Міжнародна конвенція

з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна (укр/рос)

( Про приєднання до Конвенції з застереженням див. Закон N 3702-VI (3702-17) від 07.09.2011 )
Дата підписання:
Дата приєднання України:
Дата набрання чинності для України:
10.05.1952
07.09.2011
16.05.2012
Офіційний переклад
Високі Договірні Сторони,
визнавши бажаність встановлення за спільною згодою деяких уніфікованих норм права щодо накладення арешту на морські судна,
вирішили укласти Конвенцію та з цією метою домовилися про таке:

Стаття 1

У цій Конвенції наведені нижче слова мають значення, встановлені для них цим документом:
1. "Морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів:
a) збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб;
b) загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов'язані з його експлуатацією;
c) рятування судна або вантажу;
d) договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше;
e) договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше;
f) втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном;
g) загальної аварії;
h) морської позики;
i) буксирування;
j) лоцманства;
k) поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються;
l) будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів;
m) заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу;
n) витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника;
o) спорів, що стосуються права власності на морське судно;
p) спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації;
q) іпотеки або морської застави будь-якого судна.
2. "Арешт" означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
3. "Особа" означає фізичні особи, компанії чи корпорації, уряди, урядові установи та органи державної влади.
4. "Позивач" означає особу, яка стверджує, що морська вимога пред'являється на його користь.

Стаття 2

Судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.

Стаття З

1. З урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "o", "p" або "q" пункту 1 статті 1.
2. Судна вважаються такими, що мають того самого власника, коли всі частки власності належать тій самій особі або тим самим особам.
3. Судно не заарештовують, і застава або інший вид забезпечення не надаються більше одного разу в межах однієї чи більше юрисдикцій будь-якої з Договірних Держав за однією й тією самою морською вимогою одного й того самого позивача та, якщо судно було заарештовано в межах однієї з юрисдикцій чи були надані в межах такої юрисдикції застава або інший вид забезпечення для зняття арешту або з метою уникнення можливого арешту, то будь-який наступний арешт цього судна чи будь-якого судна, що належить тому самому власникові, за тією самою морською вимогою того самого позивача буде відмінений, а судно буде звільнене судом чи будь-яким іншим відповідним судовим органом цієї держави, якщо тільки позивач не переконає суд чи інший відповідний судовий орган, що гарантія чи інше забезпечення були остаточно зняті до накладення наступного арешту або що є інша достатня підстава для залишення арешту чинним.
4. Якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами.
Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.

Стаття 4

На судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.

Стаття 5

Суд чи будь-який інший відповідний судовий орган, у межах компетенції якого судно було заарештовано, дозволяє зняття арешту під заставу в сумі, яка забезпечить явку відповідача, або за умови надання іншого виду забезпечення, крім випадків, коли судно було заарештоване у зв'язку з морськими вимогами, що перераховані в підпунктах "o" та "p" пункту 1 статті 1. У таких випадках суд або інший відповідний судовий орган може дозволити продовження експлуатації судна власником, якщо останній надасть заставу в сумі, достатній для явки відповідача або інший вид забезпечення, або зможе визначити порядок ведення справ судна під час арешту.
Якщо між сторонами не досягнуто згоди про розміри застави або іншого виду забезпечення, суд чи інший відповідний судовий орган встановлює їхній характер і розмір.
Прохання про зняття арешту під таке забезпечення не може тлумачитися ані як визнання відповідальності, ані як відмова від використання законного обмеження відповідальності власника судна.

Стаття 6

Усі питання щодо відповідальності позивача за збитки, заподіяні внаслідок арешту судна, або за витрати, пов'язані із наданням застави або іншого виду забезпечення з метою звільнення судна або запобігання його арешту, будуть вирішуватися за правом Договірної Держави, у межах юрисдикції якої був здійснений арешт чи було подано клопотання щодо його здійснення.
Процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв'язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.

