності, які
здійснюються в аеропорту, визначаються авіаційними правилами
України.
6. В аеропорту повинна бути система зворотнього зв’язку
пасажирів з адміністрацією аеропорту для своєчасного реагування на
скарги пасажирів.
7. Аеропорт повинен мати поштовий, телеграфний, телефонний та
інші види зв’язку, а також регулярне транспортне сполучення з
найближчими населеними пунктами.
Стаття 68. Землі аеропортів (аеродромів)
1. Землі аеропортів (аеродромів) – це землі, на яких
розташовані будівлі і споруди, обладнання та земельні ділянки, які
необхідні для забезпечення роботи аеропорту (аеродрому).
2. Землі аеропортів (аеродромів) закріплюються за
експлуатантами аеропортів (аеродромів) державними актами та за
своїм цільовим призначенням є землями транспорту. Зміна цільового
призначення земель аеропорту можлива тільки в разі його
ліквідації. 3
3. Землі аеропортів (аеродромів) є державною власністю. Вони
підлягають відчуженню, продажу, приватизації, обміну, передачі в
заставу.
4. Землі аеропорту, можуть передаватись в оренду іншим
суб’єктам господарської діяльності для будівництва, експлуатації,
авіаційної або неавіаційної діяльності, яка спрямована на
задоволення потреб пасажирів та користувачів аеропортів тільки за
згодою власника аеропорту (аеродрому) виключно через відкриті
аукціони у встановленому законодавством порядку.
5. Права та обов’язки користувачів земельних ділянок, їх
взаємовідносини визначаються укладеними угодами з експлуатантом
аеропорту (аеродрому).
6.Використання земельних ділянок в межах території аеропорту
(аеродрому) не за цільовим призначенням є підставою для розірвання
договору між користувачем земельної ділянки та експлуатантом
аеропорту, вилучення та повернення земельних ділянок експлуатанту
аеропорту (аеродрому).
7. Органи місцевої виконавчої влади на базі затверджених у
встановленому порядку планів перспективного розвитку аеропортів на
довгостроковий період зобов’язані резервувати землі, які необхідні
для розвитку аеропортів(аеродромів).
Стаття 69. Майно аеропортів (аеродромів)
1. При зміні форми власності аеропорту повинно зберігатись
його цільове призначення.
2. Аеродроми та аеродромні об’єкти (злітно-посадкові смуги,
руліжні доріжки, перони, засоби посадки, комплекси радіотехнічного
забезпечення польотів і авіаційного електрозв'язку, інші елементи
аеродромів), є державною власністю, не підлягають відчуженню,
продажу, приватизації, обміну, передачі в заставу.
3. Пасажирські та вантажні термінальні комплекси, кетерінг,
об’єкти авіапаливозабезпечення, інші споруди і обладнання,
інженерні, технологічні, службові та культурно-побутові будівлі,
об'єкти соціальної сфери, об’єкти інфраструктури тощо, які
призначені для наземного обслуговування повітряних суден,
пасажирів, екіпажів, багажу, пошти, вантажу, об’єкти неавіаційних
видів діяльності можуть передаватись в концесію, оренду тощо із
збереженням їх цільового призначення виключно через відкриті
аукціони у встановленому законодавством порядку.
4. Рішення про припинення діяльності аеропорту приймається
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 70. Державна реєстрація аеродромів
1. Цивільні аеродроми підлягають державній реєстрації з
включеннм даних про них до реєстру цивільних аеродромів України з
видачею його власникам або уповноваженим особам свідоцтва
встановленого зразка.
2. Порядок реєстрації цивільних аеродромів, виключення їх з
державного реєстру визначається авіаційними правилами України.
3. Державіаслужба може відмовити заявнику у виключенні з
реєстру цивільного аеродрому в разі, якщо даний аеродром є
важливим для виконання польотів в даному регіоні.
4. Злітно-посадкові майданчики не підлягають реєстрації у
Державному реєстрі аеродромів цивільної авіації України.
Стаття 71. Приаеродромна територія. Будівництво на
приаеродромній території
1. Будівлі і природні об’єкти, які розташовані на
приаеродромній території не повинні становити загрози для польотів
повітряних суден.
2. Порядок встановлення приаеродромних територій, їх розміри
і режим використання, контроль і облік об’єктів та перешкод
визначаються авіаційними правилами України.
3. На приаеродромній території запроваджується особливий
порядок одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та на
діяльність, яка може впливати на безпеку польотів та створювати
перешкоди для роботи наземних засобів зв’язку, навігації та
спостереження. До цієї діяльності відносяться: вибухові роботи;
діяльність, що сприяє скупченню птахів; встановлення
радіовипромінюючих пристроїв; роботи, які пов’язані з
використанням лазерних пристроїв, що можуть випромінювати у
повітряний простір; роботи, пов’язані із запуском ракет та куль-
зондів; діяльність, яка пов’язана з польотами літальних апаратів;
з викидами димів та газів що можуть погіршувати видимість у районі
аеродрому; будівництво повітряних високовольтних ліній
електропостачання.
4. Надання дозволу на будівництво (реконструкцію), визначення
умов забудови, використання землі і споруд та діяльність, яка
визначена пунктом 3 цієї статті, на приаеродромній території
здійснюється органами місцевого самоврядування тільки після
погодження з центральним органом виконавчої влади з питань
транспорту та зв’язку. Порядок та умови погодження визначаються
авіаційними правилами України.
5. Інформація про розміри приаеродромної території доводиться
експлуатантом аеродрому або постійного злітно-посадкового
майданчика чи уповноваженою на те особою до відповідних органів
місцевого самоврядування, підвідомча територія яких повністю чи
частково підпадає під приаеродромну територію.
6. Для попереджання порушень умов погодження, неузгодженого
будівництва експлуатант аеродрому повинен здійснювати контроль за
станом приаеродромної території.
7. Експлуатант аеродрому та провайдер аеронавігаційного
обслуговування мають право встановлювати на при аеродромній
території та за її межами наземні засоби зв’язку, навігації та
спостереження та світлотехнічні засоби, прокладати інженерні
мережі, користуватися правом доступу до такого обладнання, зрізати
дерева та гілки дерев, що знаходяться поблизу розташування
повітряних ліній електрозв’язку та електропостачання або антенно-
фідерних пристроїв наземних засобів зв’язку, навігації та
спостереженн, світлотехнічних засобів, які заважають їхньому
встановленню або роботі.
8. В смугах повітряних підходів до аеродромів може бути
обмежено спорудження об’єктів, в яких можуть одночасно знаходитись
значна кількість людей, а також об’єктів підвищеної небезпеки,
обмежується розташування високовольтних повітряних ліній.
Обмеження щодо розміщення таких об’єктів в смугах повітряних
підходів визначаються авіаційними правилами України.
9. У випадку, якщо в смугах повітряних підходів до аеродромів
дерева можуть становити перешкоду для повітряного руху,
експлуатант аеродрому має право вимагати усунення таких дерев або
самостійно приймати заходи для їх усунення без згоди власника.
10. На відстані до 15 кілометрів від меж аеродрому,
забороняється розміщення місць харчових відходів, звалищ,
споруджувати або розбудовувати споруди, які сприяють масовому
скупченню птахів і можуть створювати загрозу для повітряного руху.
11. Органи виконавчої влади, юридичні та фізичні особи,
незалежно від форм власності, які допустили порушення порядку
видачі або отримання дозволу на будівництво, реконструкцію та
діяльність зазначену в пункті 3 цієї статті, умов дозволу,
зобов’язані згідно з рішенням центрального органу виконавчої влади
з питань транспорту та зв’язку припинити будівництво чи діяльність
зазначену в пункті 3 цієї статті до вирішення питання можливості
та умови подальшого будівництва відповідно до законодавства
України.
12. Будь яка шкода, завдана власнику аеродрому, постійному
злітно-посадковому майданчику чи аеропорту та споживачу їх послуг,
у тому числі експлуатанту повітряного судна, внаслідок порушень,
які пов’язані з фактом будівництва, реконструкції чи іншої
діяльності на приаеродромній території, підлягає відшкодуванню
відповідно до законодавства України.
Стаття 72. Маркування аеродромів, злітно-посадкових
майданчиків
1. Аеродроми, злітно-посадкові майданчики і їх елементи
повинні мати маркувальні знаки у відповідності до вимог авіаційних
правил України.
2. Розміщення у районі аеродрому, злітно-посадкового
майданчика будь-яких знаків, пристроїв і позначень, подібних до
маркувальних знаків, що використовуються для розпізнання
аеродрому, злітно-посадкового майданчика та їх елементів,
забороняється.
Стаття 73. Маркування об’єктів і перешкод
1. Усі об’єкти і перешкоди, які розташовані на приаеродромній
території і перетинають поверхні обмеження перешкод, повинні бути
обладнані денними і нічними маркувальними знаками та пристроями
згідно з вимогами авіаційних правил України.
2. Маркування об’єктів і перешкод денними та нічними
маркувальними знаками та пристроями здійснюється власниками цих
об’єктів за свій рахунок.
Стаття 74. Сертифікація аеродрому, аеропорту, аеропортової
діяльності
1. Аеропортова діяльність та експлуатація аеродрому без
відповідного сертифіката заборонена.
2. Авіаційна наземна техніка та аеродромне обладнання повинні
бути сертифіковані на відповідність авіаційним правилам України.
3. Організацію сертифікації аеропорту, аеродрому, авіаційної
наземної техніки та аеродромного обладнання здійснює
Державіаслужба.
4. Порядок і процедури сертифікації, відкриття, закриття та
обмеження експлуатації аеропорту, аеродрому, а також
сертифікаційні вимоги до аеропортів, аеродромів та суб’єктів
аеропортової діяльності, авіаційної наземної техніки та
аеродромного обладнання встановлюються авіаційними правилами
України.
5. Державіаслужба має право своїм рішенням обмежити рух на
аеродромі або закрити аеродром для повітряного руху на
встановлений термін у випадку невідповідності аеродрому вимогам,
визначеним авіаційними правилами України.
6. Утримувачем Сертифіката аеропорту є експлуатант аеропорту.
Утримувачем Сертифіката аеродрому є його експлуатант або заявник,
який має укладений договір з експлуатантом аеродрому.
7. У разі подання заяви на сертифікацію аеродрому спільного
використання заявник повинен отримати згоду відповідного
центрального органу виконавчої влади, а також надати відповідний
договір, у якому містяться умови надання аеродрому для потреб
цивільної авіації.
8. Якщо утримувачами сертифіката аеропорту, сертифіката
аеродрому, сертифіката аеропортової діяльності є різні юридичні
особи, між ними складається угода з визначенням меж
відповідальності, порядку взаємодії, прав та обов’язків.
9. Утримувач сертифіката аеропорту, аеродрому, суб’єкта
аеропортової діяльності несе відповідальність за дотримання вимог,
встановлених діючими нормативними актами, сертифікаційних,
технологічних, екологічних і інших вимог, що забезпечують безпеку
та регулярність польотів, безпечну експлуатацію аеродрому та
аеропорту і захист інтересів споживачів аеропортових послуг.
10. Утримувач сертифіката аеродрому, аеропорту має право
контролю за експлуатаційним утриманням усіх будинків, споруд і
об'єктів на його території згідно з укладеними договорами.
Стаття 75. Суб’єкти аеропортової діяльності
1. Суб’єкти аеропортової діяльності не мають право вводити
заходи дискримінаційного економічного впливу і обмежень на
здійснення прав користувачів аеропорту, крім випадків, коли такі
обмеження стосуються захисту прав і законних інтересів інших осіб
в області забезпечення безпеки польотів і авіаційної безпеки.
2. Діяльність суб’єктів аеропортової діяльності, їх права,
обов'язки і відповідальність встановлюються авіаційними правилами
України.
Стаття 76. Експлуатант аеропорту
1. Керівник експлуатанта аеропорту призначається власником
аеропорту відповідно до кваліфікаційних вимог встановлених
авіаційними правилами України.
2. Експлуатант аеропорту у відповідності з законодавством
України та авіаційними правилами України забезпечує організацію та
координацію аеропортової діяльності, організацію заходів щодо
безпеки польотів, авіаційної безпеки при наземному обслуговуванні,
організацію і проведення пошукових, аварійно-рятувальних і
протипожежних робіт при аварійних і надзвичайних подіях на
повітряних суднах на території аеропорту та у районі аеродрому,
ефективне надання послуг користувачам аеропорту, забезпечує
готовність аеропорту до наземного обслуговування повітряних суден
і повітряних перевезень.
3. Керівник експлуатанта аеропорту, аеродрому має право
відмовитись від виконання розпоряджень органів виконавчої влади та
місцевого самоврядування у випадку, якщо виконання цих
розпоряджень може привести до загрози безпеки польотів або
авіаційної безпеки.
4. Експлуатант аеропорту не має права вводити заходи
дискримінаційного економічного впливу і обмежень на здійснення
прав користувачів аеропорту, крім випадків, коли такі обмеження
стосуються забезпечення безпеки польотів і авіаційної безпеки.
