Проект
                                           на заміну реєстр.
                                         № 2373 від 13.06.08
 
                      Вноситься народними депутатами України
                           Шияновим Б.А. (посвідчення № 464)
                         Воротнюком І.Б. (посвідчення № 208)
                        Радковським О.В. (посвідчення № 279)
                         Богуслаєвим В.О. (посвідчення № 11)
                           Макеєнком В.В. (посвідчення № 46)
 
 
                  ПОВІТРЯНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
 
 
                 Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
      Повітряний  кодекс України встановлює  правові  основи
загальної діяльності в цивільній авіації.
      Державне    регулювання    використання    повітряного
простору   України  для  потреб  авіації  та  діяльності   в
цивільній авіації спрямоване на забезпечення потреб громадян
і економіки у повітряних перевезеннях, авіаційних роботах, а
також  на  забезпечення  інтересів держави,  її  оборони  та
охорони,  гарантування  безпеки польотів  повітряних  суден,
авіаційної й екологічної безпеки.
 
      Стаття   1.   Суверенітет  над  повітряним   простором
України.
 
      Україні  належить повний і виключний  суверенітет  над
повітряним  простором  України,  що  є  частиною   території
України.
      Повітряним  простором  України  є  частина  повітряної
сфери,   розташованої  над  суходолом  і  водною  територією
України,   в  тому  числі  над  її  територіальними   водами
(територіальним морем) обмежена вертикальною  поверхнею,  що
проходить по лінії державного кордону.
 
      Стаття 2. Сфера дії Повітряного кодексу України
 
      1.  Дія  цього Кодексу поширюється на всі  фізичні  та
юридичні  особи  незалежно від форми власності  та  відомчої
належності,  які  провадять діяльність  у  галузі  цивільної
авіації  та  використання повітряного  простору  України,  а
саме:
      1)   в   Україні   –  на  всіх  суб’єктів   авіаційної
діяльності,  крім  суб’єктів  державної  авіації,  на   яких
поширюються  статті 4, 6, 7, 8, 21-33, 35, 36,  46,  частина
друга  статті 64, стаття 70, частина друга статті 83, статті
110-116 і частина друга статті 117;
      2)  за  межами  України  – на  авіаційний  персонал  і
цивільні   повітряні  судна  України,  їх  експлуатацію   та
технічне  обслуговування,  якщо  закони  країни  перебування
суб’єкта авіаційної діяльності не передбачають іншого.
      2.  У  раці  коли міжнародним договором України,  який
набрав  чинності  в установленому порядку, встановлено  інші
правила, ніж ті, що передбачені Повітряним кодексом  України
та  іншими  актами законодавства України, то  застосовуються
правила міжнародного договору.
 
      Стаття 3. Визначення термінів
 
      У Кодексі терміни вживаються у такому значенні:
      1)  аварія  – авіаційна подія без людських  жертв,  що
призвела до серйозного пошкодження чи руйнування повітряного
судна  або  серйозного  тілесного ушкодження  пасажирів  або
членів екіпажу та третіх осіб;
      2)  авіаційна  діяльність  –  діяльність  фізичних  та
юридичних осіб пов’язана з використання повітряного простору
із застосуванням повітряних суден;
      3)  авіаційна подія – подія, пов’язана з використанням
повітряного  судна,  яка  сталася з моменту,  коли  будь-яка
особа  піднімається  на  борт  для  здійснення  польоту,  до
моменту,  коли  всі особи, що перебували на борту,  покинули
повітряне судно, і під час якої:
      будь-яка   особа   отримала   тілесні   ушкодження   з
настанням  смерті або серйозні тілесні ушкодження  внаслідок
перебування на повітряному судні, безпосереднього контакту з
будь-якою   частиною  повітряного  судна,   у   тому   числі
частинами,   які   відокремилися  від   повітряного   судна,
безпосереднього  впливу струменя газів реактивного  двигуна,
крім випадків, коли ушкодження, отримані внаслідок природних
явищ, завдані самому собі чи нанесені іншою особою, або коли
ушкодження,     нанесені    безбілетним    пасажирам,     що
переховувалися  поза  зоною, призначеною  для  пасажирів  та
екіпажу;
      або   повітряне   судно   отримало   пошкодження    чи
руйнування  конструкції, яке призвело до порушення  міцності
конструкції,  погіршення технічних чи льотних  характеристик
повітряного   судна,   та  потребує   ремонту   або   заміни
пошкодженого елемента, крім випадків відмови чи  пошкодження
двигуна,  коли  пошкоджено лише сам двигун, його  капоти  чи
допоміжні  агрегати,  або  коли  пошкоджено  лише  повітряні
гвинти,  закінцівки  крила,  антени,  пневматики,  гальмівні
пристрої, або коли в обшивці утворилися невеликі вм’ятини чи
пробоїни;
      або повітряне судно пропадає безвісти чи опиняється  в
такому місці, де доступ до нього неможливий;
      4)   авіаційний  квиток  –  документ,  у  тому   числі
електронний,  виданий  перевізником  (його  агентом),   який
включає умови договору перевезення та повідомлення, разом  з
польотними та пасажирським купонами;
      5)  авіація  загального призначення – авіація,  що  не
використовується  для   здійснення  комерційних   повітряних
перевезень  і  проведення авіаційних робіт за плату  або  за
наймом;
      6)  авіаційний перевізник (авіаперевізник) –  юридична
або   фізична  особа,  уповноважена  здійснювати   повітряні
перевезення   на  підставі  операційної  ліцензії,   –   для
українського  авіаперевізника або на  підставі  відповідного
документа компетентного органу іншої країни, який відповідає
положенням  міжнародних договорів, що  є  обов’язковими  для
України, – для іноземного авіаперевізника;
      7)  авіаційний персонал – особи, які мають  спеціальну
підготовку   за  професійною  ознакою,  отримали   свідоцтво
(ліцензію)  і  виконують  певні  функції  у  складі  екіпажу
повітряного судна або інші обов’язки у сфері авіації;
      8)  авіаційний  пошук і рятування - комплекс  заходів,
спрямованих  на виявлення повітряних суден, які зазнали  або
зазнають  лиха,  та  надання своєчасної допомоги  потерпілим
унаслідок авіаційної події;
      9)  авіаційний  транспорт  –  вид  транспорту,  що   є
складовою  частиною транспортної системи та використовується
для вантажних і пасажирських перевезень;
      10)  авіаційні  правила України  -  нормативно-правові
акти,   що  затверджуються  в  установленому  законодавством
порядку  центральним  органом  виконавчої  влади  з   питань
транспорту  та  зв’язку  в частині виконання  покладених  на
нього  завдань і регламентують діяльність цивільної  авіації
та використання повітряного простору України;
      11)  авіаційні роботи – польоти повітряних суден,  під
час    яких    повітряні    судна    використовуються    для
спеціалізованого    обслуговування   у   сфері    сільського
господарства,     будівництва,     топографічної     зйомки,
спостереження і патрулювання, пошуку і рятування, повітряної
реклами тощо;
      12)  аеровокзальний  комплекс – будинок  або  комплекс
будинків   та   споруд,   призначений   для   обслуговування
пасажирів;
      13)  аеродром (вертодром) — ділянка земної або  водної
поверхні  (включаючи  розміщені  на  ній  будь-які  будинки,
споруди   та   обладнання)  або  поверхні  на  споруді   для
вертодрому,    призначена   повністю   або   частково    для
відправлення, прибуття, руху по такій поверхні,  стоянки  та
обслуговування повітряних суден;
      14)  аеродром спільного використання — аеродром,  який
використовується для польотів повітряних суден цивільної  та
державної авіації;
      15)  аеродром  цивільної  авіації  (далі  –  цивільний
аеродром)   –  аеродром,  що  призначений  для  використання
повітряними суднами цивільної авіації;
      16)   аеродром   державної  авіації  –  аеродром,   що
призначений  для використання повітряними суднами  державної
авіації;
      17)  аеродромна діяльність – діяльність,  пов’язана  з
технологічними  процесами із забезпечення  зльоту,  посадки,
маневрування  повітряних  суден,   пошукове   та   аварійно-
рятувальне, протипожежне і медичне забезпечення та інші види
забезпечення,   визначені  правилами   і   процедурами,   що
стосуються  цивільної  авіації та  використання  повітряного
простору України;
      18)  аеронавігаційне обслуговування -  обслуговування,
що здійснюється відповідними службами на всіх етапах польоту
повітряних  суден,  у тому числі обслуговування  повітряного
руху, організація авіаційного електрозв’язку, метеорологічне
забезпечення   авіації,  пошук  і   рятування   та   надання
аеронавігаційної інформації;
      19)   аеропорт   —  комплекс,  що  включає   аеродром,
аеровокзальний  комплекс  та інші споруди,  призначений  для
прийняття   і   відправлення  повітряних  суден,   наземного
обслуговування   повітряних  суден,   пасажирів,   екіпажів,
багажу,    пошти,    вантажу,   аеродромне    обслуговування
повітряного руху. Аеропорт може включати розташовані на його
території  об'єкти  єдиної системи  організації  повітряного
руху, метеорологічного забезпечення, вертольотні майданчики,
під'їзні колії із смугами відводу, об'єкти соціальної  сфери
тощо.
      19)  аеропортова діяльність – діяльність, пов’язана  з
виконанням технологічних процесів з наземного обслуговування
повітряних  суден,  пасажирів, екіпажів,  багажу,  пошти  та
вантажу;
      20)  багаж  –  предмети пасажира, що  перевозяться  на
повітряному судні за угодою з перевізником;
      21)  багажна квитанція – частина квитка, яка  визначає
умови  перевезення  зареєстрованого  багажу  (в  тому  числі
квитанція  для  одержання багажу, що видана  перевізником  і
додається до квитка);
      23)  безпілотне  повітряне судно  –  повітряне  судно,
призначене  для  виконання  польоту  без  пілота  на  борту,
керування  польотом якого і контроль за ним здійснюється  за
допомогою спеціальної станції керування, що розташована поза
повітряним судном;
      24)   вантаж   –   будь-які  товари  і  предмети,   що
перевозяться  на  повітряному  судні,  за  винятком   пошти,
запасів споживання і багажу пасажирів;
      25)  вертодром – аеродром чи майданчик на споруді,  що
використовується  повністю  або  частково   для   здійснення
посадки, відправлення і руху вертольотів;
      26) виробник - будь-яка юридична чи фізична особа,  що
здійснює виробництво авіаційної техніки;
      27)  використання повітряного простору  –  проводження
відповідного  виду  діяльності, пов’язаної  з  польотами,  а
також з переміщенням (знаходженням) матеріальних об’єктів  у
повітряному  просторі, вибуховими роботами,  пусками  ракет,
усіма видами стрільб, у тому числі з метою здійснення впливу
на   гідрометеорологічні  процеси,  що  становлять   загрозу
безпеці   польотів  повітряних  суден  та  інших   літальних
апаратів;
      28)  державне  повітряне судно – повітряне  судно,  що
використову:тьс   у  військовій,  митній   та   прикордонній
службі,  в  органах  внутрішніх  справ,  органах  з   питань
надзвичайних  ситуацій  та  службах  цивільного  захисту   і
включено  до  Державного реєстру державних повітряних  суден
України;
      29)  експлуатант  аеродрому  –  юридична  або  фізична
особа, яка є утримувачем сертифіката аеродрому і  забезпечує
його експлуатацію;
      30)  експлуатант  аеропорту  –  юридична  або  фізична
особа,  яка  є утримувачем сертифіката аеропорту,  провадить
аеропортову діяльність, організовує та координує  проведення
будь-яких робіт в аеропорту;
      31)  експлуатант  повітряного  судна  –  юридична   чи
фізична  особа, яка експлуатує повітряні судна  на  підставі
відповідного    сертифіката,    отриманого     згідно     із
законодавством;
      32)   електронний   квиток  –  документ,   сформований
спеціалізованими  автоматизованими системами  в  електронній
формі,  який  використовується для  підтвердження  укладення
угоди  на  перевезення пасажира, багажу  авіаперевізником  і
містить  роздрук маршруту, електронні купони і може  містити
документ для посадки;
      33)  електронний купон – частина електронного  квитка,
яка  використовується для перевезення на відповідному рейсі,
або  інший  документ, який його замінює, що  зберігається  у
базі даних автоматизованої системи бронювання перевізника;
      34)  заборона  використання  повітряного  простору   –
особливий  порядок  використання  повітряного  простору,  що
встановлюється  з  метою забезпечення  безпечної  діяльності
користувачів повітряного простору;
      35)   зареєстрований  багаж  –  багаж  пасажира,  який
прийнято  перевізником під свою охорону для  перевезення  та
своєчасної  доставки  і  на  який перевізник  видав  багажну
квитанцію та багажну ідентифікаційну бірку;
      36)  землі  аеропортів (аеродромів) – землі,  на  яких
розташовані  будівлі   та  споруди,  обладнання  і  земельні
ділянки,   необхідні  для  забезпечення   роботи   аеропорту
(аеродрому);
      37)  злітно-посадковий майданчик  —  земельна  (водна)
ділянка  чи  спеціально підготовлений майданчик або  підняті
над  земною,  водною поверхнею конструкції, які придатні  та
використовується для зльоту, посадки, руху та стоянки легких
повітряних суден, що мають максимальну злітну масу не  більш
як 5700 кілограмів;
      38)  інцидент  – будь-яка подія, крім авіаційної,   що
пов’язана з використанням повітряного судна впливає або може
вплинути на безпеку польоту;
      39)  катастрофа  –  авіаційна подія,  що  призвела  до
загибелі або зникнення безвісти когось із пасажирів,  членів
екіпажу  або  третіх  осіб, а також у  разі  отримання  ними
тілесних ушкоджень зі настанням смерті;
      40)   комерційна  авіація  –  авіація,   що   здійснює
регулярні  або  чартерних рейси для  перевезення  пасажирів,
пошти, вантажу, та виконує авіаційні роботи за плату або  за
наймом;
      41)    компоненти    та   обладнання    –    будь-який
вимірювальний прилад, устаткування, механізм, деталь, вузол,
агрегат, складова частина або допоміжний пристрій, включаючи
апаратуру   зв’язку,  що  встановлені   або   приєднані   до
повітряного  судна, в тому числі частини планера повітряного
судна,  двигуна  чи повітряного гвинта, що  використовуються
або  призначені  для використання під час  експлуатації  або
управління повітряним судном;
      42)  користувач  аеропорту  –  будь-яка  юридична  або
фізична  особа, що здійснює авіаційні перевезення пасажирів,
пошти, вантажу, або виконує інші види польотів;
      43)  користувачі  повітряного простору  -  фізичні  та
юридичні  особи, яким, в установленому порядку надане  право
на   провадження   діяльності  з  використання   повітряного
простору;
      44)  літальні  апарати  -  пристрій  для  польотів   в
атмосфері чи космічному просторі;
      45)   надзвичайна   подія   -   подія,   пов’язана   з
використанням   повітряного  судна,  яка  не   належить   до
авіаційної   події,   а   також   пов’язана   з    технічним
обслуговуванням,  ремонтом, зберіганням та транспортуванням,
що привело до:
      -   загибелі   або  серйозного  тілесного  ушкодження,
отриманого будь-якою особою під час її перебування на  борту
повітряного  судна внаслідок необережних або  навмисних  дій
самого  потерпілого  чи  інших  осіб,  що  не  пов’язані   з
порушенням функціонування повітряного судна та його систем;
      -   загибелі   або  серйозного  тілесного  ушкодження,
отриманого  будь-якою особою, яка без достатніх підстав  або
документів  самовільно проникла за межі зон  на  повітряному
судні, куди заборонений доступ пасажирам та членам екіпажу;
      -   загибелі   або  серйозного  тілесного  ушкодження,
отриманого  будь-якою  особою,  яка  перебувала   на   борту
повітряного  судна, внаслідок впливу зовнішнього  середовища
після   вимушеної  посадки  повітряного  судна   за   межами
аеродрому;
      -   загибелі   або  серйозного  тілесного  ушкодження,
отриманого  будь-якою  особою, яка  перебувала  поза  межами
повітряного  судна,  унаслідок  безпосереднього  контакту  з
повітряним судном або з його елементами;
      -  руйнування  або серйозного пошкодження  повітряного
судна на землі внаслідок порушення міцності його конструкції
або  погіршення льотно-технічних характеристик у  результаті
впливу   зовнішнього  середовища  або  порушення  технології
обслуговування, правил зберігання та транспортування;
      -  захоплення  або  намагання  захоплення  повітряного
судна,  що перебувало на землі чи в польоті, та інших  актів
незаконного втручання в діяльність цивільної авіації;
      46)  несупроводжуваний багаж – багаж, що  перевозиться
як   вантаж   на  повітряному  судні,  на  якому   перебуває
громадянин,  якому  такий  багаж  належить,  чи  на   іншому
повітряному судні;
      47)  об`єкти авіаційної діяльності – повітряні  судна,
авіаційна   наземна   техніка  та   аеродромне   обладнання,
інженерно-технічні  споруди, рухоме та  нерухоме  майно,  що
використовуються для забезпечення авіаційної діяльності;
      48)   обслуговування  повітряного  руху  –   загальний
термін,   що   означає  у  відповідних  випадках   польотно-
інформаційне    обслуговування,   аварійне   обслуговування,
диспетчерське   обслуговування  повітряного  руху   (районне
диспетчерське  обслуговування, диспетчерське  обслуговування
підходу або аеродромне диспетчерське обслуговування);
      49)   організація  повітряного  руху   -   динамічний,
інтегрований  менеджмент  повітряного  руху  та  повітряного
простору,   включаючи   обслуговування   повітряного   руху,
менеджмент   повітряного  простору  та  менеджмент   потоків
повітряного  руху,  що виконується безпечно,  економічно  та
ефективно,    через   надання   засобів   та   безперервного
обслуговування у взаємодії між усіма сторонами та  включаючи
бортові та наземні функції;
      50)   операційна   ліцензія  –  документ,   який   дає
авіаційному   перевізнику   право   здійснювати    повітряні
перевезення   пасажирів,   пошти   вантажів,   зазначені   в
операційній ліцензії, за винагороду та/або по найму;
      51)   операційний  дозвіл  –  документ,   який   надає
авіаперевізнику право на експлуатацію повітряної  лінії  для
перевезення   пасажирів,  багажу,  вантажу  між  визначеними
аеропортами;
      52)  пасажир  – особа (за винятком членів  екіпажу  та
додаткових  спеціалістів  на борту повітряного  судна),  яку
перевозить повітряне судно згідно з договором перевезення;
      53)  повітряне  перевезення –  перевезення  пасажирів,
багажу,   вантажу  та  пошти,  яке  здійснюється  повітряним
судном;
      54)   повітряне   судно   —   будь-який   апарат,   що
підтримується в атмосфері шляхом його взаємодії з  повітрям,
відмінної  від  взаємодії з повітрям,  відбитим  від  земної
поверхні;
      55)    політ   з   комерційною   метою   –   повітряне
перевезення, яке здійснюється за плату або за наймом;
      56)   посадка  з  комерційною  метою  –  посадка,  яка
здійснюється   з  метою  прийняття  на  борт   або   висадки
пасажирів,  завантаження або розвантаження багажу,  вантажу,
пошти, перевезення яких здійснюється за плату;
      57)  пошкодження повітряного судна на землі  –  подія,
пов’язана з обслуговуванням, зберіганням та транспортуванням
повітряного  судна  на землі, під час якої  повітряне  судно
отримало  пошкодження  без  втрати  міцності  його   силових
елементів   та  погіршення  льотно-технічних  характеристик,
усунення яких можливе в експлуатаційних умовах;
      58)  право  на експлуатацію повітряної лінії  –  право
авіаперевізника, який має операційну ліцензію на перевезення
пасажирів,  багажу,  вантажу  у повітряному  сполученні  між
двома  визначеними  аеропортами. Таке право  оформляється  у
вигляді операційного дозволу;
      59)     приаеродромна     територія     -     обмежена
регламентованими      розмірами      місцевість      навколо
зареєстрованого    в    установленому   порядку    аеродрому
(вертодрому)  або постійного злітно-посадкового  майданчика,
для  якого  встановлені  спеціальні вимоги  до  розташування
різних  об’єктів,  а їх висотне положення  контролюється,  з
урахуванням умови безпеки маневрування, зльоту та заходу  на
посадку повітряних суден;
      60)   провайдер  аеронавігаційного  обслуговування   –
суб’єкт   авіаційної  діяльності,  який  надає   послуги   з
аеронавігаційного   обслуговування   повітряних   суден   та
сертифікований  на відповідність встановленим Законодавством
України вимогам;
      61)   регулярне  повітряне  перевезення  –   повітряне
перевезення,  що  здійснюється  між  одними  і  тими  самими
пунктами   відповідно  до  опублікованого  розкладу   та   в
установлені  проміжки часу або з частотою, що  свідчить  про
регулярність   польотів,  та  під   час   якого   призначені
авіаційним  перевізником для перевезення пасажирів,  багажу,
вантажу  і  пошти  місця  доступні для  загального  платного
використання;
      62)  розробник  – будь-яка юридична чи фізична  особа,
що здійснює розроблення авіаційної техніки;
      63)  розслідування  – процес, що проводиться  з  метою
запобігання  виникненню  та попередженню  авіаційних  подій,
інцидентів   та   включає  збирання  і  проведення   аналізу
інформації, підготовку висновків та рекомендацій  з  безпеки
польотів;
      64)  ручна  поклажа (незареєстрований багаж)  –  багаж
пасажира,  який  під  час  перевезення  перебуває  в  салоні
повітряного  судна  за згодою перевізника  і  під  контролем
пасажира;
      65)  серйозний  інцидент – інцидент,  обставини  якого
свідчать  про те, що була ймовірність виникнення  авіаційної
події;
      66)    смуга    повітряних    підходів    –    ділянка
приаеродромної   (привертодромної)  території   встановлених
розмірів,  прилегла  до кінця злітно-посадкової  смуги,  над
якою  повітряні  судна здійснюють початковий етап  набирання
висоти  під  час  зльоту та кінцевий етап зниження  під  час
заходу  на  посадку  та яка є проекцією  на  поверхню  Землі
обмежувальних поверхонь зльоту та заходу на посадку;
      67)   суб`єкт  авіаційної  діяльності  –  фізичні   та
юридичні  особи  незалежно  від  форми  власності,  відомчої
належності,  які  провадять діяльність  у  галузі  цивільної
авіації та використовують повітряний простір України;
      68)  суб’єкти  аеропортової діяльності  -  експлуатант
аеропорту або інші юридичні особи, що провадять на території
аеропортів аеропортову діяльність;
      69)  тариф – визначення вартості послуги з перевезення
пасажира,  багажу  (вантажу)  за  відповідним  маршрутом   і
відповідним класом обслуговування;
      70)   транспортна  накладна  (або  авіаційна  вантажна
накладна) – документ, оформлений вантажовідправником чи  від
його  імені,  у  тому числі його електронна  копія  (у  разі
застосування),  який   є   свідченням   укладення   договору
перевезення  і прийняття вантажу до перевезення  на  умовах,
визначених у такому договорі;
      71)   цивільне  повітряне  судно  –  повітряне  судно,
включене  до  Державного реєстру цивільних повітряних  суден
України;
      72)   чартерне  повітряне  перевезення   -   повітряне
перевезення,  що  здійснюється на підставі договору  чартеру
(фрахтування),  за яким авіаперевізник надає фрахтівнику  за
плату  визначену кількість місць або все повітряне судно  на
один  або  кілька рейсів для перевезення пасажирів,  багажу,
вантажу або пошти, що визначені фрахтівником.
      Інші   терміни  і  визначення, що  використовуються  в
цьому Кодексі і в нормативно-правових актах, виданих на його
основі,  застосовуються у значенні, наведеному у  стандартах
Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО).
 
     Розділ IІ  ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ АВІАЦІЇ ТА
              ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ
 
 
      Стаття 4. Державне регулювання та управління
діяльністю авіації та використання повітряного простору
України
 
      1.   Державне   регулювання  діяльності   авіації   та
використання   повітряного  простору   України   полягає   у
формуванні державної політики, стратегії розвитку,  завдань,
функцій, умов діяльності авіації та використання повітряного
простору    України   і   забезпеченні   безпеки    авіації,
встановленні   авіаційних  правил,   здійсненні   державного
контролю  за  їх виконанням та встановленні відповідальності
за їх порушення.
      2.  Реалізація державної політики і стратегії розвитку
авіації   та   використання  повітряного  простору   України
забезпечує Кабінет Міністрів України.
      3.    Державне   управління   в   галузі   транспорту,
координацію розвитку та взаємодії цивільної авіації з іншими
видами   транспорту,   реалізацію   транзитного   потенціалу
України,   впровадження   єдиної  економічної,   соціальної,
кадрової   та   тарифної   політики,  управління   об’єктами
авіаційного  транспорту,  створення  сприятливих  умов   для
розвитку   аеропортів,   розбудови  їх   інфраструктури   на
сучасному   міжнародному  рівні,  забезпечення   ефективного
державного управління аеропортами, контролю за їх діяльністю
і   розвитком,  цільового  використання  земель  авіаційного
транспорту  здійснює центральний орган  виконавчої  влади  з
питань транспорту та зв’язку.
      4.    Реалізацію   державної   політики    з    питань
використання  та  застосування  державної  авіації   та   її
регулювання здійснює Міністерство оборони України.
 
      Стаття  5.  Державне регулювання діяльності  цивільної
`b3`v3?
 
      1.  Державне регулювання діяльності цивільної  авіації
здійснює  центральний  орган  виконавчої  влади   з   питань
транспорту та зв’язку.
      2.   Центральний  орган  виконавчої  влади  з   питань
транспорту    та   зв’язку    виконує   функції   Авіаційної
адміністрації України.
      3.    Функції    державного   регулювання   діяльності
комерційної   авіації  та  авіації  загального   призначення
здійснює  урядовий  орган  державного  управління  в  галузі
цивільної авіації (далі - урядовий орган), що діє  у  складі
центрального органу виконавчої влади з питань транспорту  та
зв’язку, за такими напрямами:
      1) забезпечення безпеки авіації;
      2)  забезпечення  розвитку сфери авіаційних  послуг  з
перевезень  та  обслуговування,  авіаційної  діяльності   та
польотів;
      3) організація використання повітряного простору;
      4)    розроблення   нормативно-правових   актів,    що
регулюють діяльність авіації;
      5)  сертифікація  авіаційних підприємств,  що  надають
послуги    з    авіаційних   перевезень,   аеронавігаційного
обслуговування  та  інших  послуг, пов’язаних  з  діяльністю
авіації; авіаційного персоналу; технічних засобів,  а  також
за вимогами Міжнародної організації цивільної авіації правил
та процедур;
      6)   постійний  нагляд  та  інспектування   дотримання
встановлених законодавством України вимог у галузі цивільної
авіації;
      7)   організація  разом  з  уповноваженим  центральним
органом   виконавчої  влади  з  питань  гідрометеорологічної
діяльності  метеорологічного  забезпечення  аеронавігації  в
Україні;
      8)  представлення  України в міжнародних  організаціях
цивільної авіації.
      4.   Керівник   урядового  органу   несе   персональну
відповідальність за забезпечення безпеки цивільної авіації в
Україні.
      Керівник  урядового органу призначається на посаду  та
звільняється  з  посади  Кабінетом  Міністрів   України   за
поданням  керівника центрального органу виконавчої  влади  з
питань транспорту та зв’язку.
      Керівник  урядового  органу є незалежним  в  прийнятті
рішень щодо забезпечення безпеки польотів.
      Керівник   урядового   органу   здійснює   керівництво
діяльністю   урядовим   органом  та  організовує   виконання
покладених на нього завдань.
      Керівник урядового органу здійснює такі повноваження:
      1)   забезпечення  виконання  заходів   щодо   безпеки
авіації;
      2)  заборона,  відміна, зупинення або зміна  виконання
будь-яких видів польотів і провадження авіаційної діяльності
у   разі   виявлення  загрози  безпеці   польотів   або   їх
невідповідності   встановленим   стандартам   і   авіаційним
правилам;
      3)   введення   обмежень  щодо   строку   експлуатації
повітряних суден;
      4)   розподіл   повітряного   простору   в   інтересах
національної економіки та оборони і регулювання використання
повітряного простору;
      5)    регламентування    організації    обслуговування
повітряного руху;
      6)  забезпечення  функціонування об’єднаної  цивільно-
військової  системи  організації  повітряного  руху  та   її
вдосконалення;
      7)   сертифікація  суб’єктів  та  об’єктів  авіаційної
діяльності з виданням відповідних документів;
      8)  реєстрація та введення обліку об’єктів  авіаційної
діяльності, ведення державних реєстрів цивільних  повітряних
суден та аеродромів;
      9)  визначення  порядку метеорологічного  забезпечення
на аеродромах та маршрутах польотів;
      10)  перевірка та інспектування суб’єктів та  об’єктів
авіаційної   діяльності  для  визначення  відповідності   та
здійснення контролю за дотриманням вимог авіаційних  правил,
розпорядчих документів та умов схвалення;
      11)  визначає  згідно з Положенням, яке затверджується
Кабінетом  Міністрів України, компетентні організації,  яким
надаються    повноваження   щодо    проведення    перевірок,
інспектування, експертних оцінок;
      12)  притягнення  до  відповідальності  та  накладення
фінансових  стягнень на суб’єктів авіаційної  діяльності  за
порушення   авіаційних   правил   України   та   розпорядчих
документів відповідно до законодавства;
      13)   видання   ліцензій  на  провадження   авіаційної
діяльності  та відповідних дозволів на виконання польотів  з
наданням комерційних прав і призначень експлуатантам;
      14)   розроблення   проектів  міжнародних   договорів,
підготовка пропозицій щодо їх укладення і денонсації;
      15)  розпорядження коштами Державного спеціалізованого
фонду  фінансування  загальнодержавних витрат  на  авіаційну
діяльність   та  участь  України  у  міжнародних  авіаційних
організаціях    відповідно    до    встановленого    порядку
використання коштів Фонду;
      16)координація  робіт,  пов’язаних  із   забезпеченням
єдності  вимірювань і здійсненням метрологічного контролю  і
нагляду   у  галузі  цивільної  авіації  в  єдиній   системі
метрологічного забезпечення України.
 