Стаття 7

1. Суди країни, в якій був здійснений арешт, мають компетенцію розглядати справи по суті, якщо ці суди є компетентними на підставі внутрішнього права країни, в якій здійснено арешт, або в таких, конкретно визначених, випадках:
a) якщо позивач має постійне місце проживання або основне місце роботи у державі, де був здійснений арешт;
b) якщо вимога виникла в країні, в якій був здійснений арешт;
c) якщо вимога стосується рейсу судна, під час якого був здійснений арешт;
d) якщо вимога виникла у зв'язку із зіткненням суден або з обставинами, що передбачені статтею 13 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо зіткнення суден, підписаної в Брюсселі 23 вересня 1910 року;
e) якщо це вимога виплати винагороди за порятунок;
f) якщо це вимога щодо іпотеки або морської застави заарештованого судна.
2. Якщо суд, в межах юрисдикції якого було арештовано судно, не має компетенції розглядати справу по суті, то застава або інший вид забезпечення, надані відповідно до статті 5 для звільнення судна з-під арешту, прямо передбачають, що їх було надано як забезпечення виконання будь-якого судового рішення, яке згодом може бути оголошене судом, який має повноваження виносити таке рішення, а суд або інший відповідний судовий орган країни, в якій заарештовано судно, встановлює термін, протягом якого позивач повинен подати позов до суду, який має такі повноваження.
3. Якщо сторони погодилися винести спір на розгляд конкретного суду, іншого ніж суд, у межах юрисдикції якого був здійснений арешт, або на вирішення арбітражу, то суд або інший відповідний судовий орган, в межах юрисдикції якого здійснено арешт, може визначити термін, протягом якого позивач повинен подати позов до суду.
4. Якщо в будь-якому з випадків, зазначених у двох попередніх пунктах, цей позов не подано у призначений термін, то відповідач може подати клопотання щодо звільнення судна з-під арешту або припинення застави чи іншого виду забезпечення.
5. Ця стаття не застосовується у випадках, передбачених положеннями зміненої Конвенції про навігацію по Рейну від 17 жовтня 1868 року.

Стаття 8

1. Положення цієї Конвенції застосовуються в межах юрисдикції будь-якої Договірної Держави до будь-якого судна, що ходить під прапором однієї з Договірних Держав.
2. Судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
3. Проте будь-яка Договірна Держава має право повністю або частково позбавити переваг цієї Конвенції будь-який уряд Держави, яка не є договірною чи будь-яку особу, яка на момент арешту не має постійного місця проживання або основного місця роботи в одній з Договірних Держав.
4. Ніщо в цій Конвенції не змінює або не впливає на чинні норми права відповідних Договірних Держав щодо арешту будь-якого судна, яке знаходиться в межах юрисдикції держави, або ходить під її прапором, особою, яка має постійне місце проживання або основне місце роботи у цій державі.
5. Якщо третя сторона, інша ніж основний позивач, висуває морську вимогу на підставі суброгації, передачі права або інакше, то вона, для цілей цієї Конвенції, вважається такою, яка має те саме місце постійного проживання й основне місце роботи, що й основний позивач.

Стаття 9

Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що створює право на пред'явлення позову, яке, за винятком положень цієї Конвенції, не виникло б відповідно до права, що застосовується судом, який розглядав справу, а також не тлумачиться як таке, що створює права на морську заставу, які не існують згідно з таким правом або згідно з Конвенцією про морські застави й іпотеки (995_471) , якщо вона застосовна.

Стаття 10

Високі Договірні Сторони можуть під час підписання, здачі на зберігання ратифікаційних грамот або документів про приєднання до Конвенції залишити за собою право:
a) не застосовувати цю Конвенцію стосовно арешту судна на підставі однієї з вимог, перелічених в пунктах "o" та "p" статті 1, а застосовувати до таких вимог своє внутрішнє право;
b) не застосовувати положення першого пункту статті 3 до арешту судна, що здійснюється в межах їхньої юрисдикції щодо вимог, передбачених у пункті "q" статті 1.

Стаття 11

Високі Договірні Сторони зобов'язуються передавати на арбітраж будь-які спори, що можуть виникнути у зв'язку з тлумаченням або застосуванням цієї Конвенції, але не завдаючи шкоди зобов'язанням Високих Договірних Сторін, які домовились передавати свої спори до Міжнародного суду ООН.

Стаття 12

Ця Конвенція відкрита для підписання Державами, що були представлені на Дев'ятій дипломатичній конференції з морського права. Протокол про підписання складається за посередництва Міністерства закордонних справ Бельгії.

Стаття 13

Ця Конвенція ратифікується й ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Міністерству закордонних справ Бельгії, яке повідомить про здачу їх на зберігання всі держави, які підписали Конвенцію та держави, що приєдналися.