Стаття 77. Експлуатант аеродрому
1. Керівник експлуатанта аеродрому призначається власником
аеродрому відповідно до кваліфікаційних вимог встановлених
авіаційними правилами України.
2. Керівник експлуатанта аеродрому безпосередньо несе
відповідальність за забезпечення безпеки польотів, авіаційної
безпеки, метеорологічного забезпечення, контроль за станом
приаеродромної території, контроль за будівництвом та діяльністю
суб’єктів та об’єктів в аеропорту та на приаеродромної території,
контроль за дотриманням вимог про установку маркувальних знаків і
радіотехнічних пристроїв, організацію обслуговування повітряного
руху та підтримання встановленого порядку виконання та
забезпечення польотів на аеродромі та здійснює координацію
діяльності на аеродромі різних підприємств та організацій.
3. Експлуатант аеродрому зобов’язаний здійснювати
експлуатацію аеродрому відповідно до вимог, встановленими
авіаційними правилами України.
4. З метою забезпечення суспільної безпеки керівник
експлуатанта аеродрому є повністю незалежним в прийнятті рішень
щодо забезпечення безпеки авіації на аеродромі.
5. На аеродромах спільного використання керівник експлуатанта
аеродрому призначається власником аеродрому за погодженням
центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та
зв’язку або відповідним командувачем виду збройних сил України, в
залежності від того, в підпорядкуванні кого знаходяться
підприємство або військова частина, що є експлуатантом аеродрому
та погоджується з відповідним органом виконавчої влади України до
сфери управління якого належить організація, яка користується
аеродромом.
6. Вимоги до керівника експлуатанта аеродрому, його
повноваження, права та обов’язки встановлюються авіаційними
правилами України.
7. Експлуатант аеродрому не має права вводити заходи
дискримінаційного впливу та обмеження на здійснення прав
користувачів аеропорту, крім випадків, коли такі обмеження
стосуються забезпечення безпеки польотів і авіаційної безпеки.
Стаття 78. Наземне обслуговування на аеродромах і в
аеропортах
1. Наземне обслуговування означає послуги, що надаються
користувачам аеропорту на території аеропорту з наземного
обслуговування повітряних суден, екіпажу, пасажирів, вантажу,
багажу, пошти, а також матеріально-технічного обслуговування
та/або забезпечення повітряних суден.
2. Користувач аеропорту – будь-яка юридична або фізична
особа, що здійснює авіаційні перевезення пасажирів, пошти,
вантажу, або виконує інші види польотів.
3. На території аеропорту можуть діяти підприємства та
організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є
наземне обслуговування повітряних суден, пасажирів, багажу,
вантажів, представницькі послуги, послуги з контролю і
адміністрування, надання інших визначених послуг, які здійснюють
свою діяльність на підставі відповідного сертифікату.
4. Класифікація послуг за їх видам, умови надання доступу до
аеропортових об’єктів та інфраструктури аеропорту, порядок
взаємодії суб’єктів аеропортової діяльності та умови доступу та
обмеження до виконання такої діяльності встановлюється авіаційними
правилами України.
Стаття 79. Компетенція місцевих органів державної виконавчої
влади та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення
діяльності аеропортів.
До компетенції місцевих органів державної виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування належать:
1) здійснення, відповідно до законодавства, контролю за
належною експлуатацією та організацією обслуговування пасажирів в
аеропортах підприємствами житлово-комунального господарства,
торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування,
зв'язку, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих
підприємствах і об'єктах;
2) дотримання вимог щодо використання приаеродромної
території;
3) забезпечення будівництва, реконструкції, благоустрою та
експлуатації під'їзних доріг до аеропортів;
4) організація благоустрою привокзальних площ аеропортів;
5) організація регулярного руху громадського транспорту в
аеропорти;
6) забезпечення електрозв'язку між аеропортами і населеними
пунктами;
7) забезпечення громадського порядку в аеропортах.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в
межах повноважень, встановлених законодавством, забезпечують
контроль за додержанням авіаційними підприємствами усіх форм
власності нормативно-правових актів у сфері захисту населення від
шкідливого впливу шуму, електромагнітних випромінювань.
При плануванні розвитку транспортної і соціальної
інфраструктури щодо обслуговування пасажирів та економіки регіонів
місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування здійснюють свою роботу в взаємодії з експлуатантами
аеропортів.
Стаття 80. Діяльність державних органів що забезпечують
діяльність аеропортів
Державні органи, які забезпечують митний, прикордонний,
санітарний, карантинний контроль, забезпечують суспільний порядок,
здійснюють свою діяльність в аеропорту відповідно до укладеного з
експлуатантом аеропорту договором і затвердженими технологіями.
Стаття 81. Будівництво, реконструкція і модернізація
аеропортів
1. З моменту початку процедури вибору площадки і до ухвалення
рішення про вибір площадки для будівництва (розширення) аеропорту
забороняється відведення земельних ділянок та видача дозволів на
проектування і зведення об'єктів і споруд, які ускладнюють
будівельні роботи і наступне функціонування аеропорту.
2. Будівництво та реконструкція аеропортів здійснюються у
відповідності з нормативно-правовими актами та авіаційними
правилами України.
3. Дозвіл на будівництво аеропортів, аеродромів надається за
погодженням з Міністерством транспорту та зв’язку.
4. Дозвіл на будівництво аеродрому, аеропорту повинен містити
обов’язки заявника щодо умов експлуатації аеропорту, впливу
спорудження аеропорту на довкілля, раціонального планування
землекористування, захисту прав третіх осіб, а також захисту життя
і майна осіб, які перебувають на території аеропорту.
5. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
на підставі затверджених перспективних планів будівництва,
реконструкції аеропортів здійснюють резервування відповідних
земельних ділянок.
6. Земельні ділянки, які необхідні для розвитку аеропорту, що
перебувають у користуванні або у власності інших юридичних або
фізичних осіб, підлягають вилученню (викупу) у встановленому
законодавством порядку.
Стаття 82. Обмеження монополістичної діяльності в аеропортах.
Вільна конкуренція та рівноправність
1. Експлуатант аеропорту (аеродрому) зобов’язаний надати
користувачам рівні умови користування аеропортом та аеродромом,
якщо інше не передбачено чинним законодавством і авіаційними
правилами України.
2. Організація наземного обслуговування ґрунтується на
принципах рівноправності суб’єктів господарювання, які
забезпечують таке обслуговування, та користувачів аеропорту, що
споживають відповідні послуги, та мають право вільно обирати
постачальника послуг з числа сертифікованих суб’єктів
господарювання в цій сфері.
3. Експлуатант аеродрому, митні органи, прикордонні органи
зобов’язані надавати можливість суб’єктам господарювання, якщо
вони мають відповідний сертифікат і здійснюють наземне
обслуговування інших користувачів, а також користувачам, які
здійснюють обслуговування власних рейсів, агентам з наземного
обслуговування, виконувати свою виробничу діяльність, вільно
користуватись обладнанням і територією аеродрому, а також його
централізованою інфраструктурою, на недискримінаційних умовах та у
спосіб, який не порушує засад чесної конкуренції.
Стаття 83. Забезпечення доступу і обмеження прав користування
аеропортами та аеродромами
1. Користування аеропортами та аеродромами обмежується:
1) при загрозі безпеки польотів, пов’язаної із
функціонуванням аеродрому, у разі закриття аеродромів і аеропортів
для прийому і відправлення повітряних суден у зв'язку з технічними
чи метеорологічними умовам;
2) у частині обмеження доступу в контрольовані зони
аеропортів відповідно до вимог забезпечення авіаційної безпеки у
порядку, встановленому авіаційними правилами України;
3) у випадках дії нездоланної сили.
4) Експлуатант аеродрому, який відкритий для прийому і
відправлення повітряних суден, зобов’язаний надавати дозвіл:
5) на вимушену посадку будь-якому повітряному судну, яке
зазнає аварії;
6) будь-якому повітряному судну, яке здійснює політ з метою
захисту життя та здоров’я людей або з метою ліквідації наслідків
стихійних лих;
7) будь-якому повітряному судну, яке здійснює політ, прямо
пов'язаний із забезпеченням громадської безпеки чи інтересами
національної оборони;
8) на посадку при використанні аеродрому як запасного.
3. З метою надання консультацій, координації діяльності
суб’єктів аеропортів та належного представництва інтересів сторін
щодо умов використання аеродромів та аеропортів, та діяльності
організацій з наземного обслуговування, в аеропортах створюються
аеропортові комітети під керівництвом експлуатанта аеропорту, до
складу яких входять представники експлуатанта аеропорту, органів
обслуговування повітряного руху, авіаційних перевізників, які
базуються в аеропорту або їх представницьких організацій, а також
представники суб’єктів аеропортової діяльності.
Стаття 84. Плата за аеропортове та аеродромне обслуговування
1. При наданні аеропортового обслуговування в аеропортах та
на аеродромах по забезпеченню зльоту-посадки повітряних суден,
обслуговуванню пасажирів в аеровокзалі, забезпеченню авіаційної
безпеки, забезпеченню наднормативної стоянки, обслуговуванню
вантажів та при забезпеченні іншими послугами, пов’язаними з
діяльністю аеропорту, в аеропортах та на аеродромах стягується
плата з метою відшкодування витрат, понесених аеропортом чи
аеродромом при наданні вказаних послуг, та з метою створення
економічних передумов для ефективної роботи аеропорту чи
аеродрому.
2. У разі виконання повітряними суднами польотів у зв’язку із
ліквідацією наслідків стихійних лих і пов’язаними з цим рятуванням
життя і здоров’я людей, здійсненням пошуково-рятувальних робіт
повітряне судно звільняється від сплати зборів за зліт-посадку
повітряних суден, за обслуговування пасажирів в аеровокзалі, за
забезпечення авіаційної безпеки, за забезпечення наднормативної
стоянки, крім випадків, коли такі польоти виконуються в рамках
здійснення господарської діяльності.
3. Ціни на аеропортові послуги по забезпеченню зльоту-посадки
повітряних суден, обслуговуванню пасажирів в аеровокзалі,
забезпеченню авіаційної безпеки, забезпеченню наднормативної
стоянки (аеропортові збори) та інші послуги, які надаються
аеропортом (аеродромом) користувачам встановлюються відповідно до
законодавства України на підставі розрахунків, проведених
експлуатантом аеропорту (аеродрому). Порядок розрахунку плати за
аеропортові та інші послуги в аеропортах (аеродромах), порядок
оплати та звільнення від неї визначаються відповідно до
законодавства України та Стандартів і Рекомендованої практики
Міжнародної організації цивільної авіації.
4. Експлуатант аеропорту (аеродрому) має право затримати
повітряне судно з метою забезпечення оплати аеропортових зборів,
заборгованих користувачем аеропорту, або за збитки, спричинені ним
аеропорту (аеродрому).
5. Тимчасове затримання припиняється у разі внесення
відповідної застави або на підставі судового рішення.
6. Експлуатант аеродрому несе відповідальність за будь-які
збитки, спричинені необґрунтованим затриманням повітряного судна.
7. Утримання збиткових аеропортів, які знаходяться у
державній власності, здійснюється за рахунок державного бюджету.
8. У цілях підтримки діяльності аеропортів Кабінет Міністрів
України, місцеві органи самоврядування можуть надавати
експлуатантам аеропортів пільги по сплаті податків і зборів.
Стаття 85. Професійна підготовка персоналу аеропортів
1. Експлуатант аеродрому, суб’єкти аеропортової діяльності
зобов'язані власними силами, або з залученням спеціальних
навчальних закладів, підтримувати необхідний рівень професійної
підготовки усіх категорій працівників.
Стаття 86. Координовані аеропорти
1. Якщо пропускна здатність аеропорту задовольняє попит
авіакомпаній та при цьому аеропорт здатен забезпечити необхідний
рівень обслуговування рейсів таких авіакомпаній, то аеропорт
визначається некоординованим.
2. У разі, якщо попит авіакомпаній на виконання польотів до/з
аеропорту, або на обслуговування рейсів в такому аеропорту
перевищує його пропускну здатність та/або виробничі можливості
аеропорту, то Державіаслужба визначає цей аеропорт координованим
та призначає координатора аеропорту (групи аеропортів).
3. У координованому аеропорту впроваджуються процедури
розподілу та погодження часових інтервалів на приліт, виліт,
обслуговування рейсів авіакомпаній – слот-регулювання.
4. Координатор аеропорту створюється як незалежна
організація, що фінансується за рахунок зборів за координацію, які
справляються з аеропорту та з авіакомпаній-користувачів цього
аеропорту. Всі витрати на роботу з координації в аеропорту
покриваються з бюджету координатора.
5. З метою належного представництва інтересів сторін та
вирішення питань, пов’язаних з діяльністю слот-координатора
створюється координаційний комітет, до складу якого входять
представники аеропорту, організацій, що діють в аеропорту,
користувачів аеропорту, представників Державіаслужби.
Координаційний комітет може бути призначений для більше ніж
одного аеропорту.