      Стаття 6. Державне регулювання використання
повітряного простору України
 
      1.   Державне   регулювання  використання  повітряного
простору  України в межах визначених повноважень  здійснюють
центральний  орган виконавчої влади з питань  транспорту  та
зв’язку та Міністерство оборони України.
      2.  На підставі правил польотів у повітряному просторі
України  встановлюються правила та процедури, які  регулюють
діяльність  авіації  та  використання  повітряного  простору
України  і є обов’язковими для виконання всіма користувачами
повітряного простору та експлуатантами повітряних  суден  на
території  України  та  за  її межами,  якщо  закони  країни
перебування не передбачають іншого.
 
      Стаття  7.  Державне регулювання діяльності  державної
авіації
 
      Уповноваженим центральним органом виконавчої  влади  в
діяльності державної авіації є Міністерство оборони України.
      Міністерство    оборони   України   регулює    питання
державної  авіації в частині реєстрації та допуску державних
повітряних суден та літальних апаратів, аеродромів та злітно-
посадкових  майданчиків,  допуску авіаційного  персоналу  до
виконання  польотів  та  проведення  робіт  із  забезпечення
польотів,    охорони   повітряних   суден,   виконання    та
забезпечення польотів, пошуку та рятування,  випробування та
прийняття  в  експлуатацію  нових  типів  повітряних  суден,
призначених для використання в державній авіації.
 
      Стаття   8.   Розслідування   авіаційних   подій    та
інцидентів
 
      1.  Розслідування  авіаційних подій  та  інцидентів  з
цивільними повітряними суднами, літальними апаратами України
та  іноземними повітряними суднами, які сталися на території
України   та   порушень  порядку  використання   повітряного
простору    України   проводить   Національна   комісія    з
розслідування авіаційних подій та інцидентів.
      2.   Порядок   розслідування   авіаційних   подій   та
інцидентів  з  державними повітряними  суднами  визначається
Кабінетом Міністрів України.
      3.  Розслідування авіаційних подій та  інцидентів  над
відкритим   морем  (у  міжнародному  повітряному   просторі)
проводиться  відповідно  до правил, установлених  Конвенцією
про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 рік).
      4.   Авіаційні   події  та  інциденти   класифікуються
відповідно  до  правил  та порядку розслідування  авіаційних
подій  та  інцидентів, установлених на підставі  міжнародної
класифікації  авіаційних  події  та  інцидентів,  визначеної
Міжнародною організацією цивільної авіації.
 
      Стаття 9. Фінансування витрат на авіаційну діяльність
 
      1.  Фінансування  участі та представництва  України  у
міжнародних  авіаційних організаціях і  заходах,  реалізації
основних  напрямів  державної політики  у  сфері  авіаційної
дільності  та  використання  повітряного  простору   України
проводиться  за  рахунок  Державного спеціалізованого  фонду
фінансування  витрат  на  авіаційну  діяльність  та   участь
України у міжнародних авіаційних організаціях (далі – Фонд),
який є складовою частиною Державного бюджету України.
      2.  Порядок  формування (перелік,  розмір  та  порядок
сплати  державних зборів) та використання  коштів  Фонду  за
рахунок  державних  зборів, внесених  суб’єктами  авіаційної
діяльності, визначається Кабінетом Міністрів України.
      3.  Фонд  формується  за рахунок  внесених  суб’єктами
авіаційної діяльності державних зборів:
      1)   за   сертифікацію,   реєстрацію,   перереєстрацію
об’єктів та суб’єктів авіаційної діяльності та супроводження
їх діяльності;
      2) за видачу дозволів;
      3)  за  кожного пасажира, який відлітає  з  аеропортів
України,  та  за  кожну тонну вантажу, що відправляється  чи
прибуває;
      4) за вчинення офіційних дій, пов’язаних з наглядом  у
сфері цивільної авіації;
      5)  за  сертифікацію суб’єктів, що надають  послуги  з
аеронавігаційного обслуговування;
      6) з інших, не заборонених законодавством надходжень.
      4.  Кошти  Фонду використовуються для утримання  штату
працівників та інфраструктури урядового органу, забезпечення
виконання  його функцій, фінансування витрат  на  участь  та
представництво    України    у    міжнародних     авіаційних
організаціях,   забезпечення   проведення   переговорів   та
підписання міжнародних договорів України в галузі  цивільної
авіації,   розроблення  авіаційних  правил,   стандартів   і
технологій, організації проведення та забезпечення участі  в
семінарах,   конференціях,  нарадах  та  заходах  авіаційної
спільноти, навчання, підвищення та підтвердження/відновлення
кваліфікації  працівників урядового органу  та представників
інших державних органів.
      5.  Забороняється використання коштів Фонду  на  цілі,
не пов`язані з авіаційною діяльністю.
      6.   Кошти   Фонду,  не  використані  протягом   року,
включаються до кошторису наступного року.
      7.  Платежі,  які  підлягають  внесенню  до  Фонду,  є
обов’язковими для всіх суб’єктів авіаційної діяльності.
 
      Стаття    10.    Сертифікація   суб’єктів   авіаційної
діяльності
 
      1.  Сертифікат  на  відповідність  вимогам  авіаційних
правил  України,  що  видається  урядовим  органом,  повинні
отримати  суб’єкти  авіаційної  діяльності,  які  в   галузі
цивільної авіації провадять:
      1)  розроблення  та  виробництво цивільної  авіаційної
техніки для серійного виробництва та продажу;
      2) технічне обслуговування авіаційної техніки;
      3) експлуатацію повітряних суден;
      4) навчання авіаційного персоналу;
      5) аеропортову діяльність;
      6) надання послуг з аеронавігаційного обслуговування;
      7)  інші  види  діяльності у сфері цивільної  авіації,
якщо  це  вимагається  авіаційними  правилами  України   або
міжнародними договорами.
      2.  Сертифікат  видається після  здійснення  процедури
сертифікації,   під  час  якої  перевіряється  довгострокова
здатність   суб’єкта  авіаційної  діяльності  до  безпечного
виконання  дозволеного  виду діяльності  у  сфері  цивільної
авіації.
      3.    Розробники,   виробники   цивільної   авіаційної
техніки,   її   модернізації    та  організації   авіаційно-
технічного  обслуговування,  які  отримали   сертифікат   на
відповідний   вид   діяльності,   мають   право    проводити
випробувальні  польоти  прототипів, нових  та  модифікованих
цивільних   повітряних   суден  без  отримання   сертифіката
експлуатанта, якщо в сертифікаті на основний вид  діяльності
зазначено право на виконання таких польотів.
 
      Стаття 11. Визнання сертифікації суб’єктів та
об’єктів авіаційної діяльності
 
      1.   Урядовий   орган  може  визнати  сертифікат   або
аналогічний  йому  документ, виданий іноземним  органом  або
спеціалізованою  установою, якщо це передбачено  міжнародним
договором та міжнародно-правовими актами або якщо вимоги  до
його   видачі  відповідали  вимогам,  що  застосовуються   в
Україні.
      2.  Порядок  визнання сертифікатів та  аналогічних  їм
документів, виданих іноземними органами або спеціалізованими
установами,  визначається авіаційними  правилами  України  з
урахуванням  відповідних міжнародно-правових  актів  і  норм
законодавства.
 
 
      Стаття 12. Контроль та інспектування
 
      1.  Контроль  та  інспектування за  дотриманням  вимог
нормативно-правових  актів  і  виконанням  рішень  у   сфері
цивільної авіації здійснює урядовий орган.
      Перевірку  дотримання вимог нормативно-правових  актів
і  виконання  рішень  у  сфері цивільної  авіації  провадять
державні  інспектори  та  уповноважені  на  це  представники
урядового органу (далі - представники урядового органу).
      2.  Урядовий  орган проводить планові  та  позапланові
перевірки   з   метою   визначення  відповідності   власника
сертифіката   вимогам,   які   встановлені   правилами    та
процедурами,  що регулюють діяльність цивільної  авіації  та
використання  повітряного простору України.  Необхідність  у
проведенні  позапланової  перевірки  визначається   урядовим
органом.
      Позапланові   перевірки   проводяться   представниками
урядового  органу  на  підставі повідомлення  про  порушення
юридичною або фізичною особою вимог законодавства  та  (або)
встановлених правил та процедур України, факти, які свідчать
про загрозу зниження встановленого рівня безпеки.
      3. Представники урядового органу мають право:
      1)  доступу до всіх приміщень і об’єктів  підприємств,
установ та організацій, які підлягають перевірці;
      2)  перевіряти  будь-яке  повітряне  судно,  аеропорт,
аеродром чи обладнання, діяльність служб та організацій,  що
розміщені    на    території   аеропорту,   аеродрому    або
використовуються   для  провадження   діяльності   у   сфері
цивільної авіації;
      3)  доступу  до  матеріалів,  документів  і  будь-якої
іншої   інформації,  пов’язаної  з  авіаційною  подією   або
інцидентом, а також знімати з матеріалів і документів копії,
крім  копій з інформації, що є конфіденційною або має статус
комерційної таємниці згідно із законодавством України;
      4)  вчиняти  контрольно-вимірювальні  дії,  перевіряти
повітряні  судна  чи  обладнання,  що  використовуються  для
провадження діяльності у сфері цивільної авіації;
      5)  за  наявності відповідних повноважень на  підставі
письмового   рішення  (акта  перевірки)  не   допускати   до
подальшої  експлуатації будь-яке повітряне судно,  технічний
стан  якого  є  незадовільним або виявлено порушення  правил
його  експлуатації, а також у разі використання  повітряного
судна особами без відповідних повноважень;
      6)  за  наявності відповідних повноважень не допускати
до   подальшої   експлуатації  або   зберігання   обладнання
призначеного  для впровадження діяльності у сфері  цивільної
авіації,  що перебуває у незадовільному технічному стані  чи
використовується особами без відповідних повноважень.
      4.    Представники   урядового   органу    зобов’язані
здійснювати  державний  нагляд  і  контроль  за  додержанням
законодавства, інших нормативних актів і встановлених правил
і  процедур,  а  також несуть кримінальну та адміністративну
відповідальність за необ’єктивність та упередженість.
 
      Стаття 13. Захист представників урядового органу
 
      1.  Держава  гарантує  захист представників  урядового
органу від будь-якого впливу з боку осіб, які перевіряються,
в  тому  числі  керівників урядового органу,  інших  органів
виконавчої   влади   з   метою  запобігання   необ’єктивному
висвітленню результатів перевірки.
      2.    Умови   оплати   праці   державних   інспекторів
визначаються Кабінетом Міністрів України.
 
      Стаття 14. Відносини державних авіаційних інспекторів
з правоохоронними органами
 
      1.   Працівники  правоохоронних  органів   зобов’язані
надавати   допомогу  державним  авіаційним   інспекторам   у
виконанні  ними службових обов’язків та припиняти  незаконні
дії  осіб,  які перешкоджають їм у проведенні  перевірки  та
інспектування.
      2.   Порядок   взаємодії   державних   інспекторів   з
відповідними   органами  виконавчої   влади   та   місцевого
самоврядування  під час організації та проведення  перевірок
та    інспектування,    розслідування   авіаційних    подій,
інцидентів,  надзвичайних  подій встановлюється  спеціальною
міжгалузевою інструкцією.
 
      Стаття 15. Обов’язки керівників підприємств, установ
та організацій, на яких проводяться перевірки та
інспектування
 
      1.  Керівники підприємств, установ та організацій,  на
яких  проводяться перевірки та інспектування із забезпечення
безпеки   польотів,   зобов’язані   надати   всю   необхідну
інформацію,   що  стосується  питань  забезпечення   безпеки
польотів, а також забезпечити:
      1)   доступ   державних  інспекторів  до   матеріалів,
документів,  даних  та  обладнання,  що  стосується   питань
перевірки та інспектування з безпеки польотів;
      2)  доступ  до приміщень та об’єктів, що перевіряються
та інспектуються;
      2.  Урядовий орган разом з іншими державними  органами
контролю може проводити перевірку.
      3.   За  результатами  перевірки  державні  інспектори
складають    звіт,   який   підписується    керівником    чи
уповноваженою особою підприємства, установи чи  організації,
на  якій  проводилася  перевірка, або фізичною  особою,  яка
перевірялася. У разі відмови зазначених осіб від  підписання
звіту,   державний  інспектор  робить  у  ньому   відповідну
позначку.
      4.  Порядок проведення перевірок з питань забезпечення
безпеки польотів, а також порядок подання та розгляду  скарг
щодо  виявлених фактів порушень з боку державного інспектора
визначається урядовим органом.
 
            Розділ ІІІ  АВІАЦІЙНІ ПРАВИЛА УКРАЇНИ
 
 
      Стаття 16. Нормативно-правове регулювання
 
      1.  Нормативно-правове регулювання  цивільної  авіації
здійснюється нормативно-правовими актами Кабінету  Міністрів
України та авіаційними правилами України.
      2.   Нормативно-правові  акти  та  авіаційні   правила
України    підлягають    обов’язковому    виконанню    всіма
користувачами   повітряного  простору  України   та   іншими
юридичними  чи  фізичними особами на  території  України,  а
вітчизняними користувачами  повітряного  простору  і  за  її
межами,  якщо  закони  країни  перебування  не  передбачають
іншого.
      3.  Авіаційні правила України розробляються відповідно
до   стандартів   та  рекомендованої  практики   Міжнародної
організації  цивільної авіації (ІСАО), а також законодавства
Європейського Союзу у сфері цивільної авіації.
      4.  Авіаційні правила України встановлюють види, форми
сертифікатів  та інших документів, що видаються  центральним
органом  виконавчої  влади з питань транспорту  та  зв’язку,
строки  їх  дії,  порядок  та умови  отримання,  скасування,
припинення  дії та відмови у їх видачі, вимоги до  суб’єктів
та  об’єктів  авіаційної діяльності, вимоги до  наявності  у
суб’єктів  авіаційної діяльності систем управління  безпекою
польотів  та  систем  управління якості,  правила,  порядок,
обсяг  і  критерії оцінки, порядок проведення  перевірок  та
інспектування і їх види.
      5.   Центральний  орган  виконавчої  влади  з   питань
транспорту  та  зв’язку має право вводити  в  дію  авіаційні
правила   України   в   структурі   відповідних   документів
Європейського Союзу.
 
      Стаття 17. Сфера дії авіаційних правил
 
      У  разі  коли міжнародною угодою в галузі міжнародного
повітряного  права,  учасницею якої є  Україна,  встановлено
інші   авіаційні  правила,  ніж  передбачені  законодавством
України,  застосовуються норми міжнародної угоди.
 
      Розділ ІV  ОСНОВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ  БЕЗПЕКОЮ
                           АВІАЦІЇ
 
 
      Стаття  18 . Забезпечення встановленого рівня  безпеки
польотів
 
      1.  З  метою  забезпечення безпеки  польотів  урядовий
орган  здійснює комплекс заходів, спрямованих на запобігання
виникненню авіаційних подій шляхом:
      1) встановлення критеріїв безпеки польотів;
      2) встановлення необхідного рівня безпеки польотів;
      3)  проведення  аналізу та визначення існуючого  рівня
безпеки польотів;
      4)  проведення планових та позапланових  перевірок  та
інспекцій суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності;
      5)   установлення   строків  і   здійснення   контролю
проведення коригуючих дій суб’єктами авіаційної діяльності;
      6)  заборона, відміна, тимчасове припинення або  зміна
виконання будь-яких видів польотів і авіаційної діяльності у
разі    виявлення   загрози   безпеці   польотів   або    їх
невідповідності   встановленим   стандартам   і   авіаційним
правилам;
      7)  анулювання, тимчасового припинення дії,  обмеження
прав, наданих згідно із сертифікатом або свідоцтвом.
 
      2.   З  метою  забезпечення  виконання  стандартів  та
рекомендованої  практики Міжнародної  організації  цивільної
авіації   (ІСАО)   та  забезпечення  безпеки   польотів   та
суспільства,  захисту  навколишнього  природного  середовища
урядовий   орган  може  вводити  обмеження  на  експлуатацію
повітряних суден.
      3.   Юридичні   та   фізичні  особи,  які   здійснюють
забезпечення   безпеки   польотів,   створюють   умови   для
безпечного   провадження   авіаційної   діяльності,   несуть
відповідальність відповідно до законодавства.
      4.  З  метою забезпечення неупередженості в  прийнятті
рішень  урядовий  орган не може брати  участі  в  утворенні,
реорганізації, ліквідації та управлінні об’єктами  державної
власності, що проводять авіаційну діяльність.
      5.  Експлуатанти  авіаційної  техніки,  організацій  з
технічного обслуговування, аеропортів, аеродромів та органи,
які  здійснюють  обслуговування  або  управління  повітряним
рухом,  безпосередньо  здійснюють заходи  щодо  забезпечення
безпеки   польотів  повітряних  суден  та  несуть   за   неї
відповідальність.
      6.  У разі коли розробник, виробник або організація  з
технічного  обслуговування не виконує  своїх  обов’язків  із
супроводження   експлуатації  виробів  авіаційної   техніки,
компонентів   та   обладнання,   підтримання   їх    льотної
придатності,  урядовий орган вживає необхідних  заходів  для
забезпечення  безперервної  експлуатації  повітряних   суден
шляхом:
      1)  заборони експлуатації екземплярів або типу виробів
авіаційної техніки, компонентів та обладнання;
      2)  прийняття  відповідальності на себе  за  виконання
зазначених функцій;
      3)    призначення   відповідальної   організації    за
виконання таких функцій.
 
      7.  Урядовий  орган  проводить  погодження  кандидатур
керівного складу суб’єктів авіаційної діяльності, які несуть
відповідальність   за   діяльність   організації,    безпеку
польотів,  систему  управління якістю згідно  з  авіаційними
правилами України.
      Урядовий  орган  проводить  погодження  призначень  та
звільнень  керівників  аеропортів і провайдерів  авіаційного
обслуговування, які перебувають у державній  та  комунальній
власності.
 
      Погодження  кандидатур керівників суб’єктів авіаційної
діяльності,  які  не  мають авіаційної  освіти,  проводиться
після проходження ними підготовки відповідності до статті 50
цього Кодексу.
 
 
      Стаття 19. Система добровільних сповіщень про події,
пов’язані з безпекою в авіації
 
      1.   З   метою  забезпечення  функціонування   системи
нагляду  за  безпекою польотів цивільної авіації створюються
та підтримуються системи добровільних сповіщень про події  з
безпеки авіації.
      2.  Система добровільних сповіщень повинна забезпечити
можливість  кожному громадянинові, залученому до  діяльності
авіації, інформувати відповідний повноважний орган про події
у сфері безпеки польотів негативного характеру, які були ним
зафіксовані чи до яких він був причетний. Зазначена  система
створюється   за  принципами  та  процедурами,   визначеними
урядовим органом.
      3.  Громадянин, який сповіщає про події,  пов’язані  з
безпекою  в   авіації або події, що можуть створити  загрозу
безпеці  життя пасажирів, персоналу підприємств, установ  та
організацій,  чи інші види загрози, в разі їх  підтвердження
не може підлягати будь-яким видам переслідувань.
 
      Стаття 20. Система обов’язкових сповіщень про події,
пов’язані  з безпекою у сфері цивільної авіації
 
      1.   Система   обов’язкових   сповіщень   про   події,
пов’язані  з безпекою у сфері цивільної авіації,  призначена
для реалізації принципів управління безпекою.
      2.  Перелік  подій  та  інформації,  що  пов’язані   з
безпекою   у   сфері   цивільної  авіації,   та   підлягають
обов’язковим  сповіщенням суб’єктами авіаційної  діяльності,
проведенню  аналізу та (або) розслідування, а також  порядок
підготовки  доповідей  та  їх розгляду,  вжиття  відповідних
заходів, визначає урядовий орган.
 
     Розділ V  ВИКОРИСТАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ
 
 
      Стаття   21.   Організація  використання   повітряного
простору
 
      1.   Організація  використання  повітряного   простору
передбачає   забезпечення   безпечного,   економічного    та
регулярного повітряного руху, а також провадження  будь-якої
іншої  діяльності,   пов’язаної з використанням  повітряного
простору   України,  та  визначається   Кабінетом  Міністрів
України.
      2.   Організація  використання  повітряного   простору
України передбачає:
      1)  визначення  структури та класифікації  повітряного
простору;
      2)    планування    та   координування    використання
повітряного простору відповідно до державних пріоритетів;
      3)   забезпечення  дозвільного  порядку   використання
повітряного  простору  та/або забезпечення  інформацією,  що
стосується використання повітряного простору;
      4)  організацію  (менеджмент)  повітряного  руху,  яка
включає:
      - обслуговування повітряного руху;
      -  менеджмент повітряного простору;
      -  організацію потоків повітряного руху;
      5)  забезпечення  контролю за дотриманням  порядку  та
правил   використання  повітряного  простору  у   визначених
районах;
      6) обслуговування аеронавігаційною інформацією;
      7) метеорологічне забезпечення аеронавігації;
      8) пошук і рятування.
 
      Стаття    22.    Державні   пріоритети    використання
повітряного простору України
 
      1.  Повітряний простір України є єдиним  та  доступним
усім  користувачам  повітряного простору з  рівними  правами
щодо його використання.
      2.   У   разі   виникнення  потреби   у   використанні
повітряного  простору  України одночасно  двома  або  більше
користувачами   право   на   його   використання   надається
відповідно до державних пріоритетів у такій послідовності:
      1)  відбиття  повітряного нападу на території  України
або запобігання та припинення порушень державного кордону  і
суверенних   прав   України   в  її   виключній   (морській)
економічній зоні;
      2)  припинення протиправних дій повітряного судна, яке
може  використовуватися для вчинення терористичних  актів  у
повітряному просторі України в мирний час;
      3)  польоти повітряних суден для проведення усіх видів
рятувальних  робіт,  спрямованих  на  збереження  життя   та
здоров’я людей;
      4)  надання  допомоги  у разі виникнення  надзвичайних
ситуацій природного або техногенного характеру;
      5)  запобігання  та  припинення  порушень  порядку  та
правил використання повітряного простору;
      6)  польоти повітряних суден, що виконуються  з  метою
перевезень   Президента  України,  Голови   Верховної   Ради
України,  Прем’єр-міністра України, президентів,  керівників
урядів іноземних держав;
      7)  польоти повітряних суден, які виконують спеціальні
завдання в інтересах державної безпеки;
      8)  польоти за Договором з відкритого неба та інші, що
виконуються відповідно до міжнародних договорів;
      9)    виконання   регулярних   повітряних   перевезень
пасажирів, вантажів та пошти;
      10)  провадження спеціальної діяльності, пов’язаної  з
активним впливом на атмосферні процеси;
      11)   виконання  нерегулярних  повітряних   перевезень
пасажирів, вантажів та пошти;
      12)   виконання  випробувальних  польотів   повітряних
суден;
      13)  виконання  польотів  державних  повітряних  суден
згідно з планами навчально-бойової підготовки;
      14)  виконання  польотів, проведення авіаційних  робіт
цивільними повітряними суднами;
      15)   навчальні   та  тренувальні  польоти   цивільної
авіації;
      16) навчальні стрільби та пуски ракет;
      17) проведення вибухових робіт;
      18) запуск метеорологічних радіозондів;
 
      Стаття 23. Класифікація повітряного простору України
 
      1.    Повітряний   простір,   у   якому   здійснюється
обслуговування  повітряного руху, підлягає класифікації,  що
встановлюється   урядовим   органом   виходячи   з    потреб
користувачів  повітряного  простору,  забезпечення   безпеки
польотів,   економічної  ефективності  та   публікується   у
документах аеронавігаційної інформації.
      2.  Повітряний простір України, доступний для польотів
загального  повітряного руху, які виконуються за  цивільними
правилами   і   процедурами  відповідно  до  стандартів   та
рекомендованої  практики Міжнародної  організації  цивільної
авіації і поділяються на:
      1)  контрольований  повітряний простір  обслуговування
повітряного   руху,  в  межах  якого  можуть  надаватися   в
установленому  порядку  всі види обслуговування  повітряного
руху (диспетчерське, польотно-інформаційне, аварійне);
      2)  повітряний  простір  поза  межами  контрольованого
повітряного простору обслуговування повітряного руху,  якому
в установленому порядку забезпечується польотно-інформаційне
та аварійне обслуговування.
 
      Стаття   24.   Використання  міжнародного  повітряного
простору
 
      Використання   повітряного  простору   над   відкритим
морем,  відповідальність за обслуговування повітряного  руху
в   якому  міжнародними  договорами  покладена  на  Україну,
здійснюється відповідно до міжнародних договорів України.
 
      Стаття 25. Об’єднана цивільно-військова система
організації повітряного руху
 
      1.  Об’єднана  цивільно-військова система  організації
повітряного  руху забезпечує виконання завдань з організації
використання повітряного простору, безпечного і  регулярного
повітряного  руху  в  повітряному  просторі  України  та   в
повітряному просторі над відкритим морем,   відповідальність
за  обслуговування  повітряного руху  в  якому  міжнародними
договорами покладена на Україну.
      2.   Структура,  завдання  та  порядок  функціонування
об’єднаної     цивільно-військової    системи    організації
повітряного руху визначається Кабінетом Міністрів України.
 
      Стаття 26. Дозвільний порядок використання
повітряного простору України
 
      1.    Використання   повітряного   простору    України
здійснюється   на   підставі  дозволів,   виданих   органами
об’єднаної     цивільно-військової    системи    організації
повітряного   руху  відповідно  до  порядку,   встановленого
Положенням  про  використання повітряного простору  України,
крім  випадків,  передбачених пунктами  1—5  частини  другої
статті 22 цього Кодексу.
      2.   При   виконанні  польотів  повітряних  суден   та
літальних  апаратів поза межами контрольованого  повітряного
простору обслуговування повітряного руху заявка на виконання
польотів  та використання повітряного простору не надається,
за  винятком  випадків, що вказані в Положенні  про  порядок
використання повітряного простору України.
 
      Стаття 27. Заборона та обмеження використання
повітряного простору України
 
      Використання повітряного простору України або  окремих
його  районів  може  бути  частково  або  повністю  обмежено
урядовим  органом та органами об’єднаної цивільно-військової
системи  організації повітряного руху України відповідно  до
порядку,    встановленого   Положенням   про    використання
повітряного простору України.
 
      Стаття 28. Контроль за дотриманням порядку та правил
використання повітряного простору України
 
      Контроль    за    дотриманням   порядку   використання
повітряного простору України здійснюється:
      відповідними  органами об’єднаної  цивільно-військової
системи    організації   повітряного   руху   –   під    час
обслуговування   повітряного  руху,  управління   повітряним
рухом,  планування  та координації використання  повітряного
простору;
      підрозділами  (органами) організації повітряного  руху
державних   органів,   органів   місцевого   самоврядування,
суб’єктів  авіаційної діяльності, що не  входять  до  складу
об’єднаної     цивільно-військової    системи    організації
повітряного  простору  – під час обслуговування  повітряного
руху в зонах їх відповідальності;
      підрозділами  Збройних Сил України,  інших  військових
формувань  та  правоохоронних органів – під  час  управління
польотами державних повітряних суден, здійснення контролю за
польотами  повітряних  суден, що перебувають  в  повітряному
просторі України та перетинають державний кордон.
      Порядок  взаємодії  між органами об’єднаної  цивільно-
військової  системи  організації повітряного  руху  України,
органами  управління Повітряних Сил Збройних Сил України  та
іншими  органами обслуговування/управління повітряним  рухом
визначається   Положенням   про   використання   повітряного
простору України.
 