Стаття 14

a) Ця Конвенція набирає чинності між двома державами, що її ратифікують, через шість місяців від дати здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти.
b) Для кожної держави, яка підписала Конвенцію і яка ратифікує її після здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти, Конвенція набирає чинності через шість місяців із дня здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

Стаття 15

Будь-яка Держава, що не представлена на Дев'ятій дипломатичній конференції з морського права, може приєднатися до цієї Конвенції.
Про приєднання будь-якої держави буде повідомлятися Міністерству закордонних справ Бельгії, яке повідомить про це дипломатичними каналами усі держави, які підписали Конвенцію й держави, що приєдналися до неї.
Конвенція набирає чинності для держави, що приєдналася, через шість місяців з дати одержання такого повідомлення, але не раніше набрання чинності самою Конвенцією, відповідно до пункту "a" статті 14.

Стаття 16

Будь-яка Висока Договірна Сторона може після закінчення трирічного строку після набрання чинності цією Конвенцією стосовно неї чи будь-коли після цього, звернутися з проханням про скликання конференції для розгляду пропозицій щодо внесення змін до цієї Конвенції.
Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка має намір скористатися цим правом, повинна повідомити про це уряд Бельгії, який протягом шести місяців після цього скликає конференцію.

Стаття 17

Будь-яка з Високих Договірних Сторін має право денонсувати цю Конвенцію будь-коли після набрання нею чинності стосовно цієї Сторони.
Ця денонсація набирає чинності через рік із дня одержання повідомлення про денонсацію урядом Бельгії, який повідомить про це інші Високі Договірні Сторони дипломатичними каналами.

Стаття 18

a) Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час ратифікації або приєднання до цієї Конвенції чи будь-коли після цього заявити за допомогою письмового повідомлення, надісланого Міністерству закордонних справ Бельгії про те, що ця Конвенція поширюється на будь-які з територій, за міжнародні відносини яких вона є відповідальною. Конвенція поширюється на території, зазначені в повідомленні, через шість місяців із дати одержання цього повідомлення Міністерством закордонних справ Бельгії, але не раніше за дату набрання чинності цією Конвенцією стосовно цієї Високої Договірної Сторони.
b) Висока Договірна Сторона, яка зробила заяву відповідно до пункту "a" цієї статті щодо поширення цієї Конвенції на будь-яку територію, за міжнародні відносини якої вона є відповідальною, може будь-коли після цього заявити за допомогою повідомлення, надісланого Міністерству закордонних справ Бельгії про припинення дії Конвенції стосовно цієї території і, через рік після отримання повідомлення Міністерством закордонних справ Бельгії, дія цієї Конвенції на зазначеній території припиняється.
c) Міністерство закордонних справ Бельгії повідомляє дипломатичними каналами усім державам, які підписали Конвенцію і державам, що приєдналися до неї, про всі повідомлення, отримані ним відповідно до цієї статті.
Учинено в Брюсселі 10 травня 1952 року французькою та англійською мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними.

Международная конвенция

об унификации некоторых правил, касающихся ареста морских судов

(Брюссель, 10 мая 1952 года)
Официальный перевод
Высокие Договаривающиеся Стороны,
признавая желательным установить посредством соглашения некоторые единообразные правила, касающиеся ареста морских судов, решили заключить с этой целью Конвенцию и поэтому согласились о нижеследующем:

Статья 1

В настоящей Конвенции следующие термины употребляются в указанном ниже значении:
1. "Морское требование" означает любое требование, возникающее из одного или нескольких следующих обстоятельств:
a) причинения убытков судном при столкновении или иным образом;
b) причинения вреда жизни или здоровью лица судном или в связи с его эксплуатацией;
c) спасания;
d) договора об использовании или найме судна на условиях чартера или иным образом;
e) договора перевозки груза на судне на условиях чартера или иным образом;
f) утраты или повреждения перевозимого на судне груза, включая багаж;
g) общей аварии;
h) бодмереи;
i) буксировки;
j) лоцманской проводки;
k) снабжения судна грузом или материалами в целях его эксплуатации или поддержания;
l) постройки, ремонта, оборудования судна или уплаты доковых расходов и сборов;
m) заработной платы, причитающейся капитану, лицам командного состава или другим членам экипажа;
n) произведенных капитаном от имени судна или его собственника дисбурсментских расходов, включая дисбурсментские расходы, произведенные отправителями груза, фрахтователями или агентами;
o) споров о праве собственности на судно;
p) споров между собственниками о праве собственности на судно, владении или пользовании им или распределении прибыли;
q) ипотеки судна.
2. "Арест" означает задержание судна, осуществляемое в порядке судебного производства для обеспечения морского требования, но не включает задержание судна для исполнения судебного решения.
3. "Лицо" включает в себя физических лиц, товарищества и корпорации, правительства, их департаменты и публичные власти.
4. "Лицо, имеющее требование" означает лицо, которое заявляет о наличии морского требования в его пользу.