6. Порядок і процедура визначення аеропорту щодо
координованості, вибору, призначення координатора, його
діяльності, його фінансування, процесу розподілу і виділення
координатором слотів для авіакомпаній, нагляду за діяльністю
координатора, дій у разі скасування координації в аеропорту,
створення і роботи координаційного комітету встановлюється
авіаційними правилами України.
Стаття 87. Метеорологічне забезпечення
Експлуатант аеродрому зобов'язаний забезпечувати
експлуатантів повітряних суден метеорологічною інформацією
власними силами або на договірних умовах відповідно до авіаційних
правил України.
Розділ XІ ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Стаття 88. Захист від шкідливого впливу польотів цивільних
повітряних суден
1. Власники аеродромів, експлуатанти, командири і члени
екіпажів повітряних суден зобов’язані під час експлуатації
повітряних суден на землі та в повітрі вживати заходів для
запобігання шуму або зведення його до мінімального рівня.
2. Скидання з повітряних суден шкідливих для здоров’я людей
та навколишнього природного середовища речовин, відходів і
матеріалів забороняється, крім випадків аварійної ситуації та
виконання авіаційних робіт. Винні у таких діях особи несуть
відповідальність згідно із законодавством України.
Стаття 89. Охорона навколишнього природного середовища
При виконанні робіт, пов’язаних з експлуатацією аеродрому,
експлуатант аеродрому зобов’язаний виконувати норми і правила щодо
охорони навколишнього природного середовища.
Стаття 90. Захист населення від шкідливого впливу авіаційного
шуму та іонізуючих випромінювань
1. Рівень шкідливого впливу авіаційного шуму та іонізуючих
випромінювань на розташовані поблизу аеродромів населені пункти не
повинен перевищувати рівень, який встановлений єдиними санітарно-
гігієнічними нормами України.
2. Суб’єкти авіаційної діяльності зобов'язані відшкодовувати
у встановленому порядку громадянам шкоду, завдану їх здоров'ю та
майну внаслідок порушення санітарного законодавства.
3. Якщо рівні авіаційного шуму цивільного повітряного судна
перевищують рівні, встановлені санітарними нормами, Державіаслужба
має право обмежити або заборонити польоти такого повітряного
судна.
4. Обмеження та заборони встановлюються з урахуванням
заходів, спрямованих на зменшення рівня шуму в аеропорті та
поблизу нього, включаючи:
1) технічне зниження рівня шуму від повітряних суден;
2) просторове зонування території навколо аеропорту з умов
авіаційного шуму та інших несприятливих екологічних факторів,
відповідне її планування і забудова;
3) запровадження експлуатаційних заходів під час зльоту і
посадки повітряних суден, відповідна організація повітряного руху
з метою зменшення впливу авіаційного шуму та інших несприятливих
екологічних факторів в аеропорту і біля нього;
4) запровадження обмежень та заборон на польоти цивільних
повітряних суден в даному аеропорту.
Стаття 91. Пожежна безпека
1. Забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною
авіаційної діяльності щодо охорони життя людей, майна та довкілля.
2. Для вжиття заходів пожежної безпеки та участі в аварійно-
рятувальних роботах в аеропортах (на аеродромах) створюються
протипожежні служби, які провадять свою діяльність у порядку,
установленому законодавством України.
Розділ ХІІ ПОВІТРЯНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
Стаття 92. Ліцензування
1. Авіаційний перевізник, який виконує перевезення пасажирів,
багажу та(або) вантажу за плату та(або) по найму повинен мати
операційну ліцензію на провадження діяльності з перевезення
пасажирів, багажу та(або) вантажів повітряним транспортом, яка
видається Державіаслужбою.
2. В операційній ліцензії зазначаються регіони польотів або
повітряні лінії та особливі умови їх експлуатації.
3. Операційна ліцензія не дає остаточного права доступу
авіаційного перевізника до конкретних маршрутів або ринків.
4. Перевезення пасажирів, багажу, вантажу за плату та(або) по
найму без наявності операційної ліцензії забороняється за
виключенням авіаперевізників, які надають послуги з
авіаперевезень, при цьому експлуатуючи виключно повітряні судна,
злітна маса яких не перевищує 495 кілограмів, або безмоторних
повітряних суден.
5. Порядок проведення ліцензування визначається Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 93. Матеріальне забезпечення авіаційного перевізника
1. Суб’єкти господарювання, що отримують операційну ліцензію,
та авіаперевізники, які мають операційну ліцензію, повинні мати у
своєму розпорядженні один чи більше повітряних суден у власності
або у формі необхідного лізингу.
2. Повітряні судна, що належать та використовуються
українськими авіаперевізниками, повинні бути зареєстровані в
Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у
відповідному реєстрі іншої країни, в разі якщо між Україною та
цією країною укладені відповідні домовленості.
3. Авіаперевізник, який використовує літак іншого
авіаперевізника або передає його іншому авіаперевізнику, повинен
отримати попереднє погодження з боку Державіаслужби. Умови такого
погодження повинні бути частиною договору лізингу між сторонами.
Порядок та правила використання авіаперевізником повітряних суден
інших авіаперевізників встановлюються авіаційними правилами
України.
4. Державіаслужби має право відмовити в погоджені договорів
по здачі в лізинг літака з екіпажем авіаперевізнику, якому було
видано операційну ліцензію, якщо цим авіаперевізником не
виконуються вимоги стандартів з безпеки польотів.
Стаття 94. Умови виконання авіаперевезень авіаперевізником,
якій має сертифікат Державіаслужби
1. Авіаперевізник зобов’язаний надавати послуги авіаційних
перевезень в обсягах і на умовах, передбачених сертифікатом
експлуатанта і операційною ліцензією.
2. Для виконання польотів з перевезення пасажирів, багажу
та(або) вантажів, пошти за плату та(або) по найму авіаперевізник
повинен мати операційний дозвіл, який надає авіаперевізнику право
на експлуатацію визначених повітряних ліній.
3. Операційний дозвіл надається Державіаслужбою за письмовою
заявою авіаперевізника по визначеним маршрутам на виконання:
1) регулярних авіаційних перевезень в межах України;
2) регулярних міжнародних авіаційних перевезень з(до)
України;
3) чартерних міжнародних авіаційних перевезень з(до) України
або в межах України, що становлять систематичну серію, не менше
одного рейсу на тиждень або не менше трьох рейсів на місяць;
4) нерегулярних авіаційних перевезень з комерційною метою з
(до) України або в межах України;
5) авіаційних перевезень в інших країнах.
4. Якщо це вимагається міжнародними договорами або
законодавством країни, в межах якої будуть здійснюватися авіаційні
перевезення, Державіаслужбою додатково до операційного дозволу
письмово призначає авіаперевізника, уповноваженого здійснювати
авіаційні перевезення визначеними маршрутами до такої країни,
проінформувавши про це компетентний орган цієї країни.
5. Затвердження розкладів руху авіаперевізників на виконання
регулярних рейсів та планів вильотів (прильотів) повітряних суден
авіаперевізників для нерегулярних рейсів відбувається за допомогою
мереж авіаційного фіксованого електрозв’язку та Міжнародного
товариства авіаційного електозв’язку (SITA) з урахуванням умов,
викладених в операційних дозволах авіаперевізників.
6. При наданні операційного дозволу та призначенні
авіаперевізників враховуються соціально-суспільні інтереси та
потреби розвитку транспортної системи України.
7. Державіаслужба має право відмовити у наданні операційного
дозволу та призначенні авіаперевізнику або обмежити обсяг
операційного дозволу у разі:
1) наявності обмежень, передбачених міжнародними договорами
або домовленостями між авіаційними властями;
2) з метою запобігання обмеження можливості українських
авіаперевізників конкурувати з іноземними авіаперевізниками;
3) потреби зробити рентабельними регулярні авіаційні
перевезення за маршрутом, який вже обслуговується, при відсутності
потреби у збільшенні запропонованої ємності перевезень;
4) якщо право виконання регулярних польотів за даним
маршрутом вже передано іншому авіаперевізнику в рамках виконання
зобов’язань, що мають соціально-суспільний характер.
5) авіаперевізник не задовольняє вимогам міжнародних угод та
авіаційних правил України.
8. Якщо за операційним дозволом та призначенням на здійснення
авіаперевезень між одними і тими ж аеропортами звернулося два або
більше авіаперевізників, Державіаслужба приймає рішення про вибір
авіаперевізника на конкурсних засадах із застосуванням таких
критеріїв оцінки:
1) стан безпеки польотів у авіаперевізника;
2) результати господарської діяльності авіаперевізника на
поточний момент та його фінансовий стан;
3) здатність авіаперевізника забезпечити необхідний рівень
послуг та конкурентноспроможні тарифи, а у разі здійснення
міжнародних авіаперевезень – здатність ефективно конкурувати з
іншими авіаперевізниками;
4) регулярність виконання авіаперевізником польотів за
маршрутами, за якими авіаперевізнику раніше було надане право
експлуатації;
5) використання авіаперевізником прав на здійснення
авіаперевезень, що він мав раніше;
6) виконання авіаперевізником вимог міжнародних угод та
авіаційних правил України.
9. Операційний дозвіл та призначення можуть бути анульовані
або обмежені Державіаслужбою, якщо авіаперевізник:
1) не розпочав здійснення авіаперевезень протягом 6 місяців з
дати отримання операційного дозволу;
2) припинив здійснювати авіаційне перевезення, на які
авіаперевізнику було надано операційний дозвіл, і не відновив їх
упродовж 12 місяців;
3) не виконує вимоги міжнародних угод та авіаційних правил
України;
4) за заявою авіаперевізника, в якому авіаперевізник
відмовляється від наданих йому прав на здійснення авіаперевезень.
10. Авіаперевізник зобов’язаний проінформувати Державіаслужбу
про припинення регулярних авіаперевезень за маршрутом, на який він
має операційний дозвіл та призначення, за 30 днів до запланованої
дати припинення із зазначенням причин такого припинення.
Стаття 95. Умови виконання авіаційних перевезень іноземним
авіаперевізником
1. Для виконання авіаційних перевезень іноземний
авіаперевізник повинен мати відповідну ліцензію та бути
сертифікований відповідним державним органом країни, в якій він
отримав ліцензію.
2. Регулярні авіаційні перевезення повинні здійснюватись
іноземним авіаперевізником згідно з вимогами міжнародних
договорів, учасниками яких є Україна, авіаційних правил України та
домовленостей між авіаційними властями. Чартерні або нерегулярні
авіаційні перевезення повинні здійснюватись іноземним
авіаперевізником відповідно до авіаційних правил України.
3. Іноземний авіаперевізник може здійснювати авіаційне
перевезення в Україну, з України, в межах України, або авіаційні
перевезення, які передбачають комерційну посадку на території
України, виключно в обсягах і на умовах, встановлених операційним
дозволом, виданим центральним органом виконавчої влади з питань
транспорту та зв’язку за відповідними маршрутами.
4. Якщо це вимагається міжнародними договорами, учасником
яких є Україна, іноземний авіаперевізник повинен бути призначеним
для виконання польотів за відповідними маршрутами.
5. Державіаслужба має право:
1) визнати призначення державного органу країни іншої ніж та,
в якій було видано ліцензію;
2) відмовити у визнанні призначення іноземного
авіаперевізника, якщо його ефективний контроль здійснюється особою
або особами іншої країни ніж та, що його призначила;
3) здійснити додаткову перевірку іноземного авіаперевізника
на відповідність вимогам, встановленим міжнародними угодами і
авіаційними правилами України.
6. Операційний дозвіл надається Державіаслужба за письмовою
заявою іноземного авіаперевізника по визначеним маршрутам на
виконання:
1) регулярних міжнародних авіаперевезень до(з) України;
2) регулярних авіаперевезень в межах України;
3) чартерних авіаперевезень до/з України або в межах України,
що становлять систематичну серію, не менше одного рейсу на тиждень
або не менше трьох рейсів на місяць;
4) виконання нерегулярних комерційних авіаперевезень до/з
України, або в межах України.
7. Якщо це вимагається міжнародними договорами, учасником
яких є Україна або законодавством країни, до якої будуть
здійснюватися авіаційні перевезення, Державіаслужба додатково до
операційного дозволу письмово призначає іноземного
авіаперевізника, уповноваженого здійснювати авіаційні перевезення
визначеними маршрутами до або між такими країнами, проінформувавши
про це компетентний орган цієї країни (країн).
8. Затвердження розкладів руху іноземних авіаперевізників на
виконання регулярних рейсів та планів вильотів-прильотів
повітряних суден іноземних авіаперевізників для нерегулярних
рейсів відбувається за допомогою мереж авіаційного фіксованого
електрозв’язку та Міжнародного товариства авіаційного
електрозв’язку (SITA) з урахуванням умов, викладених в операційних
дозволах іноземних авіаперевізників.
9. Операційний дозвіл іноземному авіаперевізнику може бути
наданий, якщо:
1) це відповідає суспільним інтересам України;
2) українські авіаперевізники користуються такими ж правами в
країні реєстрації іноземного авіаперевізника або отримують інші
вигоди на умовах взаємності;
3) в українських аеропортах забезпечується можливість
обслуговування таких польотів та авіаперевезень;
4) у разі нерегулярних авіаційних перевезень такі перевезення
не можуть бути здійснені українськими авіаперевізниками або такі
перевезення не можуть бути здійснені в рамках регулярних польотів
між тими самими аеропортами.