      Стаття 29. Перетинання повітряними суднами державного
кордону
 
      1.   Повітряні  судна  перетинають  державний   кордон
згідно  з порядком, установленим Положенням про використання
повітряного   простору   України,  у  спеціально   виділених
повітряних  коридорах,  відомості  про  які  публікуються  в
документах аеронавігаційної інформації.
      2.   Перелік   повітряних  коридорів  для  перетинання
державного  кордону   затверджується  урядовим  органом   за
погодженням  з  Генеральним штабом Збройних Сил  України  та
Адміністрацією Державної прикордонної служби.
      3.  Перетинання  державного кордону  поза  повітряними
коридорами    забороняється,   крім   випадків,   визначених
Положенням про використання повітряного простору.
 
      Стаття 30. Обслуговування повітряного руху та
управління повітряним рухом
 
      1.   Обслуговування   повітряного   руху   в   районах
польотної інформації, диспетчерських районах та зонах  і  на
маршрутах  обслуговування повітряного руху (за винятком  зон
та аеродромів, де обслуговування повітряного руху здійснюють
відповідні  підрозділи державних органів, органів  місцевого
самоврядування,  суб’єктів  авіаційної  діяльності,  що   не
входять  до  складу  об’єднаної цивільно-військової  системи
організації   повітряного   руху)   здійснюється    органами
об’єднаної     цивільно-військової    системи    організації
повітряного руху.
      2.   Управління   повітряним  рухом  поза   маршрутами
обслуговування  повітряного  руху  в  повітряному   просторі
України  та в повітряному просторі над відкритим  морем,  де
згідно   з   міжнародними  договорами  відповідальність   за
обслуговування  повітряного руху покладена  на  Україну  (за
винятком  зон та аеродромів, де управління повітряним  рухом
здійснюють  органи управління повітряним рухом Збройних  Сил
України   та   інших  військових  формувань),   здійснюється
органами  об’єднаної цивільно-військової системи організації
повітряного руху.
      3.    Управління   повітряним   рухом   у    тимчасово
зарезервованому  повітряному просторі здійснюється  органами
управління повітряним рухом Збройних Сил  України  та  інших
військових формувань.
      4.   Обслуговування  повітряного  руху  на   цивільних
аеродромах, що належать державним органам, органам місцевого
самоврядування, суб’єктам авіаційної діяльності здійснюється
експлуатантами  таких  аеродромів  у  порядку,   визначеному
урядовим органом.
      5.   Обслуговування  повітряного  руху  та  управління
повітряним   рухом   на  аеродромі  спільного   використання
здійснюється  експлуатантом  цього  аеродрому   у   порядку,
визначеному   урядовим  органом  та  Міністерством   оборони
України.
      6.   З   метою  забезпечення  координації  організації
повітряного руху відповідні підрозділи об’єднаної  цивільно-
військової  системи організації повітряного  руху  укладають
письмові   угоди   з   відповідним  органом   обслуговування
повітряного  руху  суміжної держави у  порядку,  визначеному
урядовим органом.
 
      Стаття 31. Аеронавігаційне обслуговування
 
      1.    Аеронавігаційне   обслуговування    здійснюється
провайдерами аеронавігаційного обслуговування на всіх етапах
польоту   повітряних  суден,  у  тому  числі  обслуговування
повітряного    руху,    радіотехнічне   та    метеорологічне
забезпечення,    аварійне   обслуговування,   обслуговування
аеронавігаційною  інформацією відповідно  до  стандартів  та
рекомендованої практики ІСАО, нормативних актів Європейської
організації з безпеки аеронавігації (далі – Євроконтроль) та
авіаційних правил України.
      2.   Перелік   послуг,   що   надаються   провайдерами
аеронавігаційного   обслуговування,  визначається   урядовим
органом.
 
      Стаття 32. Плата за послуги з аеронавігаційного
обслуговування польотів повітряних суден
 
      1.  Аеронавігаційне обслуговування польотів повітряних
суден  на маршруті, організація повітряного руху на  підході
та    в    районі    аеродрому   здійснюється   провайдерами
аеронавігаційного обслуговування на платній основі.
      2.    Одинична    ставка   плати    за    послуги    з
аеронавігаційного обслуговування польотів  повітряних  суден
(плата  за послуги з обслуговування на маршруті і  плата  за
обслуговування  на підході та в районі аеродрому)  є  єдиною
для  усіх  користувачів повітряного простору та визначається
відповідно   до   законодавства   України,   стандартів   та
рекомендованої практики ІСАО і документів Євроконтролю.
      3.    Плата    за    послуги    з    аеронавігаційного
обслуговування  на  маршруті справляється Євроконтролем  від
імені  України  відповідно  до  Багатосторонньої  угоди  про
сплату   маршрутних   зборів.  Порядок  розрахунку   розміру
зазначеної плати, порядок її внесення та звільнення від  неї
визначаються    відповідно   до    законодавства    України,
Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів  від  12
лютого 1981 року та вимог Євроконтролю.
      4.    Плата    за    послуги    з    аеронавігаційного
обслуговування  на  маршруті  використовується   провайдером
аеронавігаційного обслуговування для покриття його витрат на
надання  таких  послуг у порядку, визначеному законодавством
України, відповідно до стандартів та рекомендованої практики
ІКАО,  документів Євроконтролю, а також для сплати членських
внесків України до бюджету Євроконтролю. За рахунок плати за
послуги   з  аеронавігаційного  обслуговування  на  маршруті
компенсуються  витрати Євроконтролю на експлуатацію  системи
справляння цієї плати.
      5.    Плата    за    послуги    з    аеронавігаційного
обслуговування на підході та в районі аеродрому визначається
за єдиною для всіх користувачів повітряного простору України
ставкою   та   справляється  провайдером   аеронавігаційного
обслуговування або Євроконтролем у порядку, що  визначається
урядовим   органом  відповідно  до  законодавства   України,
стандартів   і  рекомендованої  практики  ІКАО,   документів
Євроконтролю      та      використовується       провайдером
аеронавігаційного обслуговування для покриття його витрат на
забезпечення такого обслуговування.
      6.   У   разі   несплати  боржником  неоскарженого   в
установлений строк рахунку до нього може бути вжито  заходів
для  відшкодування  боргу, включаючи затримання  повітряного
судна   та   припинення  обслуговування   повітряних   суден
боржника.
      7.  Кабінетом  Міністрів України визначається  перелік
категорій  польотів  повітряних суден, що  звільняються  від
плати   за   аеронавігаційне  обслуговування.  Відшкодування
провайдерам  аеронавігаційного  обслуговування   витрат   на
аеронавігаційне   обслуговування  цих   категорій   польотів
здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
 
      Стаття 33. Обслуговування аеронавігаційною
інформацією
 
      1.    Обслуговування   аеронавігаційною   інформацією,
необхідною для безпечного та регулярного повітряного руху  і
аеронавігації на території України, а також у  районах  поза
межами   території,   де  Україна  згідно   з   міжнародними
договорами   забезпечує  обслуговування  повітряного   руху,
здійснюється службою аеронавігаційної інформації.
      2.  Аеронавігаційна інформація/дані  є  доступною  для
всіх  користувачів повітряного простору України та надається
на договірній основі.
 
      Стаття 34. Авіаційний електрозв’язок
 
      1.   Між   екіпажем  (пілотом)  повітряного  судна   і
органами   обслуговування  повітряного  руху  встановлюється
радіозв’язок  відповідно до авіаційних правил України  та  з
використанням  радіоданих, що містяться  в  аеронавігаційній
інформації.
      2.  Для  здійснення радіозв’язку виділяються необхідні
радіочастоти,  які  закріплюються за користувачами  урядовим
органом.
      3.    Порядок   ведення   радіообміну   між   органами
обслуговування  повітряного  руху  та  екіпажами  повітряних
суден   при   виконанні  польотів  у  повітряному   просторі
визначається авіаційними правилами.
 
      Стаття 35. Порушення порядку використання повітряного
простору
 
      1.   Порушенням   порядку   використання   повітряного
простору   вважаються   дії   або  бездіяльність   будь-яких
юридичних  чи фізичних осіб, що призвели до порушення  вимог
законодавчих  та  нормативно-правових актів,  які  регулюють
порядок використання повітряного простору.
      2.  Перелік  порушень порядку використання повітряного
простору    визначається   Положенням    про    використання
повітряного простору.
 
                 Розділ VІ  ПОВІТРЯНІ СУДНА
 
 
      Стаття 36. Класифікація повітряних суден
 
      1.   Повітряні   судна  поділяються  на   цивільні   і
державні.
      2.  Цивільне повітряне судно, що використовується  для
надання  послуг  з  перевезення пасажирів, багажу,  вантажу,
пошти,  виконання авіаційних робіт та навчання за плату  або
за   наймом,  належить  до  цивільної  авіації  комерційного
призначення.
      3.  Цивільне  повітряне судно, що використовується  на
безоплатній   основі,   належить   до   авіації   загального
призначення.
      4.  Прототипом цивільного повітряного судна вважається
повітряне  судно  нової  конструкції,  яке  призначене   для
використання  як  цивільне  повітряне  судно  і   на   якому
проводяться   випробування  з  метою  сертифікації   типової
конструкції.
      5.    Модифікованим   цивільним   повітряним    судном
вважається   цивільне  повітряне  судно,  на  якому   вперше
встановлені нові компоненти або обладнання, що впливають  на
характеристики   повітряного  судна   або   призначені   для
розширення   його  експлуатаційних  обмежень  і   на   якому
проводяться  випробування  з метою  схвалення  рішення  щодо
встановлення   таких   компонентів   або   обладнання.    До
модифікованого  цивільного повітряного судна також  належить
цивільне  повітряне судно, на якому проводяться випробування
з  метою  розширення переліку експлуатаційних  обмежень  без
встановлення нових компонентів або обладнання.
      6.   Новим   цивільним  повітряним  судном  вважається
серійно  виготовлене  цивільне  повітряне  судно,  на  якому
проводяться  приймальні випробування з  метою  підтвердження
його   характеристик   характеристикам   схваленої   типової
конструкції.
 
      Стаття 37. Реєстрація повітряних суден
 
      1.  Цивільне  повітряне  судно  підлягає  обов’язковій
реєстрації і може бути зареєстрованим лише в одному реєстрі.
      2.  Внесення  повітряного судна до Державного  реєстру
цивільних  повітряних  суден  України  свідчить   про   його
національну  належність  до  України.  Урядовий  орган  несе
відповідальність за здійснення контролю льотної  придатності
та контролю за експлуатацією такого повітряного судна.
      3.   Цивільному   повітряному  судну,   внесеному   до
Державного  реєстру  цивільних  повітряних  суден   України,
надаються  національне позначення і реєстраційний  номер  та
видається  реєстраційне  посвідчення  згідно  з  авіаційними
правилами України.
      4.  За  погодженням  з  урядовим органом  допускається
нанесення  на  повітряне судно додаткових знаків  (символів,
написів, емблем).
      5.  З моменту внесення цивільного повітряного судна до
Державного  реєстру цивільних повітряних суден  України  всі
записи,  зроблені  раніше стосовно цього  судна  у  реєстрах
повітряних суден інших держав, Україною не визнаються.
      6.  Якщо  повітряне  судно не виключене  з  Державного
реєстру  цивільних повітряних суден України,  факт  внесення
його  до реєстру повітряних суден іншої держави Україною  не
визнається.
      7.  Цивільні повітряні судна підлягають перереєстрації
у  Державному реєстрі цивільних повітряних суден  України  у
випадках, передбачених авіаційними правилами України.
      8.  Не  підлягають  реєстрації  у  Державному  реєстрі
цивільних повітряних суден України:
      1)   повітряні   судна,  зліт  яких  здійснюється   за
допомогою  ніг пілота (дельтаплани, параплани, мотопараплани
тощо);
      2)   метеорологічні  радіозонти  та  кулі-пілоти,  які
використовуються виключно для метеорологічних потреб;
      3)   безпілотні  некеровані  аеростати  без  корисного
вантажу;
      4)  безпілотні  повітряні  судна,  максимальна  злітна
вага  яких не перевищує 20 кілограмів і які використовуються
для розваг та спортивної діяльності.
      9.  Реєстрація прототипу цивільного повітряного  судна
в  Державному  реєстрі цивільних повітряних  суден  України,
його   допуск   до  випробувальних  польотів  та   виконання
випробувальних  польотів здійснюється згідно  з  авіаційними
правилами України.
      10.  Нові  та  модифіковані повітряні  судна,  які  не
внесені  до  Державного реєстру цивільних  повітряних  суден
України  і  на  яких  проводяться  приймальні  випробування,
підлягають   обліку  з  наданням  тимчасових  позначень   та
виданням тимчасового облікового посвідчення. Порядок обліку,
умови  нанесення  тимчасових позначень та форма  тимчасового
облікового   посвідчення   для   посвідчення    нового    та
модифікованого  повітряного судна  визначаються  авіаційними
правилами України.
 
      Стаття 38. Виключення повітряного судна з Державного
реєстру цивільних повітряних суден
 
      1.  Повітряне судно виключається з Державного  реєстру
повітряних суден у разі:
      1) зняття повітряного судна з експлуатації;
      2)    подання   власником   повітряного   судна    або
уповноваженої  ним  особи заявки на  виключення  повітряного
судна із Державного реєстру повітряних суден України;
      3)  відсутності  сертифіката льотної  придатності  або
дозволу на виконання польотів протягом 12 місяців.
      2.  У  разі  виключення повітряного судна з Державного
реєстру  повітряних  суден України реєстраційне  посвідчення
втрачає чинність.
 
      Стаття 39. Льотна придатність повітряних суден
      1.  Підтвердженням льотної придатності  встановлюється
шляхом  сертифікації типової конструкції  виробу  авіаційної
техніки, що є первинним визначенням льотної придатності.
      2. Льотною придатністю екземпляра повітряного судна  є
відповідність  його конструкції, компонентів та  обладнання,
що  на  ньому встановлені, схваленій типовій конструкції  та
даним   про   виконання   заходів  з   підтримання   льотної
придатності.
 
      Стаття 40. Схвалення типової конструкції виробів
авіаційної  техніки, їх компонентів та обладнання
 
      1.  Виріб  авіаційної техніки повинен мати  сертифікат
типу.  Сертифікат типу і сертифікація змін до нього, в  тому
числі додаткові сертифікати типу, видаються розробникові  за
його  заявкою, якщо заявник підтвердив, що виріб  відповідає
сертифікаційному    базису    для    типової    конструкції,
встановленому для забезпечення відповідності вимогам льотної
придатності та вимогам щодо захисту навколишнього природного
середовища,  що визначені авіаційними правилами  України,  і
відсутні  особливі риси або характеристики, що роблять  його
небезпечним під час експлуатації. Сертифікат типу  видається
на виріб, у тому числі на всі компоненти і обладнання, що на
ньому встановлені.
      2.  Основні компоненти і обладнання, що призначені для
встановлення   на  виробах,  повинні  мати   свідоцтво   про
схвалення  або  схвальний лист. Компоненти і обладнання,  що
підлягають схваленню окремо від типової конструкції  виробу,
визначаються  авіаційними правилами України.  Всі  положення
авіаційних  правил  України, які застосовуються  до  видання
сертифікатів типу, також застосовуються до видання  свідоцтв
про  схвалення  або  схвального  листа  для  компонентів   і
обладнання, якщо не передбачено інше.
      3.   Для   повітряних  суден  одного  типу,  якщо   їх
кількість   це  виправдовує,  може  бути  виданий  обмежений
сертифікат  типу.  У такому разі встановлюється  відповідний
сертифікаційний базис, який є гарантією, що, не зважаючи  на
відхилення  від  визначених  авіаційними  правилами  України
вимог  щодо  льотної  придатності для відповідної  категорії
повітряних   суден,  забезпечується  адекватна   безпека   з
урахуванням   мети   використання.  До   видання   обмежених
сертифікатів     типу    застосовуються    положення,     що
застосовуються до видання сертифікатів типу.
 
      Стаття 41. Льотна придатність екземпляра цивільного
повітряного судна
 
      1.  Кожне  цивільне повітряне судно, що експлуатується
в  Україні,  повинне отримати в урядовому органі  Сертифікат
льотної    придатності   відповідного   зразка,    який    є
підтвердженням    відповідності    його    конструкції    та
експлуатаційної  документації схваленій типовій  конструкції
та стану придатності до польотів.
      2.  У  разі невідповідності повітряного судна  вимогам
льотної   придатності  урядовий  орган  замість  сертифіката
льотної придатності може видати дозвіл на виконання польоту,
якщо доведено, що повітряне судно здатне виконувати безпечно
основний  політ  за умови дотримання встановлених  обмежень,
зокрема для забезпечення захисту третіх осіб.
      Власник    повітряного   судна   авіації    загального
призначення,  що  імпортується  в  Україну,  маса  якого  не
перевищує   5700  кілограмів  і  типова  конструкція   якого
сертифікована повноважним органом країни розробника, отримує
дозвіл  на  виконання  польотів  на  повітряному  судні  без
схвалення його типової конструкції урядовим органом.
      Перелік  умов,  за  яких може бути  видано  дозвіл  на
виконання  польотів,  установлюється  авіаційними  правилами
України.   На   таких  повітряних  суднах  не   дозволяється
здійснювати комерційні перевезення вантажу та пасажирів.
      3.  У  разі  виконання польоту в повітряному  просторі
інших  держав  повітряного судна, на який видано  дозвіл  на
його  виконання,  заявник  повинен  перед  початком  польоту
отримати   дозвіл  відповідних  уповноважених  органів   цих
держав.
      4.    Цивільне   повітряне   судно,   призначене   для
експлуатації  в  Україні,  повинне  бути  сертифіковане   на
відповідність  діючим  в  Україні  вимогам  щодо   шуму   на
місцевості та емісії шкідливих речовин авіаційних двигунів у
порядку, передбаченому авіаційними правилами України.
      5.  З  метою  встановлення  відповідності  повітряного
судна  нормативам  у сфері захисту навколишнього  природного
середовища урядовий орган видає сертифікат повітряного судна
щодо шуму на місцевості.
 
      Стаття   42.   Радіотелефонний   позивний   цивільного
повітряного судна
 
      1.   Цивільному   повітряному  судну,   що   обладнане
засобами  радіозв’язку,  надається  радіопозивний  сигнал  в
порядку, встановленому авіаційними правилами України.
 
             Розділ VII ПОЛЬОТИ ПОВІТРЯНИХ СУДЕН
 
 
      Стаття 43. Організація польотів
 
      1.  Порядок  організації польотів цивільних повітряних
суден   встановлюється  урядовим  органом   в   межах   його
повноважень.
 
      Стаття 44. Допуск повітряного судна до польоту
 
      1.  Забороняється  виконувати  польоти  на  цивільному
повітряному судні:
      1)  без  сертифіката льотної придатності,  дозволу  на
виконання  польотів або з порушенням умов і  без  врахування
обмежень,    що    встановлені   такими    документами    та
експлуатаційно-технічною документацією;
      2)    без   бортової   документації,   перелік    якої
визначається авіаційними правилами України;
      3)  якщо  особи,  що  здійснюють керування  повітряним
судном або виконують функції, пов’язані з безпекою на борту,
не   мають   документів,  визначених  авіаційними  правилами
України.
      2.  Експлуатант зобов’язаний виконувати  польоти  лише
на  повітряному  судні,  яке перебуває  у  справному  стані,
підготовлене  до  польотів згідно з вимогами експлуатаційно-
технічної документації.
 
      Стаття 45. Зв’язок у процесі виконання польоту
 
      1.  Екіпаж  повітряного  судна,  обладнаного  засобами
радіозв’язку,      повинен      здійснювати      безперервне
прослуховування  відповідних  каналів  радіозв’язку   органу
обслуговування повітряного руху.
      2.  Заборонено виконання польоту повітряного  судна  в
контрольованому  повітряному  просторі,  без  двостороннього
радіозв’язку з органом обслуговування повітряного руху.
 
      Стаття 46. Польоти повітряних суден
 
      1.  Авіаційними  правилами  України  встановлюються  з
урахуванням  вимог міжнародних договорів класифікація  видів
польотів,  детально  визначені умови  та  правила  виконання
польотів в межах України, польотів з/до України національних
та  іноземних  цивільних повітряних  суден  та  поза  межами
України для національних цивільних повітряних суден.
      2.  Міжнародні польоти у повітряному просторі  України
виконуються на підставі відповідних міжнародних договорів та
авіаційних   правил   України,   основні   положення    яких
публікуються в збірнику аеронавігаційної інформації.
      3.   Регулярні  міжнародні  польоти,  під   час   яких
повітряні  судна  перетинають державні  кордони  більше  ніж
однієї   країни,   здійснюються  на   підставі   міжнародних
договорів   і   домовленостей  між   авіаційними   властями,
уповноваженими на укладення таких договорів і  домовленостей
в установленому законодавством порядку.
      4.  Нерегулярні міжнародні польоти виконуються  згідно
з авіаційними правилами України.
      5.  Міжнародні польоти іноземних безпілотних цивільних
повітряних   суден  виконуються  на  підставі   спеціального
дозволу  урядового органу, який надається за  погодженням  з
Міністерством   оборони  України  в  порядку,  встановленому
авіаційними правилами України.
      6.   На   території   України  випробувальні   польоти
повітряних  суден  цивільної  авіації  виконуються  лише   з
аеродромів    або    злітно-посадкових   майданчиків,    які
сертифіковані   або  допущені  до  експлуатації   згідно   з
авіаційними правилами України.
      7.   Для  виконання  польоту  необхідно  отримати  від
урядового  органу  дозвіл  на виліт  цивільного  повітряного
судна  з  аеродрому  України, приліт  повітряного  судна  на
аеродром України, або на проліт над територією України, крім
випадків, установлених авіаційними правилами України.
      8.   Порядок   подання  запитів  на  отримання   таких
дозволів,   умови  та  порядок  їх  надання   встановлюються
авіаційними правилами України.
 
               Розділ VIIІ АВІАЦІЙНИЙ ПЕРСОНАЛ
 
 
      Стаття 47. Авіаційний персонал
 
      1.  Особа,  яка  належить  до  авіаційного  персоналу,
повинна  відповідати кваліфікаційним вимогам за  професійною
ознакою,  станом  здоров’я та мати належним чином  оформлене
свідоцтво згідно з авіаційними правилами України.
      2.  Свідоцтва видаються окремо за кожною спеціальністю
осіб  авіаційного  персоналу. У свідоцтво  можуть  вноситися
відомості  про  додаткові  види  спеціальностей,  що   дають
власнику  свідоцтва право на провадження встановленого  виду
діяльності.
      3.  Особа  авіаційного персоналу зобов’язана  під  час
провадження професійної діяльності мати свідоцтво, провадити
таку  діяльність  тільки згідно з умовами та  з  урахуванням
обмежень, передбачених свідоцтвом.
      4.   Наявність   свідоцтва   вимагається   для   таких
спеціальностей осіб авіаційного персоналу:
      1) пілот повітряного судна;
      2) диспетчер повітряного руху;
      3)   технік  з  технічного  обслуговування  повітряних
суден;
      4)  інженер  з  технічного  обслуговування  повітряних
суден.
      5.  Щодо  осіб  авіаційного  персоналу,  спеціальності
яких  відсутні  у переліку, зазначеному в частині  четвертій
цієї  статті,  що виконують певні функції у  складі  екіпажу
повітряного  судна  або  інші  обов’язки  у  сфері  авіації,
урядовий  орган  може  встановити вимогу  щодо  необхідності
наявності    свідоцтв,   якщо   це   передбачено   питаннями
забезпечення безпеки польотів та повітряного руху.
      6.  При порушенні вимог нормативно-правових актів,  що
регламентують   льотну   роботу,  використання   повітряного
простору,    організацію   повітряного   руху,    технічного
обслуговування   авіаційної   техніки,   що    безпосередньо
впливають  на безпеку польотів, особа авіаційного  персоналу
може  бути  обмежена  в правах, наданих  їй  свідоцтвом,  за
рішенням керівника урядового органу з обмеженням строку  дії
цього  свідоцтва чи без, шляхом внесення відповідного запису
в   додаткову  частину  свідоцтва.  При  цьому  зазначаються
характер   порушення  з  посиланням  на  відповідний   пункт
нормативно-правового акта, вид обмеження.
      7.  У  разі проведення Комісією розслідування керівник
урядового органу може зупинити на період його проведення дію
свідоцтва або відкликати свідоцтво.
 
      Стаття   48.  Заборони  та  обмеження  щодо   власника
свідоцтва
 
      1.    Власнику   свідоцтва   забороняється   провадити
професійну   діяльність,   що  передбачена   свідоцтвом   та
відповідними кваліфікаційними відмітками, у разі перебування
під   впливом  будь-якої  психотропної  речовини,  що   може
призвести  до  нездатності  виконувати  професійні   функції
безпечним та належним чином.
      2.  Власник свідоцтва не повинен провадити діяльність,
що  пов’язана  з  ризиком потрапляння під  дію  психотропних
речовин.  У  разі  встановлення факту вживання  психотропних
речовин, пов`язаного з ризиком, власник свідоцтва усувається
від виконання своїх обов`язків.
      3.  Власник  свідоцтва  пілота, якому  виповнилося  65
років,  позбавляється  права  на  виконання  функції  пілота
повітряного  судна,  яке  використовується  для  комерційних
авіаперевезень.
      4.  Власник  свідоцтва  диспетчера  повітряного  руху,
якому  виповнилося 60 років, не має права виконувати функції
з диспетчерського обслуговування повітряного руху.
 
      Стаття 49. Сертифікація і допуск авіаційного
персоналу до авіаційної діяльності
 
      1.    Кандидат   на   одержання   свідоцтва    повинен
продемонструвати відповідність своїх знань та умінь  вимогам
щодо   видачі  відповідного  свідоцтва.  Порядок  проведення
оцінки  знань  та  вмінь визначається авіаційними  правилами
України.
      2.     Кандидат    на    одержання    свідоцтва    або
кваліфікаційної  відмітки повинен пройти  у  сертифікованому
навчальному  закладі  відповідну  професійну  підготовку  за
затвердженою  програмою,  мати  практичний  досвід  та  бути
придатним за станом здоров’я.
      3.   Порядок   проходження  сертифікації   і   допуску
авіаційного  персоналу до провадження авіаційної  діяльності
встановлюється авіаційними правилами України.
 
      Стаття 50. Підготовка, перепідготовка і підвищення
кваліфікації авіаційного персоналу та персоналу, який
провадить  авіаційну діяльність
 
      1.    Підготовка,    перепідготовка    і    підвищення
кваліфікації  авіаційного персоналу з  видачею  відповідного
свідоцтва  здійснюються  в авіаційних  навчальних  закладах,
центрах  перепідготовки і підвищення кваліфікації авіаційних
спеціалістів та в інших закладах, у тому числі іноземних, за
наявності у них відповідного сертифіката.
      2.   Строки  здійснення  перепідготовки  і  підвищення
кваліфікації     авіаційного    персоналу     встановлюються
авіаційними правилами України.
      3.   Перелік   персоналу,  який  провадить   авіаційну
діяльність,  вимоги до його підготовки та  перепідготовки  і
строки  здійснення  перепідготовки  встановлюються  урядовим
органом.
 
      Стаття 51. Медичний сертифікат
 
      Медичний  сертифікат  видається авіаційному  персоналу
на  підставі  заяви  та після медичного обстеження  з  метою
підтвердження   фізичної  та  психічної  придатності   і   є
необхідною  умовою  для  прийняття рішення  про  видачу  або
поновлення дії свідоцтва особи авіаційного персоналу  згідно
з авіаційними правилами України.
      Медична  сертифікація не застосовується до авіаційного
персоналу  – авіаційного техніка з технічного обслуговування
повітряних   суден  та  авіаційного  інженера  з  технічного
обслуговування  повітряних суден, які не є  членами  екіпажу
повітряного судна, державного інспектора.
 