Статья 2

Судно, плавающее под флагом одного из Договаривающихся государств, может быть арестовано в пределах юрисдикции любого Договаривающегося государства по любому морскому требованию, но никакому другому требованию. Ничто в настоящей Конвенции не должно рассматриваться как расширение или ограничение любых прав или полномочий, которыми в соответствии с действующими национальными законами или правилами наделены правительства или их департаменты, публичные власти, доковые или портовые власти, в отношении ареста, задержания или иного ограничения в передвижении судов в пределах их юрисдикции.

Статья 3

1. Без ущерба для положений пункта 4 настоящей статьи и статьи 10, лицо, имеющее морское требование, может арестовать или конкретное судно, в отношении которого возникло морское требование, или любое другое судно, принадлежащее лицу, которое на момент возникновения морского требования было собственником конкретного судна, даже в том случае, когда арестованное судно готово отплыть, но никакое другое судно, кроме конкретного судна, в отношении которого возникло морское требование, не может быть арестовано по любому морскому требованию, перечисленному в статье 1, 1 "o", "p" или "q".
2. Суда считаются собственностью одного и того же лица или лиц, когда все доли в праве собственности принадлежат одному и тому же лицу или лицам.
3. Арест на судно не налагается и гарантия или иное обеспечение не предоставляется более одного раза по одному и тому же морскому требованию одного и того же лица в пределах юрисдикции одного или нескольких Договаривающихся государств; и, если судно было арестовано или гарантия или иное обеспечение было предоставлено в пределах такой юрисдикции для освобождения судна или во избежание угрозы его ареста, любой последующий арест судна или любого судна, принадлежащего тому же собственнику, тем же лицом по тому же морскому требованию аннулируется и судно освобождается судом или другой компетентной судебной властью этого государства, если лицо, имеющее требование, не докажет, что гарантия или иное обеспечение были окончательно освобождены до наложения последующего ареста или что существовала другая веская причина для сохранения ареста.
4. Если при фрахтовании судна на условиях бербоут-чартера фрахтователь, а не зарегистрированный собственник, несет ответственность по морскому требованию в отношении такого судна, лицо, имеющее требование, может арестовать это судно или другое судно, находящееся в собственности фрахтователя, в соответствии с положениями настоящей Конвенции, однако никакое другое судно, являющееся собственностью зарегистрированного собственника, не может быть арестовано по таким морским требованиям.
Положения настоящего пункта применяются к любому случаю, когда лицо, иное, чем зарегистрированный собственник судна, несет ответственность по морскому требованию в отношении такого судна.

Статья 4

Судно может быть арестовано только на основании решения суда или другой компетентной судебной власти Договаривающегося государства, в котором налагается арест.

Статья 5

Суд или другая компетентная судебная власть, наложившая арест на судно, разрешает освободить судно при предоставлении достаточной гарантии или иного обеспечения, за исключением случаев, когда судно было арестовано по любому из морских требований, указанных в подпунктах "o" и "p" пункта 1 статьи 1. В таких случаях суд или другая компетентная судебная власть может разрешить лицу, в чьем владении находится судно, эксплуатировать его при предоставлении этим лицом достаточной гарантии или иного обеспечения или может по иному решить вопрос об эксплуатации судна в период его ареста.
При отсутствии соглашения сторон относительно достаточности гарантии или иного обеспечения суд или другая компетентная судебная власть определяет характер и размер обеспечения.
Просьба об освобождении судна против предоставления такого обеспечения не должна истолковываться как признание ответственности или как отказ от права на законное ограничение ответственности собственника судна.