10. Державіаслужба має право відмовити іноземному
авіаперевізнику у видачі операційного дозволу, якщо це
обумовлюється обмеженнями, що встановлені міжнародними договорами
та домовленостями між авіаційними властями, або невідповідністю
заявника їх умовам.
11. Державіаслужба має право анулювати або зупинити
операційний дозвіл у разі, якщо іноземний авіаперевізник не
відповідає вимогам міжнародних договорів та авіаційних правил
України або порушує умови чи обмеження, встановлені операційним
дозволом.
12. Іноземний авіаперевізник зобов’язаний проінформувати
Державіаслужбу про припинення регулярних авіаперевезень за
маршрутом, на який він має операційний дозвіл та призначення, за
30 днів до запланованої дати припинення із зазначенням причин
такого припинення.
Стаття 96. Соціально-суспільні авіаційне перевезення
1. Соціально-суспільні інтереси авіаційних перевезень –
забезпечення авіаперевізником надання послуг з повітряних
перевезень з дотриманням встановлених вимог щодо тривалості,
регулярності, місткості і тарифів, яких авіаперевізник не став би
дотримуватись у разі, якби він керувався тільки власними
комерційними інтересами.
2. За поданням керівника місцевого органу влади, Міністерство
транспорту та зв’язку може прийняти рішення про обслуговування
певного маршруту з незначним повітряним рухом, який є важливим для
міста або регіону, в рамках виконання зобов’язання, що має
суспільно-корисний характер, з дотриманням авіаперевізником
встановлених вимог, зокрема щодо безперервності та регулярності
авіаційних перевезень, обсягу та рівня оплати за здійснення
перевезень. Відповідне повідомлення з цього приводу публікується у
засобах масової інформації.
3. Якщо жоден із авіаперевізників не готовий на
обслуговування такого маршруту, Міністерство транспорту та зв’язку
може оголосити відкритий конкурс для авіаперевізників, які мають
сертифікат Державіаслужби, а якщо це передбачено міжнародними
договорами, для іноземних перевізників з метою обрання
авіаперевізника або авіаперевізників, які готові виконувати
зобов’язання, що має суспільно-корисний характер.
4. Критерієм оцінки пропозицій, поданих на конкурс, є
заявлені авіаперевізником форма або розмір винагороди чи інших
пільг, що надаються в обмін на виконання зобов’язання, що має
суспільно-корисний характер.
5. Міністерство транспорту та зв’язку може включити у
зобов’язання, що має суспільно-корисний характер, вимогу до
авіаперевізника щодо гарантування обслуговування маршруту протягом
визначеного строку.
6. Міністерство транспорту та зв’язку має право обмежити
доступ до маршруту, який обслуговується в рамках зобов’язання, що
має суспільно-корисний характер, тільки для одного
авіаперевізника, цим забезпечивши його виключне право на
обслуговування маршруту на термін до 3 років.
Стаття 97. Умови авіаційних перевезень небезпечних вантажів,
товарів військового призначення та подвійного використання
1. Авіаційні перевезення товарів військового призначення та
подвійного використання цивільними повітряними суднами
здійснюються на підставі дозволів Державіаслужби та інших
документів, передбачених законодавством України та авіаційними
правилами України.
2. Порядок надання дозволів на авіаційні перевезення товарів
військового призначення та подвійного використання визначається за
авіаційними правилами України.
3. Надання авіаперевізникам повноважень на право здійснення
експорту послуг з авіаційних перевезень товарів військового
призначення та супутнього перевезення таких товарів на регулярних
рейсах регулюється законодавством України.
4. Авіаперевізники, аеропорти та вантажні агенти можуть
займатися діяльністю, пов’язаною з авіаційними перевезенням
небезпечних вантажів, за умови одержання ними від Державіаслужби
права на здійснення такої діяльності. Умови перевезень, порядок
одержання документів на перевезення, порядок здійснення державного
контролю за дотриманням вимог законодавства України встановлюється
авіаційними правилами України.
5. Державіаслужба здійснює сертифікацію організацій та
навчальних центрів, що здійснюють спеціальне навчання, підготовку,
перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу з авіаційних
перевезень небезпечних вантажів відповідно до авіаційних правил
України.
Стаття 98. Продаж авіаційних перевезень, авіаційний квиток
1. Авіаційні перевезення виконуються на підставі договору між
авіаперевізником та пасажиром або вантажовідправником.
2. Кожний договір авіаційного перевезення та його умови
засвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним
перевізникам або уповноваженими ним організаціями (агентами).
3. Документами на авіаційне перевезення є:
1) авіаквиток (паперовий або електронний) – при перевезенні
пасажира;
2) багажна квитанція (паперова або електронна) – при
перевезенні речей як багажу пасажира;
3) авіаційна вантажна накладна (паперова або електронна) –
при перевезенні вантажу.
4. Авіаційний перевізник зобов’язаний відмовити пасажиру у
міжнародному перевезенні у разі відсутності у нього документів,
необхідних для в’їзду в Україну чи для в’їзду в іноземну державу з
України. За здійснення міжнародного перевезення пасажира без
документів, необхідних для в’їзду в Україну чи для в’їзду в
іноземну державу з України, авіаційний перевізник несе
відповідальність у порядку та розмірах, встановлених
законодавством.
5. Системи бронювання, які функціонують на території України
для надання інформації про розклад польотів, наявність вільних
місць, плату за перевезення, послуг авіаперевізників, пов’язаних з
перевезенням, а також для бронювання та оформлення квитків,
повинні забезпечувати:
1) відповідність вимогам, встановленим авіаційними правилами
України щодо прозорості, рівності та справедливої конкуренції між
авіаперевізниками та між операторами таких систем;
2) вибір послуг з авіаперевезень, що пропонуються
користувачам.
6. Особа, що має доступ до систем, передбачених пунктом 4
цієї статті, зобов’язана захищати конфіденційність персональних
даних осіб і не може обробляти або передавати їх без згоди
заінтересованої особи, крім випадків, передбачених законодавством
України.
7. До автоматизованих систем належать:
1) системи управління відправленнями пасажирів та багажу в
аеропортах;
2) системи, які використовуються для проведення розрахунків
між авіаційними перевізниками та суб’єктами, що надають агентські
послуги з продажу авіаційних перевезень;
3) автоматизовані системи бронювання, які використовуються
суб’єктами для здійснення бронювання та продажу авіаційних
перевезень;
4) автоматизовані системи управління технологічними процесами
в аеропортах.
8. Державіаслужба веде облік та проводить перевірку
автоматизованих систем у порядку, встановленому авіаційними
правилами України.
9. Автоматизовані системі, які використовуються для
забезпечення авіаційних перевезень і проведення централізованих
розрахунків між авіаперевізниками та суб’єктами, що надають
агентські послуги з продажу авіаційних перевезень, повинні бути
сертифіковані Державіаслужбою в порядку, встановленому авіаційними
правилами України.
10. Суб’єктом, що надає агентські послуги з продажу
авіаційних перевезень є юридична особа, яка здійснює діяльність з
продажу авіаційних перевезень за дорученням авіаперевізника або
генерального агента на підставі відповідного договору. Суб’єкти,
що проводять діяльність пов’язану з продажем авіаційних перевезень
повинні бути сертифіковані центральним органом виконавчої влади з
питань транспорту та зв’язку на відповідність вимогам авіаційних
правил України. Суб’єкти, що надають агентські послуги з продажу
авіаційних перевезень, повинні використовувати автоматизовані
системи бронювання, при здійсненні продажу авіаційних перевезень
на міжнародні рейси повинні мати та використовувати не менше двох
з них.
11. Суб’єктом, який здійснює підготовку персоналу з продажу
авіаційних перевезень, є юридична особа, яка веде професійну
підготовку фахівців з продажу авіаційних пасажирських або
вантажних авіаперевезень.
12. Суб’єктом, який здійснює підготовку персоналу з
організації авіаційних перевезень, є юридична особа, яка веде
професійну підготовку фахівців з організації авіаційних
пасажирських або вантажних перевезень.
Стаття 99. Тарифи на авіаційні перевезення
1. Тарифи на авіаційні перевезення, які визначають рівень
оплати за авіаційне перевезення, що здійснюються на території
України, або які починаються чи закінчуються на зазначеній
території, як і за пов’язані з ними послуги, а також умови
застосування таких оплат, включаючи винагороду та умови,
запропоновані агентам з продажів, визначаються авіаперевізниками
на ринкових засадах і оприлюднюються у формі, доступній
користувачам.
2. Порядок визначення і процедури з питань, пов’язаних із
тарифами на авіаційне перевезення, із зазначенням процедури
оприлюднення тарифів, їх застосування або тимчасового припинення
їх застосування, а також детальні вимоги щодо обсягу інформації,
які повинні надаватися перевізником для оцінки обґрунтованості
тарифів визначаються авіаційними правилами України.
3. Міністерство транспорту та зв’язку має право:
1) анулювати надмірно високі тарифи, зокрема у випадку
недостатнього рівня конкуренції;
2) призупинити дію надмірно низьких тарифів, зокрема у
випадках, коли вони змушують інших авіаперевізників знижувати свої
тарифи до рівнів, нижчих за собівартість, або спрямовані на
витіснення з ринку слабших конкурентів, з урахуванням всієї
структури тарифів на даному маршруті, відповідним чином
розрахованого загального розміру витрат авіаперевізника, а у
випадках, передбачених пунктом 1 цієї статті, – розумного рівня
доходності.
4. Для перевірки доцільності встановлення тарифу на авіаційне
перевезення Міністерство транспорту та зв’язку України має право
зобов’язати авіаперевізника у встановлений строк надати вичерпну
інформацію, щодо економічного обґрунтування тарифів, в тому числі
інформацію стосовно витрат, на основі яких визначається рівень
тарифу.
5. У разі якщо авіаперевізник не надав необхідну інформацію у
встановлений строк або подав неповну інформацію, Міністерство
транспорту та зв’язку України своїм рішенням має право вилучити
такий тариф із систем продажу і бронювання.
6. У разі якщо порядок визначення тарифів на авіаційне
перевезення регулюється міжнародними договорами, центральний орган
виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку повинна вжити
адміністративні дії і прийняти адміністративні рішення відносно
тарифів авіаперевізників згідно положенням, які містяться у таких
договорах.
Стаття 100. Обов’язки та відповідальність авіаційного
перевізника
1. Правила авіаперевізника – правила, інструкції і
технології, встановлені перевізником, які використовуються при
авіаційних перевезеннях пасажирів і(або) багажу, вантажу, пошти, а
також правила застосування тарифів, стандарти з обслуговування
пасажирів і багажу, порядок розгляду претензій та позовів.
2. Правила повітряних перевезень та обслуговування пасажирів,
багажу, вантажу і пошти, а також визначені нормативи якості такого
обслуговування встановлюються Державіаслужбою авіаційними
правилами України з урахуванням міжнародних договорів та
законодавства України.
3. Авіаперевізник зобов’язаний виконувати зазначені в пункті
2 цієї статті правила повітряних перевезень та обслуговування
пасажирів, багажу, вантажу і пошти, а також нормативи якості
обслуговуванн.
4. Авіаперевізник на підставі зазначених в пункті 2 цієї
статті правил повітряних перевезень має право встановити та ввести
в дію власні правила, які спрямовані на підвищення ефективності та
якості перевезень і не містять нормативів якості обслуговування
пасажирів, нижчих за рівень встановлених вимог.
5. Іноземний авіаперевізник, який здійснює діяльність в
Україні, зобов’язаний проінформувати Державіаслужбу про власні
правила та вимоги, якими визначаються типові умови здійснення
авіаційних перевезень пасажирів, багажу, вантажів, пошти.
Державіаслужба має право своїм рішенням вимагати від іноземного
авіаперевізника привести такі правила і вимоги у відповідність до
норм законодавства та авіаційних правил України. У разі їх
невідповідності чинному законодавству такі правила і вимоги не є
обов’язковими для контрагентів авіаперевізника.
6. Авіаперевізник своїми правилами повинен встановити та
довести до пасажира правила у випадках компенсації і надання
допомоги пасажирам у разі відмови від прийняття на борт або
скасування польоту чи тривалої затримки вильоту, зниження класу
обслуговування пасажиру, повернення плати за ненадану послугу з
повітряного перевезення, розмір та спосіб сплати компенсації і
обслуговування пасажирів, яким було відмовлено у прийнятті на
борт. Вказані правила повинні відповідати вимогам та нормам,
встановленими міжнародними договорами, чинними для України,
законодавству України та авіаційним правилам України.
7. Авіаперевізник при організації авіаперевезень повинен
вживати заходів щодо доведення до відома споживачів через
інформаційно-рекламні засоби, у тому числі автоматизовані системи
бронювання, маршрути і розклад польотів повітряних суден, тарифи
на перевезення пасажирів, вантажів та пошти повітряним
транспортом, а також умови обслуговування пасажирів та вантажів на
землі перед польотом і після нього та на борту повітряного судна.
