Останнім часом набули системного та відвертого характеру випадки тиску на суддів, у тому числі з боку окремих працівників правоохоронних органів, і їх втручання в діяльність судів при розгляді справ та вирішенні питань про притягнення до кримінальної відповідальності суддів за здійснення ними правосуддя.

Спостерігається тенденція, коли дії названих суб'єктів правоохоронної діяльності виходять за межі повноважень, наданих законом, та мають характер зловживання процесуальними правами, що полягає в намаганнях здійснювати позапроцесуальний контроль за розглядом справ судами та перевірку законності й обгрунтованості судових рішень.

Так, поширилися звернення посадових осіб правоохоронних органів, які не є учасниками судового процесу, з приводу витребування або вилучення матеріалів судових справ, надання суддями інформації в конкретних справах, перспективи їх розгляду судом, витребування пояснень суддів щодо мотивів та підстав прийняття ними процесуальних рішень, відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати, облікових і характеризуючих матеріалів стосовно суддів тощо.

Ураховуючи викладене, Рада суддів уважає своїм обов'язком зазначити таке.

Відповідно до п.п. 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів (995_201) , схвалених резолюціями №№ 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11 та 13.12.85, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Рекомендація № CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 (994_a38) щодо незалежності, ефективності та обов'язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

Як зазначено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом тільки на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Незалежність і недоторканність суддів гарантують ст.ст. 126 і 129 Конституції (254к/96-ВР) , якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Законом "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) визначені умови виконання професійних обов'язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності суддів.

Зокрема, ст. 6 цього Закону встановлено заборону втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповагу до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інформації в будь-якій формі з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду.

Статтею 47 Закону передбачено засоби забезпечення незалежності суддів, до яких належать:

особливий порядок їх призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

недоторканість та імунітет;

незмінюваність;

порядок здійснення судочинства, встановлений процесуальним законом, таємниця ухвалення судового рішення;

заборона втручання в здійснення правосуддя;

відповідальність за неповагу до суду чи судді;

окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установлений законом;

належне матеріальне та соціальне забезпеченням суддів;

функціонування органів суддівського самоврядування;

визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також інші засоби їх правового захисту;

право судді на відставку.

Реалізація зазначених гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій щодо забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження й забезпечення яких є головним обов'язком держави (ст.ст. 3, 8, 55 Конституції (254к/96-ВР) ).

Офіційне тлумачення вищевказаних положень Основного Закону (254к/96-ВР) стосовно незалежності й недоторканності суддів та заборони впливу на суддів у будь-який спосіб дано рішенням Конституційного Суду від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (v019p710-04) у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону (2453-17) суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду від 13.06.2007 № 8 (v0008700-07) "Про незалежність судової влади" роз'яснено, що суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які перебувають у його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом. А також рекомендував визнавати порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів, зокрема відібрання від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення в нарадчій кімнаті, або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребовування чи вилучення судових справ, розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі, виписок з неї тощо) з порушенням установленого законом порядку (неповноважним суб'єктом, без належного документального оформлення тощо).

Конституційний Суд у рішенні від 11.03.2011 № 2-рп/2011 (v002p710-11) у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) окремих положень Закону "Про Вищу раду юстиції" встановив, що надання оцінки вчинених суддею процесуальних дій до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить Конституції (254к/96-ВР) .

Рада суддів розцінює зазначені дії окремих представників правоохоронних органів як спроби втручання в правосуддя, тиску на суди і суддів, намагання протиправно використовувати суди для відстоювання інтересів певних груп чи осіб непроцесуальним шляхом, за межами процедури оскарження судових рішень. Такі дії є проявом неповаги до судів, бажання їх дискредитувати, намагання вчинити непроцесуальний тиск на суди та суддів, що є прямим порушенням вимог закону щодо незалежності судів та суддів, такими діями завдається шкода не тільки авторитету судової влади в суспільстві, а й репутації України.

Частина 5 ст. 47 Закону "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юридичних осіб та їх об'єднання поважати незалежність судді і не посягати на неї. З огляду на це будь-які незаконні втручання або вплив на суд чи суддів, хоч би від кого вони виходили та з якою метою чинилися, є неприпустимими й мають одержувати належну правову оцінку.

Законом від 05.06.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності суддів" (4874-17) обмежено право органів прокуратури ініціювати розгляд питань щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності або щодо їх звільнення з посади.

Проте останнім часом відзначається зростання кількості кримінальних проваджень відносно суддів, порушених за заявами громадян, які не згодні з ухваленими щодо них судовими рішеннями.

Згідно з положеннями ст. 2 Кримінального процесуального кодексу (4651-17) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу.

Притягнення судді до кримінальної відповідальності в механізмі стримувань та противаг у системі поділу влади є однією з форм контролю із діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та їх кримінальною відповідальністю в разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння.

Проте процедура притягнення судді до кримінальної відповідальності не може бути використана для здійснення тиску на суддю з метою прийняття ним потрібного судового рішення. Незгода учасника судового процесу з прийнятим рішенням не може бути приводом до реєстрації заяви, повідомлення про вчинене суддею кримінальне правопорушення.

Рада суддів переконана, що ініціювання кримінального переслідування судді в згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд, а така ситуація є загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав і свобод людини та громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом.

З огляду на викладене Рада суддів закликає Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ та інших посадових осіб правоохоронних органів ужити негайних заходів щодо виправлення становища та забезпечення конституційних гарантій незалежності судової влади, а також вирішити питання про відповідність займаним посадам тих посадових осіб, у діяннях яких мали місце факти незаконного впливу на суди і суддів.

Щодо незалежності суддів від незаконного втручання з боку правоохоронних органів