Статья 6

Все вопросы относительно того, несет ли лицо, имеющее требование, в любом случае ответственность за убытки, вызванные арестом судна, или расходы, понесенные в связи с предоставлением гарантии или иного обеспечения с целью освободить судно из-под ареста или предотвратить его арест, регулируются законом Договаривающегося государства, в пределах юрисдикции которого арест был наложен или было сделано заявление о наложении ареста.
Правила процедуры, касающиеся ареста судна, подачи заявления для получения решения, указанного в статье 4, а также все процессуальные вопросы, возникающие в связи с арестом, регулируются законом Договаривающего государства, в котором арест был наложен или сделано заявление о наложении ареста.

Статья 7

1. Суды страны, в которой арест был наложен, компетентны рассматривать дело по существу:
если закон страны, в которой арест был наложен, предоставляет судам такую компетенцию; или
в любом из следующих случаев, а именно:
a) если постоянное место жительства лица, имеющего требование, или место его основной деятельности находится в стране, в которой был наложен арест;
b) если требование возникло в стране, в которой был наложен арест;
c) если требование относится к рейсу судна, во время которого был наложен арест;
d) если требование возникло из столкновения или обстоятельств, предусмотренных статьей 13 Международной конвенции об унификации некоторых правил относительно столкновения судов, подписанной в Брюсселе 23 сентября 1910 года;
e) если требование возникло из спасания;
f) если требование основано на ипотеке арестованного судна.
2. Если суд, в пределах юрисдикции которого судно было арестовано, не обладает компетенцией рассматривать дело по существу, гарантия или иное обеспечение, предоставленное в соответствии со статьей 5 с целью освободить судно из-под ареста, должно конкретно предусматривать, что оно предоставлено в качестве обеспечения исполнения любого судебного решения, которое в конечном итоге может быть вынесено судом, обладающим компетенцией рассматривать дело по существу; при этом суд или другая компетентная судебная власть страны, в которой был наложен арест, устанавливает срок, в течение которого лицо, имеющее требование, должно предъявить иск в суде, обладающем такой компетенцией.
3. Если стороны договорились передать спор для разрешения в конкретный суд, иной, чем суд, наложивший арест, или в арбитраж, то суд или другая компетентная судебная власть, наложившая арест, может установить срок, в течение которого лицо, имеющее требование, может предъявить иск.
4. Если в любом из случаев, указанных в двух предшествующих пунктах, иск не был предъявлен в установленный срок, ответчик может ходатайствовать об освобождении судна либо гарантии или иного обеспечения.
5. Настоящая статья не применяется в случаях, предусмотренных положениями пересмотренной Конвенции о судоходстве по Рейну от 17 октября 1868 года.

Статья 8

1. Положения настоящей Конвенции применяются к любому судну, плавающему под флагом Договаривающегося государства, в пределах юрисдикции любого Договаривающегося государства.
2. Судно, плавающее под флагом государства, не являющегося Договаривающимся государством, может быть арестовано в пределах юрисдикции любого Договаривающегося государства по любым морским требованиям, перечисленным в статье 1, или любого другого требования, по которому закон Договаривающегося государства разрешает арест.
3. Однако любое Договаривающееся государство имеет право полностью или частично лишить преимуществ, предоставляемых настоящей Конвенцией, любое правительство государства, не являющегося Договаривающимся государством, или любое лицо, которое на момент ареста не имело постоянного места жительства или места основной деятельности в одном из Договаривающихся государств.
4. Ничто в настоящей Конвенции не изменяет и не затрагивает действующие в соответствующих Договаривающихся государствах положения закона, касающегося ареста любого судна в пределах юрисдикции государства, под флагом которого оно плавает, лицом, постоянное место жительства или место основной деятельности которого находится в этом государстве.
5. Третье лицо, предъявившее морское требование в силу суброгации, уступки требования или иных обстоятельств, для целей настоящей Конвенции считается, имеющим то же постоянное место жительства или место основной деятельности, что и первоначальное лицо, имеющее требование.

Статья 9

Ничто в настоящей Конвенции не должно рассматриваться как создающее право на иск, которое, независимо от положений настоящей Конвенции, не возникает согласно закону, применимому судом, рассматривающим дело; также ничто в настоящей Конвенции не должно рассматриваться как создающее какие-либо морские залоги, которые не существуют согласно такому закону или Конвенции о морских залогах и ипотеках (995_471) , если последняя применяется.

