Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув проект Закону України "Про застосування векселів у зовнішньоекономічній діяльності" (далі - проект Закону) та за результатами розгляду повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 6 проекту Закону оплата за векселем, отриманим резидентом або виданим резидентом нерезиденту для акцепту за зовнішньоекономічним договором (контрактом), який передбачає вексельну форму розрахунків, має надійти на поточний рахунок цього резидента у строк, установлений Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Зауважуємо, що згідно із частиною першою ст. 21 Закону України від 18.06.91 N 1201-XII (1201-12) "Про цінні папери і фондову біржу" (із змінами та доповненнями) вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Отже, є незрозумілим яка саме оплата повинна надійти на поточний рахунок резидента у випадку видачі цим резидентом нерезиденту векселя для акцепту за зовнішньоекономічним договором (контрактом), який передбачає вексельну форму розрахунків. Тому пропонуємо доопрацювати редакцію ст. 6 проекту Закону.

Відповідно до пункту 2 ст. 9 проекту Закону (прикінцеві положення) вносяться доповнення до частини четвертої ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 (15-93) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет). Згідно запропонованих змін:

- вивезення і пересилання за межі України векселів, які використовуються для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції;

- ввезення і пересилання векселів, які використовуються для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції (далі - ліцензія).

По-перше, діючою редакцією ст. 5 Декрету (15-93) передбачено:

- отримання ліцензії за операціями вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав;

- отримання ліцензії за операціями ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України.

Відповідно до ст. 1 Декрету (15-93) валютними цінностями є також і векселі, виражені як у валюті України, так і у іноземній валюті, а під терміном "валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Отже, згідно із діючою редакцією Декрету (15-93) потребують отримання ліцензії операції з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком платежів у іноземній валюті та операції з ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України і у разі її із запропонованими доповненнями чітко відслідковується зміна режиму ліцензування.

Відповідно до розділу 2 Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про застосування векселів у зовнішньоекономічній діяльності" останній передбачає внесення змін до пункту 4 ст. 5 Декрету (15-93) з метою конкретизації її положень у частині, що стосується ліцензування операцій з векселями у зовнішньоекономічній діяльності. Разом з тим, розробником не надано будь-якого об|рунтування зміни режиму ліцензування відповідно до Декрету на ввезення і пересилання векселів на митну територію України, які використовуються для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

По-друге, встановлюються нерівні умови ввезення і вивезення на митну територію України векселів, що використовуються для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), - ввезення згаданих векселів потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції, а вивезення не потребує. Будь-яких пояснень та обгрунтування встановлення такої дискримінації розробником проекту Закону не надано.

По-третє, відповідно до ст. 4 проекту Закону сума векселя виражається у валюті, яка за зовнішньоекономічним договором (контрактом) є валютою платежу. Отже, це може бути національна валюта України або будь-яка іноземна валюта. Тому постає питання про доцільність окремого виділення векселів, що використовуються для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), у пункті 4 ст. 5 Декрету (15-93) , оскільки зазначені векселі входять до визначень термінів "валютні цінності", "валюта України" та "іноземна валюта", наведених у ст. 1 даного Декрету.

Окрім того, відповідно до пункту 2 ст. 9 проекту Закону (прикінцеві положення) у новій редакції викладається ст. 2 Закону України від 23.09.94 N 185/94-ВР (185/94-ВР) "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Нова редакція ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виключає можливість отримання суб'єктами господарювання, імпортні операції яких здійснюються на умовах відстрочення поставки, індивідуальної ліцензії Національного банку України в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користі, постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується. Слід зауважити, що аналіз листів, які надходять до Держпідприємництва України від суб'єктів господарювання, показав, що зазначені суб'єкти з незалежних від них причин постійно стикаються з проблемою перевищення строків відстрочення поставки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій і отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України є для них єдиним засобом уникнення від стягнення штрафних санкцій.

Тому Держпідприємництво України вважає за недоцільне виключати із ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) можливість отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України у разі, коли відстрочення поставки за імпортною операцією перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується.

Зважаючи на викладене вище, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва повертає проект Закону України "Про застосування векселів у зовнішньоекономічній діяльності" на доопрацювання з урахуванням викладених пропозицій та зауважень.