Державним податковим

адміністраціям в Автономній

Республіці Крим, областях,

містах Києві та Севастополі

Державна податкова адміністрація України у зв'язку із внесенням змін Законом України від 5 листопада 2009 року N 1702-VI (1702-17) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" до Земельного кодексу України (2768-14) і Закону України "Про оренду землі" (161-14) та з метою забезпечення повноти і своєчасності надходження від юридичних осіб орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності роз'яснює.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 3 липня 1992 року N 2535-XII (2535-12) "Про плату за землю" із змінами та доповненнями (далі - Закон N 2535) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом (платником) - власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, в тому числі орендар. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (стаття 5 Закону N 2535 (2535-12) ) .

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, як визначено статтею 13 Закону N 2535 (2535-12) , є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України (2768-14) встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, і таке право посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Законом України від 1 липня 2004 року N 1952-IV (1952-15) "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (із змінами та доповненнями) встановлено, що державна реєстрація прав на земельну ділянку є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на неї.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV (161-14) "Про оренду землі", із змінами та доповненнями (далі - Закон N 161), законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

До розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Кодексом (2768-14) (Прикінцеві положення Закону N 161 (161-14) ) .

Згідно із статтею 5 Закону N 161 (161-14) орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (статті 13, 18 Закону N 161 (161-14) ) .

Невід'ємною частиною договору оренди землі, як визначено статтею 15 Закону N 161 (161-14) , є акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Статтею 7 Закону N 161 (161-14) встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до статті 31 Закону N 161 (161-14) договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

При цьому, статтею 34 Закону N 161 (161-14) встановлені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі. Так, у разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Отже, у випадку, якщо орендарі земель державної і комунальної власності відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках та не повернули орендодавцю у встановленому порядку зазначені земельні ділянки, такі орендарі є платниками орендної плати за землю до бюджету на підставі укладених договорів оренди землі до моменту втрати чинності таких договорів.

У разі, якщо орендарі земель державної і комунальної власності, які відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках, повернули їх орендодавцю у встановленому порядку, то нові власники таких будинків, будівель або споруд є платниками орендної плати за землю до бюджету з моменту набрання чинності договорів оренди землі, якщо інший строк не передбачений в таких договорах.

Разом з тим, з метою запобігання втрат бюджету та забезпечення повноти надходження орендної плати за землі державної і комунальної власності доручаємо звернутися до відповідних органів місцевого самоврядування та виконавчої влади з питання врахування в договорах оренди землі умов припинення їх дії, визначених статтею 31 Закону N 161 (161-14) , а також моменту початку сплати орендної плати за землю з часу набуття права власності на такі будинки, будівлі або споруди, як однієї із умов договору оренди землі.