      Стаття 52. Медичне обстеження авіаційного персоналу
 
      1.  В  ході  медичного обстеження  особи,  яка  подала
заяву  на отримання медичного сертифіката, перевіряється  її
фізична та психічна придатність.
      2.   Особа   авіаційного  персоналу   не   має   права
виконувати  польоти  та  професійні обов’язки,  пов’язані  з
обслуговуванням  виконання польотів, у разі  погіршення  або
втрати   встановленої  медичними  правилами   фізичної   або
психічної придатності.
      3.   Особа  авіаційного  персоналу,  якій  відомо  про
погіршення або втрату нею фізичної або психічної придатності
для  виконання  своїх  професійних  обов’язків,  зобов’язана
повідомити про це своє керівництво, звернутися до  медичного
закладу,   пройти  медичне  обстеження  та  лікування   (для
приватного пілота авіації загального призначення  —  медичне
обстеження  та  лікування).  У разі  невиконання  зазначених
вимог  особа  авіаційного  персоналу  несе  відповідальність
згідно із законодавством.
      4.  Фізична  та психічна придатність особи авіаційного
персоналу визначається на підставі:
      1)  письмової  заяви такої особи про те,  що  стан  її
здоров’я дає їй змогу безпечно виконувати свої обов’язки;
      2) довідки про медичне обстеження;
      3)   свідоцтва   авіаційного   спеціаліста   (у   разі
продовження дії медичного сертифіката).
      5.  При  прийнятті  на  роботу  та  протягом  трудової
діяльності  відповідно  попередній та  періодичний  медичний
огляд    осіб    авіаційного   персоналу,   що    здійснюють
обслуговування  повітряних суден  та  технічну  експлуатацію
наземних   засобів  зв’язку,  навігації  та   спостереження,
проводиться  згідно з нормативними документами  центрального
органу   виконавчої   влади  в  галузі   охорони   здоров’я.
Відповідно  до  розробленого  плану  диспансерного   нагляду
працівники   авіаційного   підприємства   направляються   на
плановий  медичний  огляд до медичних закладів  центрального
органу  виконавчої влади в галузі охорони здоров’я за місцем
проживання. За результатами проведеного обстеження надається
довідка   про   стан  здоров’я,  затверджена  відповідальним
фахівцем медичного закладу.
 
      Стаття 53. Медична сертифікація та нагляд у
міжсертифікаційний період
 
      1.  Медичне  обстеження  проводять  авіаційні  медичні
екзаменатори   (далі   –  авіамедичні   екзаменатори),   які
виконують свої функції на базі авіаційних медичних  центрів.
За результатами обстеження авіамедичні  екзаменатори надають
висновки    про    наявність   або   відсутність    медичних
протипоказань  до  виконання обов’язків особами  авіаційного
персоналу.
      2.  Авіаційні  медичні  центри  та  авіаційні  медичні
екзаменатори  призначаються урядовим органом з  наданням  їм
повноважень на проведення відповідної медичної сертифікації.
      3.  В  міжсертифікаційний період медичне  забезпечення
авіаційної  діяльності  експлуатанта  повітряних  суден   та
провайдера  аеронавігаційного  обслуговування  та   медичний
нагляд  за  його  авіаційним персоналом  проводить  та  несе
відповідальність  лікар експлуатанта  повітряних  суден  або
провайдера   аеронавігаційного  обслуговування,   який   має
відповідну  підготовку з авіаційної  медицини,  або  в  разі
відсутності  штатного лікаря – лікар із авіаційної  медицини
на договірній основі.
      4.    Відповідальність    за   своєчасне    проведення
попередніх   та  періодичних  медичних  оглядів   інженерно-
технічного персоналу несе керівник авіапідприємства.
      5.  Лікар  з  авіаційної медицини –  це  спеціаліст  з
вищою медичною освітою, який пройшов підготовку з авіаційної
медицини  за  програмою, затвердженою  урядовим  органом,  у
закладах    освіти,   які   мають   відповідну   акредитацію
центрального  органу  виконавчої влади  у  галузі  освіти  і
науки.
 
      Стаття 54. Оскарження медичного висновку
 
      1.  Особа  авіаційного  персоналу,  яка  не  згодна  з
висновком,   наданим  медичним  екзаменатором,   має   право
оскаржити  його  в урядовому органі протягом  п’яти  днів  з
моменту   його   отримання  або  до  суду  в   установленому
законодавством порядку.
      2.   Для   професійного  медичного   розгляду   скарги
урядовий  орган  утворює  авіаційну  медичну  раду  (далі  –
медична  рада), до складу якої входять лікарі  з  авіаційної
медицини. Про свої висновки медична рада інформує заявника.
      3.  До  складу  медичної ради не мають  права  входити
фахові   лікарі,   які  брали  участь   в   обстеженні,   за
результатами якого було надано висновок, що оскаржується.
 
      Стаття 55. Вимоги до авіамедичних екзаменаторів
 
      1.  Авіамедичним екзаменатором може стати лікар,  який
відповідає таким вимогам:
      1) має вищу медичну освіту;
      2)  має  звання лікаря-спеціаліста з терапії, сімейної
медицини,    загальної   практики,   авіаційної    медицини,
організації охорони здоров’я та першу чи вищу кваліфікаційну
категорію;
      3)   пройшов  курс  базової  підготовки  з  авіаційної
медицини;
      4)  має ліцензію центрального органу виконавчої  влади
в  галузі  охорони  здоров’я на медичну практику,  працює  в
медичному центрі, якому надано ліцензію на медичну  практику
центрального  органу  виконавчої  влади  в  галузі   охорони
здоров’я  та  повноваження урядового  органу  на  проведення
медичної сертифікації.
      2.  Повноваження  на проведення медичної  сертифікації
авіамедичним екзаменаторам надається на три роки.
      3. Авіамедичний екзаменатор зобов’язаний:
      1)   проводити   згідно  з  повноваженнями,   наданими
урядовим  органом,  медичні обстеження та надавати  висновки
про  наявність  або відсутність протипоказань  до  виконання
обов’язків особами авіаційного персоналу;
      2)   повідомити  про  результати  медичних   обстежень
урядового органу на його вимогу.
      4.  Авіамедичний  екзаменатор має  право  працювати  з
даними  про  осіб,  які подали заяву на отримання  медичного
сертифіката, або осіб авіаційного персоналу виключно з метою
проведення медичних обстежень.
      5.  Урядовий  орган обмежує або припиняє  повноваження
авіамедичного екзаменатора у разі:
      1)    негативної    оцінки   результатів    діяльності
авіамедичного екзаменатора за попередній рік;
      2)  позбавлення  або  зупинення його  права  провадити
професійну діяльність;
      3)  перевищення  повноважень  щодо  надання  медичного
висновку;
      4) закінчення строку дії посвідчення екзаменатора;
      5) досягнення 70 років.
 
      Стаття 56. Центри авіаційної медицини
 
      1.   Для   проведення   медичної  сертифікації   центр
авіаційної медицини повинен відповідати таким вимогам:
      1)  наявність  ліцензії, виданої  центральним  органом
виконавчої  влади  в  галузі охорони  здоров’я,  на  медичну
практику;
      2)   наявність   у   розкладі  його  штатного   складу
авіаційних  лікарів,  вимоги до яких  визначені  авіаційними
правилами;
      3)   надання  послуги  у  сфері  клінічної  авіаційної
медицини.
      2.  Основним  завданням центру авіаційної  медицини  є
проведення  медичного  обстеження  і  надання  висновку  про
наявність   або   відсутність  медичних  протипоказань   для
отримання медичного сертифіката.
      3.   Центр   авіаційної  медицини  проводить   медичні
обстеження  осіб,  які подали заяву на проходження  медичної
сертифікації,  або осіб авіаційного персоналу для  вирішення
спірних питань та розпочатих перевірок.
      4.  Урядовий  орган  має  право заборонити  проведення
медичної сертифікації у разі:
      1)  відсутності  або зупинення дії  ліцензії,  виданої
центральним  органом  виконавчої  влади  в  галузі   охорони
здоров’я, на медичну практику;
      2)  негативної оцінки результатів діяльності центру за
попередній   рік,   що  підтверджується   урядовим   органом
повторно,  але  не  раніше  ніж через  шість  місяців  після
проведення першої оцінки;
      3)  відсутності  у штатному розкладі медичного  центру
встановленої  авіаційними  правилами  кількості   авіаційних
лікарів;
      4)  отримання  від медичного центру відповідної  заяви
про неможливість або незгоду виконувати медичну сертифікацію
авіаційного персоналу.
 
      Стаття  57.  Державне регулювання авіаційної  медичної
діяльності
 
      1.   Урядовий  орган  здійснює  регулювання  у   сфері
авіаційної медичної діяльності за такими функціями:
      1)  надає  повноваження авіамедичним екзаменаторам  на
проведення медичної сертифікації;
      2)   утворює  апеляційний  орган  з  правом  перегляду
висновків, які надані лікарями-експертами;
      3)  погоджує програми навчальних центрів, на базі яких
проводяться  курси професійної підготовки для  кандидатів  у
авіамедичні   екзаменатори,  що  завершуються   обов’язковим
складенням іспиту.
      2. Урядовий орган авіаційними правилами України:
      1)  установлює  кваліфікаційні вимоги до  авіамедичних
екзаменаторів;
      2) визначає умови і порядок:
      а)  проведення  авіамедичного  обстеження  авіаційного
персоналу;
      б)  видачі та зберігання медичних звітів про наявність
або   відсутність  медичних  протипоказань   для   отримання
медичного сертифіката;
      в)   здійснення  контролю  за  проведенням   медичного
обстеження  авіаційними  лікарями та  результатами  медичної
сертифікації;
      г)  здійснення контролю за документальним  оформленням
та зберіганням результатів авіамедичного обстеження;
      4)   установлює   періодичність  здійснення   медичної
сертифікації;
      5)  визначає порядок проведення медичного  нагляду  за
авіаційним персоналом в міжсертифікаційний період.
 
             Розділ ІХ  ЕКІПАЖ ПОВІТРЯНОГО СУДНА
 
 
      Стаття 58. Екіпаж повітряного судна
 
      1.   Екіпаж  повітряного  судна  складається  з   осіб
льотного  складу  до  якого  належать  особи,  які  постійно
виконують під час польоту такі функції:
      1) керування повітряним судном;
      2)   обслуговування  двигунів,  обладнання  та  різних
пристроїв,   необхідних  для  польоту   повітряного   судна,
обладнання,  установленого  на  повітряному  судні,  зокрема
фотографічних   та   метеорологічних  пристроїв,   приладів,
призначених  для виконання авіаційних робіт та  випробувань,
обладнання,   призначеного  для  забезпечення   стрибків   з
парашутом;
      3)   обслуговування   на   борту   повітряного   судна
пасажирів.
      2.  Льотний склад цивільної авіації належить до однієї
з трьох категорій:
      1) випробування та приймання;
      2) повітряні перевезення;
      3) авіаційні роботи.
      3.   Склад  екіпажу  визначається  залежно  від   типу
повітряного  судна,  характеристик та тривалості  польоту  і
характеру  операцій, для яких це повітряне судно призначене.
Поіменний  список  членів екіпажу складається  перед  кожним
польотом відповідно до авіаційних правил України.
      4.  Мінімальна чисельність складу екіпажу  повітряного
судна  встановлюється  керівництвом з  льотної  експлуатації
конкретного типу повітряного судна.
 
      Стаття    59.   Обов’язки,   права   членів    екіпажу
повітряного судна
 
      1.   Член  екіпажу  несе  повну  відповідальність   за
неналежне виконання своїх службових обов’язків, що визначені
посадовою  інструкцією, Керівництвом з льотної  експлуатації
повітряного  судна та Керівництвом з виконання  польотів,  а
також  за  несумлінне  виконання  обов’язків,  пов’язаних  з
безпекою повітряного судна і його пасажирів.
      2. Члени екіпажу зобов’язані:
      1)  доповідати  командиру про  будь-який  випадок  або
помилку,  відмову,  збій чи дефект, які можуть  вплинути  на
безпечну  експлуатацію  повітряного  судна,  включаючи  його
аварійні системи;
      2)  використовувати операторські схеми,  доповіді  про
випадки  загрози  згідно  з  програмами  техніки  безпеки  і
заходів   щодо   безпеки  польотів  і   подавати   командиру
відповідний рапорт.
      3.   Членові  екіпажу  забороняється  виконувати  свої
обов’язки на повітряному судні, якщо він:
      1)  перебуває  у стані фізіологічного впливу  обставин
або   дії   будь-якого  препарату,  що  впливають  на   його
працездатність  і  загрожують  безпеці  польоту  повітряного
судна;
      2)  не впевнений в можливості безпечно виконувати свої
службові   обов’язки,   відчуваючи   надмірну   втому    або
перебуваючи в іншому стані.
      4.  Членові  екіпажу  забороняється  вживати  алкоголь
менш  ніж  за 8 годин до початку та під час виконання  своїх
службових   обов’язків  у  польоті  або  оголошення   режиму
готовності.  За  наявності  рівня  алкоголю  в   крові,   що
перевищує  0,2  проміле,  член екіпажу  відстороняється  від
виконання своїх обов’язків.
      5.  Член  екіпажу має право відмовитися від  виконання
польоту,  якщо, на його думку, є аргументовані сумніви  щодо
належного  виконання ним обов’язків через стан  здоров’я  та
інші обставини.
      6.  Членам  екіпажу  повітряного  судна  забороняється
проносити  з  собою  на борт повітряного  судна  вогнепальну
зброю,  газову зброю та вибухонебезпечні речовини,  а  також
засоби,  прилади  та хімічні речовини, які  можуть  створити
загрозу безпеці польоту або пасажирів.
      7.  Членам екіпажу та пасажирам державного повітряного
судна  дозволяється мати табельну вогнепальну та іншу зброю,
залежно від покладених на них обов’язків.
 
      Стаття 60. Командир повітряного судна
 
      1.  Командиром повітряного судна із складу членів його
екіпажу  є  пілот, призначений експлуатантом  для  виконання
керівних функцій на повітряному судні.
      2.   Командир  повітряного  судна  авіації  загального
призначення    призначається   власником    або    орендарем
повітряного судна.
      3.  Якщо  до складу екіпажу повітряного судна  входить
лише   одна   особа,   вона  виконує   обов’язки   командира
повітряного судна.
 
      Стаття  61. Відповідальність та повноваження командира
повітряного судна
 
      1.   Командир   повітряного  судна  несе   персональну
відповідальність:
      1)  за  безпеку  всіх  членів  екіпажу,  пасажирів   і
вантажу  на  борту повітряного судна з моменту  підняття  на
борт  і  до моменту, коли він покидає повітряне судно  після
польоту;
      2)   за  експлуатацію  і  безпеку  повітряного  судна,
починаючи з моменту запуску двигуна і готовності повітряного
судна  вирулити  на  злітну смугу для зльоту  і  до  моменту
посадки  повітряного судна і заглушення двигуна  (двигунів),
що використовувались як основні силові установки.
      2.  Командир  повітряного  судна  є  довіреною  особою
експлуатанта повітряного судна з правом укладення  від  його
імені  договорів  і угод в інтересах виконання  завдання  на
політ,  забезпечення безпеки польоту, збереження повітряного
судна, життя і здоров’я пасажирів та членів екіпажу.
      3. Командир повітряного судна забезпечує і гарантує:
      1)   проведення   у   повному  обсязі   передпольотної
підготовки;
      2)   наявність  та  відповідність  польотної  бортової
документації   повітряного  судна  керівництву   з   льотної
експлуатації  повітряного судна та керівництву  з  виконання
польотів;
      3)  інформованість всіх пасажирів про місцезнаходження
аварійних  виходів, розташування і використання відповідного
аварійного і рятувального обладнання.
      4.  Командир  повітряного  судна  у  разі  потенційної
загрози   безпеці  повітряного  судна,  його   екіпажу   або
пасажирів зобов’язаний:
      1)   здійснювати   особистий  контроль   за   безпекою
пасажирів та екіпажу;
      2)  висадити  будь-яку  особу  або  вилучити  будь-яку
частину вантажу;
      3)    відмовитись   від   транспортування    небажаних
пасажирів,  якщо  вони перебувають під  небезпечним  впливом
алкоголю або медичних препаратів, а також депортованих осіб,
якщо їх переміщення є небезпечним для повітряного судна  або
його пасажирів.
      5.  Командир  повітряного  судна  має  право  приймати
остаточне рішення про:
      1)  приймання  чи  неприймання  повітряного  судна   з
експлуатаційними  недоліками,  дозволеними   експлуатаційною
документацією;
      2)  зліт,  політ  і посадку повітряного  судна,  зміну
плану і режиму польоту;
      3)  зливання  в  польоті  пального,  скидання  багажу,
вантажу  і  пошти, припинення польоту і посадку  повітряного
судна  на  запасному  аеродромі або  вимушену  посадку  поза
аеродромом   для   рятування  життя  людей   та   збереження
повітряного судна у разі виникнення загрози безпеці польоту;
      4)  зміну маршруту польоту, переліт державного кордону
та/або   посадку   повітряного  судна   на   аеродромі,   не
передбаченому завданням на політ, у разі виникнення  загрози
для життя і здоров’я пасажирів та членів екіпажу, пов’язаної
з актом незаконного втручання в діяльність авіації.
      6. Командир повітряного судна має право:
      1)  віддавати  команди, які він вважає  необхідними  і
такими,  що гарантують безпеку повітряного судна,  пасажирів
та  майна, що перевозиться на повітряному судні, обов’язкові
для  будь-якої  особи,  яка перебуває на  борту  повітряного
судна, та вимагати їх виконання;
      2)  вживати заходів, у тому числі примусових, до осіб,
які  своїми  діями створюють загрозу безпеці  польоту  і  не
виконують його розпоряджень;
      3)   усувати  від  виконання  завдання  на  політ   та
замінювати   членів   екіпажу  повітряного   судна,   рівень
підготовки  яких  не відповідає завданню  на  політ,  а  дії
загрожують безпеці польоту;
      4)  у  разі  потреби зобов’язати інших членів  екіпажу
тимчасово  виконувати на борту повітряного судна  обов’язки,
які не відповідають їх прямим службовим обов’язкам.
      7.  Експлуатант повітряного судна повинен  вжити  всіх
можливих  заходів із реалізації гарантії виконання  особами,
які  перебувають на повітряному судні, всіх законних наказів
командира  повітряного  судна з метою  забезпечення  безпеки
літака, осіб та майна, що перебуває на ньому.
      8.  Командир повітряного судна або пілот,  якому  було
передано  управління польотом, в екстремальній ситуації  для
врятування життя людей або в аварійній ситуації, що  вимагає
невідкладного  прийняття рішення, має право  відступити  від
правил  і  вимог  нормативних документів,  що  регламентують
безпеку  польоту,  з  негайним  повідомленням  про  прийняте
рішення  органу  управління повітряним  рухом,  з  яким  він
здійснює зв’язок.
      9.   Командир   повітряного  судна  несе   персональну
відповідальність і зобов’язаний відстежувати постійну роботу
та  достовірність,  якщо виникнуть підстави  у  необхідності
записаної інформації, устаткування та пристроїв:
      1)  запису  даних польоту, зберігання усіх його  даних
під час польоту та після його завершення;
      2)  запису звукового сполучення (голосів, шумів, тону)
у кабіні під час польоту.
      10.  Командир  повітряного судна, який отримав  сигнал
лиха  від  іншого  повітряного судна  або  морського  судна,
помітив  повітряне  чи морське судно, що зазнало  аварії  чи
якому  загрожує  небезпека,  або  помітив  іншу  катастрофу,
стихійне  лихо  або  людину в морі,  для  життя  якої  існує
загроза,  зобов’язаний  надати  допомогу  постраждалим   або
особам, для життя яких існує загроза, в обсязі, що дає  йому
змогу  надати таку допомогу без загрози безпеці  повітряного
судна, пасажирів, членів екіпажу або інших осіб, за яких він
несе відповідальність.
 
      Стаття  62.  Робочий  час членів  екіпажів  повітряних
суден
 
      Робочий   час  членів  екіпажів  цивільних  повітряних
суден визначається авіаційними правилами України.
 
      Стаття  63. Додаткові спеціалісти на борту повітряного
судна
 
      1.  Для  виконання  певних функцій, крім  екіпажу,  за
рішенням  експлуатанта  на  борту повітряного  судна  можуть
перебувати такі категорії спеціалістів:
      1) супроводжуючі;
      2) наземний інженерно-технічний склад;
      3) менеджери;
      4)   інші   спеціалісти,  які  забезпечують  виконання
завдань згідно з призначенням польоту.
      2.   Умови  перебування  на  борту  повітряного  судна
спеціалістів  визначаються експлуатантом  і  погоджуються  з
урядовим органом.
      3.   Перевезення  додаткових  спеціалістів  на   борту
повітряного судна оформлюється записом в польотному завданні
екіпажу.
 
               Розділ Х  АЕРОДРОМИ І АЕРОПОРТИ
 
 
      Стаття 64. Аеродроми
 
      1.   Аеродром   включає   такі  елементи   (аеродромні
об’єкти):   поверхні  (штучні,  ґрунтові  або  водні),   які
призначені  для  посадки, зльоту, руху,  стоянки  повітряних
суден,  руху  наземного транспорту на  території  аеродрому,
ґрунтові    елементи   аеродрому,   об’єкти   обслуговування
повітряного   руху,  зв’язку,  навігації  та  спостереження,
візуальні  засоби забезпечення польотів, об’єкти  та  засоби
аварійно-рятувального   та   протипожежного    забезпечення,
забезпечення     авіаційної    безпеки,     метеорологічного
забезпечення,  електрозабезпечення  аеродрому,  споруди   та
мережі   інженерних  комунікацій,  які  забезпечують  роботу
аеродромних об’єктів.
      2.   Рішення   про   спільне  використання   аеродрому
приймають заінтересований орган виконавчої влади,  до  сфери
управління якого належить аеродром, та урядовий орган.
      3.  Заборонено виконання польотів цивільних повітряних
суден  на  аеродроми,  що  не  сертифіковані  відповідно  до
авіаційних правил України.
      4.    Класифікація,   сертифікація   та   експлуатація
аеродромів  здійснюється  відповідно  до  авіаційних  правил
України.
      5.  На  аеродромах  можуть  функціонувати  вертольотні
майданчики. Вимоги до вертольотних майданчиків і вертодромів
встановлюються авіаційними правилами України.
 
      Стаття 65. Злітно-посадкові майданчики
 
      1.    Злітно-посадкові   майданчики   поділяються   на
постійні та тимчасові.
      2.   Допуск  до  експлуатації,  експлуатація   злітно-
посадкових майданчиків здійснюється відповідно до авіаційних
правил України.
 
      Стаття 66. Аеропорти
 
      1.  Аеропорт  як  суб’єкт  правовідносин  є  суб’єктом
аеропортової   діяльності,  який  забезпечує  прийняття   та
відправку повітряних суден, обслуговування повітряних суден,
пасажирів,  екіпажів, багажу, вантажу та  пошти  і  має  для
цього аеродром, споруди, обладнання, техніку та персонал.
      2.  В  аеропортах, відкритих для міжнародних польотів,
повинні   здійснюватись  митний,  прикордонний,   санітарно-
карантинний   контроль  безпеки  та  інші   види   контролю,
передбачені законодавством України.
      3.  Дозвіл  аеропорту  на  обслуговування  міжнародних
польотів надається згідно з авіаційними правилами України.
      4.  В  аеропортах,  до  складу яких  входить  аеродром
спільного  використання, управління та  утримання  аеродрому
здійснюється     відповідним    органом     влади,     якому
підпорядкований аеродром.
      5.  Вимоги до аеропортів щодо технічного забезпечення,
наземного   обслуговування,  видів  аеропортової  діяльності
визначаються авіаційними правилами України.
      6.   В   аеропорту  повинна  бути  система  зворотного
зв’язку пасажирів з адміністрацією аеропорту для своєчасного
реагування на скарги пасажирів.
      7.   Аеропорт   повинен  мати  поштовий,  телеграфний,
телефонний   та   інші  види  зв’язку,  а  також   регулярне
транспортне сполучення з найближчими населеними пунктами.
      8.  Порядок відкриття пунктів пропуску через державний
кордон визначається Кабінетом Міністрів України.
 
      Стаття 67. Землі аеропортів (аеродромів)
 
      1.  Землі  аеропортів  (аеродромів)  закріплюються  за
експлуатантами аеропортів (аеродромів) державними актами  та
за  своїм цільовим призначенням є землями транспорту.  Зміна
цільового призначення земель аеропорту провадиться Кабінетом
Міністрів  України  за  згодою  місцевих  органів  державної
виконавчої влади.
      2.  Землі  аеропортів (аеродромів), що  перебувають  у
державній    та   комунальній   власності,   не   підлягають
відчуженню,  продажу,  приватизації,  обміну,   передачі   в
заставу.
      3.  Землі аеропорту можуть передаватись в оренду іншим
суб’єктам  господарської діяльності згідно із законодавством
для  будівництва, експлуатації, авіаційної або  неавіаційної
діяльності,  яка спрямована на задоволення потреб  пасажирів
та   користувачів  аеропортів,  тільки  за  згодою  власника
аеропорту  (аеродрому) виключно через  відкриті  аукціони  в
установленому законодавством порядку.
      4.  Права,  обов’язки та взаємовідносини  користувачів
земельних  ділянок, розташованих в межах території аеропорту
(аеродрому), визначаються укладеними угодами з експлуатантом
аеропорту (аеродрому).
      5.  Використання  земельних ділянок в межах  території
аеропорту   (аеродрому)  не  за  цільовим   призначенням   є
підставою для розірвання договору між користувачем земельної
ділянки  та експлуатантом аеропорту, вилучення та повернення
земельних ділянок експлуатанту аеропорту (аеродрому).
      6.   Органи   місцевої  виконавчої   влади   на   базі
затверджених  у  встановленому порядку планів перспективного
розвитку  аеропортів  на довгостроковий  період  зобов’язані
резервувати  землі,  які необхідні для  розвитку  аеропортів
(аеродромів).
 
      Стаття 68. Майно аеропортів (аеродромів)
 
      У  разі  зміни  форми  власності  аеропорту  або  його
об’єкта повинне зберігатись його цільове призначення.
      Аеродроми  та  аеродромні об’єкти аеропортів  (злітно-
посадкові  смуги, руліжні доріжки, перони,  засоби  посадки,
комплекси    радіотехнічного   забезпечення    польотів    і
авіаційного  електрозв’язку, інші елементи  аеродромів),  що
перебувають   у  державній  та  комунальній  власності,   не
підлягають   відчуженню,  продажу,   приватизації,   обміну,
передачі в заставу.
      Пасажирські   та   вантажні   термінальні   комплекси,
кетерінг,  об’єкти авіапаливозабезпечення,  інші  споруди  і
обладнання, інженерні, технологічні, службові та  культурно-
побутові   будівлі,   об’єкти  соціальної   сфери,   об’єкти
інфраструктури   тощо,   які   призначені   для    наземного
обслуговування   повітряних  суден,   пасажирів,   екіпажів,
багажу,   пошти,   вантажу,   об’єкти   неавіаційних   видів
діяльності  можуть передаватись в концесію, оренду  тощо  із
збереженням їх цільового призначення виключно через відкриті
аукціони в установленому законодавством порядку.
      Рішення    про    ліквідацію   цивільного    аеродрому
приймається   Кабінетом  Міністрів   України   за   поданням
урядового органу.
 
      Стаття 69. Державна реєстрація аеродромів
      1.  Цивільні аеродроми підлягають державній реєстрації
з  включенням даних про них до реєстру цивільних  аеродромів
України  з  видачею його власникам або уповноваженим  особам
свідоцтва встановленого зразка.
      2.    Порядок    реєстрації   цивільних    аеродромів,
виключення  їх з Державного реєстру визначається авіаційними
правилами України.
      3.   Урядовий   орган   може  відмовити   заявнику   у
виключенні з реєстру цивільного аеродрому в разі, коли такий
аеродром  є  важливим  для  виконання  польотів  у   певному
регіоні.
      4.    Злітно-посадкові   майданчики   не    підлягають
реєстрації у Державному реєстрі аеродромів цивільної авіації
України.
 