8. Авіаперевізник зобов’язаний оприлюднити свій розклад
регулярних рейсів.
9. Авіаперевізник, що розміщує дані в автоматизованій системі
бронювання, повинен гарантувати, що розміщена ним чи надана для
розміщення в інших автоматизованих системах бронювання інформація
є точною, достовірною та вичерпною.
10. Іноземний авіаперевізник на території України повинен
здійснювати продаж власних авіаційних перевезень та послуг
виключно через агентства з продажу авіаційних перевезень, що мають
відповідний сертифікат, або через власні представництва, що
зареєстровані в порядку, встановленому законодавством України.
11. Авіаперевізник не повинен впливати на вибір
автоматизованих систем бронювання суб’єктом, що надає послуги з
продажу пасажирських авіаперевезень.
12. Авіаперевізник несе відповідальність за шкоду, спричинену
при перевезенні пасажирів, багажу, вантажу та пошти відповідно до
вимог і норм, передбачених міжнародними договорами, чинними для
України, законодавством України та авіаційними правилами України.
13. Повітряні перевізники за переміщення через державний
кордон України іноземців чи осіб без громадянства без документів
для в’їзду в Україну або з документами, оформленими з порушенням
вимог, установлених законодавством, несуть відповідальність,
передбачену законодавством України.
14. За втрату, нестачу, пошкодження вантажу, багажу або
речей, що були у пасажира, авіаперевізник несе відповідальність у
такому розмірі:
1) за втрату, нестачу вантажу чи багажу, прийнятого дня
перевезення з оголошеною цінністю, – у розмірі оголошеної
цінності, а у разі, коли перевізник доведе, що оголошена цінність
перевищує справжню вартість, – у розмірі фактичної вартості;
2) за втрату, пошкодження, нестачу вантажу чи багажу,
прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей,
що були з пасажирами, – у розмірі вартості, що не перевищує
встановленої відповідним органом виконавчої влади за погодженням з
Міністерством фінансів України з урахуванням меж, установлених
міжнародними договорами про відповідальність при повітряних
перевезеннях, учасником яких є Україна.
15. Авіаперевізник несе відповідальність за прострочення
доставки пасажира, вантажу або багажу, якщо не доведе, що ним було
вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що
таких заходів неможливо було вжити. Перевізник звільняється від
відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок
несприятливих метеорологічних умов та форс-мажорних обставин.
16. Авіаперевізник несе відповідальність:
1) за втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття
його для перевезення і до часу видачі одержувачу, якщо не доведе,
що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання вчиненню
шкоди або що таких заходів неможливо було вжити;
2) за збереження речей, що були з пасажиром, якщо буде
доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини
перевізника.
17. Авіаперевізник несе відповідальність за втрату, нестачу
або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до
часу видачі одержувачу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх
необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких
заходів неможливо було вжити. До того часу, поки авіаперевізник не
доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу
сталися з вини перевізника.
18. Авіаперевізник несе матеріальну відповідальність за
повну, часткову втрату, пошкодження чи порушення строку
перевезення поштових відправлень з вини авіаперевізника в розмірі,
встановленому для підприємств зв’язку за міжнародну пошту, –
відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, за внутрішню –
згідно із законодавством України.
19. За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну під час
виконання перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної
техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених
законодавством України.
20. Авіаперевізник, який публічно пропонує свої послуги, не
має права відмовити у здійсненні перевезення пасажирові або
вантажовідправнику, який дотримується обов’язкових вимог і правил,
що стосуються перевезення, крім випадків, коли:
1) здійснення такого авіаційного перевезення заборонене або
обмежене чинними нормативно-правовими актами;
2) здійснення такого авіаційного перевезення недопустиме з
міркувань безпеки;
3) авіаперевізник не має засобів, необхідних для здійснення
такого перевезення;
4) здійснення такого перевезення виходить за межі діяльності,
яка на даний момент здійснюється авіаперевізником.
21. Не зважаючи на положення пункту 13 цієї статті,
авіаперевізник може відмовити пасажиру або вантажовідправнику в
перевезенні у випадках, передбачених Правилами повітряних
перевезень та обслуговування пасажирів, багажу, вантажу і пошти,
зазначених в пункті 2 цієї статті.
22. Пасажир має право вільно ознайомитись з правилами
повітряних перевезень авіаперевізника та на обслуговування згідно
з класом придбаного квитка.
23. Пасажир має право відмовитися від повітряного перевезення
і одержати назад гроші у порядку, встановленому авіаційними
правилами України.
24. Пасажир має право на компенсацію від авіаперевізника і
надання допомоги у разі відмови від прийняття на борт або
скасування польоту чи тривалої затримки вильоту, зниження класу
обслуговування пасажиру, повернення плати за ненадану послугу з
авіаційного перевезення в порядку, встановленому міжнародними
договорами, чинними для України, законодавством України та
авіаційними правилами України.
25. У випадку, якщо пасажир систематично порушує вимоги
правил повітряних перевезень авіаперевізника, норми порядку та
безпеки польотів на землі або в повітрі, авіаперевізник має право
відмовити такому пасажиру у продажу авіаційного перевезення та в
користуванні послугами авіаперевізника. З цією метою,
авіаперевізник веде реєстр таких пасажирів, який може надсилатись
агентам та іншим авіаперевізникам.
26. Вимоги, передбачені цією статтею, також застосовуються до
відповідальності авіаперевізника за шкоду, спричинену при
міжнародному авіаційному перевезенні, яке починається або
закінчується на території України або передбачає здійснення
комерційної посадки на території України, до країн, які не є
учасниками відповідних міжнародних договорів, а також до
внутрішніх авіаційних перевезень.
27. До договорів на авіаційне перевезення, в тому числі до
чартерних перевезень та інших цивільно-правових відносин,
пов’язаних з повітряними перевезеннями, які не врегульовані
положеннями цього Кодексу або міжнародними договорами,
застосовуються положення Цивільного кодексу України.
Стаття 101. Захист прав споживачів послуг з авіаційних
перевезень
1. Державіаслужба здійснює контроль за дотриманням
авіаперевізниками положень правил перевезень пасажирів, багажу,
вантажів і пошти та їх відповідність вимогам та нормам,
встановленим міжнародними договорами, чинними для України, та
авіаційними правилами України, зокрема в частині дотримання прав
пасажирів, вантажовідправників, які користуються послугами з
авіаційних перевезень, та розгляду скарг пасажирів,
вантажовідправників.
2. Державіаслужба авіаційними правилами України встановлює
порядок подання скарг пасажирів, вантажовідправників та вимог до
авіаперевізника у випадку заподіяння шкоди при авіаційних
перевезеннях.
3. У разі подання такої скарги Державіаслужба приймає рішення
щодо:
1) відсутності факту порушення авіаперевізником норм
законодавства та авіаційних правил України.
2) наявності факту порушення авіаперевізником норм
законодавства та авіаційних правил України із зазначенням обсягу
порушень та дати, до якої порушення слід усунути.
4. До скарги, передбаченої пунктом 2 цієї статті, повинні
додаватися такі документи:
1) копія скарги на адресу авіаперевізника;
2) відповідь авіаперевізника на скаргу пасажира – у разі
надання такої відповіді;
3) підтвердження факту бронювання на даний політ, або
польоту.
5. Зобов’язання доведення факту відсутності порушення прав
пасажира, вантажовідправника, якому йому відмовлено у посадці на
борт повітряного судна, в авіаперевезенні, або у разі скасування
чи затримки рейсу, покладається на авіаперевізника.
6. Положення Закону "Про захист прав споживачів"
застосовуються до повітряних перевезень, крім питань, які
врегульовані цим Кодексом та міжнародними договорами, учасником
яких є Україна.
Розділ XIІІ АВІАЦІЙНІ РОБОТИ
Стаття 102. Умови виконання авіаційних робот
1. Перелік авіаційних робіт визначаються в авіаційних
правилах України.
2. Суб’єкт господарювання повинен мати діючий сертифікат
експлуатанта або інший документ, що підтверджує необхідну
кваліфікацію суб’єкта господарювання здійснювати авіаційну
діяльність відповідно до вимог міжнародних договорів та авіаційних
правил України.
3. Авіаційні роботи виконуються експлуатантом авіаційної
техніки на підставі відповідної ліцензії або сертифіката, які
видаються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту
та зв’язку.
4. Суб’єкт господарювання, який отримує ліцензію в перший
раз, повинен відповідати умовам, що він здатен покрити свої
постійні та змінні витрати на виробничу діяльність протягом 6
місяців після початку діяльності, без урахування прибутку від
своєї діяльності.
5. Авіаційні роботи виконуються згідно з договором, укладеним
із замовником на виконання авіаційної роботи або надання
авіаційної послуги, або разової заявки юридичної чи фізичної
особи.
6. Авіаційні роботи на території України можуть виконуватися
іноземними експлуатантами, які мають ліцензію або сертифікат,
після отримання відповідного погодження з Державіаслужбою.
7. Авіаційні роботи на території іншої країни можуть
виконуватися українськими експлуатантами, які мають відповідну
ліцензію або сертифікат, згідно до законодавства цієї країни за
наявності необхідних дозволів від її уповноваженого органу.
8. Міністерство транспорту та зв’язку встановлює вимоги щодо:
1) документів та інформації, які повинні подаватися
експлуатантами, що звертаються із заявою про отримання ліцензії
або сертифіката, умов їх перевірки;
2) умов здійснення діяльності експлуатантами, які мають
ліцензію або сертифікат, умов їх перевірки;
3) умов видачі, внесення змін до ліцензій та сертифікат, змін
провадження діяльності та поточного контролю експлуатантів;
4) умов припинення та анулювання експлуатантам ліцензій та
сертифікатів.
Розділ XІV ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ ВІД АКТІВ НЕЗАКОННОГО
ВТРУЧАННЯ
Стаття 103. Організація забезпечення авіаційної безпеки
1. Забезпечення авіаційної безпеки здійснюється
Державіаслужбою шляхом проведення сертифікації суб’єктів
авіаційної діяльності з авіаційної безпеки та забезпечення
дотримання ними стандартів, правил і процедур безпеки із захисту
цивільної авіації від актів незаконного втручання.
2. Державіаслужба здійснює необхідні заходи впливу для
забезпечення виконання вимог Державної програми авіаційної безпеки
цивільної авіації.
3. Забезпечення захисту цивільної авіації від актів
незаконного втручання здійснюється шляхом використання комплексу
заходів, а також людських та матеріальних ресурсів відповідно до
Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації та
нормативно-правових актів, які регламентують окремі напрямки
забезпечення авіаційної безпеки.
4. Забезпечення дотримання стандартів, правил і процедур
авіаційної безпеки із захисту цивільної авіації від актів
незаконного втручання здійснюється на підставі програми контролю
якості безпеки суб’єктів авіаційної діяльності, що затверджується
центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та
зв’язку.
5. Сертифікації з авіаційної безпеки підлягають служби
авіаційної безпеки експлуатантів аеропортів, аеродромів або інші
організації, які виконують функції забезпечення авіаційної
безпеки.
6. Сертифікаційним процедурам з авіаційної безпеки за
відповідним напрямом підлягають експлуатанти комерційних
повітряних суден, злітно-посадкові майданчики, навчальні заклади,
які виконують підготовку персоналу з авіаційної безпеки,
організації, які виконують технічне обслуговування повітряних
суден, виробники повітряних суден, організації, які виконують
наземне забезпечення польотів, а також здійснюють аеронавігаційне
обслуговування польотів повітряних суден.
7. Персонал служб авіаційної безпеки або інших організації,
які виконують функції забезпечення авіаційної безпеки, повинен
бути сертифікований згідно з вимогами авіаційних правил України.
8. Персонал служб авіаційної безпеки, а також персонал, який
постійно працює в зонах обмеженого доступу аеропорту, повинен
пройти спеціальну перевірку правоохоронними органами.
90. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації
персоналу із забезпечення заходів авіаційної безпеки здійснюється
у сертифікованих навчальних закладах (центрах), в тому числі й
іноземних, що мають сертифікат, який видано або визнано
Державіаслужбою.
Стаття 104. Заходи щодо захисту від актів незаконного
втручання
1. Актом незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
є акт або спроба скоєння акту, який створює загрозу безпеці
цивільної авіації як на землі, так і в повітрі, а саме:
1) незаконний захват повітряного судна в повітрі;
2) незаконний захват повітряного судна на землі;
3) захват заложників на борту повітряного судна, аеродромі
або аеропорту;
4) незаконне проникнення на борт повітряного судна, в зону
обмеженого доступу аеропорту, аеродрому або протиправні дії,
спрямовані на навмисне виведення із ладу чи блокування роботи
наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження;
5) несанкціоноване пронесення на борт повітряного судна або в
зону обмеженого доступу аеропорту, аеродрому зброї, небезпечного
пристрою або матеріалу, що може нести потенційну загрозу безпеці
цивільної авіації;
6) надання навмисно неправдивої інформації, яка ставить під
загрозу безпеку повітряного судна у польоті і на землі, пасажирів,
членів екіпажу, наземного персоналу або сторонніх осіб в
аеропорту, аеродромі, або які створюють реальну загрозу для
безпечного обслуговування повітряного руху, життя та здоров’я
персоналу.