Статья 10

Высокие Договаривающиеся Стороны могут во время подписания, ратификации или присоединения сделать оговорку о:
a) праве не применять настоящую Конвенцию к аресту судна по любому требованию, указанному в подпунктах "o" и "p" пункта 1 статьи 1, а применять по таким требованиям свои национальные законы;
b) праве не применять пункт 1 статьи 3 к аресту судна в пределах их юрисдикции по требованиям, указанным в подпункте "q" пункта 1 статьи 1.

Статья 11

Высокие Договаривающиеся Стороны обязуются передавать в арбитраж любые споры, возникающие между государствами из толкования или применения настоящей Конвенции, причем это не должно затрагивать обязательств тех Высоких Договаривающихся Сторон, которые согласились передавать свои споры в Международный суд.

Статья 12

Настоящая Конвенция открыта для подписания государствами, представленными на Девятой дипломатической конференции по морскому праву. Протокол подписания будет составлен в порядке доброй услуги Министерством иностранных дел Бельгии.

Статья 13

Настоящая Конвенция подлежит ратификации и ратификационные грамоты сдаются на хранение Министерству иностранных дел Бельгии, которое будет уведомлять все подписавшие настоящую Конвенцию или присоединившиеся к ней государства о сдаче на хранение таких грамот.

Статья 14

a) Настоящая Конвенция вступает в силу для двух государств, которые первыми ратифицируют ее, через шесть месяцев после даты сдачи на хранение второй ратификационной грамоты.
b) Для каждого подписавшего государства, ратифицировавшего настоящую Конвенцию после сдачи на хранение второй ратификационной грамоты, Конвенция вступает в силу через шесть месяцев после даты сдачи на хранение его ратификационной грамоты.

Статья 15

Любое государство, не представленное на Девятой дипломатической конференции по морскому праву, может присоединиться к настоящей Конвенции.
Уведомления о присоединении направляются в Министерство иностранных дел Бельгии, которое сообщает по дипломатическим каналам всем подписавшим настоящую Конвенцию или присоединившимся к ней государствам об этом уведомлении.
Настоящая Конвенция вступает в силу для присоединившихся к ней государств через шесть месяцев после даты получения такого уведомления, но не раньше вступления самой Конвенции в силу в соответствии с положениями подпункта "a" статьи 14.

Статья 16

Любая Высокая Договаривающаяся Сторона может по истечении периода в три года с даты вступления настоящей Конвенции в силу для этой Высокой Договаривающейся Стороны обратиться с просьбой о созыве конференции для рассмотрения поправок к настоящей Конвенции.
Любая Высокая Договаривающаяся Сторона, намеревающаяся воспользоваться этим правом, уведомляет Бельгийское Правительство, которое созывает конференцию в течение шести месяцев.

Статья 17

Любая Высокая Договаривающаяся Сторона может денонсировать настоящую Конвенцию в любое время после ее вступления в силу для этой Высокой Договаривающейся Стороны. Денонсация вступает в силу через один год после даты получения соответствующего уведомления Бельгийским Правительством, которое по дипломатическим каналам сообщает об этом уведомлении другим Высоким Договаривающимся Сторонам.

Статья 18

a) Любая Высокая Договаривающаяся Сторона может при ратификации настоящей Конвенции, при присоединении к ней или в любое время после этого заявить путем направления письменного уведомления Министерству иностранных дел Бельгии о том, что действие настоящей Конвенции распространяется на территории, за международные отношения которых она несет ответственность. Действие настоящей Конвенции распространяется на указанные в таком уведомлении территории по истечении шести месяцев после даты его получения Министерством иностранным дел Бельгии, но не раньше даты вступления настоящей Конвенции в силу для этой Высокой Договаривающейся Стороны.
b) Высокая Договаривающаяся Сторона, сделавшая в соответствии с подпунктом "a" настоящей статьи заявление о распространении действия настоящей Конвенции на территорию, за международные отношения которой она несет ответственность, может в любое время после этого заявить путем направления письменного уведомления Министерству иностранных дел Бельгии, что распространение действия настоящей Конвенции на эту территорию прекращается.
Настоящая Конвенция перестает распространяться на территорию, названную в таком уведомлении, по истечении одного года после даты получения указанного уведомления Министерством иностранных дел Бельгии.
c) Министерство иностранных дел Бельгии по дипломатическим каналам информирует все подписавшие настоящую Конвенцию или присоединившиеся к ней государства о любом уведомлении, полученном им в соответствии с настоящей статьей.
Совершено в Брюсселе 10 мая 1952 года на французском и английском языках, причем оба текста являются равно аутентичными.