      Стаття  70.  Приаеродромна територія.  Будівництво  на
приаеродромній території
 
      1.  Будівлі  і  природні об’єкти, які  розташовані  на
приаеродромній території, не повинні становити  загрози  для
польотів повітряних суден.
      2.  Порядок встановлення приаеродромних територій,  їх
розміри  і режим використання, контроль і облік об’єктів  та
перешкод  визначаються  авіаційними  правилами  України  для
аеродромів цивільної авіації та нормативно-правовими  актами
Міністерства   оборони  України  для  аеродромів   державної
авіації.
      3.    На   приаеродромній   території   встановлюється
особливий   порядок   одержання   дозволу   на   будівництво
(реконструкцію)  та  на  провадження  діяльності,  яка  може
впливати  на  безпеку польотів та створювати  перешкоди  для
роботи наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження.
До  такої  діяльності належать: вибухові роботи; діяльність,
що      сприяє      скупченню      птахів;      встановлення
радіовипромінювальних   пристроїв;   роботи,   пов’язані   з
використанням лазерних пристроїв, що можуть випромінювати  у
повітряний простір; роботи, пов’язані із запуском  ракет  та
куль-зондів; діяльність, яка пов’язана з польотами літальних
апаратів,  з  викидами димів та газів, що можуть погіршувати
видимість   у   районі  аеродрому;  будівництво   повітряних
високовольтних ліній електропостачання.
      4.  Надання  дозволу  на будівництво  (реконструкцію),
визначення  умов забудови, використання землі  і  споруд  та
діяльність,  яка  визначена  пунктом  3  цієї   статті,   на
приаеродромній  території  здійснюється  органами  місцевого
самоврядування згідно із законодавством та за погодженням  з
урядовим  органом. Порядок та умови погодження  визначаються
авіаційними  правилами  України  для  аеродромів   цивільної
авіації  та нормативно-правовими актами Міністерства оборони
України для аеродромів державної авіації.
      5.  Інформація  про  розміри приаеродромної  території
доводиться  експлуатантом аеродрому або  постійного  злітно-
посадкового  майданчика чи уповноваженою  на  те  особою  до
відповідних  органів  місцевого  самоврядування,  підвідомча
територія   яких   повністю   чи   частково   підпадає   під
приаеродромну територію.
      6.   Для   запобігання  порушенням  умов   погодження,
неузгодженого  будівництва  експлуатант  аеродрому   повинен
здійснювати контроль за станом приаеродромної території.
      7.      Експлуатант     аеродрому     та     провайдер
аеронавігаційного  обслуговування мають право  встановлювати
на  приаеродромній території та за її межами наземні  засоби
зв’язку,   навігації  та  спостереження  та   світлотехнічні
засоби,  прокладати  інженерні мережі, користуватися  правом
доступу до такого обладнання, зрізати дерева та гілки дерев,
що    ростуть   поблизу   розташування   повітряних    ліній
електрозв’язку  та  електропостачання  або  антенно-фідерних
пристроїв    наземних   засобів   зв’язку,   навігації    та
спостереження,  світлотехнічних засобів,  які  заважають  їх
встановленню або роботі.
      8.  У  смугах  повітряних підходів до аеродромів  може
бути  обмежено  спорудження об’єктів, у яких може  одночасно
перебувати   велика  кількість  людей,  а   також   об’єктів
підвищеної      небезпеки,     обмежується      розташування
високовольтних  повітряних ліній. Обмеження щодо  розміщення
таких  об’єктів  у  смугах повітряних підходів  визначаються
авіаційними правилами України.
      9.  У  разі  коли  в  смугах  повітряних  підходів  до
аеродромів дерева можуть становити перешкоду для повітряного
руху,  експлуатант  аеродрому має право  вимагати  видалення
таких  дерев  або самостійно вжити заходів для їх  видалення
без згоди власника.
      10.  На  відстані до 15 кілометрів від  меж  аеродрому
забороняється  розміщення місць харчових  відходів,  звалищ,
спорудження або розбудовувати споруди, які сприяють масовому
скупченню птахів і можуть створювати загрозу для повітряного
руху.
      11.  Органи  виконавчої  влади,  юридичні  та  фізичні
особи незалежно від форми власності, які допустили порушення
порядку   видачі  або  отримання  дозволу  на   будівництво,
реконструкцію  та  діяльність, зазначену  в  пункті  3  цієї
статті,   умов  дозволу,  зобов’язані  згідно   з   рішенням
урядового   органу  припинити  будівництво  чи   діяльність,
зазначену  в  пункті  3  цієї статті, до  вирішення  питання
можливості  та  умови подальшого будівництва  відповідно  до
законодавства України.
      12.   Будь  яка  шкода,  завдана  власнику  аеродрому,
постійному  злітно-посадковому майданчику  чи  аеропорту  та
споживачу  їх послуг, у тому числі експлуатанту  повітряного
судна,   внаслідок   порушень,  які   пов’язані   з   фактом
будівництва,   реконструкції   чи   іншої   діяльності    на
приаеродромній території, підлягає відшкодуванню  відповідно
до законодавства України.
 
      Стаття 71. Маркування аеродромів, злітно-посадкових
майданчиків
 
      1.   Аеродроми,  злітно-посадкові  майданчики   і   їх
елементи повинні мати маркувальні знаки відповідно до  вимог
авіаційних правил України для аеродромів цивільної авіації.
      2.  Розміщення  у районі аеродрому, злітно-посадкового
майданчика будь-яких знаків, пристроїв і позначень, подібних
до  маркувальних знаків, що використовуються для розпізнання
аеродрому,  злітно-посадкового майданчика та  їх  елементів,
забороняється.
 
      Стаття 72. Маркування об’єктів і перешкод
 
      1.   Усі  об’єкти  і  перешкоди,  які  розташовані  на
приаеродромній  території і перетинають  поверхні  обмеження
перешкод,   повинні   бути  обладнані  денними   і   нічними
маркувальними  знаками  та  пристроями  згідно  з   вимогами
авіаційних правил України для аеродромів цивільної авіації.
      2.  Маркування об’єктів і перешкод денними та  нічними
маркувальними знаками та пристроями здійснюється  власниками
цих об’єктів за свій рахунок.
 
      Стаття 73. Сертифікація аеродрому, аеропорту,
аеропортової діяльності
 
      1.  Аеропортова  діяльність та експлуатація  аеродрому
без відповідного сертифіката заборонена.
      Авіаційна  наземна  техніка та  аеродромне  обладнання
повинні   бути  сертифіковані  на  відповідність  авіаційним
правилам України.
      3.   Організацію  сертифікації  аеропорту,  аеродрому,
авіаційної   наземної  техніки  та  аеродромного  обладнання
здійснює урядовий орган.
      4.   Порядок   і  процедури  сертифікації,  відкриття,
закриття  та обмеження експлуатації аеропорту, аеродрому,  а
також  сертифікаційні  вимоги до аеропортів,  аеродромів  та
суб’єктів   аеропортової  діяльності,  авіаційної   наземної
техніки    та    аеродромного   обладнання    встановлюються
авіаційними правилами України.
      5.  Урядовий  орган має право своїм рішенням  обмежити
рух  на аеродромі або закрити аеродром для повітряного  руху
на  встановлений  строк  у  разі  невідповідності  аеродрому
вимогам, визначеним авіаційними правилами України.
      6.  У  разі  подання  заяви на сертифікацію  аеродрому
спільного   використання  заявник  повинен  отримати   згоду
відповідного центрального органу виконавчої влади.
      7.    Якщо    утримувачами   сертифіката    аеропорту,
сертифіката аеродрому, сертифіката аеропортової діяльності є
різні   юридичні  особи,  між  ними  укладається   угода   з
визначенням меж відповідальності, порядку взаємодії, прав та
обов’язків.
      8.   Утримувач   сертифіката   аеропорту,   аеродрому,
суб’єкта  аеропортової діяльності несе  відповідальність  за
дотримання   вимог,   встановлених   нормативними    актами,
сертифікаційних, технологічних, екологічних і  інших  вимог,
що  забезпечують безпеку та регулярність польотів,  безпечну
експлуатацію  аеродрому  та  аеропорту  і  захист  інтересів
споживачів аеропортових послуг.
      9.  Утримувач  сертифіката  аеродрому,  аеропорту  має
право  контролю за експлуатаційним утриманням усіх будинків,
споруд  і  об’єктів  на його території згідно  з  укладеними
договорами.
 
      Стаття 74. Суб’єкти аеропортової діяльності
 
      Суб’єкти   аеропортової  діяльності  не  мають   право
здійснювати заходи дискримінаційного впливу і обмежень  щодо
реалізації прав користувачів аеропорту, крім випадків,  коли
такі  обмеження стосуються захисту прав і законних інтересів
інших   осіб   у  сфері  забезпечення  безпеки  польотів   і
авіаційної безпеки.
      2.  Діяльність  суб’єктів аеропортової діяльності,  їх
права,    обов’язки   і   відповідальність    встановлюються
авіаційними правилами України.
 
      Стаття 75. Експлуатант аеропорту
 
      1.   Керівник   експлуатанта  аеропорту  призначається
власником  аеропорту  відповідно  до  кваліфікаційних  вимог
встановлених авіаційними правилами України.
      Експлуатант   аеропорту  відповідно  до  законодавства
України   та  вимог  авіаційних  правил  України  забезпечує
організацію    та   координацію   аеропортової   діяльності,
здійснення заходів щодо безпеки польотів, авіаційної безпеки
при   наземному  обслуговуванні,  організацію  і  проведення
пошукових, аварійно-рятувальних і протипожежних робіт у разі
виникнення  аварійних і надзвичайних ситуацій на  повітряних
суднах   на  території  аеропорту  та  у  районі  аеродрому,
ефективне  надання послуг користувачам аеропорту, забезпечує
готовність  аеропорту до наземного обслуговування повітряних
суден і повітряних перевезень.
      Керівник  експлуатанта аеропорту має право відмовитись
від   виконання   розпоряджень,  які  можуть   привести   до
виникнення загрози безпеки польотів або авіаційної безпеки.
      Експлуатант аеропорту не має права здійснювати  заходи
дискримінаційного  впливу і обмежень  щодо  реалізації  прав
користувачів  аеропорту, крім випадків, коли такі  обмеження
стосуються   забезпечення  безпеки  польотів  і   авіаційної
безпеки.
 
      Стаття 76. Експлуатант аеродрому
 
      1.   Керівник   експлуатанта  аеродрому  призначається
власником  аеродрому  відповідно до  кваліфікаційних  вимог,
встановлених авіаційними правилами України.
      2.  Керівник експлуатанта аеродрому безпосередньо несе
відповідальність    за   забезпечення   безпеки    польотів,
авіаційної безпеки, метеорологічного забезпечення,  контроль
за станом приаеродромної території, контроль за будівництвом
та  діяльністю  суб’єктів  та об’єктів  в  аеропорту  та  на
приаеродромній території, контроль за дотриманням вимог щодо
установки  маркувальних  знаків і радіотехнічних  пристроїв,
організації  обслуговування повітряного руху та  підтримання
встановленого порядку виконання та забезпечення польотів  на
аеродромі  та  здійснює координацію діяльності на  аеродромі
різних підприємств та організацій.
      3.   Експлуатант  аеродрому  зобов’язаний  здійснювати
експлуатацію  аеродрому  відповідно до  вимог,  встановлених
авіаційними правилами України.
      4.  З  метою  забезпечення безпеки  польотів  керівник
експлуатанта аеродрому незалежний в прийнятті рішень щодо її
забезпечення.
      5.   На  аеродромах  спільного  використання  керівник
експлуатанта аеродрому призначається власником аеродрому  за
погодженням  центрального органу виконавчої влади  з  питань
транспорту  та зв’язку  та відповідним центральними  органом
виконавчої   влади,  до  сфери  управління  якого   належить
аеродромом.
      6.  Вимоги  до керівника експлуатанта аеродрому,  його
повноваження, права та обов’язки встановлюються  авіаційними
правилами України.
      7.  Експлуатант  аеродрому не  має  права  здійснювати
заходи дискримінаційного впливу та обмеження щодо реалізації
прав   користувачів  аеропорту,  крім  випадків,  коли  такі
обмеження   стосуються  забезпечення  безпеки   польотів   і
авіаційної безпеки.
      8.   Керівник   експлуатанта   аеродрому   має   право
відмовитися від виконання розпоряджень, які можуть призвести
до   виникнення  загрози  безпеки  польотів  або  авіаційної
безпеки.
 
      Стаття 77. Наземне обслуговування в аеропортах
 
      1.   Наземне  обслуговування  –  це  вид  послуг,   що
надаються  користувачам аеропорту на території  аеропорту  з
наземного   обслуговування   повітряних   суден,    екіпажу,
пасажирів,  вантажу,  багажу, пошти,  а  також  матеріально-
технічного  обслуговування  та/або  забезпечення  повітряних
суден.
      2.   На   території  аеропорту  та  аеродрому   можуть
функціонувати   підприємства  та   організації   всіх   форм
власності,   метою  і  видом  діяльності  яких   є   наземне
обслуговування   повітряних   суден,   пасажирів,    багажу,
вантажів,  представницькі  послуги,  послуги  з  контролю  і
адміністрування,  надання  інших  визначених   послуг,   які
провадять   свою   діяльність   на   підставі   відповідного
сертифіката.
      3.  Класифікація  послуг за їх видами,  умови  надання
доступу  до  об’єктів та інфраструктури  аеропорту,  порядок
взаємодії суб’єктів аеропортової діяльності та умови доступу
та  обмеження  до виконання такої діяльності  встановлюються
авіаційними правилами України.
 
      Стаття 78. Компетенція місцевих органів виконавчої
влади щодо забезпечення діяльності аеропортів
 
      До  компетенції  місцевих  органів   виконавчої  влади
належать:
      1)  здійснення відповідно до законодавства контролю за
належною   експлуатацією   та  організацією   обслуговування
пасажирів  в  аеропортах підприємствами житлово-комунального
господарства,    торгівлі   та   громадського    харчування,
побутового обслуговування, зв’язку, за належними, безпечними
і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об’єктах;
      2)  дотримання  вимог щодо використання приаеродромної
території;
      3)     забезпечення    будівництва,     реконструкції,
благоустрою та експлуатації під’їзних доріг до аеропортів;
      4)  забезпечення  здійснення  заходів  із  благоустрою
привокзальних площ аеропортів;
      5)    організація   регулярного   руху    громадського
транспорту між аеропортами та населеними пунктами;
      6)  забезпечення  електрозв’язку  між  аеропортами   і
населеними пунктами;
      7)     забезпечення    належних    умов     паркування
автотранспорту       та       безперешкодного        проїзду
спецавтотранспорту.
      Забезпечення   громадського   порядку   в   аеропортах
здійснюється відповідними правоохоронними органами.
      Для  удосконалення  транспортної  інфраструктури  щодо
обслуговування  пасажирів  та  економіки  регіонів   місцеві
органи виконавчої влади проводять свою роботу у взаємодії  з
експлуатантами аеропортів.
 
      Стаття 79. Діяльність державних органів, які
здійснюють прикордонний, митний та інші види контролю
 
      Державні  органи, які здійснюють митний, прикордонний,
санітарний,  карантинний контроль  та  інші  види  контролю,
провадять   свою  діяльність  відповідно  до   законодавства
України.
 
      Стаття 80. Будівництво, реконструкція і модернізація
аеропортів
 
      1.  З  моменту початку процедури вибору площадки і  до
ухвалення   рішення  про  вибір  площадки  для   будівництва
(розширення)  аеропорту забороняється  відведення  земельних
ділянок  та  видача дозволів на проектування  і  будівництво
об’єктів  і  споруд,  які ускладнюють  будівельні  роботи  і
подальше функціонування аеропорту.
      2.    Будівництво    та    реконструкція    аеропортів
здійснюються  відповідно  до  державних  будівельних   норм,
авіаційних правил України та нормативно-правових актів,  які
регулюють цю діяльність.
      3.   Дозвіл   на  будівництво  аеропортів,  аеродромів
надається  згідно з законодавством України та за погодженням
з урядовим органом.
      4.  Дозвіл на будівництво аеродрому, аеропорту повинен
містити обов’язки заявника щодо умов експлуатації аеропорту,
впливу  спорудженого  аеропорту на  довкілля,  раціонального
планування  землекористування, захисту прав третіх  осіб,  а
також  захисту  життя  і  майна  осіб,  які  перебувають  на
території аеропорту та на сельбищній території.
      5.   Органи   виконавчої  влади  та  органи  місцевого
самоврядування на підставі затверджених перспективних планів
будівництва,     реконструкції     аеропортів     здійснюють
резервування відповідних земельних ділянок.
      6.   Земельні  ділянки,  які  необхідні  для  розвитку
аеропорту,  що  перебувають у користуванні або  у  власності
інших  юридичних  або  фізичних осіб,  підлягають  вилученню
(викупу) у встановленому законодавством порядку.
 
      Стаття  81.  Обмеження  монополістичної  діяльності  в
аеропортах. Вільна конкуренція та рівноправність
 
      1.   Експлуатант  аеропорту  (аеродрому)  зобов’язаний
надати  користувачам рівні умови користування аеропортом  та
аеродромом,  якщо  інше  не  передбачено  законодавством   і
авіаційними правилами України.
      2.  Організація  наземного обслуговування  ґрунтується
на  принципах  рівноправності суб’єктів господарювання,  які
забезпечують таке обслуговування, та користувачів аеропорту,
що  споживають  відповідні послуги  та  мають  право  вільно
обирати   постачальника   послуг  з   числа   сертифікованих
суб’єктів господарювання в цій сфері.
      3.  Експлуатант аеропорту (аеродрому) надає можливість
суб’єктам   господарювання,  якщо  вони  мають   відповідний
сертифікат   і   здійснюють  наземне  обслуговування   інших
користувачів,   а   також   користувачам,   які   здійснюють
обслуговування   власних   рейсів,   агентам   з   наземного
обслуговування   проваджувати  свою  виробничу   діяльність,
вільно  користуватись обладнанням і територією аеродрому,  а
також     його     централізованою    інфраструктурою     на
недискримінаційних умовах та у спосіб, який не порушує засад
чесної конкуренції.
 
      Стаття  82.  Забезпечення  доступу  і  обмеження  прав
користування аеропортами та аеродромами
 
      1.    Користування    аеропортами    та    аеродромами
обмежується:
      1)  у  разі  загрози  безпеки польотів,  пов’язаної  з
функціонуванням аеродрому, закриття аеродромів і  аеропортів
для  прийому  і відправлення повітряних суден  у  зв’язку  з
технічними  чи  метеорологічними  умовами,  виникнення   або
загрози виникнення інфекційних захворювань;
      2)  у  частині обмеження доступу в контрольовані  зони
аеропортів   відповідно  до  вимог  забезпечення  авіаційної
безпеки   у  порядку,  встановленому  авіаційними  правилами
України;
      3) з причин нездоланної сили.
      2.  Експлуатант аеродрому, який відкритий для  прийому
і   відправлення  повітряних  суден,  зобов’язаний  надавати
дозвіл:
      1)  на  вимушену посадку будь-якому повітряному судну,
яке зазнає аварії;
      2) будь-якому повітряному судну, яке здійснює політ  з
метою захисту життя та здоров’я людей або з метою ліквідації
наслідків надзвичайних ситуацій;
      3)  будь-якому повітряному судну, яке здійснює  політ,
прямо  пов’язаний із забезпеченням громадського правопорядку
та інтересами національної безпеки;
      4)   на  посадку  у  разі  використання  аеродрому  як
запасного.
      3.   З   метою   надання   консультацій,   координації
дільності  суб’єктів аеропортів та належного  представництва
інтересів   сторін   щодо   умов   використання   аеродромів
(аеропортів), координації діяльності організацій з наземного
обслуговування в аеропортах утворюються аеропортові комітети
під  керівництвом  експлуатанта аеропорту,  до  складу  яких
входять   представники   експлуатанта   аеропорту,   органів
обслуговування  повітряного руху,  авіаційних  перевізників,
які   базуються   в   аеропорту   або   їх   представницьких
організацій,  а  також  представники суб’єктів  аеропортової
діяльності.
 
      Стаття 83. Плата за аеропортове та аеродромне
обслуговування
 
      1.  Під час здійснення аеропортового обслуговування  в
аеропортах  та  на аеродромах із забезпечення зльоту-посадки
повітряних  суден, обслуговування пасажирів  в  аеровокзалі,
забезпечення  авіаційної  безпеки,  наднормативної  стоянки,
обслуговування  вантажів  та у разі  надання  інших  послуг,
пов’язаних  з  діяльністю  аеропорту,  в  аеропортах  та  на
аеродромах  стягується  плата з метою відшкодування  витрат,
понесених аеропортом чи аеродромом у разі надання зазначених
послуг,  та  з  метою  створення економічних  передумов  для
ефективної роботи аеропорту чи аеродрому.
      2.  Польоти  повітряних суден цивільної  та  державної
авіації   для  ліквідації  наслідків  надзвичайних  ситуацій
техногенного  і  природного характеру  та  для  забезпечення
авіаційного   пошуку  і  рятування,  інших   випадків,   які
загрожують життю і здоров’ю людей, звільняються від плати за
аеродромне  обслуговування,  в тому  числі  за  зліт-посадку
повітряних суден, за обслуговування пасажирів в аеровокзалі,
за  забезпечення авіаційної безпеки, наднормативної стоянки,
крім  випадків,  коли  такі  польоти  виконуються  в  рамках
провадження комерційної діяльності.
      Перелік  інших  видів польотів, які  звільняються  від
плати  за  аеродромне обслуговування, визначається Кабінетом
Міністрів України.
      3.   Плата  за  аеропортові  послуги  із  забезпечення
зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів  в
аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативної
стоянки  (аеропортові збори) та інші послуги, які  надаються
аеропортом    (аеродромом)   користувачам,    встановлюються
відповідно до законодавства України на підставі розрахунків,
проведених  експлуатантом  аеропорту  (аеродрому).   Порядок
розрахунку плати за аеропортові та інші послуги в аеропортах
(аеродромах),   порядок  оплати  та   звільнення   від   неї
визначаються   відповідно   до  законодавства   України   та
стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації
цивільної авіації.
      4.  Плата  за  послуги експлуатанта аеродрому  повинна
забезпечувати його беззбиткову діяльність.
      5.   Експлуатант  аеропорту  (аеродрому)   має   право
затримати  повітряне  судно  з  метою  забезпечення   оплати
аеропортових  зборів,  заборгованих користувачем  аеропорту,
або за збитки, спричинені ним аеропорту (аеродрому).
      6.  Тимчасове затримання припиняється у разі  внесення
відповідної застави або на підставі судового рішення.
      7.  Експлуатант  аеродрому  несе  відповідальність  за
будь-які   збитки,  спричинені  необґрунтованим  затриманням
повітряного судна.
 
      Стаття 84. Професійна підготовка персоналу аеропортів
 
      1.   Експлуатант   аеродрому,  суб’єкти   аеропортової
діяльності  зобов’язані власними силами  або  із  залученням
навчальних    закладів   підтримувати   необхідний    рівень
професійної підготовки усіх категорій працівників.
 
      Стаття 85. Координовані аеропорти
 
      1.  Якщо  пропускна спроможність аеропорту задовольняє
попит   авіакомпаній   та  при  цьому  аеропорт   забезпечує
необхідний  рівень обслуговування рейсів таких авіакомпаній,
аеропорт визначається некоординованим.
      2.   У  разі  коли  попит  авіакомпаній  на  виконання
польотів  до/з  аеропорту  або на  обслуговування  рейсів  в
такому   аеропорту  перевищує  його  пропускну  спроможність
та/або  виробничі  можливості, урядовий орган  визначає  цей
аеропорт  координованим та призначає координатора  аеропорту
(групи    аеропортів).   Аеропорт   може   бути    оголошено
координованим   на  певний  період  часу,   необхідний   для
приведення пропускної спроможності аеропорту у відповідність
з навантаженням та попитом на його послуги.
      3.  Координованим аеропортом застосовуються  процедури
розподілу та погодження часових інтервалів на приліт, виліт,
обслуговування рейсів авіакомпаній – слот-регулювання.
      4.  Координатор  аеропорту  утворюється  як  незалежна
організація,   що   фінансується  за   рахунок   зборів   за
координацію,  які справляються з аеропорту та з авіакомпаній
–  користувачів  цього аеропорту. Всі витрати  на  роботу  з
координації в аеропорту покриваються з бюджету координатора.
      5.  З  метою належного представництва інтересів сторін
та   вирішення   питань,  пов’язаних  з   діяльністю   слот-
координатора, утворюється координаційний комітет, до  складу
якого   входять  представники  аеропорту,  організацій,   що
працюють  в аеропорту, користувачів аеропорту, представників
урядового   органу.   Координаційний   комітет   може   бути
призначений для більше ніж одного аеропорту.
      6.  Порядок  і  процедура  визначення  аеропорту  щодо
координованості,  вибору,  призначення  координатора,   його
діяльності, його фінансування, процесу розподілу і виділення
координатором слотів для авіакомпаній, нагляду за діяльністю
координатора,  створення  і роботи координаційного  комітету
встановлюються авіаційними правилами України.
 
      Стаття 86. Метеорологічне забезпечення
 
      1.  Експлуатант  аеродрому зобов’язаний  забезпечувати
експлуатантів  повітряних суден метеорологічною  інформацією
власними  силами  або  на договірних  умовах  відповідно  до
авіаційних правил України.
 
      Стаття 87. Пожежна безпека
 
      1.   Забезпечення  пожежної  безпеки   є   невід’ємною
частиною  авіаційної  діяльності щодо охорони  життя  людей,
майна та довкілля.
      2.  Для  вжиття заходів пожежної безпеки та  участі  в
аварійно-рятувальних  роботах в аеропортах  (на  аеродромах)
створюються   протипожежні  служби,   які   провадять   свою
діяльність у порядку, встановленому законодавством України.
 
         Розділ XІ  ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО
                         СЕРЕДОВИЩА
 
      Стаття 88. Захист від шкідливого впливу від польотів
цивільних повітряних суден
 
      1.  Власники  аеродромів,  експлуатанти,  командири  і
члени   екіпажів  повітряних  суден  зобов’язані   під   час
експлуатації повітряних суден на землі та в повітрі  вживати
заходів для запобігання виникнення шуму або зведення його до
мінімального рівня.
      2.  Скидання з повітряних суден шкідливих для здоров’я
людей   та   навколишнього  природного  середовища  речовин,
відходів і матеріалів забороняється, крім випадків аварійної
ситуації  та виконання авіаційних робіт. Винні у таких  діях
особи   несуть  відповідальність  згідно  із  законодавством
України.
 
      Стаття 89. Охорона навколишнього природного
середовища
 
      1.    Під   час   виконання   робіт,   пов’язаних    з
експлуатацією аеродрому, експлуатант аеродрому  зобов’язаний
дотримуватися  норм  і  правил  щодо  охорони  навколишнього
природного середовища.
 
      Стаття 90. Захист населення від шкідливого впливу
авіаційного шуму та електромагнітного випромінювання
 
      1.   Рівень  шкідливого  впливу  авіаційного  шуму  та
електромагнітного  випромінювання  на  населені  пункти   не
повинен   перевищувати  гранично  допустимий  рівень,   який
встановлений санітарним нормами.
      2.    Суб’єкти   авіаційної   діяльності   зобов’язані
відшкодовувати  у  встановленому порядку  громадянам  шкоду,
завдану їх здоров’ю та майну внаслідок порушення санітарного
законодавства України.
      3.    Якщо    рівень   авіаційного   шуму   цивільного
повітряного судна перевищує рівень, встановлений санітарними
нормами та авіаційними правилами України, урядовий орган має
право  обмежити  або  заборонити польоти такого  повітряного
судна.
      4.  Обмеження та заборони встановлюються з урахуванням
заходів, спрямованих на зменшення рівня шуму в аеропорті  та
поблизу нього, включаючи:
      1) технічне зниження рівня шуму від повітряних суден;
      2)  просторове  зонування території навколо  аеропорту
за умови авіаційного шуму та інших несприятливих екологічних
факторів, відповідне її планування і забудова;
      3)  здійснення експлуатаційних заходів під час  зльоту
і   посадки   повітряних   суден,   відповідна   організація
повітряного  руху з метою зменшення впливу авіаційного  шуму
та  інших  несприятливих екологічних факторів в аеропорту  і
поблизу нього;
      4)   встановлення  заборон  та  обмежень  на   польоти
цивільних повітряних суден у відповідному аеропорту.
 