2. Українські та іноземні експлуатанти повітряних суден або
користувачі, які здійснюють польоти з(до) України, а також
експлуатанти аеропортів та аеродромів повинні вживати заходи щодо
захисту цивільної авіації від актів незаконного втручання, які
встановлені авіаційними правилами України.
Стаття 105. Превентивні заходи безпеки
1. Державіаслужба постійно здійснює оцінку ризику та рівня
загрози суб’єктам авіаційної діяльності цивільної авіації з метою
впровадження відповідних заходів безпеки.
2. На підставі оцінки ризику та рівня загрози центральний
орган виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку обмежує
та/або забороняє українським експлуатантам виконувати польоти за
межами України.
3. Державіаслужба може визначити всі або окремі рейси будь-
якого експлуатанта як рейси „підвищеного ризику” з впровадженням
посилених заходів безпеки в аеропортах України на невизначений або
певний час в залежності від рівня загрози.
4. З метою запобігання пронесенню на борт повітряного судна
або до зон обмеженого доступу суб’єктів авіаційної діяльності
зброї, вибухівки або інших небезпечних предметів, речовин тощо,
які можуть бути використані для здійснення акта незаконного
втручання і пронесення яких не санкціоновано, впроваджуються такі
превентивні заходи:
1) забезпечення контролю доступу персоналу, транспортних
засобів, спеціального аеродромного обладнання до контрольованих
зон та зон обмеженого доступу;
2) забезпечення охорони та огляду повітряного судна;
3) здійснення контролю на авіаційну безпеку членів екіпажу,
пасажирів, ручної поклажі, зареєстрованого багажу, вантажу,
кур’єрських відправлень, пошти, бортових припасів, бортового
харчування;
4) здійснення контролю на авіаційну безпеку членів екіпажу,
пасажирів, ручної поклажі через обов’язкове проведення вибіркового
контролю на авіаційну безпеку;
5) здійснення охорони периметру аеропорту, аеродрому та його;
6) патрулювання.
5. Контроль на авіаційну безпеку ручної поклажі, багажу,
вантажу, пошти та бортових припасів, бортового харчування, а також
особистий контроль на безпеку персоналу, пасажирів і членів
екіпажу повітряного судна здійснюють сертифіковані служби
авіаційної безпеки.
6. Контроль на безпеку дипломатичної пошти, консульських
валіз здійснюється відповідно до положень Віденської конвенції про
дипломатичні зносини.
7. Державіаслужба впроваджує спеціальні заходи безпеки щодо
потенційно небезпечних пасажирів – осіб, що депортуються,
небажаних осіб, осіб під вартою.
8. У разі відмови пасажира, члена екіпажу повітряного судна
або персоналу, який працює на території аеропорту, аеродрому, від
проходження контролю на авіаційну безпеку, а також відмови особи
надати ручну кладь, багаж, вантаж, пошту або бортові припаси для
контролю на безпеку, вони не допускаються на борт повітряного
судна або зони обмеженого доступу аеропорту (аеродрому).
9. За рішенням командира повітряного судна контроль на
авіаційну безпеку може бути здійснено на борту повітряного судна в
польоті членами екіпажу незалежно від згоди особи, яку
перевіряють.
10. Експлуатанти авіації загального призначення, повітряні
судна яких мають злітну вагу більшу 5700 кг, повинні здійснювати
заходи на авіаційну безпеку на аеродромах, злітно-посадових
майданчиках відповідно до вимог авіаційних правил України.
11. Користувачі приватних повітряних суден повинні виконувати
вимоги авіаційної безпеки, які встановлені авіаційними правилами
України.
12. Охорона повітряних суден та об’єктів цивільної авіації на
аеродромах здійснюється сертифікованою службою авіаційної
безпеки.
13. Правила охорони повітряних суден та об’єктів цивільної
авіації, забезпечення контролю доступу визначаються відповідно
до законодавства України та авіаційних правил України.
14. Спеціальні технічні засоби для здійснення контролю на
безпеку персоналу в контрольно-пропускних пунктах аеропортів,
аеродромів та пунктах контролю на авіаційну безпеку пасажирів і
членів екіпажу, ручної поклажі та багажу, інженерно-технічні
засоби охорони та захисту периметру, а також засоби електрозв’язку
повинні відповідати вимогам законодавства України та авіаційних
правил України.
Стаття 106. Охорона повітряних суден та об’єктів цивільної
авіації
1. Охорона повітряних суден та об’єктів цивільної авіації на
аеродромах здійснюється сертифікованою службою авіаційної безпеки.
2. Правила охорони повітряних суден та об’єктів цивільної
авіації, забезпечення контролю доступу визначаються відповідно до
законодавства України та авіаційних правил України.
3. Спеціальні технічні засоби для здійснення контролю на
безпеку персоналу в контрольно-пропускних пунктах аеропортів,
аеродромів та пунктах контролю на авіаційну безпеку пасажирів і
членів екіпажу, ручної поклажі та багажу, інженерно-технічні
засоби охорони та захисту периметру, а також засоби зв’язку
повинні відповідати вимогам законодавства України та авіаційних
правил України.
Стаття 107. Врегулювання кризових ситуацій
1. При отриманні інформації про спробу або скоєння акту
незаконного втручання центральний орган виконавчої влади з питань
транспорту та зв’язку негайно повідомляє відповідні державні
органи.
3. Заходи з повернення контролю над захопленим повітряним
судном на території України здійснюються згідно з вимогами
законодавства України.
4. Державіаслужба інформує у встановленому порядку країни, з
якими є спільний повітряний простір, у разі:
1) захвату повітряного судна на землі або у повітряному
просторі України;
2) приземлення захопленого повітряного судна на території
України;
3) якщо захоплене повітряне судно покинуло територію України.
5. У разі надання неправдивої інформації щодо скоєння, спроби
або акту незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
особа, яка надала таку інформацію, несе відповідальність згідно
законодавства України.
6. Повідомлення до Міжнародної організації цивільної авіації
(ІСАО) надсилається терміново після врегулювання кризової
ситуації.
Стаття 108. Предмети, що заборонені для пронесення в зони
обмеженого доступу або перевезення на повітряних суднах
1. Перелік заборонених предметів і речовин для пронесення в
зони обмеженого доступу суб’єктів авіаційної діяльності та(або)
для перевезення на борту повітряного судна визначається
Державіаслужбою.
2. Правила перевезення зброї на повітряних суднах цивільної
авіації встановлюються відповідно до вимог законодавства України
та авіаційних правил України.
3. Перевезення зброї на борту повітряного судна
представниками правоохоронних органів і спеціальних служб під час
виконання ними службових обов’язків дозволяється у разі наявності
відповідних повноважень згідно з законодавством України.
Стаття 109. Підтримання встановленого порядку на борту
повітряного судна
1. У разі порушення будь-якими особами встановлених правил
поведінки на борту повітряного судна, створення ними загрози
безпечному виконанню польоту або відмови виконувати вимоги членів
екіпажу, до порушників можуть застосовуватися заходи стримування.
2. Спеціальні заходи безпеки можуть бути введені до
некерованих пасажирів, які скоїли на борту повітряного судна з
моменту закриття дверей до зльоту і до моменту їх відкриття після
приземлення такі правопорушення:
1) напад, загроза або свідомо вчинена шкода, яка загрожує
життю або майну пасажирів;
2) напад, погроза або втручання в дії членів екіпажу під час
виконання ними службових обов’язків, або дії, які можуть привести
до втрати екіпажем можливості їх виконання;
3) свідомо вчинена шкода повітряному судну або його
обладнанню;
4) надання неправдивої інформації, яка може привести до
загрози безпеки повітряного судна;
5) невиконання законних вимог або інструкцій членів екіпажу в
інтересах безпеки та підтримки порядку.
3. Для забезпечення стабільного рівня авіаційної безпеки та
підтримання встановленого порядку на борту повітряного судна
експлуатант повітряного судна може включити до складу екіпажу
повітряного судна підготовлених фахівців авіаційної безпеки.
Стаття 110. Застосування заходів стримування
1. Заходи стримування застосовуються у випадку, коли інші
методи відновлення порядку на борту повітряного судна виявилися
недієвими, і полягають у тимчасовому обмеженні дій і свободи
пересування порушника, унеможливлення проявів фізичного насильства
з його боку стосовно інших осіб, які перебувають на борту
повітряного судна під час виконання польоту.
2. Процедури здійснення заходів стримування визначаються у
відповідних авіаційних правилах щодо дій проти потенційно
некерованих пасажирів.
Розділ ХV ПОШУК І РЯТУВАННЯ
Стаття 111. Система пошуку та рятування
Державна система проведення авіаційних пошуково-рятувальних
операцій (робіт) є складовою частиною єдиної державної системи
запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та
природного характеру, яка функціонує на загальнодержавному,
регіональному та об'єктовому рівнях.
Стаття 112. Сигнали лиха
Для своєчасного виявлення повітряного судна, що зазнає або
зазнало лиха, використовуються єдині міжнародні сигнали лиха,
терміновості і повідомлення про небезпеку. Перелік сигналів лиха
та порядок їх передачі визначається авіаційними правилами України.
Стаття 113. Повідомлення про повітряні судна, що зазнають або
зазнали лиха
Повідомлення про повітряні судна, що зазнають або зазнали
лиха, відносяться до повідомлень, що мають категорію абсолютного
пріоритету. Усі підприємства, організації та установи, що мають
засоби зв’язку, зобов’язані забезпечити негайне проходження
сигналів лиха про повітряні судна, що зазнають або зазнали лиха,
від кого б вони не надходили, до органів управління пошуково-
рятувальними силами і засобами.
Стаття 114. Організація пошуку та рятування
1. Повітряне судно, що зазнає або зазнало лиха, та всі особи,
які перебувають (перебували) на його борту, підлягають негайному
пошуку та рятуванню.
2. Пошук і рятування повітряних суден, що зазнають або
зазнали лиха, організовують і здійснюють уповноважені державні
органи у взаємодії з органами виконавчої влади, що регулюють
діяльність авіації, підприємствами, установами та організаціями
усіх форм власності, на які в установленому законодавством порядку
покладені обов'язки по створенню і утриманню відповідних пошукових
та аварійно-рятувальних служб.
3. Для забезпечення пошуку та рятування організовується
чергування пошуково-рятувальних сил і засобів відповідно до вимог
нормативно-правових актів.
4. Оперативними органами управління, які несуть
відповідальність за координацію проведення пошуку та рятування
пошуково-рятувальними силами і засобами державної та цивільної
авіації, є відповідні координаційні центри пошуку та рятування,
які створюються уповноваженими органами державної виконавчої
влади, що регулюють організацію пошукового та аварійно-
рятувального забезпечення польотів. Такі координаційні центри
пошуку та рятування функціонують цілодобово.
5. Організація та проведення пошукових та аварійно-
рятувальних робіт на аеродромі і в районі аеродрому (злітно-
посадкового майданчика) покладається на експлуатанта аеродрому.
6. Порядок залучення підприємств організацій та установ до
проведення пошуково-рятувальних робіт, відшкодування витрат на
виконання цих робіт, пошукового та аварійно-рятувального
забезпечення польотів повітряних суден встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 115. Виконання пошуку та рятування
1. Пошук та рятування повітряних суден, що зазнають або
зазнали лиха, виконується пошуково-рятувальними силами і засобами
суб'єктів державної системи проведення авіаційних пошуково-
рятувальних робіт згідно з планами заходів на випадок аварійних
ситуацій, планами проведення пошуково-рятувальних операцій (робіт)
та іншими планами, залежно від обставин, масштабу, характеру та
можливого розвитку ситуації.
2. Пошукові та аварійно-рятувальні роботи на аеродромі і в
районі аеродрому (злітно-посадкового майданчика) виконуються
об’єктовими пошуково-рятувальними силами і засобами з можливим
залученням сил і засобів, підприємств, установ, організацій згідно
відповідних планів дій.
3. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи,
організації та фізичні особи, у випадку, якщо авіаційна подія
трапилась за межами району аеродрому, зобов’язані до прибуття
пошуково-рятувальних сил вжити невідкладних заходів для рятування
людей, надання їм медичної та іншої допомоги, а також організації
охорони повітряного судна, документації, обладнання і майна, що
знаходяться на його борту та на місці події.
4. Пошук і рятування іноземних повітряних суден, що зазнають
або зазнали лиха в межах району пошуку та рятування України,
здійснюється відповідно до положень цього Кодексу.
Стаття 116. Пошук і рятування за межами території України
1. Пошук і рятування повітряних суден, що зазнають або
зазнали лиха у районах обслуговування повітряного руху в межах
відповідальності України та за її межами, здійснюються на підставі
міжнародних договорів, учасником яких є Україна.
2. Координацію дій із службами пошуку і рятування іноземних
держав здійснює державний орган, на який покладено повноваження з
питань пошуку і рятування.