              Розділ ХІІ  ПОВІТРЯНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
 
 
      Стаття 91. Ліцензування
 
      1.  Авіаційний  перевізник, який  виконує  перевезення
пасажирів,  багажу  та (або) вантажу за плату  та  (або)  за
наймом  повинен  мати  операційну  ліцензію  на  провадження
діяльності з перевезення пасажирів, багажу та (або) вантажів
повітряним транспортом, яка видається урядовим органом.
      2.   В   операційній  ліцензії  зазначаються   регіони
польотів   або   повітряні  лінії  та  особливі   умови   їх
експлуатації.
      3.   Операційна  ліцензія  не  дає  остаточного  права
доступу авіаційного перевізника до конкретних маршрутів  або
ринків.
      4.  Перевезення пасажирів, багажу, вантажу за плату та
(або)   за   наймом   без  наявності  операційної   ліцензії
забороняється,  за  винятком авіаперевізників,  які  надають
послуги  з  авіаперевезень, при цьому експлуатуючи  виключно
повітряні   судна,  злітна  маса  яких  не   перевищує   495
кілограмів, або безмоторні повітряні судна.
      5.   Порядок   проведення  ліцензування   визначається
Кабінетом Міністрів України.
 
      Стаття 92. Забезпечення авіаційного перевізника
 
      1.  Суб’єкти  господарювання, що отримують  операційну
ліцензію, та авіаперевізники, які мають операційну ліцензію,
повинні   мати  у  своєму  розпорядженні  один   чи   більше
повітряних суден у власності або у формі лізингу.
      2.  Авіаперевізник,  який  використовує  літак  іншого
авіаперевізника  або  передає його  іншому  авіаперевізнику,
повинен  отримати  попереднє  погодження  урядового  органу.
Умови  такого  погодження  повинні  бути  частиною  договору
лізингу  між  сторонами.  Порядок  та  правила  використання
авіаперевізником  повітряних  суден  інших  авіаперевізників
встановлюються авіаційними правилами України.
      3.  Урядовий  орган має право відмовити  в  погодженні
договорів  про  здавання  в лізинг  літака  авіаперевізнику,
якому   було   видано   операційну   ліцензію,   якщо    цим
авіаперевізником не виконуються вимоги стандартів з  безпеки
польотів.
 
      Стаття  93.  Умови  здійснення  авіаційних  перевезень
авіаперевізником, який має сертифікат урядового органу
 
      1.   Авіаперевізник  зобов’язаний   надавати   послуги
авіаційних  перевезень в обсягах і на  умовах,  передбачених
сертифікатом експлуатанта і операційною ліцензією.
      2.  Для  виконання  польотів з перевезення  пасажирів,
багажу  та (або) вантажів, пошти за плату та (або) за наймом
авіаперевізник повинен мати операційний дозвіл,  який  надає
йому право на експлуатацію визначених повітряних ліній.
      3.  Операційний дозвіл надається урядовим  органом  за
письмовою  заявою авіаперевізника за визначеними  маршрутами
на виконання:
      1) регулярних авіаційних перевезень в межах України;
      2)  регулярних  міжнародних  авіаційних  перевезень  з
(до) України;
      3)  чартерних міжнародних авіаційних перевезень з (до)
України  або  в  межах  України, що становлять  систематичну
серію,  не менше одного рейсу на тиждень або не менше  трьох
рейсів на місяць;
      4)  нерегулярних авіаційних перевезень  з  комерційною
метою з (до) України або в межах України;
      5) авіаційних перевезень в інших країнах.
      4. Операційний дозвіл надається на платній основі.
      5.  Урядовий  орган  приймає рішення  про  видачу  або
відмову у видачі операційного дозволу у тридцятиденний строк
з дня отримання заяви.
      6.  Якщо  це  вимагається міжнародними договорами  або
законодавством  країни,  в межах якої  будуть  здійснюватися
авіаційні   перевезення,   урядовий   орган   додатково   до
операційного  дозволу  письмово  призначає  авіаперевізника,
уповноваженого здійснювати авіаційні перевезення визначеними
маршрутами   до   такої   країни,  поінформувавши   про   це
компетентний орган цієї країни.
      7.  Затвердження  розкладу  руху  авіаперевізників  на
виконання  регулярних рейсів та планів вильотів  (прильотів)
повітряних  суден  авіаперевізників для нерегулярних  рейсів
відбувається   за  допомогою  мереж  авіаційного  фіксованого
електрозв’язку   та   Міжнародного  товариства   авіаційного
електрозв’язку  (SITA)  з  урахуванням  умов,  викладених  в
операційних дозволах авіаперевізників.
      8.  У разі надання операційного дозволу та призначення
авіаперевізників  враховуються соціально-суспільні  інтереси
та потреби розвитку транспортної системи України.
      9.  Урядовий  орган  має  право  відмовити  у  наданні
операційного  дозволу  авіаперевізнику  або  обмежити  обсяг
операційного дозволу:
      1)    у    разі   наявності   обмежень,   передбачених
міжнародними  договорами або домовленостями між  авіаційними
властями;
      2)    з   метою   запобігання   обмеженню   можливості
українських   авіаперевізників  конкурувати   з   іноземними
авіаперевізниками;
      3)  у  разі  потреби  зробити рентабельними  регулярні
авіаційні перевезення за маршрутом, який вже обслуговується,
за  відсутності потреби у збільшенні запропонованої  ємності
перевезень;
      4)   якщо  право  виконання  регулярних  польотів   за
відповідним маршрутом уже передано іншому авіаперевізнику  в
рамках  виконання зобов’язань, що мають соціально-суспільний
характер;
      5)   якщо   авіаперевізник  не   задовольняє   вимогам
міжнародних угод та авіаційних правил України або не виконує
їх.
      10.  Якщо  за операційним дозволом та призначенням  на
здійснення  авіаперевезень  до одного  і  того  ж  аеропорту
звернулося  два або більше авіаперевізників, урядовий  орган
може   прийняти   рішення  про  вибір   авіаперевізника   на
конкурсних засадах із застосуванням таких критеріїв оцінки:
      1) стан безпеки польотів у авіаперевізника;
      2)       результати      господарської      діяльності
авіаперевізника на поточний момент та його фінансовий стан;
      3)  здатність  авіаперевізника забезпечити  необхідний
рівень  послуг  та  конкурентноспроможні тарифи,  а  у  разі
здійснення міжнародних авіаперевезень – здатність  ефективно
конкурувати з іншими авіаперевізниками;
      4)  регулярність  виконання авіаперевізником  польотів
за  маршрутами, за якими авіаперевізнику раніше було  надане
право експлуатації;
      5)  використання авіаперевізником прав  на  здійснення
авіаперевезень, що він мав раніше;
      6)  виконання авіаперевізником вимог міжнародних  угод
та авіаційних правил України.
      11.  Операційний  дозвіл можуть  бути  анульовані  або
обмежені урядовим органом, якщо авіаперевізник:
      1)  не  розпочав  здійснення  авіаперевезень  протягом
шести місяців з дати отримання операційного дозволу;
      2)  припинив здійснювати авіаційне перевезення, на які
авіаперевізнику  було  надано  операційний  дозвіл,   і   не
відновив їх протягом дванадцяти місяців;
      3)  не  виконує вимоги міжнародних угод та  авіаційних
правил України;
      4)  за  заявою  авіаперевізника, в якій авіаперевізник
відмовляється   від   наданих  йому   прав   на   здійснення
авіаперевезень.
      12.    Авіаперевізник    зобов’язаний    поінформувати
урядовий  орган про припинення регулярних авіаперевезень  за
маршрутом,   на   який   він  має  операційний   дозвіл   та
призначення,  за 30 днів до запланованої дати припинення  із
зазначенням причин такого припинення.
 
      Стаття  94.  Умови  здійснення  авіаційних  перевезень
іноземним авіаперевізником
 
      1.  Для  здійснення  авіаційних  перевезень  іноземний
авіаперевізник   повинен   мати   відповідну   ліцензію   та
сертифікат.
      2.    Регулярні    авіаційні    перевезення    повинні
здійснюватись іноземним авіаперевізником згідно  з  вимогами
міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, авіаційних
правил  України  та домовленостей між авіаційними  властями.
Чартерні  або  нерегулярні  авіаційні  перевезення   повинні
здійснюватись   іноземним  авіаперевізником  відповідно   до
авіаційних правил України.
      3.    Іноземний   авіаперевізник   може    здійснювати
авіаційне  перевезення в(з) Україну, в  межах  України,  або
авіаційні  перевезення, які передбачають комерційну  посадку
на  території  України,  виключно в  обсягах  і  на  умовах,
встановлених операційним дозволом.
      4.   Якщо   це  вимагається  міжнародними  договорами,
учасником  яких є Україна, іноземний авіаперевізник  повинен
бути  призначеним  для  виконання польотів  за  відповідними
маршрутами.
      5. Урядовий орган має право:
      1)  визнати призначення державного органу країни іншої
ніж та, в якій було видано ліцензію;
      2)   відмовити   у  визнанні  призначення   іноземного
авіаперевізника, якщо його ефективний контроль  здійснюється
особою або особами іншої країни ніж та, що його призначила;
      3)    провести    додаткову    перевірку    іноземного
авіаперевізника   на  відповідність  вимогам,   встановленим
міжнародними угодами і авіаційними правилами України.
      6.  Операційний дозвіл надається урядовим  органом  за
письмовою  заявою іноземного авіаперевізника за  визначеними
маршрутами на здійснення:
      1)   регулярних  міжнародних  авіаперевезень  до   (з)
України;
      2) регулярних авіаперевезень в межах України;
      3)  чартерних авіаперевезень до/з України або в  межах
України,  що становлять систематичну серію, не менше  одного
рейсу на тиждень або не менше трьох рейсів на місяць;
      4)  нерегулярних  комерційних  авіаперевезень  до  (з)
України, або в межах України.
      7.   Якщо   це  вимагається  міжнародними  договорами,
учасником яких є Україна або законодавством країни, до  якої
будуть  здійснюватися авіаційні перевезення, урядовий  орган
додатково   до   операційного  дозволу  письмово   призначає
іноземного   авіаперевізника,   уповноваженого   здійснювати
авіаційні  перевезення  визначеними маршрутами  до  або  між
такими  країнами,  поінформувавши про це компетентний  орган
цієї країни (країн).
      8.     Затвердження    розкладу     руху     іноземних
авіаперевізників  на виконання регулярних рейсів  та  планів
вильотів-прильотів      повітряних      суден      іноземних
авіаперевізників  для  нерегулярних рейсів  відбувається  за
допомогою  мереж  авіаційного фіксованого електрозв’язку  та
Міжнародного товариства авіаційного електрозв’язку (SITA)  з
урахуванням   умов,   викладених  в   операційних   дозволах
іноземних авіаперевізників.
      9.  Операційний дозвіл іноземному авіаперевізнику може
бути наданий, якщо:
      1) це відповідає суспільним інтересам України;
      2)  вітчизняні авіаперевізники користуються  такими  ж
правами  в країні реєстрації іноземного авіаперевізника  або
отримують інші вигоди на умовах взаємності;
      3)  у вітчизняних аеропортах забезпечується можливість
обслуговування таких польотів та авіаперевезень;
      4)   у   разі   здійснення   нерегулярних   авіаційних
перевезень   такі  перевезення  не  можуть  бути   здійснені
вітчизняними  авіаперевізниками  або  такі  перевезення   не
можуть бути здійснені в рамках виконання регулярних польотів
між тими самими аеропортами.
      10.  Урядовий  орган  має право  відмовити  іноземному
авіаперевізнику  у  видачі  операційного  дозволу,  якщо  це
обумовлюється   обмеженнями,  що  встановлені   міжнародними
договорами,  домовленостями  між  авіаційними  властями   та
авіаційними  правилами України або невідповідністю  заявника
їх умовам.
      11.  Урядовий  орган має право анулювати або  зупинити
операційний дозвіл у разі, якщо іноземний авіаперевізник  не
відповідає   вимогам  міжнародних  договорів  та  авіаційних
правил  України або порушує умови чи обмеження,  встановлені
операційним дозволом.
      12.      Іноземний     авіаперевізник     зобов’язаний
поінформувати  урядовий  орган  про  припинення   регулярних
авіаперевезень  за  маршрутом, на який він  має  операційний
дозвіл  та  призначення,  за 30 днів  до  запланованої  дати
припинення із зазначенням причин такого припинення.
      13.   Порядок   та  процедура  видачі  та   анулювання
операційного  дозволу  встановлюються авіаційними  правилами
України.
 
      Стаття 95. Соціально-суспільні авіаційні перевезення
 
      1.    З    метою   забезпечення   соціально-суспільних
інтересів   авіаперевізником надаються послуги з дотриманням
встановлених вимог щодо тривалості, регулярності,  місткості
3  тарифів,  при  яких авіаперевізник не керується  власними
комерційними інтересами.
      2.   За  поданням  керівника  місцевого  органу  влади
центральний  орган виконавчої влади з питань  транспорту  та
зв’язку  може прийняти рішення про обслуговування  маршруту,
який  є  важливим для міста або регіону, в рамках  виконання
зобов’язання,   що   має  суспільно-корисний   характер,   з
дотриманням  авіаперевізником  встановлених  вимог,  зокрема
щодо  безперервності та регулярності авіаційних  перевезень,
обсягу  та рівня оплати за здійснення перевезень. Відповідне
повідомлення з цього приводу публікується у засобах  масової
інформації.
      3.  Якщо  жодний  з  авіаперевізників  не  готовий  на
обслуговування такого маршруту, центральний орган виконавчої
влади  з питань транспорту та зв’язку може оголосити конкурс
для авіаперевізників, які мають сертифікат урядового органу,
а якщо це передбачено міжнародними договорами, для іноземних
перевізників    з   метою   обрання   авіаперевізника    або
авіаперевізників, які готові виконувати зобов’язання, що має
суспільно-корисний характер.
      4. Критерієм оцінки пропозицій, поданих на конкурс,  є
заявлені  авіаперевізником форма або  розмір  винагороди  чи
інших пільг, що надаються в обмін на виконання зобов’язання,
що має суспільно-корисний характер.
      5.   Центральний  орган  виконавчої  влади  з   питань
транспорту та зв’язку може включити у зобов’язання,  що  має
суспільно-корисний характер, вимогу до авіаперевізника  щодо
гарантування  обслуговування маршруту  протягом  визначеного
строку.
      6.   Урядовий  орган  має  право  обмежити  доступ  до
маршруту, який обслуговується в рамках зобов’язання, що  має
суспільно-корисний    характер,    тільки     для     одного
авіаперевізника,  забезпечивши цим його  виключне  право  на
обслуговування маршруту на строк до трьох років.
 
      Стаття 96. Умови здійснення авіаційних перевезень
небезпечних вантажів, товарів військового призначення та
подвійного використання
 
      1.    Авіаційні   перевезення   товарів    військового
призначення    та    подвійного   використання    цивільними
повітряними   суднами  здійснюються  на  підставі   дозволів
урядового   органу   та   інших   документів,   передбачених
законодавством та авіаційними правилами України.
      2.  Порядок  надання дозволів на авіаційні перевезення
товарів  військового призначення та подвійного  використання
визначається за авіаційними правилами України.
      3.   Надання  авіаперевізникам  повноважень  на  право
здійснення  експорту послуг з авіаційних перевезень  товарів
військового  призначення  та  супутнього  перевезення  таких
товарів  на  регулярних  рейсах  регулюється  законодавством
України.
      4.   Авіаперевізники,  аеропорти  та  вантажні  агенти
можуть   займатися  діяльністю,  пов’язаною  з   авіаційними
перевезеннями небезпечних вантажів, за умови одержання  ними
від  урядового органу права на здійснення такої  діяльності.
Умови   перевезень,   порядок   одержання   документів    на
перевезення,  порядок  здійснення  державного  контролю   за
дотриманням   вимог  законодавства  України   встановлюються
авіаційними правилами України.
      5.  Урядовий  орган здійснює сертифікацію  організацій
та  навчальних  центрів, що проводять  спеціальне  навчання,
підготовку,   перепідготовку  та   підвищення   кваліфікації
персоналу  з  авіаційних  перевезень  небезпечних   вантажів
відповідно до авіаційних правил України.
 
      Стаття 97. Продаж авіаційних перевезень, авіаційний
квиток
 
      1.  Авіаційні  перевезення  здійснюються  на  підставі
договору    між    авіаперевізником   та    пасажиром    або
вантажовідправником.
      2.  Кожний  договір  авіаційного перевезення  та  його
умови   засвідчуються   документом  на   перевезення,   який
видається  авіаційним  перевізникам або  уповноваженими  ним
організаціями (агентами).
      3. Документами на авіаційне перевезення є:
      1)  авіаквиток (паперовий або електронний) –  під  час
перевезення пасажира;
      2)  багажна квитанція (паперова або електронна) –  під
час перевезення зареєстрованого багажу пасажира;
      3)   авіаційна  вантажна  накладна  (паперова   та/або
електронна)    –    під   час   перевезення    вантажу    та
несупроводжуваного багажу.
      4.   Авіаційний   перевізник  зобов’язаний   відмовити
пасажиру  у  міжнародному перевезенні у разі  відсутності  у
нього  документів, необхідних для в’їзду в  Україну  чи  для
в’їзду в іноземну державу з України.
      5.  Системи бронювання, які функціонують на  території
України   для  надання  інформації  про  розклад   польотів,
наявність  вільних  місць,  плату  за  перевезення,   послуг
авіаперевізників,  пов’язаних з перевезенням,  а  також  для
бронювання та оформлення квитків, повинні забезпечувати:
      1)  відповідність  вимогам,  встановленим  авіаційними
правилами  України щодо прозорості, рівності та справедливої
конкуренції  між авіаперевізниками та між операторами  таких
систем;
      2)  вибір  послуг  з авіаперевезень,  що  пропонуються
користувачам.
      6.  Особа,  що  має  доступ  до  систем,  передбачених
частиною    сьомою   цієї   статті,   зобов’язана   захищати
конфіденційність персональних даних осіб і не може обробляти
або  передавати  їх  без згоди заінтересованої  особи,  крім
випадків, передбачених законодавством України.
      7. До автоматизованих систем належать:
      1)  системи  управління  відправленнями  пасажирів  та
багажу в аеропортах;
      2)   системи,  які  використовуються  для   проведення
розрахунків між авіаційними перевізниками та суб’єктами,  що
надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень;
      3)     автоматизовані    системи    бронювання,    які
використовуються  суб’єктами для  здійснення  бронювання  та
продажу авіаційних перевезень;
      4)  автоматизовані  системи управління  технологічними
процесами в аеропортах.
      8.  Урядовий  орган веде облік та проводить  перевірку
автоматизованих систем у порядку, встановленому  авіаційними
правилами України.
      9.  Автоматизовані  системи, які використовуються  для
забезпечення    авіаційних    перевезень    і     проведення
централізованих   розрахунків   між   авіаперевізниками   та
суб’єктами,   що   надають  агентські  послуги   з   продажу
авіаційних  перевезень, повинні бути сертифіковані  урядовим
органом   в  порядку,  встановленому  авіаційними  правилами
України.
      10.  Суб’єктом, що надає агентські послуги  з  продажу
авіаційних  перевезень  є  юридична  особа,  яка   проваджує
діяльність  з  продажу авіаційних перевезень  за  дорученням
авіаперевізника на підставі відповідного договору. Суб’єкти,
що  провадять  діяльність, пов’язану з  продажем  авіаційних
перевезень, повинні бути сертифіковані урядовим  органом  на
відповідність  вимогам авіаційних правил України.  Суб’єкти,
що   надають   агентські   послуги  з   продажу   авіаційних
перевезень,  повинні використовувати автоматизовані  системи
бронювання, під час здійснення продажу авіаційних перевезень
на міжнародні рейси повинні мати та використовувати не менше
двох з них.
      11.  Суб’єктом, який проводить підготовку персоналу  з
продажу  (організації) авіаційних пасажирських або вантажних
перевезень,  є  юридична особа. Зазначений  суб’єкт  повинен
мати  сертифікат  урядового органу на відповідність  вимогам
авіаційних правил України.
 
      Стаття 98. Тарифи на авіаційні перевезення
 
      1.  Тарифи  на  авіаційні перевезення, які  визначають
рівень  оплати за авіаційне перевезення, що здійснюється  на
території  України, або яке починається чи  закінчується  на
зазначеній  території, як і за пов’язані з ними  послуги,  а
також  умови застосування такої оплати, включаючи винагороду
та  умови,  запропоновані  агентам з  продажу,  визначаються
авіаперевізниками  на ринкових засадах  і  оприлюднюються  у
формі, доступній користувачам.
      2.   Порядок   визначення  і   процедури   з   питань,
пов’язаних   із   тарифами  на  авіаційне  перевезення,   із
зазначенням  процедури оприлюднення тарифів, їх застосування
або тимчасового припинення їх застосування, а також детальні
вимоги   щодо  обсягу  інформації,  які  повинні  надаватися
перевізником для оцінки обґрунтованості тарифів визначаються
авіаційними правилами України.
      3.   Центральний  орган  виконавчої  влади  з   питань
транспорту та зв’язку  має право:
      1)  анулювати надмірно високі тарифи, зокрема  у  разі
недостатнього рівня конкуренції;
      2)  зупинити дію надмірно низьких тарифів,  зокрема  у
разі,  коли  вони змушують інших авіаперевізників  знижувати
свої   тарифи   до  рівня,  нижчого  за  собівартість,   або
спрямовані  на  витіснення з ринку  слабших  конкурентів,  з
урахуванням  всієї  структури тарифів  на  даному  маршруті,
відповідним  чином розрахованого загального  розміру  витрат
авіаперевізника, а у випадках, передбачених пунктом  1  цієї
статті, – розумного рівня дохідності.
      4.  Для  перевірки доцільності встановлення тарифу  на
авіаційне перевезення центральний орган виконавчої  влади  з
питань   транспорту   та  зв’язку  має   право   зобов’язати
авіаперевізника   у  встановлений  строк   надати   вичерпну
інформацію  про  економічне обґрунтування  тарифів,  в  тому
числі  інформацію  про витрати, на основі яких  визначається
рівень тарифу.
      5.  У  разі  коли  авіаперевізник не  подав  необхідну
інформацію у встановлений строк або подав її не   в  повному
обсязі,   центральний  орган  виконавчої  влади   з   питань
транспорту  та  зв’язку своїм рішенням  має  право  вилучити
такий тариф із систем продажу і бронювання.
      6.   У   разі  коли  порядок  визначення  тарифів   на
авіаційне  перевезення регулюється міжнародними  договорами,
центральний  орган виконавчої влади з питань  транспорту  та
зв’язку  повинен  вчинити  адміністративні  дії  і  прийняти
адміністративні  рішення  стосовно тарифів  авіаперевізників
згідно з положеннями, які містяться у таких договорах.
 
      Стаття  99.  Обов’язки та відповідальність авіаційного
перевізника
 
      1.  Правила  авіаперевізника – правила,  інструкції  і
технології,   встановлені перевізником, які використовуються
під  час  авіаційних перевезень пасажирів  і  (або)  багажу,
вантажу,   пошти,  а  також  правила  застосування  тарифів,
стандарти  з  обслуговування  пасажирів  і  багажу,  порядок
розгляду претензій та позовів.
      2.  Правила  повітряних перевезень  та  обслуговування
пасажирів,  багажу,  вантажу  і  пошти,  а  також  визначені
нормативи   якості   такого  обслуговування   встановлюються
урядовим органом авіаційними правилами України з урахуванням
міжнародних договорів та законодавства України.
      3. Авіаперевізник зобов’язаний виконувати зазначені  в
частині другій цієї статті правила повітряних перевезень  та
обслуговування пасажирів, багажу, вантажу і пошти,  а  також
нормативи якості обслуговування.
      4.  Авіаперевізник  на підставі зазначених  в  частині
другій  цієї статті правил повітряних перевезень  має  право
встановити та ввести в дію власні правила, які спрямовані на
підвищення ефективності та якості перевезень  і  не  містять
нормативів якості обслуговування пасажирів, нижчих за рівень
встановлених вимог.
      5.    Іноземний    авіаперевізник,   який    провадить
діяльність  в  Україні, зобов’язаний поінформувати  урядовий
орган  про  власні  правила  та вимоги,  якими  визначаються
типові  умови  здійснення авіаційних  перевезень  пасажирів,
багажу,  вантажу,  пошти. Урядовий  орган  має  право  своїм
рішенням  вимагати  від іноземного авіаперевізника  привести
такі   правила   і   вимоги   у  відповідність   з   нормами
законодавства та авіаційними правилами України.  У  разі  їх
невідповідності законодавству України такі правила і  вимоги
не є обов’язкові для контрагентів авіаперевізника.
      6.  Авіаперевізник своїми правилами повинен встановити
та довести до відома пасажира правила у випадках компенсації
і надання допомоги пасажирам у разі відмови від прийняття на
борт  або  скасування польоту чи тривалої затримки  вильоту,
зниження класу обслуговування пасажиру, повернення плати  за
ненадану послугу з повітряного перевезення, розмір та спосіб
сплати  компенсації  і обслуговування пасажирів,  яким  було
відмовлено  у  прийнятті на борт. Зазначені правила  повинні
відповідати  вимогам  та нормам, встановленими  міжнародними
договорами,  чинними для України, законодавству  України  та
авіаційним правилам України.
      7.  Під час організації авіаперевезень, авіаперевізник
повинен  вживати заходів щодо доведення до відома споживачів
через інформаційно-рекламні засоби та автоматизовані системи
бронювання  маршрути  і розклад польотів  повітряних  суден,
тарифи   на   перевезення  пасажирів,  вантажів   та   пошти
повітряним   транспортом,  а  також   умови   обслуговування
пасажирів та вантажів на землі перед польотом і після  нього
та на борту повітряного судна.
      8.   Авіаперевізник  зобов’язаний   оприлюднити   свій
розклад регулярних рейсів.
      9.  При  розміщенні  даних  в автоматизованій  системі
бронювання, авіаперевізник повинен гарантувати, що розміщена
ним   чи  надана  для  розміщення  в  інших  автоматизованих
системах  бронювання  інформація є  точною,  достовірною  та
вичерпною.
      10.   На  території  України,  авіаперевізник  повинен
здійснювати продаж власних авіаційних перевезень  та  послуг
самостійно   або   через  агентства  з  продажу   авіаційних
перевезень,   що  мають  відповідний  сертифікат   урядового
органу,  або  через  власні представництва  (для  іноземного
перевізника),  що  зареєстровані  в  порядку,  встановленому
законодавством України
      11.   Авіаперевізник  не  повинен  впливати  на  вибір
автоматизованих  систем  бронювання  суб’єктом,   що   надає
послуги з продажу пасажирських авіаперевезень.
      12.  Авіаперевізник  несе відповідальність  за  шкоду,
спричинену під час перевезення пасажирів, багажу, вантажу та
пошти  відповідно до вимог і норм, передбачених міжнародними
договорами,   обов’язковими  для   України,   законодавством
України та авіаційними правилами України.
      13.   Авіаперевізник  може  відмовити   пасажиру   або
вантажовідправнику  в  перевезенні у випадках,  передбачених
Правилами повітряних перевезень та обслуговування пасажирів,
багажу,  вантажу і пошти, зазначених в частині  другій  цієї
статті.
      14.  Пасажир має право вільно ознайомитися з правилами
повітряних   перевезень   авіаперевізника   та   право    на
обслуговування згідно з класом придбаного квитка.
      15.  Пасажир  має  право відмовитися  від  повітряного
перевезення  і одержати назад гроші у порядку, встановленому
авіаційними правилами України.
      16.    Пасажир   має   право   на   компенсацію    від
авіаперевізника  і  надання  допомоги  у  разі  відмови  від
прийняття  на  борт  або  скасування  польоту  чи   тривалої
затримки  вильоту,  зниження класу обслуговування  пасажиру,
повернення   плати   за  ненадану  послугу   з   авіаційного
перевезення    в    порядку,   встановленому    міжнародними
договорами,   обов’язковими  для   України,   законодавством
України та авіаційними правилами України.
      17.  До  договорів  на авіаційне перевезення,  в  тому
числі  до  чартерних  перевезень та інших  цивільно-правових
відносин,  пов’язаних  з повітряними перевезеннями,  які  не
врегульовані  положеннями  цього  Кодексу  або  міжнародними
договорами,  застосовуються  положення  Цивільного   кодексу
України.
 