Стаття 117. Завершення пошуку та рятування
1. Пошук та рятування повітряних суден, екіпажів, пасажирів
та всіх осіб, які перебувають (перебували) на його борту,
продовжується, якщо це практично можливо, доки всі, хто залишився
живими, не будуть доставлені в безпечне місце або доки існує
обґрунтована надія на врятування всіх, хто ще може залишитися
живими.
2. У випадку, якщо всі прийняті заходи для пошуку не дали
позитивних результатів, рішення про припинення пошуку повітряного
судна приймається уповноваженим державним органом з надзвичайних
ситуацій.
3. У разі надходження нової важливої інформації або
відповідних ознак і факторів, а також за бажанням зацікавлених
сторін, розглядається питання про поновлення пошуку.
Розділ XVІ РОЗСЛІДУВАННЯ АВІАЦІЙНИХ ПОДІЙ
Стаття 118. Орган з розслідування авіаційних подій та
інцидентів
1. Розслідування авіаційних подій, серйозних інцидентів,
інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень повітряних суден на
землі з цивільними повітряними суднами України та іноземних
держав, що сталися на території України, порушень правил
використання повітряного простору здійснює Національна комісія з
розслідування авіаційних подій (далі – Комісія).
Діяльність комісії координується через Міністра транспорту та
зв’язку.
2. Розслідування порушень правил використання повітряного
простору, які виникли на об’єктах Міноборони, розслідуються
Комісією у відповідності до Положення, погодженого з Міноборони.
3. При здійсненні діяльності Комісія є функціонально
незалежною від Державіаслужби і від будь-яких юридичних чи
фізичних осіб, інтереси яких можуть перешкоджати проведенню
незалежного розслідування.
4. До складу Комісії може входити особа, яка:
є громадянином України,
є правоздатною та дієздатною у повному обсязі,
не була засуджена за навмисно скоєний злочин,
має відповідну освіту, досвід та фахову кваліфікацію.
5. Працівник Комісії на підставі пред’явленого службового
посвідчення має право:
1) отримати доступ до місця авіаційної події чи інциденту,
повітряного судна, його вмісту та уламків, у тому числі до будь-
якої частини аеродрому, органів обслуговування та забезпечення
польотів;
2) здійснювати складання списку доказів та нагляд за
переміщенням уламків, частин, призначених для огляду та аналізу;
3) мати безпосередній доступ та використовувати бортові
реєстратори, наземні та будь-які інші засоби документування;
4) мати доступ до результатів огляду тіл жертв або тестів, що
були зроблені на пробах, взятих з тіл жертв;
5) мати безпосередній доступ до результатів медичного огляду
осіб, які здійснювали керування повітряним судном, обслуговування
та забезпечення виконання польоту або тестів, що були зроблені на
пробах, взятих у цих осіб;
6) оглядати жертви;
7) мати доступ до результатів перевірок, сертифікації,
нагляду, які здійснювалися іншими органами, підприємствами,
організаціями, установами;
8) мати вільний доступ до будь-якої інформації, що стосується
розслідування, матеріалів, якими володіє експлуатант, власник чи
виробник повітряного судна, провайдер аеронавігаційних послуг,
аеропорт та уповноважений орган у сфері цивільної авіації;
9) опитувати свідків чи брати участь у опитуванні.
6. Працівники Комісії під час виконання своїх службових
обов’язків перебувають під захистом держави. Правовий захист
державних авіаційних інспекторів здійснюється відповідно до статті
15 цього Кодексу.
7. На працівників Комісії не поширюються вимоги статті 23
Закону України „Про державну службу” ( 3723-12 ) (3723-12)
.
Стаття 119. Забезпечення розслідування авіаційних подій та
інцидентів
1. Усі авіаційні події, серйозні інциденти, інциденти,
надзвичайні події та пошкодження повітряних суден на землі, що
сталися на території України, та порушення використання
повітряного простору України підлягають обов’язковому
розслідуванню з метою встановлення їх причин і вжиття заходів щодо
запобігання таким подіям у майбутньому.
2. Технічні розслідування авіаційних подій, серйозних
інцидентів, інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень
повітряних суден на землі проводяться згідно з правилами та
порядком, що затверджуються Міністерством транспорту та зв’язку .
3. Комісія видає висновки та рекомендації з метою
попередження авіаційних подій, серйозних інцидентів, інцидентів,
надзвичайних подій та пошкоджень повітряних суден на землі.
Комісія не приймає рішення щодо вини та відповідальності юридичних
або фізичних осіб за результатами розслідування.
4. Будь-яке адміністративне, службове, прокурорське, судове
розслідування, яке спрямоване на встановлення будь-чиєї вини або
відповідальності, повинно проводитись окремо від технічного
розслідування авіаційних подій, серйозних інцидентів, інцидентів,
надзвичайних подій та пошкоджень повітряних суден на землі.
5. До матеріалів з технічного розслідування авіаційних подій,
серйозних інцидентів, інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень
повітряних суден на землі, які підлягають публікації або передачі,
застосовується анонімність щодо особи яка надала дану інформацію.
Акт та матеріали технічного розслідування не можуть
використовуватися адміністративними, службовими, прокурорськими,
судовими органами для встановлення будь - чиєї вини або
відповідальності.
6. Якщо під час розслідування були виявлені злочинні дії чи
бездіяльність окремих осіб чи організацій, працівники Комісії
зобов’язані повідомити про це відповідні органи прокуратури
України.
7. З метою забезпечення проведення розслідування Комісія
взаємодіє з відповідними центральними органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, Службою безпеки України,
органами прокуратури та МВС, Державіаслужбою, відповідно до
встановленого Кабінетом Міністрів України Порядку.
Акт Комісії повинен підписуватись її членами та
затверджуватись Головою Комісії. Делегування права щодо
проведення розслідування не допускається.
Стаття 120. Робота на місці авіаційної події
1. Розслідування, що проводиться на місці авіаційної події,
серйозного інциденту, інциденту, надзвичайної події чи пошкодження
повітряного судна на землі, належить до категорії робіт в
особливих умовах, які прирівнюються до робіт по ліквідації
наслідків стихійного лиха. Спеціалісти, які працюють на місці
авіаційної події та інциденту, повинні забезпечуватися спеціальним
одягом, взуттям, спеціальним спорядженням і захисними засобами,
виходячи з конкретних умов роботи.
2. Місцеві органи влади, підприємства, організації та
установи зобов'язані всебічно сприяти працівникам Комісії в
охороні місця події, в пошуку елементів конструкції повітряного
судна, забезпеченні транспортом, засобами зв'язку, приміщеннями
для роботи і відпочинку, засобами для виконання такелажних і
вантажних робіт, транспортування уламків, санітарної обробки
місцевості, забезпечення безпечних умов роботи на місці події.
Стаття 121. Фінансування робіт, пов'язаних з розслідуванням
авіаційної події, і відшкодування витрат
1. Порядок фінансового забезпечення загальнодержавних витрат
на розслідування авіаційних подій, серйозних інцидентів,
інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень повітряних суден на
землі визначається Кабінетом Міністрів України.
2. Всі витрати, пов'язані з розслідуванням, що проводиться на
місці авіаційної події, серйозного інциденту, інциденту,
надзвичайної події чи пошкодження повітряного судна на землі,
фінансуються із Резервного фонду Кабінету Міністрів України.
3. Дослідження і випробування, пов'язані з розслідуванням
авіаційної події, серйозного інциденту, інциденту, які проводяться
науково-дослідними і конструкторськими установами, ремонтними
підприємствами і підприємствами авіаційної промисловості,
фінансуються за рахунок коштів Резервного фонду бюджету України з
наступним відшкодуванням витрат експлуатантом повітряного судна.
4. Міжнародні пересилання та перевезення матеріалів
розслідування, уламки повітряного судна, бортові засоби та інші
деталі, що належать до речових доказів розслідування, фінансуються
експлуатантом та звільняються від митних зборів.
Стаття 122. Попередження авіаційних подій та інцидентів
1. Комісія з розслідування авіаційної події, серйозного
інциденту, інциденту, надзвичайної події чи пошкодження
повітряного судна на землі на підставі своїх висновків зобов'язана
сформулювати рекомендації щодо усунення причин події, виявлених у
процесі розслідування, і недопущення їх у майбутньому.
2. На підставі рекомендацій Комісії Державіаслужба
зобов'язана розробити відповідні рекомендації і надіслати їх
користувачам повітряного простору, експлуатантам повітряних суден
та іншим юридичним особам для розробки профілактичних заходів щодо
запобігання авіаційним подіям.
3. Користувачі повітряного простору, експлуатанти повітряних
суден та інші юридичні особи, яким надіслано рекомендації,
зобов'язані розробити профілактичні заходи щодо запобігання
авіаційним подіям, погодити їх з Державіаслужбою і реалізувати у
встановлений строк.
Стаття 123. Облік авіаційних подій
1. Комісія здійснює облік авіаційних подій, серйозних
інцидентів, інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень
повітряних суден на землі, включаючи й ті, що сталися з іноземними
повітряними суднами на території України та українськими
повітряними суднами за межами України.
2. Відомості про стан безпеки цивільної авіації України, що
отримані в результаті розслідування, Комісія зобов'язана надавати
Міністерству транспорту та зв’язку, Державіаслужбі та Міжнародній
організації цивільної авіації (ІСАО).
Розділ ХVІІ АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ
Стаття 124. Обов’язкове авіаційне страхування цивільної
авіації
1. В Україні здійснюється обов’язкове авіаційне страхування
цивільної авіації.
2. Експлуатант цивільного повітряного судна комерційної
авіації зобов’язаний страхувати:
1) членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного
персоналу;
2) свою відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам;
3) осіб, що мають право знаходитись на борту повітряного
судна на законних підставах без придбання квитків (які не є
членами екіпажу або авіаційного персоналу та працівниками
замовника авіаційних робіт).
3. Експлуатант або власник цивільного повітряного судна
комерційної авіації зобов’язаний страхувати повітряні судна.
4. Авіаперевізник зобов’язаний страхувати свою
відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, вантажу,
пошті.
5. Замовник авіаційних робіт зобов’язаний страхувати своїх
працівників або працівників інших організацій, пов’язаних з
виконанням технологічного процесу під час виконання авіаційних
робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу
під час виконання авіаційних робіт.
6. Експлуатант або власник повітряних суден авіації
загального призначення, в тому числі легких, надлегких,
аеростатичних та аматорських, зобов’язаний страхувати
відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам.
7. Аеропорт зобов’язаний страхувати свою відповідальність за
шкоду, заподіяну третім особам.
8. Суб’єкти, що надають послуги з аеронавігаційного
обслуговування, зобов’язані страхувати свою відповідальність за
шкоду, заподіяну третім особам.
9. Обов’язкове авіаційне страхування цивільної авіації
здійснюється страховиками-резидентами, які отримали в
установленому порядку ліцензію на проведення обов’язкового
авіаційного страхування цивільної авіації та які зареєстровані в
установленому порядку.
10. Порядок і правила проведення обов’язкового авіаційного
страхування цивільної авіації визначаються законодавством України.
Розділ ХVІІІ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО
БЕЗПЕКИ АВІАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ
Стаття 125. Поширення відповідальності
1. За протиправні дії всі юридичні і фізичні особи,
діяльність яких пов’язана з використанням повітряного простору
України, розробленням, виготовленням, ремонтом та експлуатацією
авіаційної техніки, провадженням господарської і комерційної
діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням
безпеки авіації, несуть відповідальність, передбачену
законодавством України.
2. Особа, яка під час перебування на борту повітряного судна
в межах юрисдикції України перешкоджає виконанню членами екіпажу
своїх обов’язків або зменшує професійну придатність членів екіпажу
чи супроводжувачів виконувати свої обов’язки, несе
відповідальність, передбачену законодавством України.
Стаття 126. Відповідальність за захват чи викрадення
повітряного судна або захват авіаційного об’єкта
Захват чи викрадення повітряного судна, як і захват
авіаційного об’єкта, тягне за собою відповідальність, передбачену
законодавством України.
Стаття 127. Відповідальність за блокування повітряного судна,
авіаційного об’єкта, транспортних, інженерно-технічних чи інших
комунікацій
Блокування повітряних суден, авіаційних об’єктів,
транспортних, інженерно-технічних та інших комунікацій, яке
перешкоджає нормальній і безпечній діяльності авіації, тягне за
собою відповідальність, передбачену законодавством України.
Стаття 128. Відповідальність за неправдиве повідомлення про
підготовку акту незаконного втручання у діяльність авіації
Неправдиве повідомлення про підготовку акту незаконного
втручання у діяльність авіації на борту повітряного судна або
авіаційному об’єкті тягне за собою відповідальність, передбачену
законодавством України.
Стаття 129. Відповідальність за невиконання вимог контролю на
безпеку
Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог
правил і норм з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів щодо
здачі, приймання, зберігання і перевезення на повітряному судні
ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування
тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством
України.
Стаття 130. Штрафи
1. Правопорушення в галузі цивільної авіації тягне за собою
встановлену законодавством України адміністративну
відповідальність.
2. Державіаслужба адміністративним рішенням у відповідності
до законодавства України має право накласти штраф на суб’єктів
авіаційної діяльності за:
експлуатацію повітряного судна без документів, що дають право
виконувати польоти або з порушенням вимог та умов виданого
експлуатанту документу з порушенням строків його дії та обмежень
що містяться в ньому або в експлуатаційній документації;
виконання польотів без діючих сертифікатів обов’язкового
авіаційного страхування в цивільній авіації або з такими, що
втратили чинність;
знищення бортових чи наземних засобів об’єктивного контролю
та інших матеріалів або документів, причетних до авіаційної події
чи інциденту;
виконання польотів на літаках з порушенням термінів
проведення поточного технічного обслуговування;
використання аеродромів для польотів повітряного судна
експлуатанта, які не відповідають типу літака і виконуваній
операції;
експлуатацію повітряного судна персоналом, що не має
відповідної підготовки і кваліфікації або у якого закінчився
термін дії додатків до сертифіката;
приховування авіаційної події, інциденту та пошкоджень
повітряного судна на землі (події) або фактів, що мають до них
стосунок, а також за свідомо неправильну класифікацію події та
визначення причин, руйнування або знищення бортових чи наземних
засобів об’єктивного контролю та інших матеріалів, причетних до
події;
надання недостовірної інформації до Державіаслужби яка
визначена статтею 21цього Кодексу;
фальсифікації результатів з доведення відповідності вимогам
льотної придатності;
не виконання директив льотної придатності або експлуатаційних
директив;
експлуатацію повітряного судна, що не пройшло необхідну
підготовку і обслуговування перед польотом;
виконання польотів без обладнання повітряного судна
комплектом необхідного аварійно-рятувального устаткування;
виконання технічного обслуговування не сертифікованими
організаціями або без оформлення спеціального експлуатаційного
положення;
створення радіозавад радіоелектронним засобам, що
забезпечують польоти у повітряному просторі;
невідповідність фактичної маси та центрування документації по
завантаженню і центруванню або запису в завданні на політ;
невідповідність фактичного завантаження варіанту компоновки
повітряного судна;
вчинення або спроба вчинення дій спрямованих на порушення
функціонування інформаційних або інформаційно-управляючих систем в
тому числі комп’ютерних, або втручання в дію зазначених систем;
проведення діяльності з проектування авіаційної техніки та
змін до неї без наявності сертифіката розробника;
недотримання під час льотних випробувань визначених
Державіаслужбою заходів безпеки;
виготовлення виробів авіаційної техніки, їх компонентів та
обладнання з відхиленнями від схваленої типової конструкції без
узгодження з розробником та схвалення Державіаслужбою;
проведення льотних випробувань без наявності схвалених
Державіаслужбою програм льотних випробувань;
проведення льотних випробувань за межами визначених
Державіаслужбою обмежень;
виконання польотів, що не входять до програми приймальних
випробувань;
недотримання під час льотних випробувань визначених
Державіаслужбою заходів безпеки;
внесення в конструкцію виробу авіаційної техніки, його
компонентів та обладнання змін без узгодження з Державіаслужбою.
порушення, ігнорування або недотримання вимог Керівництва з
виконання польотів експлуатанта, що можуть призвести до порушення
правил польотів або порушення правил використання повітряного
простору;
надання неправдивої інформації, що може призвести до загрози
безпеки польотів;
експлуатацію повітряних суден, двигунів та гвинтів ресурс
яких закінчився або відсутнє документальне підтвердження наявності
ресурсу;
використання при експлуатації повітряного судна агрегатів та
запасних частин, ресурс яких закінчився або відсутнє документальне
підтвердження наявності ресурсу;
перешкоджання роботі комісії з розслідування авіаційної
події, інцидентів та пошкоджень повітряного судна на землі
стосовно приховування інформації, перешкоджання проходу комісії на
борт повітряного судна, об’єкти радіотехнічного забезпечення та
організації повітряного руху, та в інші місця для з’ясування
обставин події;
несвоєчасне внесення змін і поправок в організаційно-керівні
та експлуатаційні документи експлуатанта або організації з
технічного обслуговування, технологічні вказівки та не погодження
або несвоєчасне погодження цих документів у Державіаслужбі;
не заповнення екіпажем звітної документації в рейсі або після
його виконання, такої як літаковий бортовий журнал, навігаційний
план польоту;
порушення вимог Державіаслужби щодо узгодження керівного
складу експлуатанта;
порушення та/ або неналежне виконання персоналом
авіапідприємств вимог авіаційної безпеки;
порушення та/ або неналежне виконання керівним складом
авіапідприємств вимог авіаційної безпеки;
порушення та/ або неналежне виконання персоналом суб’єктів
комерційної діяльності вимог авіаційної безпеки;
несвоєчасне надання до Державіаслужби інформації щодо
суттєвих змін структури організації, що впливають на умови
схвалення організації;
створення перешкод щодо здійснення Державіаслужбою перевірок
організації та субпідрядників;
приховування та несвоєчасне надання до Державіаслужби
інформації щодо безпеки експлуатації авіаційної техніки,
розробником якої або зміни до неї є організація;
несвоєчасне надання до Державіаслужби інформації щодо
суттєвих змін структури організації, що впливають на умови
схвалення організації;
закінчення терміну дії договорів на забезпечення технічного
обслуговуванн, базування та інші види послуг, що необхідні
експлуатанту для забезпечення його діяльності та на умовах
наявності яких був виданий сертифікат експлуатанта;
порушення термінів виконання внутрішніх перевірок якості;
передачу без схвалення Державіаслужбою технічного змісту
документації, рекомендацій та вказівок, що впливають на льотну
придатність, організаціям виробника, технічного обслуговування та
експлуатантам України.
протидію уповноваженим на перевірку представникам
Державіаслужби або працівники Комісії щодо виконання ними
посадових обов’язків або ненадання необхідної інформації;
порушення правил безпеки при заправленні, завантаженні,
буксуванні та обслуговуванні повітряного судна;
ненадання пасажирам інструктажу та карток з інструкціями, про
заходи безпеки на борту повітряного судна;
не врахування змін взльотно-посадкових характеристик
повітряного судна, які містяться в Керівництві з виконання
польотів відносно висоти по тиску і температури навколишнього
середовища аеродрому, на якому планується здійснення посадки або
зльоту;
недотримання норм робочого та льотного часу, а також часу
відпочинку персоналу експлуатанта при плануванні льотної
діяльності;
виконання польотів без урахування відповідної інформації
необхідної для виконання польотів і визначеної авіаційними
правилами України;
порушення при обліку напрацювання авіаційної техніки, що
призвело до невиконання наступного технічного обслуговування;
неналежне ведення документів, що регламентують виконання
польотів та технічне обслуговування повітряного судна;
використання аеронавігаційної інформації при плануванні і
виконанні польотів без своєчасно внесених змін та поправок;
ненадання документів на запит Державіаслужби або ненадання
особі, яка уповноважена Державіаслужбою доступу до будь-яких
документів і записів, що стосується виконання польотів та
технічного обслуговування повітряного судна;
не виконання затвердженої в Державіаслужбі програми контролю
польотних даних;
знехтування своїм обов’язком і не відшкодування збитків
пасажирові;
знехтування своїм обов’язком стосовно піклування за пасажиром
при затримці рейсу;
порушення правил контролю доступу в зону обмеженого доступу
авіапідприємств;
порушення правил контролю на безпеку в авіапідприємствах;
порушення термінів процедур визначених авіаційними правилами
України;
знехтування своїм обов’язком і не звернувся з проханням до
пасажира про добровільну відмову від заброньованих квитків;
знехтування своїм обов’язком і не повернув пасажиру суму,
належну до сплати, або не змінив маршрут;
знехтування своїм обов’язком щодо повернення частини ціни
квитка у разі, якщо пасажир подорожував нижчим класом;
знехтування своїм обов’язком стосовно інформування пасажирів
про належні їм права
порушення строків зберігання документації;
порушення термінів виконання метрологічних перевірок
обладнання, що використовується для технічного обслуговування;
порушення термінів усунення недоліків за результатами
проведених Державіаслужбою інспекторських перевірок, а також не
надання в визначений строк звіту про їх усунення;
порушення при зберіганні та обліку запасних частин до
повітряного судна;
несвоєчасне повідомлення про події, несанкціоноване поширення
інформації про хід розслідування та ймовірні причини подій;
3. Державіаслужба адміністративним рішенням може накласти
штраф на фізичну особу у разі що вона:
порушує встановлені правила поведінки на борту повітряного
судна, чим створює загрозу безпечному виконанню польоту;
свідомо вчиняє шкоду повітряному судну або його обладнанню;
не виконує законні вимоги або інструкції членів екіпажу в
інтересах безпеки, підтримки порядку;
порушує правила контролю доступу в зону обмеженого доступу
авіапідприємств;
порушує правила контролю на безпеку в авіапідприємствах.
4. У випадках, передбачених законодавством, матеріали про
порушення вимог цього Кодексу та авіаційних правил України повинні
надсилатися Державіаслужбою до правоохоронних органів.
Розділ ХІХ ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Повітряний кодекс України в цій редакції набирає чинності
з дня його опублікування.
2. З набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність
Повітряний кодекс України ( 3167-12 ) (3167-12)
в редакції за № ХХХІ-VII від
04.05.1993 р. (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 25,
ст. 274; 1998 р., № 2, ст. 5; 2000 р., № 11, ст. 89, 2000 р., № 1,
ст.3; 2006 р. №7, ст.341; 2006, №33, ст.283) зі змінами до нього.
3. До приведення нормативно-правових актів у відповідність із
цим Кодексом чинні нормативно-правові акти застосовуються в
частині, що не суперечить цьому Кодексу.
4. Внести такі зміни до ст.8 Закону України «Про плату за
землю» ( 2535-12 ) (2535-12)
:
1) в статті 4 після слів «для залізничного транспорту»
доповнити положення словами «авіаційного транспорту»;
2) в статті 8 після слів « у разі використання залізничним
транспортом» доповнити положення словами « авіаційним
транспортом».
5. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін:
1) подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
внесення змін до Кодексу України про адміністративні
правопорушення та до законів України, що випливають із цього
Закону;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із
цим Кодексом;
3) забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади відповідно до компетенції видання
нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом.
4) забезпечити повернення в державну власність аеропортів
“Донецьк”, “Київ” (Жуляни), “Одеса”, “Сімферополь”, “Харків”,
“Вінниця” (Гавришівка), “Івано-Франківськ”, “Кіровоград”,
“Миколаїв”, “Луганськ”, “Полтава”, “Рівне”, “Суми”, “Тернопіль”,
“Ужгород”, “Херсон”, “Хмельницький”, “Чернівці”, “Черкаси”,
“Ізмаїл”, “Маріуполь”, “Керч”, “Кривий Ріг” і “Сєверодонецьк”;
5) власникам аеропортів “Донецьк”, “Київ” (Жуляни),
“Одеса”, “Сімферополь”, “Харків”, “Вінниця” (Гавришівка), “Івано-
Франківськ”, “Кіровоград”, “Миколаїв”, “Луганськ”, “Полтава”,
“Рівне”, “Суми”, “Тернопіль”, “Ужгород”, “Херсон”, “Хмельницький”,
“Чернівці”, “Черкаси”, “Ізмаїл”, “Маріуполь”, “Керч”, “Кривий Ріг”
і “Сєверодонецьк” повернути аеропорти в державну власність;
6) передбачити в державному бюджеті фінансування заходів,
спрмованих на розвиток і утримання аеропортів, що залишаються в
державній власності;
7) вжити заходів щодо законодавчого врегулювання питань
використання земель авіаційного транспорту, в тому числі передачі
їх інвесторам в довгострокову оренду із спрямуванням коштів, що
надійшли, на розвиток аеропортів;
8) вжити заходів щодо внесення до законодавчих актів змін
щодо заборони відчуження, передачі в заставу земель, на яких
розташовані аеродроми та їх об’єкти, з метою збереження аеропортів
як цілісних майнових комплексів; резервування земель для розвитку
об’єктів інфраструктури аеропортів, забезпечення їх цільового
використання;
9) вжити заходів щодо підготовки нормативно-правових актів і
створення сприятливих умов для будівництва, реконструкції,
модернізації та подальшої експлуатації об’єктів аеропортів,
об’єктів органів обслуговування повітряного руху та наземної
інфраструктури, діяльності аеропортів та підтримання їх
сертифікаційної придатності, залучення інвестицій у розвиток
аеропортів відповідно до законодавства з дотриманням вимог
директивних документів IКАО, Міжнародної асоціації авіаційних
перевізників (IАТА) і Європейського Союзу, інших міжнародних норм
і правил із збереженням регулятивної функції за державою;
10) вжити заходів щодо проведення органами виконавчої влади
інвентаризації земель авіаційного транспорту, забезпечення
використання за цільовим призначенням та повернення відповідно до
вимог законодавства таких земель у разі їх визнання незаконно
вилученими.
Президент України В. ЮЩЕНКО