      Стаття   100.   Захист   прав  споживачів   послуг   з
авіаційних перевезень
 
      1.  Урядовий  орган здійснює контроль  за  дотриманням
авіаперевізниками  положень  правил  перевезень   пасажирів,
багажу,  вантажів  і  пошти та їх відповідність  вимогам  та
нормам,  встановленим міжнародними договорами, обов’язковими
для  України,  та авіаційними правилами України,  зокрема  в
частині дотримання прав пасажирів, вантажовідправників,  які
користуються послугами з авіаційних перевезень, та  розгляду
скарг пасажирів, вантажовідправників.
      2.   Урядовий  орган  авіаційними  правилами   України
встановлює      порядок     подання     скарг     пасажирів,
вантажовідправників  та  вимог  до  авіаперевізника  у  разі
заподіяння шкоди під час авіаційних перевезень.
      3.  У  разі подання такої скарги урядовий орган робить
висновок щодо:
      1)  відсутності факту порушення авіаперевізником  норм
законодавства та авіаційних правил України;
      2)  наявності  факту  порушення авіаперевізником  норм
законодавства  та авіаційних правил України  із  зазначенням
обсягу порушень та дати, до якої порушення слід усунути.
      4.   До  скарги,  передбаченої  частиною  другої  цієї
статті, повинні додаватися такі документи:
      1) копія скарги на адресу авіаперевізника;
      2)  відповідь авіаперевізника на скаргу пасажира  –  у
разі надання такої відповіді;
      3) підтвердження факту бронювання на даний політ.
      5.  Зобов’язання доведення факту відсутності порушення
прав  пасажира, вантажовідправника, якому йому відмовлено  у
посадці на борт повітряного судна, в авіаперевезенні, або  у
разі   скасування   чи  затримки  рейсу,   покладається   на
авіаперевізника.
      6.   Положення   Закону  України  “Про   захист   прав
споживачів”  застосовуються до повітряних  перевезень,  крім
питань,   які  врегульовані  цим  Кодексом  та  міжнародними
договорами.
 
                Розділ XIІІ  АВІАЦІЙНІ РОБОТИ
 
 
      Стаття 101. Умови виконання авіаційних робіт
 
      1.  Перелік авіаційних робіт визначається в авіаційних
правилах України.
      2.   Суб’єкт   господарювання  повинен   мати   діючий
сертифікат  експлуатанта або інший документ, що  підтверджує
необхідну  кваліфікацію суб’єкта господарювання проваджувати
авіаційну   діяльність  відповідно  до   вимог   міжнародних
договорів та авіаційних правил України.
      3.    Авіаційні   роботи   виконуються   експлуатантом
авіаційної  техніки  на  підставі відповідної  ліцензії  або
сертифіката, які видаються урядовим органом.
      3.  Суб’єкт  господарювання, який отримує  ліцензію  в
перший  раз,  повинен  відповідати умовам,  що  він  здатний
покрити   свої  постійні  та  змінні  витрати  на  виробничу
діяльність  протягом шести місяців після початку діяльності,
без урахування прибутку від своєї діяльності.
      4.  Авіаційні  роботи виконуються згідно з  договором,
укладеним  із замовником на виконання авіаційної роботи  або
надання авіаційної послуги, або разової заявки юридичної  чи
фізичної особи.
      5.   Авіаційні  роботи  на  території  України  можуть
виконуватися  іноземними експлуатантами, які мають  ліцензію
або  сертифікат, після отримання відповідного  погодження  з
урядовим органом.
      6.  Авіаційні роботи на території іншої країни  можуть
виконуватися   вітчизняними   експлуатантами,   які    мають
відповідну ліцензію або сертифікат, згідно із законодавством
цієї   країни  за  наявності  необхідних  дозволів  від   її
уповноваженого органу.
      7. Урядовий орган встановлює вимоги щодо:
      1)   оформлення документів та інформації, які  повинні
подаватися  експлуатантами, що  звертаються  із  заявою  про
отримання ліцензії або сертифіката, умов їх перевірки;
      2)  умов  провадження  діяльності експлуатантами,  які
мають ліцензію або сертифікат, умов їх перевірки;
      3)   умов   видачі,  внесення  змін  до  ліцензій   та
сертифікат,   змін  провадження  діяльності   та   поточного
контролю експлуатантів;
      4)   умов   припинення  та  анулювання   експлуатантам
ліцензій та сертифікатів.
 
       Розділ XІV  ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ ВІД АКТІВ
                    НЕЗАКОННОГО ВТРУЧАННЯ
 
      Стаття   102.   Організація  забезпечення   авіаційної
безпеки
 
      1.   Забезпечення   авіаційної  безпеки   здійснюється
урядовим  органом  шляхом проведення сертифікації  суб’єктів
авіаційної  діяльності з авіаційної безпеки та  забезпечення
дотримання  ними  стандартів, правил і процедур  безпеки  із
захисту цивільної авіації від актів незаконного втручання.
      2.  Забезпечення захисту цивільної авіації  від  актів
незаконного   втручання  здійснюється  шляхом   використання
комплексу заходів, а також людських та матеріальних ресурсів
відповідно  до  нормативно-правових актів, які регламентують
окремі напрями забезпечення авіаційної безпеки.
      3.   Забезпечення  дотримання  стандартів,  правил   і
процедур авіаційної безпеки із захисту цивільної авіації від
актів   незаконного  втручання  здійснюється   на   підставі
програми   контролю  якості  безпеки  суб’єктів   авіаційної
діяльності, що затверджується урядовим органом.
      4.   Сертифікації  з  авіаційної  безпеки   підлягають
служби    авіаційної   безпеки   експлуатантів   аеропортів,
аеродромів  або інші організації, які виконують  функції  із
забезпечення авіаційної безпеки.
      5.  Сертифікаційним процедурам з авіаційної безпеки за
відповідним  напрямом  підлягають  експлуатанти  комерційних
повітряних  суден,  злітно-посадкові  майданчики,  навчальні
заклади,  які  проводять підготовку персоналу  з  авіаційної
безпеки,  організації, які виконують технічне обслуговування
повітряних  суден, виробники повітряних суден,  організації,
які   здійснюють   наземне   забезпечення,   аеронавігаційне
обслуговування польотів повітряних суден.
      6.   Персонал  служб  авіаційної  безпеки  або   інших
організацій,   які   виконують   функції   із   забезпечення
авіаційної  безпеки,  повинен бути сертифікований  згідно  з
вимогами авіаційних правил України.
      7.   Персонал  служб  авіаційної  безпеки,   а   також
персонал,  який  постійно працює в зонах обмеженого  доступу
аеропорту,    повинен   пройти   спеціальну   перевірку    у
правоохоронних органах.
      8.    Підготовка,   перепідготовка    та    підвищення
кваліфікації  персоналу, що виконує функції із  забезпечення
заходів  авіаційної  безпеки, проводяться  у  сертифікованих
навчальних закладах (центрах), зокрема іноземних,  що  мають
виданий або визнаний урядовим органом сертифікат.
 
      Стаття  103. Заходи щодо захисту від актів незаконного
brpsw`mm
 
      1.  Актом незаконного втручання в діяльність цивільної
авіації  є акт або спроба скоєння акту, який створює загрозу
безпеці  цивільної авіації як на землі, так і в  повітрі,  а
саме:
      1) незаконне захоплення повітряного судна в повітрі;
      2) незаконне захоплення повітряного судна на землі;
      3)  захоплення заручників на борту повітряного  судна,
аеродромі або в аеропорту;
      4) незаконне проникнення на борт повітряного судна,  в
зону обмеженого доступу аеропорту, аеродрому або протиправні
дії,  спрямовані на навмисне виведення з ладу чи  блокування
роботи наземних засобів зв’язку, навігації та спостереження;
      5)  несанкціоноване  пронесення  на  борт  повітряного
судна  або  в  зону обмеженого доступу аеропорту,  аеродрому
зброї,   небезпечного  пристрою  або  матеріалу,   що   може
становити потенційну загрозу безпеці цивільної авіації;
      6)   надання  завідомо  неправдивої  інформації,   яка
ставить під загрозу безпеку повітряного судна у польоті і на
землі,  пасажирів, членів екіпажу, наземного  персоналу  або
сторонніх  осіб  в  аеропорту  та  на  аеродромі,  або   які
створюють  загрозу для безпечного обслуговування повітряного
руху, життя і здоров’я персоналу.
      2.  Українські  та  іноземні  експлуатанти  повітряних
суден  або  користувачі,  які  здійснюють  польоти  з   (до)
України,  а  також  експлуатанти  аеропортів  та  аеродромів
повинні  вживати передбачених авіаційними правилами  України
заходів  до  захисту цивільної авіації від актів незаконного
втручання.
 
      Стаття 104. Превентивні заходи безпеки
 
      1.  Урядовий орган постійно проводить оцінку ризику та
рівня  загрози  суб’єктам  авіаційної  діяльності  цивільної
авіації з метою запровадження відповідних заходів безпеки.
      На   підставі  результатів  оцінки  ризику  та   рівня
загрози  урядовий орган обмежує та/або забороняє українським
експлуатантам виконувати польоти за межами України.
      2.  Урядовий орган може визначити всі або окремі рейси
будь-якого  експлуатанта  як  рейси  підвищеного  ризику   з
впровадженням посилених заходів безпеки в аеропортах України
на невизначений або певний час  залежно від рівня загрози.
      3.  Для  запобігання  пронесенню на  борт  повітряного
судна  або  в  зону обмеженого доступу суб’єктів  авіаційної
діяльності зброї, вибухівки або інших небезпечних  предметів
і  речовин, які можуть бути використані для здійснення  акту
незаконного  втручання і пронесення яких  не  санкціоновано,
запроваджуються такі превентивні заходи:
      1)    забезпечення    контролю   доступу    персоналу,
транспортних  засобів, спеціального аеродромного  обладнання
до контрольованих зон та зон обмеженого доступу;
      2) забезпечення охорони та огляду повітряного судна;
      3)   здійснення  контролю,  зокрема  вибіркового,   на
авіаційну безпеку членів екіпажу, пасажирів, ручної поклажі,
зареєстрованого  багажу,  вантажу, кур’єрських  відправлень,
пошти, бортових припасів, бортового харчування;
      4)  здійснення охорони периметру аеропорту,  аеродрому
та його патрулювання.
      4.  Контроль  з  авіаційної  безпеки  ручної  поклажі,
багажу,   вантажу,  пошти,  бортових  припасів  і  бортового
харчування,  а  також особистий контроль безпеки  персоналу,
пасажирів  і  членів  екіпажу повітряного  судна  здійснюють
сертифіковані служби авіаційної безпеки.
      5.  Контроль безпеки дипломатичної пошти, консульських
валіз   здійснюється   відповідно  до  положень   Віденської
конвенції  про дипломатичні зносини (1961 р.) та  Віденської
конвенції про консульські зносини (1963 р.).
      6.  Урядовий орган вживає спеціальних заходів  безпеки
щодо   потенційно   небезпечних   пасажирів   –   осіб,   що
депортуються,  небажаних  осіб,  осіб,  що  перебувають  під
вартою.
      7.  У разі відмови пасажира, члена екіпажу повітряного
судна  або  персоналу,  який працює на території  аеропорту,
аеродрому, від проходження контролю на авіаційну безпеку,  а
також  відмови  особи надати ручну поклажу,  багаж,  вантаж,
пошту або бортові припаси для контролю, вони не допускаються
на  борт  повітряного  судна або в зону  обмеженого  доступу
аеропорту (аеродрому).
      8.  За  рішенням командира повітряного судна  контроль
за   авіаційною  безпекою  може  бути  здійснено  на   борту
повітряного  судна в польоті членами екіпажу  незалежно  від
згоди особи, яку перевіряють.
      9.   Експлуатанти   авіації  загального   призначення,
повітряні  судна  яких  мають  злітну  вагу  більш  як  5700
кілограмів, повинні здійснювати заходи на авіаційну  безпеку
на  аеродромах, злітно-посадкових майданчиках відповідно  до
вимог авіаційних правил України.
      10.  Користувачі  приватних повітряних  суден  повинні
виконувати    вимоги    авіаційної   безпеки,    встановлені
авіаційними правилами України.
 
      Стаття  105.  Охорона  повітряних  суден  та  об’єктів
цивільної авіації
 
      1.  Охорону  повітряних  суден та  об’єктів  цивільної
авіації   на   аеродромах  здійснює   сертифікована   служба
авіаційної безпеки.
      2.   Правила  охорони  повітряних  суден  та  об’єктів
цивільної  авіації,  забезпечення контролю  доступу  до  них
визначаються  відповідно  до  законодавства  та   авіаційних
правил України.
      3.  Спеціальні технічні засоби для здійснення контролю
безпеки    персоналу    в   контрольно-пропускних    пунктах
аеропортів,   аеродромів  та  пунктах  контролю   авіаційної
безпеки  пасажирів  і  членів  екіпажу,  ручної  поклажі  та
багажу,  інженерно-технічні засоби охорони, а  також  засоби
зв’язку   повинні   відповідати  вимогам  законодавства   та
авіаційних правил України.
 
      Стаття 106. Врегулювання кризових ситуацій
 
      1.  У  разі надходження інформації про спробу вчинення
або  вчинення  акту  незаконного  втручання  урядовий  орган
негайно повідомляє про це відповідному державному органу.
      2.  Заходи  щодо  відновлення контролю над  захопленим
повітряним судном на території України здійснюються згідно з
вимогами українського законодавства.
      3.  Урядовий  орган  інформує у встановленому  порядку
держави, з якими Україна має суміжний повітряний простір,  у
разі:
      1)  захоплення  повітряного  судна  на  землі  або   у
повітряному просторі України;
      2)   приземлення  захопленого  повітряного  судна   на
території України;
      3)  коли  захоплене повітряне судно покинуло територію
України.
      4.  У  разі надання неправдивої інформації щодо спроби
вчинення   або   вчинення  акту  незаконного   втручання   в
діяльність   цивільної  авіації  особа,  яка   надала   таку
інформацію,  несе відповідальність згідно із  законодавством
України.
      5.  Повідомлення  про врегулювання  кризової  ситуації
надсилається  до  Міжнародної організації цивільної  авіації
(ІСАО) невідкладно після її врегулювання.
 
      Стаття 107. Предмети та речовини, заборонені для
пронесення в зони обмеженого доступу або перевезення на
повітряних суднах
 
      1.   Перелік  предметів  і  речовин,  заборонених  для
пронесення  в  зону обмеженого доступу суб’єктів  авіаційної
діяльності  та  (або) для перевезення на  борту  повітряного
судна, визначається Кабінетом Міністрів України.
      2.  Правила  перевезення зброї  на  повітряних  суднах
цивільної   авіації  встановлюються  відповідно   до   вимог
законодавства та авіаційних правил України.
      3.   Перевезення  зброї  на  борту  повітряного  судна
представниками  правоохоронних органів і  спеціальних  служб
під  час виконання ними службових обов’язків дозволяється  у
разі    наявності   відповідних   повноважень   згідно    із
законодавством.
 
      Стаття 108. Підтримання встановленого порядку на
борту  повітряного судна
 
      1.  У  разі  порушення будь-якими особами встановлених
правил поведінки на борту повітряного судна, створення  ними
загрози  безпечному виконанню польоту або відмови виконувати
вимоги  членів  екіпажу до порушників можуть застосовуватися
заходи стримування.
      2.  Спеціальні заходи безпеки можуть бути  застосовані
до   пасажирів,  які  скоїли на борту  повітряного  судна  з
моменту  закриття дверей до зльоту і до моменту їх відкриття
після приземлення такі правопорушення:
      1)  напад,  загроза  або свідомо  вчинена  шкода,  яка
загрожує життю або майну пасажирів;
      2)  напад, погроза або втручання в дії членів  екіпажу
під  час  виконання ними службових обов’язків, або дії,  які
можуть призвести до втрати екіпажем можливості їх виконання;
      3)  свідоме  заподіяння  шкоди повітряному  судну  або
його обладнанню;
      4)  надання неправдивої інформації, яка може  привести
до виникнення загрози безпеці повітряного судна;
      5)  невиконання  законних вимог або інструкцій  членів
екіпажу в інтересах безпеки та підтримки порядку.
      3.   Для  забезпечення  стабільного  рівня  авіаційної
безпеки  та  підтримання  встановленого  порядку  на   борту
повітряного   судна  експлуатант  повітряного   судна   може
включити  до  складу його екіпажу підготовлених  фахівців  у
сфері авіаційної безпеки.
 
      Стаття 109. Застосування заходів стримування
 
      1.  Заходи  стримування застосовуються  у  разі,  коли
інші  методи відновлення порядку на борту повітряного  судна
виявилися недієвими, і полягають у тимчасовому обмеженні дій
та  свободи  пересування  порушника, унеможливлення  проявів
фізичного  насильства з його боку стосовно інших  осіб,  які
перебувають  на  борту повітряного судна під  час  виконання
польоту.
      2.    Порядок   та   процедури   здійснення    заходів
стримування визначаються авіаційними правилами.
                Розділ ХV  ПОШУК І РЯТУВАННЯ
 
      Стаття  110.  Повітряне судно, що зазнає  або  зазнало
лиха
 
      1.  Повітряне судно визнається таким, що зазнає  лиха,
якщо  йому  та/або особам, які перебувають  на  його  борту,
загрожує  небезпека, що не може бути усунена діями  екіпажу,
або   з   яким  утрачено  зв’язок  і  його  місцезнаходження
невідоме.
      2.  Повітряне судно визнається таким, що зазнало лиха,
якщо   воно  отримало  пошкодження,  несумісні  з  подальшим
безпечним  польотом,  або якщо воно повністю  зруйновано,  а
також  повітряне  судно, що здійснило  вимушену  посадку  за
межами аеродрому.
 
      Стаття 111. Сигнали лиха повітряного судна
 
      Для   своєчасного  виявлення  повітряного  судна,   що
зазнає   чи   зазнало   лиха,  та  надання   йому   допомоги
використовуються єдині міжнародні сигнали лиха.
      Екіпаж  повітряного судна, що зазнає чи зазнало  лиха,
повинен за можливості подати відповідні сигнали лиха.
      Перелік   сигналів   лиха  та  порядок   їх   передачі
визначаються  авіаційними правилами  України  для  цивільних
повітряних суден та нормативно-правовими актами Міністерства
оборони України для державних повітряних суден.
 
      Стаття 112. Повідомлення про повітряні судна, які
зазнають або зазнали лиха
 
      1.  Повідомлення про повітряні судна, які зазнають  чи
зазнали  лиха  належать до повідомлень, що  мають  категорію
абсолютного пріоритету.
      2.  Підприємства,  установи та організації,  незалежно
від  форми  власності, що мають засоби зв’язку,  зобов’язані
надавати  ці  засоби для негайної інформації  про  повітряні
судна, що зазнають чи зазнали лиха.
      3.    Центрами   збору   польотної   інформації,   яка
стосується повітряного судна, що зазнає чи зазнало  лиха,  і
передачі   такої   інформації  відповідному  координаційному
центру   пошуку   та   рятування  є  органи   обслуговування
повітряного руху.
      4.  Фізичні  особи  повідомляють про  випадки  лиха  з
повітряними суднами, які стали їм відомі, відповідній службі
порятунку   або   органи  державної  влади   чи   найближчим
підприємствам, установам та організаціям.
      5.    Органи   влади,   підприємства,   установи    та
організації  у  разі  надходження  інформації  про  лихо   з
повітряним судном зобов’язані негайно повідомити відповідній
службі  порятунку  центрального органу  виконавчої  влади  з
питань надзвичайних ситуацій.
 
      Стаття 113. Пошук та рятування повітряних суден
 
      1.  Повітряне  судно, що зазнає або зазнало  лиха,  та
особи,  які перебувають на його борту, підлягають  негайному
пошуку та рятуванню.
      2.  Межі району відповідальності України за авіаційний
пошук    та    рятування   збігаються   з   межами    району
відповідальності України за обслуговування повітряного руху.
      3.  Порядок проведення авіаційного пошуку і  рятування
регламентується  центральним  органом  виконавчої  влади   з
питань надзвичайних ситуацій.
      4.   Організація  проведення  авіаційного   пошуку   і
рятування  з  використанням  усіх  наявних  сил  та  засобів
центральних    і   місцевих   органів   виконавчої    влади,
підприємств,  установ  та організацій  усіх  форм  власності
покладається на центральний орган виконавчої влади з  питань
надзвичайних ситуацій.
      Порядок залучення авіаційних пошуково-рятувальних  сил
і засобів установлюється Кабінетом Міністрів України.
      5.   Оперативними  органами  управління,  які   несуть
відповідальність за координацію дій сил і засобів  державної
та  цивільної авіації під час проведення авіаційного  пошуку
та  рятування  є відповідні координаційні центри  пошуку  та
рятування,  які створюються центральними органами виконавчої
влади,  що  регулюють  організацію пошукового  та  аварійно-
рятувального  забезпечення польотів. Зазначені координаційні
центри функціонують цілодобово.
      6.  Організація  та  проведення авіаційного  пошуку  і
рятування на аеродромі і в районі відповідальності аеродрому
(злітно-посадкового майданчика) покладається на експлуатанта
аеродрому.
      7.     Порядок    організації    пошуково-рятувального
забезпечення  польотів  визначається  авіаційними  правилами
України  та нормативно-правовими актами Міністерства оборони
України.
      8.   Органи  влади,  юридичні  та  фізичні  особи,  на
території  яких  повітряне судно зазнало лиха,  вживають  до
прибуття  пошуково-рятувальних команд  невідкладних  заходів
щодо рятування людей, надання їм медичної та іншої допомоги,
а  також охорони повітряного судна, документації, обладнання
і майна, що перебуває на його борту.
 
      Стаття   114.  Забезпечення  проведення  пошукових   і
аварійно-рятувальних робіт
 
      1.  Пошук  і  рятування  пасажирів  і  членів  екіпажу
повітряних суден, що зазнають або зазнали лиха, здійснюється
на безоплатній основі.
      2.   Порядок  залучення  сил  і  засобів  підприємств,
установ  та  організацій до проведення  пошуково-рятувальних
робіт,  відшкодування витрат, пов’язаних  з  їх  проведенням
установлюється Кабінетом Міністрів України.
      3.  Евакуація  повітряного судна  або  його  частин  з
місця  авіаційної  події здійснюється за кошти  експлуатанта
або власника.
 
      Стаття  115.  Пошук  і рятування за  межами  території
України
 
      1.  Пошук  і  рятування повітряних суден  України,  що
зазнають  або  зазнали  лиха  за межами  території  України,
здійснюється   відповідно  до  правил  виконання   пошуково-
рятувальних  робіт  держави,  на  території  якої  трапилась
авіаційна  подія,  та  на  підставі  міжнародних  договорів,
учасником яких є Україна.
      2.  Координацію  дій  із службами пошуку  і  рятування
іноземних держав здійснює державний орган, на який покладено
повноваження з питань пошуку і рятування.
 
      Стаття  116. Завершення пошуку повітряного  судна,  що
зазнало лиха
 
      1.   Пошук   і  рятування  повітряних  суден,   членів
екіпажу,   пасажирів   та   інших  осіб,   які   перебувають
(перебували) на його борту, продовжується, якщо це практично
можливо,   доки  всі,  хто  залишився  живими,   не   будуть
доставлені  в  безпечне  місце або доки  існує  обґрунтована
надія на врятування всіх, хто ще може залишитися живими.
      2.  У  разі  коли  заходи, вжиті для пошуку,  не  дали
позитивних   результатів,  рішення  про  припинення   пошуку
повітряного  судна  приймається уповноваженим  керівником  з
ліквідації  наслідків  надзвичайної ситуації,  пов’язаної  з
авіаційною подією.
      3.  У  разі надходження нової важливої інформації  або
виявлення відповідних ознак і факторів, а також за  бажанням
заінтересованих сторін, розглядається питання про поновлення
пошуку.
 
         Розділ XVІ  РОЗСЛІДУВАННЯ АВІАЦІЙНИХ ПОДІЙ
 
 
      Стаття 117. Орган з розслідування авіаційних подій  та
інцидентів
 
      1.    Розслідування   авіаційних   подій,    серйозних
інцидентів,  інцидентів, надзвичайних  подій  та  пошкоджень
повітряних  суден на землі з цивільними повітряними  суднами
України   та  іноземних  держав,  що  сталися  на  території
України,   здійснює  Національна  комісія  з   розслідування
авіаційних  подій  та  інцидентів  (далі  –  Комісія),   яка
утворюється Кабінетом Міністрів України.
            Розслідування   авіаційних   подій,    серйозних
інцидентів, надзвичайних подій і пошкоджень повітряних суден
на   землі,   що  сталися  за  межами  України,  проводиться
відповідно   до  вимог  Міжнародної  організації   цивільної
авіації (ІСАО).
      2.  Комісія  розслідує порушення порядку  використання
повітряного простору цивільними повітряними суднами і  подає
матеріали розслідування Міністерству оборони України.
      Розслідування     порушень    порядку     використання
повітряного   простору   державними   повітряними    суднами
проводить Міністерство оборони України з подальшим  поданням
матеріалів розслідування Комісії.
      3.   Під   час   провадження  діяльності   Комісія   є
функціонально  і фінансово незалежною від інших  органів  та
будь-яких  юридичних чи фізичних осіб, інтереси яких  можуть
перешкоджати проведенню незалежного розслідування.
      4.  Положення  про  Комісію  затверджується  Кабінетом
Міністрів України.
      5. До складу Комісії може входити особа, яка:
      є громадянином України;
      є правоздатною та дієздатною у повному обсязі;
      не була засуджена за навмисно скоєний злочин;
      має відповідну освіту, досвід і фахову кваліфікацію.
      6.  Член  Комісії на підставі пред’явленого службового
посвідчення має право на:
      1)  доступ  до  місця авіаційної події  чи  інциденту,
повітряного судна, його вмісту та уламків, у тому  числі  до
будь-якої  частини  аеродрому,  органів  обслуговування   та
забезпечення польотів;
      2)  складення списку доказів та нагляд за переміщенням
уламків, частин, призначених для огляду та аналізу;
      3)   доступ  та  використання  бортових  реєстраторів,
наземних та будь-яких інших засобів документування;
      4)  доступ до результатів огляду тіл жертв або тестів,
що були зроблені на пробах, взятих з тіл жертв;
      5)  доступ  до результатів медичного огляду осіб,  які
здійснювали  керування повітряним судном, обслуговування  та
забезпечення виконання польоту, або тестів, що були зроблені
на пробах, взятих у таких осіб;
      6) огляд жертв;
      7)  доступ  до  результатів  перевірок,  сертифікації,
нагляду,  які здійснювалися іншими органами, підприємствами,
установами та  організаціями;
      8)  доступ  до  будь-якої  інформації,  що  стосується
розслідування,   матеріалів,  якими   володіє   експлуатант,
власник    чи   виробник   повітряного   судна,    провайдер
аеронавігаційних послуг, аеропорт та уповноважений  орган  у
сфері цивільної авіації;
      9)   проведення  опитування  свідків   чи   участь   в
опитуванні.
      6.  Члени  Комісії під час виконання  своїх  службових
обов’язків перебувають під захистом держави. Правовий захист
державних авіаційних інспекторів здійснюється відповідно  до
статті 15 цього Кодексу.
 
      Стаття 118. Забезпечення розслідування авіаційних
подій та інцидентів
 
      1.    Усі   авіаційні   події,   серйозні   інциденти,
інциденти, надзвичайні події та пошкодження повітряних суден
на  землі,  що  сталися на території України,  та  порушення
порядку використання повітряного простору України підлягають
обов’язковому розслідуванню з метою встановлення їх причин і
вжиття заходів щодо запобігання таким подіям у майбутньому.
      2.  Технічне розслідування авіаційних подій, серйозних
інцидентів,  інцидентів, надзвичайних  подій  та  пошкоджень
повітряних суден на землі проводяться згідно з правилами  та
порядком, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
      3.  Комісія  видає  висновки та рекомендації  з  метою
попередження   авіаційних   подій,   серйозних   інцидентів,
інцидентів,  надзвичайних  подій  та  пошкоджень  повітряних
суден  на  землі. Комісія не приймає рішення  щодо  вини  та
відповідальності юридичних або фізичних осіб за результатами
розслідування.
      4.  Адміністративне,  службове,  прокурорське,  судове
розслідування, що спрямоване на встановлення будь-чиєї  вини
або   відповідальності,  повинно  проводитись   окремо   від
технічного   розслідування   авіаційних   подій,   серйозних
інцидентів,  інцидентів, надзвичайних  подій  та  пошкоджень
повітряних суден на землі.
      5.    До   матеріалів   за   результатами   технічного
розслідування   авіаційних  подій,   серйозних   інцидентів,
інцидентів,  надзвичайних  подій  та  пошкоджень  повітряних
суден на землі, які підлягають публікації,  та відомості про
особу  яка надала дану інформацію пов’язану з розслідуванням
застосовується вимоги щодо їх конфіденційності.
      Акт  і  матеріали технічного розслідування  не  можуть
використовуватися       адміністративними,       службовими,
прокурорськими, судовими органами для встановлення будь-чиєї
вини або відповідальності.
      6.  Якщо  під час розслідування виявлено злочинні  дії
або бездіяльність окремих осіб чи організацій, члени Комісії
зобов’язані   повідомити   про   це   відповідним    органам
прокуратури України.
      7.   З  метою  забезпечення  проведення  розслідування
Комісія   взаємодіє  з  відповідними  центральними  органами
виконавчої   влади,   органами   місцевого   самоврядування,
правоохоронними  органами, урядовим  органом  відповідно  до
встановленого Кабінетом Міністрів України Порядку.
 
      Стаття  119.  Проведення роботи  на  місці  авіаційної
події
 
      1.  Розслідування, що проводиться на місці  авіаційної
події,  належить до категорії робіт в особливих умовах,  які
прирівнюються  до робіт з ліквідації наслідків  надзвичайних
ситуацій.  Спеціалісти,  які працюють  на  місці  авіаційної
події  та  інциденту,  повинні  забезпечуватися  спеціальним
одягом,   взуттям,  спеціальним  спорядженням  і   захисними
засобами виходячи з конкретних умов роботи.
      2.   Органи   виконавчої  влади  та  органи  місцевого
самоврядування,   підприємства,  установи   та   організації
зобов’язані всебічно сприяти працівникам Комісії та комісії,
що   розслідує  авіаційні  події  з  державними  повітряними
суднами, в охороні місця події, пошуку елементів конструкції
повітряного   судна,   забезпеченні  транспортом,   засобами
зв’язку, приміщеннями для роботи і відпочинку, засобами  для
виконання  такелажних  і  вантажних  робіт,  транспортування
уламків,   санітарної   обробки   місцевості,   забезпечення
безпечних умов роботи на місці події.
 
      Стаття 120. Фінансування робіт, пов’язаних з
розслідуванням авіаційних подій, і відшкодування витрат
 
      1.   Порядок   фінансування   робіт,   пов’язаних    з
розслідуванням   авіаційних  подій,  серйозних   інцидентів,
інцидентів,  надзвичайних  подій  та  пошкоджень  повітряних
суден   на  землі  і  перелік  таких  витрат  встановлюються
Кабінетом Міністрів України.
      2.    Дослідження   і   випробування,   пов’язані    з
розслідуванням   авіаційної  події,  серйозного   інциденту,
інциденту,    які    проводяться    науково-дослідними     і
конструкторськими  установами, ремонтними  підприємствами  і
підприємствами  авіаційної  промисловості,  фінансуються  за
рахунок коштів державного бюджету.
      3.  Міжнародні  пересилання та перевезення  матеріалів
розслідування, уламки повітряного судна, бортові  засоби  та
інші  деталі,  що належать до речових доказів розслідування,
фінансуються експлуатантом.
 
      Стаття   121.   Запобігання   авіаційним   подіям   та
інцидентам
 
      1.   Комісія   з   розслідування   авіаційної   події,
серйозного  інциденту,  інциденту,  надзвичайної  події   чи
пошкодження  повітряного судна на землі  на  підставі  своїх
висновків   зобов’язана   сформулювати   рекомендації   щодо
усунення причин події, виявлених у процесі розслідування,  і
запобігання  їх виникненню у майбутньому.
      2.  На  підставі  рекомендацій Комісії урядовий  орган
зобов’язаний розробити відповідні рекомендації  і  надіслати
їх    користувачам   повітряного   простору,   експлуатантам
повітряних  суден та іншим юридичним особам для  розроблення
профілактичних заходів щодо запобігання авіаційним подіям.
      3.   Користувачі  повітряного  простору,  експлуатанти
повітряних  суден  та  інші юридичні особи,  яким  надіслано
рекомендації,  зобов’язані  розробити  профілактичні  заходи
щодо  запобігання авіаційним подіям, погодити їх з  урядовим
органом і здійснити у встановлений строк.
 
      Стаття 122. Облік авіаційних подій
 
      1.  Комісія  веде  облік авіаційних  подій,  серйозних
інцидентів,  інцидентів, надзвичайних  подій  та  пошкоджень
повітряних  суден  на  землі, включаючи  ті,  що  сталися  з
іноземними  повітряними  суднами  на  території  України  та
українськими повітряними суднами за межами України.
      2.   Відомості  про  стан  безпеки  цивільної  авіації
України, отримані в результаті розслідування, Комісія  подає
центральному органу виконавчої влади з питань транспорту  та
зв’язку,   урядовому   органу  та  Міжнародній   організації
цивільної авіації (ІСАО).
 
             Розділ ХVІІ  АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ
 
      Стаття    123.   Обов’язкове   авіаційне   страхування
цивільної авіації
 
      1.   В   Україні  здійснюється  обов’язкове  авіаційне
страхування цивільної авіації.
      2.    Експлуатант    цивільного   повітряного    судна
комерційної авіації зобов’язаний страхувати:
      1)   членів   екіпажу  повітряного  судна  та   іншого
авіаційного персоналу;
      2)  свою  відповідальність за шкоду, заподіяну  третім
особам;
      3)   осіб,   що  мають  право  перебувати   на   борту
повітряного  судна  на  законних  підставах  без   придбання
квитків  (які не є членами екіпажу або авіаційним персоналом
та працівниками замовника авіаційних робіт).
      3.  Експлуатант  або  власник  цивільного  повітряного
судна  комерційної авіації зобов’язаний страхувати повітряні
судна.
      4.   Авіаперевізник   зобов’язаний   страхувати   свою
відповідальність  за  шкоду,  заподіяну  пасажирам,  багажу,
вантажу та пошті.
      5.  Замовник авіаційних робіт зобов’язаний  страхувати
своїх  працівників,  осіб  (у тому числі  працівників  інших
організацій),   що  здійснюють  забезпечення  технологічного
процесу під час виконання авіаційних робіт.
      6.  Експлуатант або власник повітряних  суден  авіації
загального    призначення,   зокрема   легких,    надлегких,
аеростатичних   та   аматорських,  зобов’язаний   страхувати
відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам.
      7.     Аеропорт    зобов’язаний    страхувати     свою
відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам.
      8.  Суб’єкти,  що  надають послуги з аеронавігаційного
обслуговування, зобов’язані страхувати свою відповідальність
за шкоду, заподіяну третім особам.
      9.   Обов’язкове   авіаційне   страхування   цивільної
авіації здійснюється страховиками-резидентами України  (крім
випадків   передбачених  законодавством),  яким   видано   в
установленому  порядку ліцензію на проведення  обов’язкового
авіаційного   страхування   цивільної   авіації    та    які
зареєстровані в установленому порядку в урядовому органі.
      10.   Порядок   і   правила  проведення  обов’язкового
авіаційного   страхування  цивільної  авіації   визначаються
Кабінетом Міністрів України.
 
      Розділ ХVІІІ  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ
     ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО БЕЗПЕКИ АВІАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ
                ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ
 
      Стаття 124. Поширення відповідальності
 
      1.  За  протиправні дії всі юридичні і фізичні  особи,
дільність   яких   пов’язана  з  використанням   повітряного
простору  України, розробленням, виготовленням, ремонтом  та
експлуатацією авіаційної техніки, провадженням господарської
і  комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху,
забезпеченням   безпеки  авіації,  несуть   відповідальність
згідно із законом.
      2.   Особа,   яка   під  час  перебування   на   борту
повітряного  судна  в  межах юрисдикції України  перешкоджає
виконанню    членами   екіпажу   своїх   обов’язків,    несе
відповідальність згідно із законом.
      3.   За   переміщення  або  спробу  переміщення  через
державний  кордон України іноземців чи осіб без громадянства
без  документів  для  в’їзду в Україну  або  з  документами,
оформленими  з порушенням вимог, установлених законодавством
України, експлуатант повітряного судна несе відповідальність
у порядку і розмірах згідно із законом.
 
      Стаття 125. Відповідальність за захоплення чи
викрадення повітряного судна або захоплення авіаційного
об’єкта
 
      Захоплення  чи  викрадення  повітряного  судна,  як  і
захоплення чи викрадення авіаційного об’єкта, тягне за собою
відповідальність згідно із законом.
 
      Стаття 126. Відповідальність за блокування
повітряного судна, авіаційного об’єкта, транспортних,
інженерно-технічних чи інших комунікацій
 
      Блокування  повітряних  суден,  авіаційних   об’єктів,
транспортних, інженерно-технічних та інших комунікацій,  яке
перешкоджає нормальній і безпечній діяльності авіації, тягне
за собою відповідальність згідно із законом.
 
      Стаття 127. Відповідальність за неправдиве
повідомлення про підготовку акту незаконного втручання у
діяльність авіації
 
      Неправдиве    повідомлення   про    підготовку    акту
незаконного   втручання  у  діяльність  авіації   на   борту
повітряного  судна або авіаційному об’єкті  тягне  за  собою
відповідальність згідно із законом.
 
      Стаття 128. Відповідальність за невиконання вимог
контролю авіаційної безпеки
 
      Порушення,  невиконання або неналежне виконання  вимог
правил  і  норм з реєстрації та огляду на авіаційну  безпеку
пасажирів   стосовно   здачі,   приймання,   зберігання    і
перевезення  на  повітряному судні ручної  поклажі,  багажу,
вантажу,  пошти  і  бортового  харчування,  тягне  за  собою
відповідальність згідно із законом.
 
      Стаття 129. Штрафи
 
      1.  Правопорушення в галузі цивільної авіації тягне за
собою відповідальність.
      2.  Урядовий  орган адміністративним рішенням  залежно
від  того чи порушення здійснено перший раз або порушення  є
повторним  чи  юридична особа вже мала факт  порушення,  яке
підпадає під дію цього Кодексу, має право накласти штраф:
      1)  на юридичну особу — суб’єкта авіаційної діяльності
—  від  п’яти  до  восьми тисяч неоподатковуваних  мінімумів
доходів громадян у разі:
      експлуатації  повітряного  судна  без  документів,  що
дають  право виконувати польоти, або з порушенням  вимог  та
умов  виданого  експлуатанту документа з порушенням  строків
його   дії  та  обмежень,  що  містяться  в  ньому   або   в
експлуатаційній документації;
      виконання    польотів    без    діючих    сертифікатів
обов’язкового  авіаційного страхування в  цивільній  авіації
або з такими, що втратили чинність;
      порушення  правил та порядку використання  повітряного
простору;
      знищення  бортових  чи  наземних засобів  об’єктивного
контролю  та  інших матеріалів або документів, пов’язаних  з
авіаційною подією чи інцидентом;
      виконання  польотів  на літаках з  порушенням  строків
проведення поточного технічного обслуговування;
      використання   аеродромів  для  польотів   повітряного
судна  експлуатанта,  які  не  відповідають  типу  літака  і
виконуваній операції;
      експлуатації повітряного судна персоналом, що  не  має
відповідної підготовки і кваліфікації або у якого закінчився
строк дії додатків до сертифіката;
      приховування    авіаційної   події,    інциденту    та
пошкоджень  повітряного судна на землі, або  фактів,  що  їх
стосуються,  а  також  за  свідомо неправильну  класифікацію
події та визначення причин, руйнування або знищення бортових
чи   наземних   засобів  об’єктивного  контролю   та   інших
матеріалів, пов’язаних з подією;
      подання  недостовірної інформації   урядовому  органу,
визначеному статтею 20 цього Кодексу;
      фальсифікації  результатів з  доведення  відповідності
вимогам льотної придатності;
      невиконання    директив   льотної   придатності    або
експлуатаційних директив.
      2)  на юридичну особу — суб’єкта авіаційної діяльності
—  від  двох  до  п’яти  тисяч  неоподатковуваних  мінімумів
доходів громадян у разі:
      експлуатації   повітряного  судна,   що   не   пройшло
необхідну підготовку і обслуговування перед польотом;
      виконання  польотів без обладнання  повітряного  судна
комплектом необхідного аварійно-рятувального устатковання;
      виконання  технічного обслуговування несертифікованими
організаціями     або     без    оформлення     спеціального
експлуатаційного положення;
      створення  радіозавад  радіоелектронним  засобам,   що
забезпечують польоти у повітряному просторі;
      невідповідності   фактичної   маси   та    центрування
документації  щодо завантаження і центрування або  запису  в
завданні на політ;
      невідповідності   фактичного   завантаження   варіанту
компоновки повітряного судна;
      вчинення  або  спроби  вчинення  дій,  спрямованих  на
порушення  діяльності органів та об’єктів щодо  забезпечення
організації використання повітряного простору та повітряного
руху;
      вчинення  або  спроба  вчинення  дій,  спрямованих  на
порушення  функціонування  інформаційних  або  інформаційно-
управляючих   систем,  у   тому  числі   комп’ютерних,   або
втручання в дію зазначених систем;
      провадження   діяльності  з  проектування   авіаційної
техніки та змін до неї без наявності сертифіката розробника;
      недотримання  під  час льотних випробувань  визначених
урядовим органом заходів безпеки;
      виготовлення    виробів   авіаційної    техніки,    їх
компонентів  та  обладнання  з  відхиленнями  від  схваленої
типової   конструкції  без  узгодження  з   розробником   та
схвалення урядовим органом;
      проведення    льотних   випробувань   за   відсутності
схвалених урядовим органом програм льотних випробувань;
      проведення    льотних   випробувань   без   урахування
визначених урядовим органом обмежень;
      виконання   польотів,  що  не  належать  до   програми
приймальних випробувань;
      недотримання  під  час льотних випробувань  визначених
урядовим органом заходів безпеки;
      внесення  в  конструкцію  виробу  авіаційної  техніки,
його  компонентів  та  обладнання  змін  без  узгодження   з
урядовим органом;
      порушення,   ігнорування   або   недотримання    вимог
Керівництва  з  виконання польотів експлуатанта,  що  можуть
призвести   до   порушення  правил   польотів   або   правил
використання повітряного простору;
      надання  неправдивої інформації, що може призвести  до
виникнення загрози безпеці польотів;
      експлуатації  повітряних суден, двигунів  та  гвинтів,
ресурс  яких закінчився, або за  відсутності документального
підтвердження ресурсу;
      використання  під  час експлуатації повітряного  судна
агрегатів та запасних частин, ресурс яких закінчився, або за
відсутності документального підтвердження ресурсу;
      перешкоджання    роботі   комісії   з    розслідування
авіаційної події, інцидентів та пошкоджень повітряного судна
на  землі,  зокрема  приховування інформації,  перешкоджання
проходу  комісії  на  борт  повітряного  судна,  доступу  до
об’єктів    радіотехнічного   забезпечення   і   організації
повітряного  руху,  та в інші місця для з’ясування  обставин
події;
      3)  на юридичну особу — суб’єкта авіаційної діяльності
–  від  однієї  до  трьох тисяч неоподатковуваних  мінімумів
доходів громадян у разі:
      несвоєчасного    внесення   змін    і    поправок    в
організаційно-керівні     та    експлуатаційні     документи
експлуатанта  або  організації з технічного  обслуговування,
технологічні  вказівки  та  непогодження  або  несвоєчасного
погодження таких документів в урядовому органі;
      незаповнення  екіпажем звітної  документації  в  рейсі
або  після  його  виконання, такої,  як  літаковий  бортовий
журнал, навігаційний план польоту;
      порушення   вимог  урядового  органу  щодо  узгодження
керівного складу експлуатанта;
      порушення   та/або  неналежного  виконання  персоналом
авіапідприємств вимог авіаційної безпеки;
      порушення   та/або   неналежного  виконання   керівним
складом авіапідприємств вимог авіаційної безпеки;
      порушення   та/або  неналежного  виконання  персоналом
суб’єктів комерційної діяльності вимог авіаційної безпеки;
      несвоєчасного  подання до урядового органу  інформації
про  суттєві  зміни у структури організації, що  впливає  на
безпеку польотів;
      створення  перешкод щодо проведення  урядовим  органом
перевірок організації та субпідрядників;
      приховування  та  несвоєчасного подання  до  урядового
органу   інформації  про  безпеку  експлуатації   авіаційної
техніки;
      закінчення   строку  дії  договорів  про  забезпечення
технічного  обслуговування, базування та інші  види  послуг,
необхідних експлуатанту для забезпечення його діяльності  та
на    умовах   наявності   яких   був   виданий   сертифікат
експлуатанта;
      порушення   строку  проведення  внутрішніх   перевірок
якості;
      передачі  без  схвалення урядовим  органом  технічного
змісту  документації, рекомендацій і вказівок, що  впливають
на  льотну  придатність, організаціям виробника,  технічного
обслуговування та експлуатантам України.
      4)  на юридичну особу — суб’єкта авіаційної діяльності
— від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян у разі:
      протидії   уповноваженим   на   проведення   перевірки
представникам урядового органу або працівникам Комісії  щодо
виконання ними посадових обов’язків або ненадання необхідної
інформації;
      порушення   правил   безпеки  під   час   заправлення,
завантаження,   буксування  та  обслуговування   повітряного
судна;
      ненадання   пасажирам   інструктажу   та   карток    з
інструкцією щодо заходів безпеки на борту повітряного судна;
      неврахування   змін  зльотно-посадкових  характеристик
повітряного судна, які містяться в Керівництві  з  виконання
польотів  щодо  висоти,  тиску і  температури  навколишнього
середовища аеродрому, на якому планується здійснення посадки
або зльоту;
      недотримання норм робочого та льотного часу,  а  також
часу  відпочинку персоналу експлуатанта під  час  планування
льотної діяльності;
      виконання    польотів   без   урахування   інформації,
необхідної  для виконання польотів і визначеної  авіаційними
правилами України;
      порушення   під   час  ведення  обліку   відпрацювання
ресурсу  авіаційної  техніки,  що  призвело  до  невиконання
подальшого технічного обслуговування;
      неналежного  оформлення документів,  що  регламентують
виконання  польотів  та технічне обслуговування  повітряного
судна;
      використання  аеронавігаційної  інформації   під   час
планування і виконання польотів без своєчасно внесених  змін
та поправок;
      ненадання  документів  на запит урядового  органу  або
неподання особі, яка уповноважена урядовим органом на доступ
до  будь-яких документів і записів, що стосуються  виконання
польотів та технічного обслуговування повітряного судна;
      невиконання  затвердженої в урядовому органі  програми
контролю польотних даних;
      нехтування своїм обов’язком і невідшкодування  збитків
пасажирові;
      нехтування  своїм обов’язком стосовно  піклування  про
пасажира у разі затримки рейсу;
      порушення  правил контролю доступу в  зону  обмеженого
доступу авіапідприємств;
      порушення    правил    контролю    на    безпеку     в
авіапідприємствах;
      порушення   строку  проведення  процедур,   визначених
авіаційними правилами України;
      5)  на юридичну особу — суб’єкта авіаційної діяльності
—  від  трьохсот  до  п’ятисот  неоподатковуваних  мінімумів
доходів громадян у разі:
      нехтування своїм обов’язком і незвернення з  проханням
до   пасажира  про  добровільну  відмову  від  заброньованих
квитків;
      нехтування  своїм обов’язком і неповернення пасажирові
суми, належної до сплати, або незміни маршруту;
      нехтування  своїм  обов’язком щодо повернення  частини
вартості  квитка  у  разі, коли пасажир  подорожував  нижчим
класом;
      нехтування   своїм  обов’язком  стосовно  інформування
пасажирів про належні їм права;
      порушення строків зберігання документації;
      порушення  строків  виконання метрологічних  перевірок
обладнання,     що    використовується    для     технічного
обслуговування;
      порушення  строків усунення недоліків за  результатами
проведених  урядовим  органом  інспекторських  перевірок,  а
також неподання у визначений строк звіту про їх усунення;
      порушення  умов  зберігання та обліку запасних  частин
до повітряного судна;
      несвоєчасного      повідомлення       про       події,
несанкціонованого поширення інформації про хід розслідування
та ймовірні причини подій.
      3.  У випадках, передбачених законодавством, матеріали
про  порушення  вимог  цього Кодексу  та  авіаційних  правил
України  надсилаються правоохоронним органам.
 
      Стаття 130. Особи, які мають право складати протоколи
про   правопорушення
 
        У  справах про правопорушення, зазначених  у  статті
129  цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право
складати уповноважені на це посадові особи урядового органу.
 
      Стаття 131. Строки розгляду справ про правопорушення
 
      Справа    про    правопорушення    розглядається     в
п’ятнадцятиденний  строк  з  дня  надходження  до  урядового
органу  протоколу  про правопорушення  та  інших  матеріалів
справи.
 
      Стаття   132.  Підготовка  до  розгляду   справи   про
правопорушення
 
      Уповноважена посадова особа урядового органу  під  час
підготовки  до  розгляду  справи про правопорушення  вирішує
такі питання:
      1)  чи  належить  до  його компетенції  розгляд  даної
справи;
      2)  чи  правильно складено протокол та інші  матеріали
справи про правопорушення;
      3)   чи  повідомлено  особам,  які  беруть  участь   у
розгляді справи,  про час і місце її розгляду;
      4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
      5)  чи  підлягає  задоволенню  клопотання  особи,  яка
притягається до відповідальності, потерпілого, їх   законних
представників і адвоката.
 
      Стаття 133. Порядок розгляду справи про
правопорушення
 
      Розгляд  справи  розпочинається  з  оголошення  складу
колегіального органу урядового органу, який її розглядає.
      Головуючий    на   засіданні   колегіального    органу
урядового органу, що розглядає справу, оголошує, яка  справа
підлягає  розгляду,  хто притягається  до  відповідальності,
роз’яснює  особам, які беруть участь у розгляді  справи,  їх
права  і  обов’язки. Після цього оголошується  протокол  про
правопорушення.  На  засіданні  заслуховуються  особи,   які
беруть участь у розгляді справи.
 
      Стаття 134. Обставини, що підлягають з’ясуванню під
час розгляду справи про правопорушення
 
      Колегіальний  орган урядового органу під час  розгляду
справи  про правопорушення зобов’язаний з’ясувати:  чи  було
вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні,
чи  підлягає  вона  відповідальності,  чи  є  обставини,  що
пом’якшують  чи  обтяжують  відповідальність,  чи  заподіяно
майнову  шкоду, а також з’ясувати інші обставини,  що  мають
значення для об’єктивного розгляду справи.
 
      Стаття 135. Протокол засідання колегіального органу
урядового органу у справі про правопорушення
 
      Під   час   розгляду  колегіальним  органом  урядового
органу справи про правопорушення ведеться протокол, в  якому
зазначаються:
      1) дата і місце проведення засідання;
      2)   найменування  і  склад  органу,  який   розглядає
справу;
      3) зміст справи, що розглядається;
      4)  відомості  про  явку осіб,  які  беруть  участь  у
справі;
      5)  пояснення  осіб,  які  беруть  участь  у  розгляді
справи, їх  клопотання і результати їх розгляду;
      6)  документи  і  речові докази,  досліджені  під  час
розгляду справи;
      7)  відомості  про  оголошення прийнятої  постанови  і
роз’яснення щодо   порядку та строків її оскарження.
      Протокол   засідання  колегіального  органу  урядового
органу  підписується  головуючим на засіданні  і  секретарем
такого органу.
 
      Стаття    136.   Зміст   постанови   у   справі    про
правопорушення
 
      Розглянувши  справу  про правопорушення,  колегіальний
орган урядового органу виносить постанову у справі.
      Постанова  повинна містити: найменування органу,  який
виніс  постанову, дату розгляду справи; відомості про особу,
щодо   якої   розглядається  справа;  викладення   обставин,
установлених   під   час  розгляді  справи;   посилання   на
нормативний  акт, який передбачає відповідальність  за  дане
правопорушення; прийняте у справі рішення.
      Постанова   колегіального  органу   урядового   органу
приймається  простою більшістю голосів членів  колегіального
органу урядового органу, присутніх на засіданні.
      Постанова  у  справі про правопорушення  колегіального
органу   урядового  органу  підписується  -  головуючим   на
засіданні і секретарем такого органу.
 
      Стаття 137. Види постанов по справі у правопорушення
 
      У   справі   про  правопорушення  колегіальний   орган
урядового органу виносить одну з таких постанов:
      1) про накладення стягнення;
      2) про закриття справи.
      Постанова  про  закриття  справи  виноситься  у   разі
оголошення    усного  зауваження,  передачі  матеріалів   на
розгляд громадської  організації чи трудового колективу  або
передачі  їх  прокурору,   органу  досудового  слідства   чи
дізнання.
 
      Стаття 138. Порядок оскарження постанови у справі про
правопорушення
 
      Постанову  у  справі  про  правопорушення  може   бути
оскаржено у суді особою, щодо якої її винесено.
      Скаргу  на  постанову урядового органу  у  справі  про
правопорушення може бути подано протягом десяти днів  з  дня
винесення постанови. В разі порушення зазначеного  строку  з
поважних  причин його може бути поновлено за  заявою  особи,
щодо якої винесено постанову.
 
      Стаття 139. Опротестування постанови у справі про
правопорушення
 
      Постанову  у  справі  про  правопорушення  може   бути
опротестовано прокурором.
 
      Стаття 140. Зупинення виконання постанови у зв’язку з
поданням скарги
 
      Подання  у встановлений строк скарги зупиняє виконання
постанови про накладення стягнення до розгляду скарги.
      Внесення   прокурором   протесту   зупиняє   виконання
постанови до розгляду протесту.
 
      Стаття 141. Строк розгляду скарги і протесту на
постанову у справі про правопорушення
 
      Скарга   і   протест  на  постанову   у   справі   про
правопорушення розглядаються в десятиденний строк з  дня  їх
надходження.
 
 
      Стаття 142. Розгляд скарги і протесту на постанову у
справі про правопорушення
 
      Орган  (посадова  особа) під час розгляду  скарги  або
протесту  на постанову у справі про правопорушення перевіряє
законність  винесеної  постанови  і  приймає  одне  з  таких
рішень:
      1)  залишає постанову без зміни, а скаргу або  протест
без  задоволення;
      2)  скасовує  постанову  і надсилає  справу  на  новий
розгляд;
      3) скасовує постанову і закриває справу;
      4)   змінює  захід  стягнення  в  межах,  передбачених
нормативним  актом  про відповідальність за  правопорушення.
При цьому стягнення не може бути посилено.
 
              Розділ ХІХ  ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
 
      1.   Цей   Кодекс   набирає  чинності   з   дня   його
опублікування,  крім статті 129, яка набирає  чинності  з  1
січня 2009 року.
      2.  З набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність
Повітряний  кодекс  України  ( 3167-12  ) (3167-12)
	  в  редакції   за  
№  ХХХІ-VII  від  04.05.1993 р.  (Відомості  Верховної  Ради 
України,  1993 р.,  № 25,  ст.  274;  1998 р.,  № 2,  ст. 5; 
2000 р., № 11,  ст.  89,  2000  р., № 1, ст. 3; 2006 р. № 7, 
ст. 341; 2006 р.,  №  33, ст. 283) із змінами до нього.
      3.   До   приведення   нормативно-правових   актів   у
відповідність   із  цим  Кодексом  нормативно-правові   акти
застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу.
      4. Внести до деяких Законів України  таки зміни:
      1) у Законі України «Про плату за землю» ( 2535-12 ) (2535-12)
	:
      статтю  7  після  слів «залізниць»  доповнити  словами
«аеродромів»;
      статтю   8   після   слів  «надані  для   залізничного
транспорту» доповнити словами «аеродромів», а після слів  «у
разі використання залізничним транспортом» доповнити словами
«аеродромами»;
      2)   частину  другу  статті  2  Закону  України   «Про
ліцензування   певних   видів    господарської   діяльності» 
( 1775-14 ) (1775-14)
	 після слова   «будівництва»  доповнити   словами   
«ліцензування діяльності  перевезення  пасажирів, багажу  та   
вантажів авіаційним транспортом, авіаційні роботи».
      5. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк:
      1)   подати   на   розгляд  Верховної   Ради   України
пропозиції  щодо  внесення  змін  до  законів  України,   що
випливають із цього Закону;
      2)  забезпечити відповідно до законодавства повернення
в  державну власність аеропортів «Донецьк», «Київ» (Жуляни),
«Одеса»,  «Сімферополь»,  «Харків», «Вінниця»  (Гавришівка),
«Івано-Франківськ»,  «Кіровоград»,  «Миколаїв»,  «Луганськ»,
«Полтава»,    «Рівне»,   «Суми»,   «Тернопіль»,   «Ужгород»,
«Херсон»,  «Хмельницький», «Чернівці», «Черкаси»,  «Ізмаїл»,
"Маріуполь", «Керч», «Кривий Ріг» і «Сєверодонецьк»;
      3)   вжити  заходів  щодо  законодавчого  врегулювання
питань  використання земель авіаційного транспорту,  зокрема
передачі   їх   інвесторам   у   довгострокову   оренду   із
спрямуванням коштів, що надійшли, на розвиток аеропортів.